Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

МОДЕЛІ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ


Серед складових системи ринкових економічних відносин ринок праці є найскладнішою пiдсистемою порівняно з ринками товарів, капіталу, житла, цінних паперів та ін. Він є своєрідною похідною від соціально-економічних і виробничих відносин, що відбивають рівень розвитку суспільства й досягнутий на даний період баланс інтересів між роботодавцями, трудівниками та державою.

Ринок праці — складна економічна категорія, яка є результатом якісної та кількісної інтеграції продуктивних сил суспільства і соціально-економічних відносин. Його обсяги, структура і динаміка не автономні, а органічно взаємопов’язані з ринковою системою, закономірностями, які їй притаманні, тенденціями і причинно-наслідковими зв’язками суспільного виробництва.

Нині ринок праці в Україні, як важлива частина економіки, віддзеркалює всі її негаразди: низьку професійно-територiальну мобiльнiсть i нерозвиненiсть iнфраструктури, жіноче і молодіжне безробіття, скорочення вакансій, існування тіньового ринку праці, приховане безробіття, нерегламентовану зайнятість і водночас, низький рівень зареєстрованих безробітних. Так, у 1997 р. на обліку в службі зайнятості перебувало майже 1,5 млн. громадян, незайнятих трудовою діяльністю, або в півтора раза більше ніж у 1996 р. Із загальної кількості незайнятих громадян понад 1 млн. осіб мали статус безробітного, що в 1,8 раза більше ніж у 1996 р. Питома вага безробітних у загальній чисельності зареєстрованих незайнятих громадян щорічно збільшується. У 1992 р. вона становила 20,7%, а в 1997 р. зросла до 70,6%.

У 1997 р. з підприємств, установ і організацій було звільнено 426,7 тис. чол., що на 17% більше ніж у 1996 р. З них жінки становлять 64%.

Рівень зареєстрованого безробіття наприкінці 1995 р. становив 0,40% працездатного населення працездатного віку, 1996 р. — 1,12% і 1997 р. — 2,33%, а рівень безробіття за даними вибіркових досліджень населення відповідно становив у 1995 р. — 5,6%, у 1996 р. — 7,6% і у 1997 р. — 8,9% [4]. Така різниця в показниках відіграє певну негативну роль у підготовці до боротьби з масовим безробіттям.

Однак перш ніж визначити модель регулювання ринку праці, слід уявити, до якої моделі ринку праці йде Україна. Цивілізований ринок праці тут тільки формується, ще не відпрацьована на рівні держави його модель. Вона лише запропонована Міністерством праці. Згідно з цими пропозиціями, формування взятої за основу моделі ринку праці має здійснюватися шляхом цілеспрямованої, активної політики держави. Така політика забезпечить поєднання стратегічних (довготривалих, спрямованих на підтримку економічного зростання і стабільності), тактичних (середньострокових, що враховують вирішення визначених завдань у межах 3—5 років) і спеціальних заходів (термінове оперативне реагування на певні швидкоплинні ситуації та умови). Розвиток цієї моделі має пройти в три етапи. Перший — створення й апробація правових, нормативних і організаційних механізмів, які б відповідали міжнародним нормам. Цей етап розпочався з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про зайнятість населення» і розрахований до 1998—2000 рр. Другий етап — формування перспективної моделі ринку праці, — розраховано на 8—10 років. І т

ретій — формування в Україні ринку праці з пропорціями, структурою зайнятості, стандартами рівня життя й оплати праці, а також відповідним ступенем соціального забезпечення населення — триватиме 10—12 років [1]. Загалом це складе 30 і більше років. Слід зауважити, що наведені терміни вже не відповідають реальним процесам перетворення.

Щоб відбулися певні зміни у формуванні вітчизняного ринку праці, на мою думку, потрібно насамперед зупинити спад виробництва і подолати кризу. Адже ринок праці — це не ізольована підсистема в ринковій економіці, вона перебуває у взаємодії з іншими типами ринків. Пошук найдоцільнішої для України моделі ринку праці передбачає послідовне вирішення багатьох теоретичних, концептуальних, методичних проблем, які мають бути реалізовані в конкретних механізмах державного регулювання ринку праці. Як свідчить досвід розвинутих країн світу і тих країн Східної Європи, які почали реформування економіки ще у 80-ті роки, на ці всі перетворення потрібен дещо більший час, ніж кілька років.

У зв’язку з цим важливу наукову і практичну цінність має розгляд принципів і методів зарубіжної соціально-економічної політики в галузі зайнятості, яка спрямована на ефективне використання виробничого потенціалу на засадах державного регулювання і розвитку самоуправління в макро- і мікроекономіці, вільної конкуренції та регулювання всіх форм власності, реалізації інтересів суспільства й особистості, праці і капіталу.

Практика країн з розвинутою ринковою економікою показала, що підтримання балансу інтересів на ринку праці — це найважливіша функція держави, яка забезпечує базові принципи механізму його формування, регулювання, гарантій, соціального захисту. Для цього законодавчо запроваджуються необхідні нормативні акти, що регулюють відносини між продавцем і наймачем на ринку праці, впливаючи в цілому на зміст політики зайнятості в державі.

У кожній країні під впливом соціально-економічної ситуації та національної специфіки формується своя модель механізму регулювання ринку праці, і, відповідно, своя політика на ринку праці. Політика на ринку праці — це розробка конкретних напрямів, форм і методів впливу держави та інших соціальних інститутів на ринок праці з урахуванням теоретичних засад, що переважають, соціально-економічної і національної специфіки країн і особливостей економічної ситуації. Так, наприклад, залежно від вихідної теоретичної концепції розрізняють:

  • політику «регульованого» ринку праці (за кейнсіанськими рецептами);

  • політику гнучкого ринку праці (як прояв неокласичної монетарної концепції);

  • активну політику ринку праці (ґрунтується на їдеях структуралістів, шведської школи).

У період циклічного підйому економіки держава акцентує свою увагу на якості робочої сили, її територіально-галузевій структурі, превентивній роботі на ринку праці, а в період кризи і депресій — на регулюванні кількісних пропорцій між попитом і пропонуванням робочої сили, організаційному аспекті.

Політика «регульованого» ринку праці передбачає розробку та здійснення законодавчих заходів захисту і збереження робочого місця, державний контроль за розвитком трудових відносин. Держава також бере на себе частину витрат з відтворення робочої сили, особливо малозабезпечених верств населення, державне підприємництво, здійснення загальнонаціональних програм створення нових робочих місць, громадських робіт, матеріальної допомоги безробітним та незаможним.

Модель такого ринку праці будується на визнанні необхідності проведення податкової та фінансової політики, яка б забезпечувала різке підвищення темпів економічного зростання.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років риси «регульованого» ринку праці стали розглядати як надмірно «жорсткі». Тому постало питання надання ринку праці «гнучкості», що означало одночасно відхід від моделі «регульованого» ринку праці.

Перехід до моделі «гнучкого» ринку праці свідчить про зменшення ролі держави, її економічної і соціальної активності, всебічне розширення пропонування робочої сили за допомогою стимулювання всіх форм її мобільності, розповсюдження гнучкіших форм трудових відносин.

Об’єктивною підставою переходу до «гнучкого» ринку праці стали зміни в змісті й організації праці, які були зумовлені впливом НТР на економіку, структурною перебудовою економіки, постійними змінами у структурі попиту на товари і послуги. Становленню «гнучкого» ринку праці сприяли також соціальні і демографічні чинники (можливість вибору режиму робочого часу, кращі умови реалізації трудового потенціалу для таких категорій населення, як жінки, люди похилого віку, молодь).

«Гнучкому ринку праці» притаманні: мобільність праці — територіальна, галузева, професійна та інша рухомість працівників; дистанційна гнучкість — оптимальне розосередження працівників на виробництві, підприємствах і філіях; гнучка зайнятість — еластичність і маневреність організаційних форм найму і трудової діяльності; функціональна гнучкість — взаємозамінність працівників (що володіють різноманітними професійними навичками); гнучкість системи оплати праці.

Проведення такої політики, поряд з позитивними, дало і небажані наслідки: різко посилилась поляризація доходів населення, погіршилась охорона праці, зросло довготривале безробіття та кількість працівників у тіньовій економіці, зменшились асигнування на соціальні програми.

Ці недоліки стали передумовою зміни системи державних заходів впливу на зайнятість, що отримала на Заході назву «активної політики на ринку праці». Вона вперше виникла у Швеції як одна із складових шведської моделі механізму регулювання ринку праці (модель Рена-Мейднера).

Активна політика ринку праці — це комплекс заходів, який здійснюється мережею спеціальних інститутів з метою підтримки зайнятості, збільшення мобільності робочої сили, створення робочих місць, а також підвищення можливості людей отримати і зберегти роботу.

Головною рисою цієї політики є перехід від пасивної допомоги безробітним до активних заходів — профорієнтації, організації підготовки та перепідготовки населення, громадських робіт, розвитку субсидованої державою зайнятості для деяких категорій робітників. Серед основних завдань політики — сприяння безробітним у пошуках роботи, активна «профілактика» безробіття та її масового поширення, інвестування в людський капітал. У наш час на цих принципах перебудовують програми зайнятості в більшості розвинутих країн. Водночас така трансформація політики зайнятості не виключає тих методів, які використовувалися раніше. Навпаки, активна політика є продовженням на вищому рівні політики «регульованого» ринку праці і моделі «гнучкого» ринку праці.

Загалом спеціалісти вважають, що активна політика ринку праці стане основним інструментом його регулювання в найближчі роки. Вона потребує значних витрат, розвинутої інфраструктури ринку праці, продуманої організації і чіткого функціонування служб зайнятості, їх тісної взаємодії з органами влади всіх рівнів, системою освіти і соціальної допомоги, профспілками та іншими організаціями трудящих, засобами масової інформації, взаємодії всіх видів діяльності з програмами економічного і соціального розвитку. Це передумова високого рівня розвитку самого ринку праці.

Аналіз тієї чи іншої моделі ринку праці показує, що жодна з них не може бути раз і назавжди єдиною. Дієвість політики
зайнятості залежить від її гнучкості і здатності адаптуватися до тих змін, які відбуваються в економіці. Так, за певних умов гнучкі форми зайнятості дають змогу суспільству на макрорівні знизити гостроту проблем безробіття, а найбільш уразливим верствам населення одержувати дохід, підтримувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, зберігати соціальний статус. Підприємству на мікрорівні вони дозволяють маніпулювати обсягом робочої сили, що використовується, не створюючи соціальної напруги внаслідок звільнення працівників при змінах потреб виробництва. В інших ситуаціях актуальними стають активні заходи політики на ринку праці.

Отже, слід зазначити, що кожна країна має по-своєму вирішувати проблеми зайнятості, враховуючи особливості економічного, політичного розвитку, національні традиції, демографічний склад працездатного населення, міграцію, професійно-кваліфікаційний рівень. Ці підходи потрібно розробляти на основі загальних напрямів і форм розвитку, пам’ятаючи, що в різних комбінаціях вони ведуть до формування в різних державах різних моделей ринку праці. Це слід ураховувати при розробці стратегії і тактики становлення ринку праці в Україні.

Література

1. Білоблоцький М. Сучасний стан ринку праці та перспективи його розвитку // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 1. — С. 3—7.

2. Ванкевич Е. В. Экономические проблемы становления рынка труда. — Минск: Мисанта, 1996. — 68 с.

3. Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К.: НЦ ЗРП, 1996.— 137 с.

4. Ринок праці України в 1997 році: Аналітично-статистичний збірник / Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. — К., 1998.

5. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: УАДУ, 1997.

6. Шевченко Л. С. Ринок праці. Проблеми зайнятості і безробіття: Конспект лекцій. — Харків, 1993. — 26 с.

7. Экономика и рынок труда / Под ред. А.С. Головачева. — Минск.: Вишейшая шк., 1994. — 245 с.


загрузка...