Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

Соціальні зв’язки та проблеми економічного розвитку


Інститути та інструменти, за допомогою яких реалізовувалися соціальні зв’язки 1 та взаємодіяли різні суб’єкти соціально-економічної діяльності в процесі визначення та дотримання принципів прийняття рішень, на різних етапах розвитку суспільства набували найрізноманітніших форм. Залежно від їх досконалості та чи інша господарська система забезпечувала відповідний рівень ефективності задоволення системи потреб та прояву принципу соціальної справедливості.

На макрорівні — це рабовласницька держава, абсолютна та конституційна монархія, командно-адміністративна система соціалізму, фашистська диктатура і, нарешті, сформоване громадянське суспільство з політичними партіями і, відповідно до їх статусу та функції в суспільстві, консервативними або мобільними, гнучкими соціальними групами громадян. На мікрорівні — органи місцевого самоврядування, ремісничі цехи, мануфактури, торгові гільдії, підприємства, фірми, корпорації, профспілки, найрізноманітніші громадські об’єднання та організації тощо.

Залежно від рівня усвідомлення потреби у використанні системи соціальних зв’язків для розв’язання проблем економічного й соціального розвитку та можливих негативних альтернативних варіантів такого розвитку в разі конфліктної форми використання цих зв’язків, визначалися ті чи інші форми та інструменти їх реалізації, які не завжди, а можливо, навіть найчастіше, до певного періоду в розвитку суспільства, не могли забезпечити стримування ентропійних тенденцій у метасистемі.

Прикладом на підтвердження такого висновку можуть бути не лише дії держав, які протягом століть для розв’язання конфліктних ситуацій у системі соціальних зв’язків і прийняття рішень, що стосувалися інтересів усіх соціальних верств суспільства, використовували силові структури, а й дії суб’єктів усіх щаблів і форм управління, зокрема, й підприємців. Так, наприклад, ще в недалекому минулому, у 30—40-і роки ХХ ст., у такій демократичній країні світу як США, ефективними інструментами розв’язання суперечностей у системі соціальних зв’язків, зокрема з приводу прийняття рішень, які безпосередньо відбивалися на інтересах і соціальному становищі робітників (стосовно рівня заробітної плати, робочого дня та його умов тощо), для багатьох підприємців уважалися не тільки локаути, а й кулемети найманих бандитів.

Як відзначає П. Самуельсон, «історично справа склалася так, що американські підприємці завжди та з усіх сил боролися проти профспілок. Ще наприкінці 30-х років такі компанії, як «Форд моторз» і «Ріпаблик стіл», витрачали буквально мільйони доларів на приватних детективів, марно намагаючись протистояти росту профспілок. Навіть у 1937 р., у день пам’яті загиблих у Громадянській війні, коли в країні вже багато років діяв закон, який надавав робітникам незаперечне право на організацію у профспілки, війська стріляли в пікетників і десятки з них були вбиті». «Основними засобами, які підприємці застосовували в боротьбі з профспілками, були: 1) дискримінаційне звільнення членів профспілок; 2) складання «чорних списків»; 3) локаути; 4) контрак

ти «жовтого собаки»; 5) шпигунство серед робітників; 6) штрейкбрехерські та озброєні групи; 7) «союзні компанії». Підприємці в боротьбі з профспілками використовували також і суди [2, с. 140].

Слід, однак, зазначити, що саме така агресивна практика управління соціальними процесами поступово сприяла розумінню власниками капіталу суті та значення соціальних законів, зокрема у сучасній господарській системі. Причинно-наслідкові зв’язки цих законів, регулюючи систему соціальних зв’язків у суспільстві, визначаючи форми та інструменти, за допомогою яких можна забезпечити соціальний прогрес, визначають і основні принципи формування та функціонування цих зв’язків:

— визнання права на існування власних домінуючих інтересів у кожного громадянина, кожного суб’єкта соціально-економічних відносин, кожної соціальної групи чи верстви населення;

— визнання необхідності узгодження цих інтересів при формуванні мети функціонування та розвитку господарських структур на мікро- та макрорівнях;

— створення та постійне вдосконалення механізмів узгодження інтересів цих суб’єктів соціально-економічних відносин;

— використання системи компромісів як безальтернативної форми в забезпеченні сталості та динамізму соціальної системи.

За умов постійної конфліктності найдинамічніших сил суспільства соціальний та економічний прогрес як на макро-, так і на мікрорівні стає дедалі сумнівнішим, наростання ентропії в метасистемі сягає критичної межі, за якою існування даної метасистеми стає проблематичним. До того ж, зростають реальні повсякденні втрати сторін від постійної конфліктності і безпосередньо впливають на становище кожного конкретного члена суспільства. Відбувається й деградація господарської етики.

Отже, наростання суперечностей, конфліктності в системі соціальних зв’язків зумовило необхідність пошуку засобів її погашення, а згодом і значні зміни в існуючому господарському порядку.

Одним з найважливіших інструментів у механізмі реаліза-
ції вимог соціальних законів щодо прийняття та забезпечення виконання рішень у системі соціальних зв’язків існуючого господарського порядку є інститут чиновництва, роль якого у функціонуванні метасистеми, зокрема в умовах України, фактично не досліджується. Адже будь-яке політичне та законодавче рішення щодо визначення цілей і засобів соціально-економічного розвитку суспільства, окремих суб’єктів та груп цього суспільства, трансформується через компетентність, свідомість, професіоналізм та особистий інтерес як окремого чиновника, так і корпоративний інтерес певного відомства. Протиставлення, з будь-яких причин, особистого та корпоративного інтересу букві й духу закону, ухваленому владою політичному рішенню, означає виникнення та стрімке наростання конфліктної спрямованості суспільного розвитку як на макро-, так і на мікрорівні.

Особливо небезпечною така спрямованість функціонування чиновництва стає в надзвичайних ситуаціях та умовах, зокрема у таких, як тепер перебуває Україна. Адже в країні одночасно відбувається ломка командно-адміністративної економічної та господарської систем і пошук шляхів формування якісно нової метасистеми з домінуванням у ній системи соціальної. До того ж в історичному вимірі час для такого формування, в умовах розвитку процесів глобалізації, відводиться країні вельми незначний.

За цих умов чиновництво як інструмент формування та забезпечення сталості якісно нових соціальних зв’язків, інструмент просування ринкових реформ, може відіграти роль або царя Леоніда при Фермопілах, не допустивши повернення до командно-адміністративних методів управління суспільством, або троянського коня, за допомогою якого всі намагання сформувати основи нової метасистеми будуть придушені вагою корпоративного та особистого інтересу. На жаль, поки що переважна більшість прикладів дій українського чиновництва свідчить про розвиток другого варіанта.

Визначення допустимих межі форм функціонування соціальних зв’язків чиновництва, підприємців, інших суб’єктів, пов’язаних з прийняттям рішень, потребує, на наш погляд, чіткого окреслення та регулювання таких нових для сучасної України понять, об’єктивних явищ, як соціальна та господарська етика.

Артур Ріх, автор усесвітньо відомої фундаментальної праці «Господарська етика», визначаючи зміст поняття соціальної етики, підкреслював, що вона є теорією та практикою відповідального існування людини в її відносинах з іншими людьми та природою не в безпосередній формі, а у формі, яка опосередкована суспільними інститутами.

У центрі уваги соціальної етики перебуває етична відповідальність. Це, на думку вченого, зумовлено тим, що основні відносини, у систему яких безпосередньо включена кожна людина, опосередковані та оформлені структурами суспільних інститутів. Ці інститути покликані: захищати та оберігати особистість від маніпулювання; створювати простір для реалізації свободи людини; сприяти спільній діяльності людей. Наскільки, підкреслює автор, соціальна етика вивчає відповідальність за те, як функціонують інфраструктури, що якісно визначають зміст основних відносин людини в етичному аспекті, настільки вона стає етикою опосередкованого, або етикою суспільних структур. Головне питання соціальної етики полягає у формуванні таких структур соціальних інститутів, що регулюють суспільне життя, які б не стояли на перешкоді, а навпаки, сприяли б солідарності людей, позитивно впливали б на всі сфери буття. Однак соціально-етичні вимоги мають ураховувати конкретні соціальні умови сучасного суспільства. Завдання соціальної етики — проголошувати та встановлювати такі принципи та максими, які вписуються в контекст суспільного буття та здатні впливати на нього конструктивно, відповідно до реальних потреб [3, с. 76, 80, 81].

Найважливішою та найскладнішою частиною соціальної етики А. Ріх уважає господарську етику, роблячи цікавий висновок, що, власне, етика — це не що інше, як застосування соціально-етичних поглядів і принципів у сфері економіки, однією з головних функцій яких є застереження [3, с. 79, 84].

Соціальні закони, на наш погляд, визначаючи основні принципи позитивного руху суспільства, формують фактично і основні принципи соціальної етики у системі відносин основних суб’єктів діяльності: держава — народ, чиновництво — підприємці, підприємці — підлеглі тощо. У цій системі складаються соціальні зв’язки найрізноманітніших видів, наприклад: чиновництво (влада) — решта; чиновництво (центр) — решта; чиновництво (регіон) — решта; чиновництво (чиновник) — підприємець, громадянин тощо. Відповідно одночасно виникають зв’язки зворотного напряму та зв’язки взаємопроникнення.

Подібні види зв’язків формуються й у відносинах: підприємці (підприємець) — найманий персонал; підприємець — найманий працівник або — політики, політична партія — решта; політики (політична партія) — соціальна група, людина тощо.

Характер таких зв’язків, їх спрямованість, рівень відповідальності суб’єктів за якість їх реалізації можуть виступати формою розв’язання суперечностей, конфліктів, чинником просування в соціально-економічному полі фірми, регіону, країни, світу, або попередженням про наявність та наростання протиріч, хибність обраних методів управління соціально-економічними процесами і, зрештою, наростання «соціального відчуження», соціальної ентропії, яка може звести нанівець будь-які зусилля у формуванні нової метасистеми. Як приклад — соціальна етика нашої держави та чиновництва, політиків у розв’язанні проблем з виплатою пенсій, заробітної плати, конфіскованих заощаджень народу. Або діяльність підприємницьких та владних структур, підприємців у намаганні отримати прибуток будь-якими методами і за будь-яких умов (ціни на нафту та нафтопродукти, реекспорт цих продуктів українськими підприємцями влітку 1999 р. тощо). Або гіпертрофія корпоративних інтересів чиновництва, які гальмують, або навіть заперечують процес формування нової незалежної держави.

Слід відзначити, що проблеми та суперечності, що виникають під час реалізації соціальних функцій чиновництва не нові й стосуються не лише нашої держави. Як підкреслює, наприклад, С.В.Слухай, державні установи взагалі мають певні недоліки порівняно з приватними фірмами, що зумовлює недостатню ефективність діяльності держави.

Автор називає кілька, на наш погляд, об’єктивних причин такої ситуації:

  1. За діяльністю державних установ здійснюється менш дієвий контроль, ніж за приватними діловими одиницями (в останніх менеджмент контролюється власником фірми, а в державних установах контроль з боку законодавчої влади не може бути настільки вмотивованим), тому можливості керівників державних установ у реалізації власних інтересів за кошти суспільства збільшуються.

  2. Державні установи працюють менш ефективно внаслідок відсутності або низького рівня конкуренції у сфері їх діяльності; для них немає очевидної загрози збанкрутувати, а тому проблема економії, мінімізації витрат не відіграє великої ролі (деякі економісти навіть кажуть про «закон подвоєння витрат» — на виконання одного і того самого обсягу роботи державна установа витрачатиме приблизно вдвічі більше часу, ніж приватна фірма).

  3. Причина, яку, власне, ми вже розглядали вище в тексті — надзвичайно велика роль особистих інтересів бюрократії (чиновництва), які часто суперечать суспільним потребам [4, с. 19].

У зв’язку із характеристикою причин, що можуть викликати протистояння корпоративних інтересів і інтересів особи та суспільства, С.В.Слухай згадує так званий «Закон Паркінсона» та «Правило Самуельсона», згідно з якими бажання чиновництва максимально задовольнити свої корпоративні інтереси веде до широкого використання таких форм, як максимізація бюджету установи, збільшення кількості підлеглих, утворення нових організаційних структур і, як наслідок, — розширення владної компетенції, підняття власного престижу, підвищення посадового окладу тощо.

Розширення діяльності установи понад певний ефективний обсяг призводить до того, що суспільні граничні витрати стають більшими за суспільну граничну вигоду, отже, суспільство зазнає матеріальних втрат. Останні, підкреслює С.В.Слухай, є не що інше, як виграш бюрократії за рахунок суспільства.

Коли втрати суспільства стають рівними його вигоді, виникає ситуація так званої «гри з нульовими сумами» — тобто суспільство нічого не виграє від того, що дана установа надає певне суспільне благо (у процесі державотворення та реформування економічної системи України кількість установ, які намагаються регулювати ці процеси, зросла, за даними деяких дослідників, більше ніж у 3,5 раза — типова ситуація для «гри з нульовими сумами» — Ю.З.). Якщо ж відбувається подальше розширення діяльності державної установи, загальні суспільні витрати стають більшими за суспільну вигоду, тобто суспільство нестиме чисті втрати в даній галузі. Досягнення неефективного обсягу стає можливим через те, що визначення попиту на суспільне благо часто покладається саме на бюрократію (чиновників). Вона у своїх корисливих інтересах завищує дійсні суспільні потреби, або занижує справжні граничні витрати на надання суспільного блага, користуючись інформаційною асиметрією, оскільки представники виконавчої влади мають більш детальну та достовірну інформацію ніж законодавці, які приймають рішення щодо надання конкретного обсягу суспільного блага.

До речі, розуміння реального негативного впливу такої форми соціальних суперечностей притаманне політикам більшості розвинених країн світу. Відповідно вони намагаються застосовувати інструменти і методи за допомогою яких цей негативний вплив якщо й не знімається, то в усякому разі зменшується. Так, наприклад, восени 1998 р. лідер ліберально-демократичної партії Японії, прем’єр-міністр К.Обуті та лідер ліберальної партії І.Одзава домовилися про спільну платформу на майбутніх виборах, яка серед вимог економічного та міжнародного спрямування містила й завдання скорочення числа міністерств центрального уряду з 20 до 14; скорочення на 50 місць у кожній із двох палат парламенту; 25-відсоткове скорочення протягом 10 років робочих місць в урядових організаціях [5].

Інструментами забезпечення переваги власного корпоративного інтересу як чиновництва загалом, так і окремих його представників є також розповсюджена у світі, а особливо в Україні, практика використання ефекту «дверей, що обертаються» та ухилення від ризику. Ці інструменти являють собою, по-перше, ротацію чиновників між державним та приватним сектором, що зумовлює особливу прихильність їх до певних галузей економіки чи окремих фірм при розподілі державних замовлень, різних пільг. По-друге, намагання ухилитися від ризику прийняття рішення, особливо коли йдеться про будь-які новації. Чиновник уважає за краще для себе заборонити, аніж дозволити щось нове, оскільки він зважує своє рішення з урахуванням ризику суспільної критики в разі негативного результату експерименту [6, с. 20, 21]. Саме тому сьогодні постала винятково важлива проблема пошуку та формування механізмів, які б забезпечили деполітизацію чиновництва, підприємництва, визначили правила руху у сфері соціальних зв’язків для всіх учасників, забезпечивши реалізацію головних принципів та функцій соціальної етики — відповідальності, попередження та незаперечного реагування.

Очікувати позитивних зрушень у такій велетенській роботі, як динамічне формування нової економічної системи, нової господарської системи та системи нового господарського порядку без формування відповідної системи соціальної, нової системи соціальної етики, на наш погляд, марно. Пояснюється це й тим, що у сучасному світовому господарстві дія соціальних законів безпосередньо впливає на механізм реалізації економічних законів, коли рівновага економічної та соціальної систем стає запорукою існування суспільства.

Незаперечним, на нашу думку, підтвердженням такої взаємозалежності стали сумні наслідки намагання створити суспільство, де економічні та соціальні закони, що діють у ринковому середовищі, не мали достатнього поля прояву, а отже, сили і впливу на прийняття рішень, де розв’язання соціальних проблем, суперечностей вважалося вторинним, підпорядкованим розв’язанню завдань економічного розвитку.

Володіючи колосальними природними, людськими ресурсами Радянський Союз врешті-решт розпався, насамперед через стагнацію економіки, спричинену особливим характером соціальних зв’язків, що склалися в суспільстві, неспроможністю і небажанням розв’язати проблеми соціальні. Це пояснюється й тим, що формування специфічної цілісної метасистеми, пов’язане з посиленням безпосереднього впливу соціальних законів на дію законів економічного розвитку, природне середовище тощо, унаслідок прориву міжсистемних оболонок і, відповідно, посилення рівня й характеру взаємодії, взаємовпливів у механізмах прояву економічних і соціальних законів, не знаходячи для цього відповідного поля, лише прискорило процес наростання ентропії в самій метасистемі до катастрофічних масштабів.

Отже, у другій половині ХХ ст., внаслідок ускладнення структури суспільства, окремих її систем, та посилення їх взаємозалежності відбувається вибух, який спричиняє колосальне зростання потреби у розвитку соціального поля, змін у характері та спрямованості соціальних зв’язків, впливу соціального прогресу на можливості розвитку економічної та господарської систем.

Література

1.Васина Л. Л. Социальное рыночное хозяйство: Словарь терминов. — М.: ИНФРА-М, 1997.

2.Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. — М.: АЛГОН, 1992. — Т. 1.

3.Рих А. Хозяйственная этика. — М.: Посев, 1996.

4.Слухай С. В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. — К.: Лібра, 1998.

5.Николаева О. Японская политика сегодня: и снова коалиция // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 9. — С. 93.


загрузка...