Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ЕКОНОМІЧНІ МОДЕЛІ РОЗПОДІЛУ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ


Дослідження та узагальнення особливостей еволюції розподільних відносин сприяло визріванню висновку щодо розбіжностей у підходах до розподілу соціального продукту як в економічній теорії, так і в господарській практиці. Багатоманітність економічних систем та національних економік характеризується єдністю основних економічних закономірностей (законів ринкової економіки, розвитку продуктивних сил, кооперації, основних пропорцій у розподілі ресурсів та створеного продукту і т.п.), і водночас цілою низкою особливостей у сфері організації розподільних відносин. Різні моделі ринкового, соціально-ринкового чи державно-керованого капіталізму, командного чи ринкового соціалізму, змішаної економіки якраз є відображенням особливостей розподільної системи в суспільстві. Забігаючи наперед, зазначимо, що лише через призму розподільних відносин у суспільстві можна визначити орієнтири тієї чи іншої моделі розвитку суспільства.

Така постановка питання актуальна для економіки України не тільки з погляду вирішення поточних фінансово-стабілізаційних проблем, а й стратегічно важлива для теоретичного обґрунтування побудови економічної моделі розвитку України. Реформування економіки в Україні в першу чергу почалося з розподілу власності (точніше багатства) через механізм приватизації. Цей розподіл триває в тих самих масштабах. Адміністративно-розподільний характер приватизації деформував головну її ідею та мету — створення масового приватного власника, господаря на підприємстві. Примітивне швидкоплинне нагромадження псевдоринкових економіко-правових суб’єктів господарювання, проголошення економічної свободи та лібералізації зовнішньоекономічної діяльності посилили та прискорили процеси розподілу та перерозподілу, що розпочалися за часів командно-розподільчої системи соціалізму.

Масова міграція капіталу, його масштабна концентрація в невеликої групи осіб, з одного боку, та зубожіння значної частини населення — з іншого, в країнах з перехідною економікою означає, на наш погляд, останній великий переділ створеного соціального продукту XX ст. Вивчення зарубіжного досвіду дає змогу здійснити порівняльний аналіз означених процесів та оцінити їх результативність, уможливлює перейняття досвіду та його пристосування до реалій України.

Відправною точкою у функціонуванні будь-якої моделі розвитку є закони ринку. Попит і пропонування, закони цін та нагромадження визначають об’єктивні передумови економічних пропорцій у суспільстві. Економічні кризи перевиробництва, енергетичні, сировинні та інші кризи свідчать про недосконалість та неспроможність ринкового механізму саморегулювання, що, у свою чергу, зумовлює необхідність втручання держави в економіку. Проблема оптимального поєднання державного регулювання економіки та ринкового механізму саморегулювання становить основну та вихідну базу, навколо якої й формуються різні теорії та моделі економічного розвитку1. Ми не згодні з Мартіном Шніцером стосовно поділу державного втручання на регулятивне та розподільне, оскільки вся аргументація класифікації країн ґрунтується на аналізі розподільних відносин. Для нашого предмета дослідження відзначимо, що будь-яке втручання держави в екон

оміку можливе лише через систему розподільних відносин.

Класифікація розвитку країн може здійснюватися за багатьма різними ознаками: з погляду економічної свободи та адміністрування, домінування релігії та культури виробництва, розвитку продуктивних сил (індустріальні, постіндустріальні і т. п.), із соціального, а точніше, з погляду розподілу, привласнення та нагромадження багатства. Роль розподільних відносин в економічному розвитку стає визначальною [1]. Крім того, розподільні процеси набули сьогодні міжнародного характеру. Майже кожен чинник виробництва — гроші, технологія, підприємства, обладнання — легко переміщується через національно-державні кордони. У межах державних кордонів залишаються тільки люди, оскільки надто сильною є їх соціально-національна спільність.

Кожній окремій моделі економіки властива відповідна сукупність формально-економічних інститутів. Так, економіка США характеризується широкою свободою, домінуванням ролі прибутку в мотиваційній системі (а ціни є визначальним чинником у регулюванні економічних пропорцій); індивідуалізмом, обмеженою роллю державного управління відносно функціонування економічної системи.

Країни мають безліч способів та форм організації виробництва і розподільних відносин. З політичного та соціально-економічного погляду існує ціла низка моделей — від капіталізму вільного підприємництва до авторитарного капіталізму чи комунізму. Існування багатоманітних варіантів зумовлено інституційними чинниками, що притаманні окремим країнам і формують особливий інституційний механізм. Інституційний механізм відображає практику, традиції чи звичаї, які є матеріальним і стійким елементом у житті чи культурі окремого народу чи іншого рівня організації. Одна частина економічних інститутів заснована на традиціях, а інша виводиться формально через законодавчі акти. Роль держави в економіці можна простежити за двома параметрами: доходи від державної власності та питомою вагою податків від ВВП. Кожний з цих інструментів відображає свій спектр розподільних відносин і відповідає за виконання відповідних функцій. Особливості розвитку податкової системи свідчать про тенденцію зростання частки податків у формуванні фінансової системи, а в самій податковій структурі — збільшення частки прямих податків у всіх надходженнях. Розподіл національного доходу відповідно до його чинників — праці, капіталу та природних ресурсів є найреальнішим критерієм класифікації моделей розподілу соціального продукту.

Результати зіставлення та аналізу окремих складових розподільної системи (видатків, доходів та податкових надходжень) указують на існування відмінностей між країнами (табл. 1). Для порівняння вибрано країни, що найповніше характеризують окремі особливості розподілу соціального продукту. Найвищий рівень розподілу та перерозподілу ВВП спостерігається в Німеччині та Швеції, де показники доходів та видатків бюджету є найвищими.

Таблиця 1

ВИДАТКИ ТА ДОХОДИ ПО КРАЇНАХ (у % до ВВП за 1996 р.)

Країни

Видатки бюджету

Доходи бюджету

Податкові надходження

США

20

19,7

Великобританія

40,4

38,8

9,13

Німеччина

48,7

46,0

22,6

Швеція

65,8

63,7

44,8

Польща

47,5

45,0

38,3

Україна

39,9

36,7

32,2

Джеpело: IMF Staff Country Report № 98/111, № 98/51, № 98/105, № 99/76,
№ 99/42, № 98/124

Так, у Швеції видатки бюджету за 1996 р. становили 65,8% від ВВП, у Німеччині — 48,7%; в Україні — 39,9%, а в США — 20% ВВП. Динаміка перерозподілу продукту через питому вагу податкових надходжень у ВВП також підтверджує аналогічну тенденцію серед зазначених країн. Так, у Швеції через податки перерозподіляється до 45% ВВП, у Німеччині — 23%, у Великобританії — 9%. Поглиблений аналіз розподільних відносин уможливлює висновок про соціальну орієнтацію економічної системи.

Діаграма 1

Розподіл видатків

* Україна не публікує дані про проценти за кредити, ми показуємо замість цього показника — показник обслуговування боргу, що охоплює крім виплат відсотків і виплати основної суми боргу.

Джеpело: IMF Staff Country Report № 98/111, № 98/51, № 98/105, № 99/76, № 99/42, № 98/124

З діагр. 1 видно, що найвищий рівень соціальних трансфертів у всіх видатках держави в Польщі — понад 50%, у Швеції — 47%, Німеччині — 41%, Великобританії — 38%. Тільки детальна характеристика економічної системи наведених у таблиці країн може пояснити причини зазначених тенденцій.

Економіка Швеції характеризується двома особливостями: високим технічним рівнем виробництва та сильною соціальною політикою. Індустріалізація країни наприкінці XIX ст. та міграція населення в місто спричинили підвищення попиту, що стало дійовим чинником зростання обсягів виробництва та його технічного вдосконалення. З іншого боку, зростання доходів населення, що було результатом правильної політики розподілу соціального продукту, стимулювало розвиток текстильної і взуттєвої галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Значне розширення отримали й експортні галузі: целюлозна, гірничорудна промисловість та машинобудування.

Хвиля криз, яка охопила економіку Швеції в 20—30 роки XXст., відкинула економіку на кілька порядків назад. Зросло безробіття, різко знизилися масштаби виробництва, скоротився обсяг експорту, настала фінансова криза. Потрібні були нові радикальні рішення. Після перемоги соціал-демократів на виборах 1932 р. істотно змінилася економічна політика, яка й започаткувала нову систему розподільних відносин. Були запроваджені суспільні роботи, де оплата праці здійснювалась з урахуванням стану ринку праці. У 1938 р. в Швеції законодавчо закріплено право на відпустку для всіх працюючих.

Швидкі темпи економічного зростання створили умови для розширення державного сектора та проведення соціальних реформ: загальне страхування на випадок захворювання, матеріальна допомога дітям, скорочення робочого тижня, додаткові службові пенсії та збільшення розмірів особистого споживання. Уміле поєднання законів капіталізму вільного підприємництва та планового регулювання соціальних проблем — основна риса шведської економіки, що стала її візитною карткою. Наприкінці 60-х та протягом 70-х років шведська економіка перебуває на піднесенні: вирішена проблема безробіття, домашні господарства забезпечені автомобілями, пральними машинами, холодильниками й морозильниками, телевізорами та іншими товарами довгострокового користування.

Шведська модель змішаної економіки була результативною з погляду безкризового та стабільного розвитку, але з наростанням конкурентної боротьби на зовнішньому ринку, шведське підприємництво не змогло виявити гнучкість і швидко відреагувати на зміну попиту. Нафтова та енергетична криза 70-х років, що охопила країни світу, вплинула й на шведську економіку. Послаблення конкурентоздатності шведських підприємств призвело до зниження обсягів експорту, знецінило заощадження і потягло за собою зростання зовнішнього боргу. Знизилась реальна заробітна плата, виникли проблеми із зайнятістю. Різке зростання витрат унаслідок подорожчання імпортних складових (нафтопродуктів тощо), яке дістало в шведській науковій думці назву «криза затрат», стало вирішальним моментом у поступовості економічного зростання Швеції.

Швеція — країна з найвищим коефіцієнтом розподільності 2 , який становить 52,5% ВНП. Цей коефіцієнт може виражати різні економічні явища. Якщо перерозподільна частина ВНП спрямовується на соціальні виплати, як це у Швеції, то він означає соціальну орієнтацію розвитку суспільства. Коли ж розподільна частина використовується на військові витрати чи утримання державного апарату, або привласнюється державно-монополістичною верхівкою — то це може свідчити про мілітаризацію економіки чи бюрократизацію або фінансово-монополістичну олігархію.

Завдяки програмам соціального забезпечення Швеція за величиною номінального доходу на душу населення випереджає такі розвинуті країни, як США, Японія та Німеччина. Основні складові елементи соціальної політики Швеції:

— державне страхування здоров’я передбачає оплачувану сімейну відпустку до 30 днів (у середньому за день 62 дол. США), допомогу вагітним та для догляду за дітьми (усього 500 днів);

— щорічна допомога багатодітним родинам: за першу дитину — 1343 дол. США, за другу — 2688, третю — 4700, четверту — 7390, п’яту — 10750 дол. США; надається додаткова допомога в сумі 1920 дол. США на дітей 16—20 років, які ще навчаються в школі;

— допомога безробітним, що виплачується в розмірі 90% щоденної платні, але не вище 73—80 долара на день упродовж від 450 до 500 днів залежно від віку безробітного;

— дворівнева система пенсій: основна або гарантована, що виплачується всім шведам і додаткова, яка виплачується кожному працюючому за наймом у розмірі, вищому від базової для оподаткування на соціальне страхування суми.

Зазначимо, що всі перераховані соціальні витрати у Швеції становлять понад 35,3% від ВНП. Джерелом забезпечення є надходження від шведського уряду, округів та муніципалітетів, від інвестиційних прибутків пенсійних фондів.

Соціально-ринкова економіка в Німеччині формувалася під впливом протистояння зі Східною Німеччиною. Свій початок соціалізація ринкового господарства в Німеччині бере з плану держсекретаря США Дж. К. Маршалла з надання фінансової допомоги Західній Європі, проведення валютної реформи 1948 р. та прийняття за ініціативою Людвіга Ерхарда «Закону про принципи нормування та цінової політики після грошової реформи». Останній був спрямований на здійснення суворого контролю за монополіями та їх ціноутворенням, щоб у такий спосіб запобігти зловживанню економічною могутністю та перерозподілу доходів на користь монополій.

Політичний чинник — протистояння Радянського Союзу та США — виконав роль стимулятора в проведенні активної соціальної політики в західних країнах. «Холодна війна» і війна в Кореї були каталізаторами німецького економічного відродження. Сильна Німеччина потрібна була як буфер проти Радянського Союзу. Тому й допомога США Західній Німеччині була втілена в план Маршалла, розміри якої становили 4,5 млрд. доларів США.

На 1989 р., до возз’єднання зі Східною Німеччиною, Західна Німеччина являла собою розвинуту індустріальну країну, з найпрогресивнішою системою соціального захисту, з найвищим рівнем експортного потенціалу країни (28% від ВНП). Експортну спроможність Німеччини визначають такі галузі: хімічна, автомобільна, суднобудівна. На відміну від США в Західній Німеччині інвестування галузей промисловості забезпечувалось переважно за рахунок державного бюджету. Спостерігаються також відмінності в розподілі капіталу та трудових ресурсів. Так, третина всіх німецьких зайнятих працювала у фірмах, що налічували 1000 і більше працівників, тоді як у США переважали фірми з кількістю зайнятих не більше 500 працівників. Німеччина має найбільшу частку у світовій торгівлі товарами з високим вмістом професійної праці.

Німецька економічна модель відрізняється від інших за двома основними параметрами. По-перше, як уже зазначалося, розвиненою системою соціального забезпечення, витрати якої становили в 1990 р. майже третину ВНП Німеччини. Вона охоплює всі можливі соціальні виплати, починаючи від відпусток і закінчуючи допомогою родинам. Другим параметром є участь трудящих чи їхніх представників у роботі правлінь переважної частини німецьких фірм. Цим забезпечується не тільки демократичний принцип управління, а й участь трудящих у розподілі доходу фірм.

Конкуренція, ціна, прибуток та інші ринкові елементи є визначальними як в організації економічної системи США, так і в структурі розподільної системи. Механізм банкрутства тут спрацьовує на повну силу. Як тільки підприємство не отримує прибуток, воно рано чи пізно стає банкрутом, втрачає власність на засоби виробництва і перестає бути суб’єктом господарювання. Економічна санація підприємств є визначальною для економіки США, а ефективна система банкрутства здійснює перерозподіл капіталів та природних ресурсів з нерентабельних виробництв у прибуткові. Ідеологія конкуренції прищеплюється «…з раннього віку школярам …» і є в США «…прикметною рисою історичного успіху економічної системи США» [3, с. 47]. Практична функція соціального дарвінізму, що побудована на праві сильнішого, в органічній єдності з індивідуалізмом складають інституційну особливість економічної системи США. Більш як двохсотрічна історія США є історією формування насамперед капіталізму вільного підприємництва, а пізніше федеральної держави, де бізнес, право приватної власності, капітал виросли на чистому від феодальних нашарувань полі. Верховенство закону в людських стосунках і стосунках громадянина з державою стало тут «звичаєм», «традицією» і є домінуючим відносно державної ідеології, поведінки урядової бюрократії, різних програм політичних партій тощо.

В останнє десятиріччя (1990—2000 рр.) у США спостерігається тенденція економічного зростання, темпи скорочення державного бюджету за перших п’ять років зменшилися майже в 2,5 раза — з 290 до 117 млрд. дол. [4], а безробіття в 1997 р. становило менше ніж 5%, що є найнижчим показником за останню чверть століття [5]. Сьогочасна бездефіцитність державного бюджету знову загострила питання про розподіл вільних коштів, а точніше, створеного додаткового продукту в США. Серед американських економістів та політиків ведеться дискусія стосовно використання додаткового продукту: консерватори наполягають на зменшенні податків, ліберали — на збільшенні статей соціальних витрат. Розв’язання проблеми правильного, з погляду перспективи розвитку економіки, розподілу та використання вільних коштів завжди було головним завданням при обґрунтуванні економічної політики.

Вивільнення коштів унаслідок скорочення військових витрат після розкрученої Р. Рейганом спіралі гонки озброєнь (за період
з 1989 до 1996 рр. військові витрати США скоротилися з 286 до
197 млрд. дол. у постійних цінах 1987 р. [6]), актуалізувало проблему розподілу коштів на суму понад 89 млрд. дол. Зазначені кошти в Америці використали за статтею видатків державного бюджету, що значиться під назвою «людські ресурси». Найбільшу питому вагу в ній мають такі підстатті, як охорона здоров’я (витрати збільшились у 2 рази) та освіта (у 1,5 раза) [7]. Такий розподіл витрат відповідає стратегічним сучасним планам США — в епоху вищого рівня науково-технічної революції головним у конкурентоздатності економіки стає «людський чинник». Витрати на підтримання здоров’я одного американця сьогодні в 2 рази перевищують аналогічні витрати в Японії та Німеччині. А кількість осіб з вищою освітою становить 24% дієздатного населення, що в 2—2,5 раза перевищує аналогічні показники в Німеччині, Франції, Великобританії.

Заслуговує уваги і тенденція розподілу доходів та багатства в США. Навіть якщо прийняти американську соціальну класифікацію населення залежно від різниці доходів різних прошарків 3 , то аналіз свідчить, що дохід самої нижчої п’ятої квінти за останні 50 років не змінився і становить 4% всього національного доходу. Тоді як сукупний дохід четвертої — 10%, третьої — знизився з 16 до 15%, другої — підвищився з 22 до 23%, а першої залишився на тому самому рівні — 48% національного доходу [8]. Соціальна нерівність між верхньою та нижньою квінтою в США є найвищою у світі і відображає незмінність процесів розподілу доходів за останнє півстоліття.

Зазначимо, що в період «холодної війни» (протистояння США та СРСР) у США були прийняті програми державної допомоги найбіднішому населенню, а соціальна нерівність піддавалась критиці, сьогодні, коли геополітична ситуація змінилася, соціальна стратифікація населення розглядається як об’єктивно закономірне явище постіндустріального суспільства. Утрачення марксистською ідеологією своїх позицій у світі повністю відкрило шлях для легалізації влади капіталу, а надбагачі знову пропагуються як творці американського розквіту.

У такій економічній моделі система розподілу соціального про-
дукту в меншій мірі залежить від суб’єктивного впливу, оскільки ґрунтується на законах ринкового механізму. Поведінка споживача визначає пріоритетність інвестиційної привабливості виробництва, аналогічним чином і розподіляються доходи. Завдяки жорсткому опору диктату монополій з боку масового приватного власника досягається пряма залежність отримання доходів від підприємництва та затраченої праці. Затрачені ресурси, підприємницька вдача та ринкова ціна визначають рівень доходу фірми і окремої людини в США.

Фінансова система є стрижнем економіки, принципи функціонування якої і відображають всю систему розподілу. Бездефіцитність державного бюджету, стійкий платіжний баланс, економічне зростання та інші показники є аргументами в порівнянні економічних систем. Збереження в Китаї політичного апарату— Комуністичної партії, яка б здійснювала контроль за реформами, зробила останні керованими. На думку китайського керівництва, зміна політичної системи спричиняє нескінченну полеміку, боротьбу за владу, що негативно впливає на економічний розвиток. Господарська практика підтвердила правильність прогнозу як на прикладі самого Китаю, так і отриманням протилежних результатів на прикладі пострадянських країн. В економічній думці немає одностайності в оцінці економічного розвитку Китаю. Так одні автори вважають, що «китайський авторитарний капіталізм містить насіння збурень, хаосу і навіть громадянської війни, що віщує затримку в економічному зростанні,» [9, с. 606] інші характеризують його як комуністичний капіталізм і т. п., але для нас важливим є результат. Необхідно зазначити, — у цій країні постійні темпи економічного зростання, покращення рівня споживання та добробуту всього населення. Започатковане Ден Сяопіном реформування китайської економіки здійснювалось під конфуціанським філософським гаслом — «ми мало говоримо, але багато робимо». В Україні навпаки — розмов занадто багато, а конкретних справ обмаль. Спочатку шокова терапія, а пізніше перехід до градулізму в реформуванні економіки України створили ситуацію хаосу та невизначеності, а посилення адміністративного тиску на економіку в останні роки позначилося лише на малому підприємництві, тоді як монополісти з відпрацьованим механізмом неформальної економіки в такій ситуації отримують ще більші бариші.

Література

1.Малий І. Й. Розподіл як фактор економічного розвитку суспільства // Економіст. — 1999. — № 8. — С. 32—39.

2.Statistisches Bundesamt, Statistisches Jahrbuch fur die Bundesrepublick Deutschland, 1989 (Wiesbaden: W. Kohlhammer Verlag, 1989). — Р. 189—190.

3.Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.

4.Clinton W. J. Between Hope and History. Meeting America’s Challenge for the 21-st Century. New York, 1996. — Р. XII, 9, 27.

5.New York Post. — 1997. — 23 Ju ly .

6.«Statistical Abstract of the United States 1996», Washington, 1996. — Р. 332—333.

7.Ibid, P. 332.

8.Согрин В. США: общественно-политический портрет на исходе XX в. // МЭМО. — 1998. — № 9. — С. 56.

9.Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Ч. 1. Макроекономіка. — Львів: Просвіта, 1997.


загрузка...