Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

КЛАСИФІКАЦІЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ І ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЇХ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ


В умовах перехідної економіки відбувається великомасштабний процес майже одночасного формування корпоративного права, ринків та акціонерної власності. Унаслідок цього виникає багато проблем, вирішення яких надає актуальності питанню класифікації акціонерних товариств (АТ).

Класифікація товариств за різними ознаками необхідна перш за все для з’ясування особливостей їх створення і функціонування. Але слід зауважити, що реально врахувати всі умови їхнього створення в повному обсязі, як правило, неможливо. Тому будь-яка класифікація економічних об’єктів має досить умовний характер. У вітчизняній науці і практиці поки відсутня досконала класифікація АТ за різними типами. Це пов’язано передусім з недостатнім досвідом діяльності різних АТ, що працюють в Україні, і крім того — недосконалістю вітчизняного законодавства.

На нашу думку, в основу класифікації мають бути покладені організаційно-правові та економічні аспекти діяльності АТ. Виходячи з указаних ознак, можна запропонувати таку класифікацію.

Ознаки

Акціонерні товариства

1. Відповідно до способу створення

1. Новостворені
2. Приватизовані (корпоративні)

2. Відповідно до форми акціонування

1. Відкритого типу
2. Закритого типу

3. Відповідно до сфери функціонування

1. Фінансового сектора
2. Нефінансового сектора

4. Відповідно до форми власності

1. Приватні
2. Приватно-державні

Створення нового товариства в акціонерній формі здійснюється шляхом об’єднання капіталів у матеріальній і нематеріальній формі. А формування його статутного капіталу (фонду) посідає особливе місце. Статутний капітал складається із внесків акціонерів (учасників) для забезпечення статутної діяльності підприємства. Отже, статутний капітал характеризує, з одного боку — розмір відокремленого майна, право власності на яке перейшло до підприємства, а з іншого — суму забов’язань підприємства перед інвесторами. Сума статутного капіталу, відображена у звітності, повинна дорівнювати загальній номінальній вартості випущених акцій, що має бути визначена в установчих документах. Відповідно до Закону України «Про господарські товариства», мінімальний розмір статутного фонду АТ установлено в сумі, еквівалентній 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки на момент створення АТ. Чинним законодавством не передбачено збільшення розміру статутного фонду зареєстрованими АТ у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що є негативним моментом.

Це призвело до того, що було створено чимало АТ, розмір статутного фонду яких дорівнює 30 тис. грн., що становить на 1999 р. близько 545 мінімальних зарплат. Такий невеликий розмір статутних фондів АТ є недостатнім. Тому часто на практиці зустрічаються випадки зміни акціонерними товариствами своєї організаційно-правової форми на товариства з обмеженою відповідальністю. На жаль

, облік процесу перетворення ВАТ на інші організаційно-правові форми нормативними документами не регламентований і не ведеться.

Розглядаючи статутний капітал підприємства, необхідно звернути увагу на два моменти. По-перше, мова йде виключно про первинно інвестовані кошти. Інші джерела коштів, які створюються в процесі діяльності підприємства, являють собою тільки приріст капіталу і ніяк не стосуються розміру первинно вкладених коштів. На відміну від раніше існуючого порядку, коли вказані джерела приєднувалися до статутного фонду, тепер їх наявність не впливає на розмір статутного
капіталу.

По-друге, статутний капітал є джерелом фінансування діяльності підприємства у всіх її формах та видах, які передбачені статутними документами.

Особливої уваги заслуговують нематеріальні активи, які за сучасних умов становлять значну частку в статутному капіталі більшості новостворених АТ. Недосконалість методичних розробок відносно визначення реальної вартості нематеріальних активів в умовах створення АТ сприяє завищенню вартості статутного капіталу під час його формування, що негативно впливає на реальну оцінку інвестиційної привабливості підприємства. Це зумовлює необхідність законодавчо впровадити обов’язковість незалежної експертної оцінки стану майна та нематеріальних активів, які входять до складу статутного капіталу.

Перетворені (або корпоратизовані) АТ — це товариства, які створюються шляхом приватизації державних підприємств, а також товариства, серед засновників яких є іноземні громадяни, іноземні юридичні особи та міжнародні організації. Створення корпоратизованих АТ у нашій державі має досить розповсюджений характер. Так, з початку процесу приватизації форму власності змінило 63526 об’єктів. Якщо визначати сутність термінів «приватизація» і «корпоратизація», то слід зазначити, що «приватизація» зумовлює відчуження майна, яке перебуває у власності держави та місцевих органів влади. Водночас «корпоратизація» передбачає перетворення в АТ не тільки підприємств загальнодержавної власності, а й ЗАТ (суб’єктів підприємницької діяльності з колективною формою власності).

На наш погляд, у законодавстві України для визначення перетворення недержавних суб’єктів підприємницької діяльності в АТ доцільно використовувати термін «акціонування», передбачаючи трансформацію форми власності, тобто титулів власності, у формі випуску акцій. Водночас у разі перетворення державних підприємств в АТ варто застосовувати термін «корпоратизація». Таким чином, «корпоратизовані» АТ слід розглядати як товариства, які виникають шляхом перетворення державних підприємств в акціонерні. Однією з найважливіших особливостей «корпоратизації» є те, що внаслідок цього процесу державне підприємство перетворюється у ВАТ. Іншими словами, АТ у цьому випадку мають бути тільки товариствами відкритого типу. Крім того, при створенні звичайних АТ можуть випускатися як прості, так і привілейовані акції, а корпоратизованих акціонерних товариств — тільки прості.

Відповідно до форми створення і функціонування, АТ поділяються на товариства відкритого (ВАТ) і закритого типу (ЗАТ). З економічного погляду ВАТ мають більший потенціал щодо розвитку, оскільки можливий випуск акцій практично для будь-яких інвесторів. З фінансової точки зору це підвищує можливості збільшення статутного капіталу і розширення фінансово-господарської діяльності товариства. Питання вибору форми акціонування для засновників є досить складним. Закрита форма полегшує процес контролю за діяльністю товариства, але визначає межу зростання й особливо можливостей зовнішнього фінансування.

Аналіз формування акціонерного сектора економіки в Україні показав, що за останні 4 роки кількість АТ збільшилася більш ніж у 4 рази, при цьому кількість ВАТ, створених у процесі приватизації, збільшилася приблизно в 9 разів, а їх частка в загальній кількості поступово підвищувалася з 13,6 до 27,5%. Це свідчить про тенденцію зростання ролі та місця ВАТ, створених у процесі приватизації. Проте кількість АТ, утворених іншими засновниками, перевищує кількість АТ, створених у процесі приватизації, більше ніж у 2 рази. Ураховуючи досвід акціонування в Україні можна припустити, що ці напрями створення акціонерних товариств будуть зберігатися протягом тривалого часу. При цьому важливим стає питання впровадження окремого обліку, звітності й аналізу діяльності ВАТ, створених у процесі приватизації та іншими засновниками. Не менш важливими ці питання є і для ЗАТ, що пов’язано насамперед з аналізом і контролем за їх діяльністю.

Відповідно до особливостей функціонування, АТ можна поділити на дві групи: АТ фінансового сектора та АТ нефінансового сектора.

Фінансові АТ функціонують у специфічній сфері відтворення, до якої належать: обіг грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів, боргових забов’язань і страхових полісів. У даній сфері функціонують відповідні фінансові інститути, зокрема: банки, страхові компанії, інвестиційні компанії та фонди, депозитно-ощадні фонди. Їх діяльність регулюють відповідні законодавчі та нормативні акти, які враховують особливості їх створення та функціонування.

Діяльність АТ, які не належать до кредитно-фінансової сфери, спрямована на виробництво і реалізацію товарів та послуг. Це, перш за все, промислові, транспортні, будівельні, торговельні та інші підприємства.

Із збільшенням кількості АТ дедалі більше зростає частка підприємств, заснованих приватними фізичними та юридичними особами. За статистичними даними, серед АТ різних форм власності найбільше податків до державного бюджету надходить від приватних підприємств. У першому півріччі 1999 р. ці надходження становили більше 70 % (у 1998 р. — 60%). До місцевих бюджетів ця категорія підприємств сплатила понад 54% від загальної суми надходжень. Таким чином, бюджет країни на дві третини формується за рахунок діяльності недержавного сектора, що свідчить про актуальність визначення цієї категорії підприємств.

Не менш назрілою є проблема управління корпоративни-
ми правами держави на приватно-державних підприємствах. Принципи та порядок закріплення за державою пакетів акцій ВАТ визначені Державною програмою приватизації на 1998 р. Відповідно до цієї Програми, закріплення пакетів акцій може здійснюватися відносно ВАТ, створених на базі підприємств, які є монополістами на загальнодержавному ринку певного виду товару, а також підприємств, що мають стратегічне значення для економіки України. На даний час в корпоративному управлінні перебуває близько 5000 суб’єктів підприємницької діяльності, у тому числі ВАТ з державною часткою до 25 відсотків — 45%; від 25 до 50 відсотків — 17%; від 50 до 75 відсотків — 12%; від 75 до 100 відсотків — 25%. Створено 18 холдингових та державних АТ, в управлінні яких пакети акцій понад 260 підприємств.

Крім того, Фонд державного майна заснував більш ніж 200 господарських товариств зі змішаною формою власності в інтересах державних підприємств. З метою забезпечення інтересів держави та її впливу на підприємства, управління корпоративними правами держави здійснюється на трьох рівнях. Перший рівень — відповідальність голів правлінь ВАТ за господарську діяльність товариств, в яких за державою залишається 51 і більше відсотків акцій. Другий рівень — функції представника держави з метою захисту її інтересів в органах управління ВАТ здійснюють члени Спостережних рад, створення яких є обов’язковим. У ВАТ, де пакет акцій закріплено за державою, особу представника Спостережної ради погоджує КМ України, а де цей пакет складає 50 відсотків акцій — обирається її головою за погодженням КМ України. Третій рівень — функції корпоративного управління здійснюються уповноваженими особами. На початок 1999 р. укладено договорів на управління в понад 1000 акціонерних товариствах, в яких державна частка становить в основному більше 50 відсотків.

Загострення кризових явищ в економіці, високі податки і кредитні ставки, інфляція, низька платоспроможність населення однаковою мірою пригнічують господарську діяльність як державних, так і приватних підприємств, поставивши їх на грань виживання з високим ризиком банкрутства і низькою інвестиційною привабливістю. Окрім того, негативно впливають на стан підприємств і недоліки в законодавчому забезпеченні їх діяльності.

Так, проведена в 1993—1994 рр. корпоратизація державних підприємств не забезпечила досягнення своєї основної мети — виведення підприємств з-під адміністративного управління центральних органів виконавчої влади і діяльність їх у правовому полі Закону України «Про господарські товариства».

Сертифікатна приватизація в Україні не створила умов для залучення інвестицій для розвитку підприємств, розсередила власність серед значної кількості дрібних власників і не сприяла появі ефективного власника, який зацікавлений у довгостроковому розвитку підприємства.

Неодноразові продовження терміну використання приватизаційних майнових і компенсаційних сертифікатів, затримка з розглядом і погодженням законопроектів у Верховній Раді України стали основною причиною відсутності необхідної законодавчої бази інвестиційного (грошового) етапу приватизації.

До цього часу залишаються законодавчо неврегульованими питання корпоратизації великих і середніх державних підприємств, реприватизації з урахуванням їх особливостей і участі в цих процесах галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Потребує вдосконалення система управління державними корпоративними правами з погляду контролю за ефективністю управління пакетами акцій, що належать державі, у статутних фондах господарських товариств, а також координація питань управління стосовно невеликих пакетів акцій. Станом на 1 серпня 1999 р. Національним агентством з управління державними корпоративними правами передано повноваження з управління лише 540 пакетами акцій центральним і місцевим органам виконавчої влади.

Крім того, у проекті Закону України «Про акціонерні товариства» в окремих розділах слід урахувати особливості створення та існування в Україні різних типів акціонерних товариств.

Запропонована класифікаційна схема допоможе детальніше розглянути процес становлення і розвитку акціонерних товариств в Україні, реально оцінити переваги та виявити недоліки акціонерної форми власності та перспективи її розвитку.

Література

1. Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991р. № 1576-ХІІ // Закони України в 12 томах. — Т. 2. — С. 189—212.

2. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ // Закони України в 12 томах. — Т. 1. — С. 310—332.

3. Про приватизацію майна державних підприємств: Закон України / Ред. кол. В. Ф. Опришко та ін. — К.: Інститут законодавства ВР України, 1996. — Т. 3. — С. 97—136.

4. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1999. — № 1. — С. 56.

5. Звіт Міжвідомчої комісії з питань аналізу ефективності діяльності приватизованих підприємств у післяприватизаційний період.


загрузка...