Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМИ ТОВАРИСТВАМИ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ


Акціонерне товариство об’єднує різних учасників, які мають свої інтереси: членів правління, службовців, акціонерів, членів ради директорів, найманих працівників та інших матеріально зацікавлених осіб. Управління акціонерним товариством — це механізм чи система взаємодії учасників і способи, з допомогою яких вони представляють свої інтереси.

Система управління акціонерним товариством розвивається відповідно до специфіки і умов конкретної країни. Спеціалісти в галузі корпоративного права й управління розрізняють три основні моделі корпоративного управління в країнах з розвинутими ринками капіталу. Це англо-американська, японська і німецька моделі.

Англо-американська модель застосовується в корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади і деяких інших країн. Для цієї моделі характерні наявність індивідуальних і незалежних акціонерів, тобто не пов’язаних з корпорацією (вони називаються «зовнішніми» акціонерами, аутсайдерами), а також чітко розроблена законодавча база, яка визначає права та обов’язки основних учасників.

Японська система корпоративного управління є багатосторонньою і базується навколо основного банку і фінансово-промислової мережі (кейрецу). Основний банк і кейрецу — це дві різні, але доповнюючі один одного складові японської моделі. Практично кожна японська корпорація має тісні стосунки зі своїм основним банком. Банк надає корпоративним клієнтам кредити та послуги з випуску облігацій, акцій, ведення розрахункових рахунків, і консалтингові послуги. Банк, як правило, є основним акціонером корпорації.

Для японської моделі характерна особлива роль держави. З 30-х років японський уряд проводив активну економічну політику, спрямовану на надання допомоги корпораціям. Ця політика передбачає офіційне і неофіційне представництво уряду в раді корпорації у випадках, коли акціонерні товариства перебувають у складному фінансовому становищі.

З точки зору концепції соціально орієнтованої ринкової економіки великий інтерес представляє система управління акціонерними товариствами в ФРН.

Німецька модель використовується в німецьких і австрійських корпораціях. Деякі її елементи — у Нідерландах і Скандинавії. Нещодавно їх почали застосовувати в корпораціях Франції та Бельгії. Ця модель управління акціонерними товариствами істотно відрізняється від англо-американської та японської, хоча певна схожість з японською моделлю все-таки існує. Банки є довгостроковими акціонерами німецьких корпорацій, їх представники вибираються в ради директорів. Але на відміну від японської моделі представництво банків у раді постійне.

Німецьку модель вирізняють п’ять основних особливостей.

По-перше, ця модель передбачає двопалатну раду, яка складається з правління, виконавчої ради і спостережної. Палати абсолютно розділені: ніхто не може бути одночасно членом правління і спостережної ради.

По-друге, чисельність спостережної ради встановлюється законом і не може бути змінена акціонерами.

По-третє, третина всіх місць у спостережній раді фірм і концернів з числом працівників менше 2000 чол. мають займати представники найманих працівників. Як правило, ці місця призначаються для членів трудових колекти

вів. Правовий статус представників найманих працівників у спостережній раді в повному обсязі відповідає тому статусу, яким володіють представники власників капіталу.

По-четверте, у Німеччині та інших країнах, які використовують німецьку модель, узаконені обмеження прав акціонерів при голосуванні, тобто лімітується кількість голосів, яку акціонер має на зборах і яка може не збігатися з кількістю акцій, які перебувають у його власності.

По-п’яте, згідно із законом ФРН «Про конституцію підприємства» на всіх підприємствах приватного сектора створені і діють ради найманих працівників підприємства. Ця рада є найважливішим організаційним елементом, що забезпечує дотримання інтересів найманих працівників [ 5, 406 ].

Більшість німецьких корпорацій надають перевагу фінансуванню між акціонерами, тому капіталізація фондового ринку невелика порівняно з потенціалом економіки. Частка індивідуальних акціонерів у Німеччині низька, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. Тому не дивно, що структура управління акціонерним товариством зорієнтована на контакти між основними учасниками: банками і корпораціями.

Системі властива суперечність щодо дрібних акціонерів: з одного боку вона дозволяє їм вносити пропозиції, з іншого — дає можливість компаніям обмежувати їх право голосу.

Усі ці моделі суттєво різняться між собою співвідношенням внутрішнього і зовнішнього контролю: німецька та японська моделі з переважанням ролі інсайдерів та англо-американська модель управління з досить великим впливом аутсайдерів.

Американська і британська системи корпоративного управління в значній мірі залежать від мобілізації капіталу з допомогою випуску акцій і широким розповсюдженням акціонерної власності, яка функціонує на ліквідних ринках. Німецька та японська системи базуються на кредитному фінансуванні, переплетенні власності на акціонерний капітал, на правах акціонерів. На менеджмент німецьких і японських корпорацій практично немає впливу з боку акціонерів, тоді як у США і Великобританії керівники теоретично, а часто і практично контролюються ними.

З 90-х років у країнах Центральної і Східної Європи, в Росії, Україні почала формуватися нова модель управління акціонерними товариствами.

У Росії культура корпоративного управління, як і в Україні, ще в початковому стані. За цих умов великий інтерес становить діяльність групи американських і російських спеціалістів, які розробляють модель управління російськими акціонерними товариствами, програми навчання і проводять семінари з управління акціонерними товариствами.

Приватизація великої кількості державних підприємств в Україні потребує формування адекватної моделі управління акціонерними товариствами. Українська модель не схожа на жодну з вищенаведених. Так, якщо в 1992—1994 рр. приватизація підприємств в Україні здійснювалась, головним чином, через створення закритих акціонерних товариств, які характеризуються переважанням внутрішнього контролю, то з початком сертифікатної і грошової приватизації та перетворенням держпідприємств у відкриті акціонерні товариства з’являються спроби збалансувати внутрішній та зовнішній контроль акціонерних товариств. Відповідно до чинної правової бази, створення акціонерних товариств в Україні супроводжується становленням такої моделі управління, якій притаманний досить сильний внутрішній і практично незначний зовнішній контроль. Недосконалість української моделі корпоративного управління є причиною низької ліквідності акцій приватизованих підприємств, що стримує надходження інвестицій, які дуже потрібні в цей час для економіки України. Після приватизації в утворених акціонерних товариствах більшість керівників і акціонерів не знають своїх прав і обов’язків, не мають уявлення про роль керівників чи членів ради директорів, акціонерів на підприємстві. Водночас деякі акціонерні товариства не можуть підготувати, обробити і представити інвесторам повну і необхідну інформацію. Інформаційний дефіцит створює додатковий ризик для інвесторів, оскільки вони часто не можуть ухвалити правильних рішень.

Із зростанням і глобалізацією ринків капіталу правильне розуміння концепції корпоративного управління набуває важливого значення для інвестора, керівника, члена ради чи співробітника. Інвестиції швидше будуть спрямовані на ті ринки, де акціонерні товариства точно додержуються вимог законодавства зі структури управління. Акціонери є учасниками управління й інвестори отримують своєчасну та корисну інформацію від акціонерного товариства.

За словами генерального директора Новокраматорського машинобудівного заводу І.Скудара, «сьогодні в Україні цілком непридатні моделі і структури управління виробництвом, яким органічно невластиві інвестиційна, інноваційна, конкурентна, підприємницька реакції і які через це не відповідають вимогам ринку. Практика переконала, що без фундаментальної реорганізації системи внутрішньофірмового управління вижити, а надто — успішно працювати просто неможливо. Старі системи управління підприємствами не в змозі забезпечити перехід від «держпланівської минувшини» до «ринкового сьогодення», вони можуть лише подовжити депресію» [4, с.14]. Тому проблеми вдосконалення корпоративного управління посідають важливе місце в економічній системі України. Розробкою проблем корпоративного управління — як в теоретичному, так і практичному плані — в Україні займається ціла низка наукових інститутів. Але поки що ця робота у нас проводиться на недостатньо високому рівні, потрібно переймати досвід інших високорозвинутих країн, таких, як, наприклад, США. Тут проблемами корпоративного управління займаються провідні трести і інвестиційні фонди, на рахунку яких як фундаментальні дослідження, так і поточні напрацювання з цих питань. Вагомий вклад в цю роботу вносить Каліфорнійський пенсійний фонд, який розробив основні принципи, які визначають характер корпоративного управління у всіх країнах. Без них неможливе вільне і справедливе функціонування ринку інвестицій. Суть цих принципів зводиться до максимальної відкритості і справедливості процесу корпоративного управління, які забезпечують рівні умови доступу до інформації для всіх учасників цього процесу.

На нашу думку, ці принципи доцільно застосовувати і нашим акціонерним товариствам для того, щоб поступово вдосконалювати управління.

Істотний інтерес викликають погляди американських експертів на обов’язки корпорацій. Основні з них: задовольняти потребу в товарах і послугах, які мають реальну вартість; добиватися розумної дохідності коштів, які надають інвестори; створювати нові робочі місця; перемогти заздрощі шляхом ініціативності; сприяти винаходам, новаторству і науці; урізноманітнювати інтереси населення.

Ці обов’язки українські корпорації дуже часто не виконують, тому і на це потрібно звернути увагу.

Крім того, американські експерти вважають, що «для реалізації потенціалу більш демократичнішого корпоративного управління слід заохочувати моніторинг і активну участь в управлінні інвесторів, особливо пенсійних фондів». [1, с. 16].

Та необхідно визнати, що в Україні практично відсутні інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди і страхові компанії), які б могли постачати реальні інвестиції в українську економіку. Тому важливим завданням є робота зі створення інститутів спільного інвестування як основних портфельних інвесторів на ринку цінних паперів.

В японській моделі управління акціонерними товариствами, як зазначалося вище, особливу роль відіграє допомога держави розвитку корпорацій. В Україні ж на державному рівні мало що робиться для підтримки акціонерних товариств у складних ситуаціях, для застосування нових методів управління підприємствами та реалізації програм диверсифікацій виробництва. Отже, держава має стати активним ініціатором підтримки акціонерних товариств, що дасть змогу підвищити їх ефективність, а на цій основі піднести виробничий потенціал та економіку України.

Підсумовуючи вищесказане, пропонуємо конкретні пропозиції щодо використання елементів існуючих моделей управління акціонерних товариств в Україні:

— удосконалити «українську» модель корпоративного управління з метою наближення її до німецької моделі, яку ми вважаємо найбільш сприйнятливою для економіки України;

— замінити вертикальну структуру управління на горизонтальну, що дасть можливість посилити зовнішній контроль і зламати бюроктратичний характер управління у вітчизняних АТ;

— у Законі України «Про акціонерні товариства», що розробляється, потрібно детально регламентувати акціонерні відносини, пов’язані з удосконаленням української моделі управління АТ.

Література

1. Волк Е. Принципы корпоративного управления в США // Журнал ъ для акціонеровъ. — 1997. — № 12. — С. 14—16.

2. Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління. Віч-на-віч з парадоксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 301 с.

3. Мазулло Дж. Три модели управления акционерными обществами // Журналъ для акціонеровъ. — 1997. — № 6. — С. 29—35.

4. Скудар Г. Управління великим акціонерним товариством // Економіка України. — 1998. — № 2. — С. 14—19.

5. Управление персоналом в условиях социальной рыночной экономики / Под научной ред. проф., д-ра Р. Марра, д-ра Г. Шмидта. — М.: Изд-во МГУ, 1999. — 480 с.


загрузка...