Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

РЕФОРМУВАННЯ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ


В Україні створено вже практично всі елементи інфраструктури фондового ринку, існує система державного регулювання ринку цінних паперів (РЦП) та боротьби з порушеннями законодавства в цьому сегменті економіки, здійснюється захист прав інвесторів та запобігання зловживанням у сфері обігу цінних паперів, продовжується формування законодавчої та нормативної бази.

Найважливішим джерелом нового економічного розвитку держави має стати надходження інвестицій у реальний сектор економіки саме через ринок цінних паперів, основним завданням якого є не тільки здійснення спекулятивних операцій, покриття дефіциту бюджету та перерозподіл власності, а й створення якісно нового механізму оновлення промислового потенціалу держави.

З метою ефективнішого руху України до світових ринків капіталу потрібно вжити термінові заходи для поліпшення інвестиційного клімату. З одного боку, це мають бути радикальні політичні зміни інвестиційних стратегій держави на ринку цінних паперів, з іншого — комплекс дерегуляційних заходів, що мають послабити втручання держави в підприємницьку діяльність.

Одним з найважливіших завдань держави є забезпечення податкового стимулювання розвитку ринку корпоративних цінних паперів та залучення інвестицій через реалізацію акцій та облігацій підприємств. Такі інвестиції сприятимуть зростанню промислового виробництва та створять конкуренцію банківському капіталу, подштовхуючи комерційні банки до капіталовкладень у виробничу сферу економіки.

Для цього слід внести зміни до деяких законодавчих актів з питань оподаткування, зокрема, в частині звільнення від оподаткування отриманих дивідендів, звільнення операцій з цінними паперами та реєстрації інформації про випуск цінних паперів від державного мита, зниження ставок оподаткування доходів громадян від здійснення операцій з цінними паперами та ставок оподаткування прибутку професійних учасників фондового ринку від аналогічних операцій.

Однією з найбільших проблем, що заважають залученню інвестицій у реальний сектор економіки сьогодні є те, що держава дає можливість отримати такий дохід з державних цінних паперів, що інвестору немає сенсу вкладати гроші в ризиковий ринок корпоративних цінних паперів, тобто в розвиток виробництва та торгівлі. Іноземним і вітчизняним інвесторам та комерційним банкам сьогодні запропоновано занадто великий відсоток річних під гарантії держави і їм навіть невигідно думати про бізнес-плани у виробничій діяльності підприємства, залучати кваліфікованих фахівців та боротися за ринки збуту продукції чи послуг.

У зв’язку з цим, слід значно скоротити частку державних цінних паперів на фондовому ринку України та поступово знижувати їх дохідність. Якщо такі кроки здійснювати одночасно зі зниженням ставок рефінансування та прийняттям бездефіцитного бюджету, позитивний економічний ефект у виробничій сфері можна буде отримати вже в найближчий час.

Важливим завданням держави має стати дерегуляція економічних та правових відносин на фондовому ринку України, що ґрунтуватиметься на засадах мінімального державного втручання в діяльність професійних учасників фондового ринку та емітентів цінних паперів і підвищення саморегулювання, що здійснюється професійними об’єднаннями учасників РЦП відповід

но до загальносвітової практики.

При цьому слід зменшити та спростити вимоги до ліцензування професійних учасників ринку цінних паперів та сертифікації фахівців, реєстрації випусків цінних паперів та погодження установчих документів організаторів торгівлі і саморегулятивних організацій на фондовому ринку. У багатьох випадках треба перейти від погоджувального або дозвільного принципу зміни тих чи інших документів до практики сповіщення учасником ринку відповідної державної установи про зміни в установчих документах, правилах торгівлі цінними паперами, вимогах до членів професійних об’єднань тощо.

При ліцензуванні реєстраторської та депозитарної діяльності, торгівлі цінними паперами та діяльності щодо спільного інвестування мають бути скорочені терміни розгляду документів та їх перелік. Слід спростити порядок реєстрації випусків цінних паперів, скоротити кількість документів, що подаються підприємствами, об’єднати процедури реєстрації випусків акцій акціонерними товариствами та реєстрації інформації про їх емісію в разі корпоратизації та приватизації підприємств, збільшенні статутних фондів товариств за рахунок індексації основних фондів та випуску цінних паперів підприємствами для заздалегідь визначеного кола інвесторів.

При прийнятті рішень про залучення інвестицій шляхом додаткового випуску цінних паперів на підприємствах з державною часткою власності, держава-акціонер не повинна мати більш привілейовані права, ніж інші акціонери. Не можна забороняти підприємствам приймати рішення про додатковий випуск акцій, якщо за державою ще закріплена якась частка в статутному фонді акціонерного товариства. Недопустимо, щоб держава одноособово приймала рішення про збільшення своєї частки в статутному фонді товариства у зв’язку з дооцінкою майна, порушуючи при цьому права акціонерів товариства та зменшуючи їх частки в статутному фонді товариства.

Держава має вживати всі заходи з метою запобігання монопольним проявам на ринку цінних паперів, як наприклад, встановлення обов’язкової плати за здійснення кодифікації випусків цінних паперів. Сьогодні є неприпустимим, коли Національний депозитарій України, що не є органом влади, встановлює обов’язкові для десятків тисяч акціонерних товариств вимоги щодо надання йому не передбачених законодавством України документів і сплати декількох тисяч гривень за отримання цифрового коду, незважаючи навіть на те, що для цієї операції державою вже виділено бюджетні кошти. Унаслідок цього акціонерні товариства та комерційні банки вже сьогодні сплачують свої кошти.

У сфері вексельного обігу слід заборонити будь-які розрахунки векселями з бюджетами всіх рівнів та взаємозаліки. Сьогодні держава не може собі дозволити приймати до бюджету іноді штучно створену заборгованість підприємств, оформлену векселями, які в даному випадку ніяк не вирішують проблему кризи платежів.

Часом підприємства, що мають гроші для розрахунків з бюджетом, купують на фондовому ринку за заниженою ціною векселі й розраховуються ними з державою вже за ціною номінальною. З одного боку, такі підприємства не порушують чинного законодавства України, з іншого ж — завдають значної шкоди. А сплата податків грошима при цьому, стає справою малоймовірною і невигідною для підприємства.

У таких випадках, коли підприємство не може розраховуватися є кредиторами, не треба його штучно підтримувати, надаючи можливості здійснювати емісію векселів для розрахунків з ними, особливо з огляду на те, що вартість векселів більшості з вітчизняних підприємств становить 10% — 50% від їх номінальної вартості. До таких підприємств мають застосовуватися загальноприйняті у світі процедури санації або банкрутства з відповідною заміною неефективних власників на ефективніших.

Також треба впровадити ряд обмежень на використання векселів підприємствами з великою державною часткою в статутному фонді, тому що ефективним використання векселів може бути тільки в такому господарському обороті, де власник підприємства думатиме про наслідки їх емісії, незабезпеченої фактично виробленим конкурентоздатним товаром чи послугами. А такий підхід, на жаль, сьогодні можливий лише в недержавному секторі економіки.

Слід прискорити роботу з розробки та прийняття Закону України «Про акціонерні товариства», який має забезпечити такі законодавчі умови, за яких будуть чітко визначені права та обов’язки всіх органів управління акціонерним товариством, кредиторів та позикодавців.

Сьогодні інвестору немає сенсу інвестувати кошти в товариство, активи якого можуть вилучатися без згоди акціонерів і сплати справедливої ринкової вартості цих активів. Інвестор також не вкладатиме гроші в акції товариства, якщо вартість його вкладень може легко зменшитися після розміщення додаткової кількості акцій. Створення привабливого інвестиційного клімату можливе лише при запровадженні певних правил, що чітко захищають права акціонерів.

Необхідно продовжити роботу щодо зосередження торгівлі цінними паперами найважливіших для держави підприємств на організованих ринках цінних паперів, фондових біржах та торговельно-інформаційних системах. А при продажу державних пакетів акцій треба переглянути політику щодо навантаження інвестора інвестиційними зобов’язаннями. Саме інвестор братиме на себе ці зобов’язання й сам визначиться щодо оптимізації виробництва, зменшення чи збільшення робочих місць, внесення додаткових інвестицій.

Пріоритетним напрямом приватизації має стати не отримання бюджетом доходу від продажу акцій, а поява на підприємстві справжнього власника, який через ефективну роботу підприємства буде фінансувати бюджет та забезпечувати соціальний захист своїх робітників.

Важливого значення набуває стратегія держави щодо укрупнення професійних учасників ринку цінних паперів та суб’єктів інфраструктури фондового ринку. Злиття таких суб’єктів та збільшення їх ресурсного забезпечення, з одного боку, зробить їх конкурентоздатними, а з іншого — незалежнішими.

У сфері законодавчого забезпечення ринку цінних паперів треба посилити роботу з питань скорішого прийняття нових законів: «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про вексельний обіг в Україні», «Про похідні цінні папери», «Про інститути спільного інвестування» тощо.

Крім цього, слід зосередити свою увагу на «public relation», активно висвітлюючи всі позитивні зміни на ринку, у фінансовому та виробничому секторах економіки. Необхідно постійно формувати імідж інвестиційного прориву, подаючи позитивні новини в засобах масової інформації.


загрузка...