Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Регулююча роль податкового менеджменту


Процес становлення й удосконалення податкової системи в Україні здійснюється безупинно у прискореному або уповільненому ритмі залежно від того, як змінюються державні пріоритети в економіці, які кошти й технології створюються, відкриваючи нові можливості для ефективного управління податковою системою.

На кожному етапі функціонування податкової системи проводяться реформи, що створюють умови ефективної роботи вбудованого в систему механізму податкового менеджменту з метою адаптації цієї системи до змін у кон’юнктурі ринку або в економічній політиці країни.

Розвиток міжнародних економічних зв’язків, приватизація та інші зміни у внутрішньому житті країни викликають відповідні зміни у структурі економіки й бюджетній сфері. У 2004 році економічне зростання в Україні склало 15,1%, а темпи росту промисловості – 18%. У четвертому кварталі 2006 року зростання темпів ВВП ледве сягало 2%. Різке зниження темпів зростання ВВП сталося з вини лідерів правлячої еліти, що проголосила реприватизацію. Почався відплив внутрішніх і зовнішніх інвестицій через політичну нестабільність, спричинену «помаранчевою революцією».

Проте й ці макропоказники залишаються непорівнянними з низьким життєвим рівнем населення. Нижня межа пенсії все ще менше прожиткового мінімуму, якого досягає незначна частина населення країни.

Не можна заперечувати того, що податкова система впливає на розвиток економіки й темпи економічного росту. Регулююча роль податкової системи впливає на виробничий цикл, інвестиційну та інноваційну політику, на політику ціноутворення тощо.

Регулююча роль податкового менеджменту здійснюється шляхом:

  • установлення й зміни системи оподаткування;
  • визначення розміру податкових ставок і динаміки їхнього функціонування;
  • регулювання господарського механізму на основі використання інструментів податкового менеджменту (податкових пільг та ін.).

Стимулююча функція оподатковування реалізується через систему пільг, надання відстрочок сплати податків, прискореної амортизації тощо.

Діюча нині система оподаткування не повною мірою використовує свої можливості, тому необхідність подальшого її удосконалення безперечна. У процесі переходу до ринкових відносин у країнах СНД, у тому числі й в Україні, створювалася принципово нова структура органів оподатковування й система її функціонування.

У колишньому СРСР головним джерелом податкових надходжень були податок на прибуток, податок з обігу й податок на заробітну плату, які вираховувались з державних підприємств. Не були встановлені податки на майно. Податок на прибуток у формі її вільного залишку використовувався для накопичення (інвестиції) і централізації коштів, а також для регулювання рівня доходів населення. У колишньому СРСР діяло близько 500 тисяч промислових підприємств. З них 6% були збитковими й утримувалися за рахунок дотацій з державного бюджету.

Податком з обігу в дореформений період обкладалися товари народного споживання й деякі види послуг. Існували так звані «ціна підприємства», що складалася із суми собівартості продукції плюс 10% прибутку, й «ціна промисловості», утворена шляхом додавання до ціни підприємства податку з обігу, який на деякі

види продукції перевищував ціну підприємства в декілька разів.

Податок на заробітну плату – як відрахування з фонду оплати праці – утримувався з підприємств і спрямовувався на фінансування соціально-культурної сфери. Цей податок не був зависоким і відчутним для підприємств.

Для підприємств привілейованих галузей податок на зарплату був щадним, що створювало пільгові умови для розвитку. Таким чином забезпечувалося переміщення робочої сили в ці галузі виробництва. Крім того, працівникам привілейованих галузей створювалися комфортні умови щодо забезпечення житлом, продовольчими й іншими товарами, доступу до відомчих лікувальних оздоровчих установ, дитячих садків, закритих продажів дефіцитних товарів за зниженими цінами тощо.

Митом обкладалися переважно товари, імпортовані з країн, що не входили до соціалістичного табору. Але розмір цих надходжень був незначним. Як інструменту регулювання імпорту перевага віддавалася не тарифам, а квотам.

Діюча в колишньому СРСР податкова система була абсолютно «непрозорою», тобто вона не дозволяла об’єктивно визначити розмір податкового зобов’язання платника податків. Підприємства однієї й тієї самої галузі не знали, які вони платять податки. Розмір податкового зобов’язання часто визначався «за домовленістю». Це стало серйозною перешкодою для створення об’єктивної податкової системи, метою якої було б поставити всіх платників податків у рівні умови незалежно від форми власності. Що стосується населення, то жителі колишнього СРСР не усвідомлювали того, що вони є платниками податків, і не обтяжувалися податковим тягарем. Держава в цій ситуації відігравала патерналістську роль, знаходячи джерело формування дохідної частини держбюджету шляхом посилення податкового преса через вилучення непрямих податків (внутрішні позики тощо).

Після розпаду СРСР виникла необхідність у формуванні нової політики оподаткування й створенні нової податкової системи, тому що раніше діюча система збору податків не була орієнтована на ринкові відносини. Способи надходження платежів у бюджет були здавна визначені й практично не мінялися, банки належали державі. Держава в адміністративному порядку могла міняти не тільки структуру податків, але й податкову базу. Політика переважала в суспільстві над економікою й займала верхній ешелон влади стосовно економіки. Зміни податкових ставок і пільг зумовлювалися необхідними сумами, що мали формувати дохідну частину державного бюджету.

Система оподаткування, що діяла раніше, не могла бути трансформована в ринкову економіку, так само як розвинутий соціалізм не міг бути перетворений у ліберально-демократичне суспільство.

В умовах суверенної України створювалися нова система оподаткування й відповідні структури податкової служби. Однією з головних завдань нової податкової системи було забезпечення такого обсягу доходів бюджету, який необхідний для фінансування соціально-культурної сфери, а також розвитку інфраструктури підприємницького сектора економіки. Податкова система не може бути вибірковою. Усі фізичні та юридичні суб’єкти оподаткування мали бути поставлені в рівні умови.

Зміни, що відбулися в економіці, зумовлюють необхідність перманентного реформування податкової системи, спрямованої на вирішення таких завдань:

  • посилення ролі податкової політики в регулюванні господарського механізму (галузі, підприємства тощо) й орієнтації його на розширення податкової бази;
  • застосування інструментів податкового менеджменту для оподаткування провідних підприємств і галузей, що визначають науково-технічний процес. Такими інструментами є пільги, прискорена амортизація, відстрочка платежів тощо;
  • забезпечення прогресивного зростання податкових надходжень при незмінних податкових ставках або при їх зниженні;
  • вибір раціональної стратегії оподаткування, що виключає несправедливість і порушення законодавства.

За сучасних умов система оподаткування має бути побудована на таких принципах:

  • справедливості – визначає загальність обкладання й рівномірність розподілу між громадянами відповідно до їхніх доходів;
  • визначеності – вимагає, щоб сума, спосіб і час платежу були заздалегідь відомі платникові податків;
  • зручності – передбачає, що податок повинен стягуватися в такий час і в такий спосіб, які є найбільш зручними для платника податків;
  • економії – полягає у скороченні витрат на вилучення податку, у раціоналізації системи оподаткування.

Ці принципи оподаткування були сформовані А. Смітом, але вони й на сьогодні не застаріли й не втратили своєї актуальності. У 1991 році було прийнято Закон Української РСР «Про систему оподаткування», в якому викладено принципи оподаткування (див. рис. 2.1). У цьому законі назви й зміст принципів визначені відповідно до вимог ринкової економіки, тобто відповідно до об’єктивних законів ринку. У ньому проглядається поняття ринку як економіки вільного підприємництва.

У подальшому цей закон доповнювався новими законодавчими актами, що забезпечують свободу підприємницької діяльності. Так, у 1998 році Президент України видав Указ № 817/98

«Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», у якому передбачено обмеження втручання державних органів у підприємницьку діяльність. Указ заборонив проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов’язань перед бюджетом, крім зобов’язань по бюджетних позиках і кредитах, гарантованих бюджетними коштами (див. Додаток 5).

У процесі розвитку ринкових відносин структура податкових органів і принципи оподаткування зазнали змін. Прийнятим у 1997 році Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про систему оподаткування» наведені вище (рис. 2.1) принципи істотно змінені й доповнені з урахуванням змін, що відбулися (рис. 2.2).

Вони у більш повному обсязі відображають тенденції розвитку ринкової економіки, враховують досвід розвинених країн і результати вдосконалення системи оподаткування в Україні за роки її незалежності.

Практика функціонування податкових систем у розвинених країнах показує, що наша вітчизняна система принципів може бути доповнена такими:

  • домінування у системі й методах оподаткування регулюючої і стимулюючої підприємницьку діяльність функцій;
  • виключення з практики роботи податкових органів можливості подвійного оподаткування;

Рис. 1.1. Принципи оподаткування

  • віднайдення взаємних інтересів між працівниками податкових органів і платниками податків у розширенні податкової бази з метою збільшення абсолютної податкової суми при діючих або знижених податкових ставках;
  • надання платникові податків державою послуг і допомоги, еквівалентних вилученій податковій сумі;
  • прозорість використання коштів, що надходять до держбюджету від платників податків;

Рис. 1.2. Принципи оподаткування, що відображають тенденції й напрями розвитку ринкової економіки

  • обмеження розміру коштів, що вилучають у платників податків, 30–35% доходу, як це прийнято у світовій економіці;
  • відкритість підготовки й обговорення законів про оподаткування із залученням представників підприємницького сектора.

Податкова система в перехідний період до ринкових відносин поки ще не має достатнього рівня надійності функціонування. Не досягається планованого збирання податків, значна частина коштів залишається «під дахом» тіньової економіки. Це пояснюється, значною мірою, політичною нестабільністю в Україні, нерівномірним розвитком провідних галузей економіки, значною кількістю збиткових підприємств: у промисловості їх 50%, в АПК – 80%.

Процедура вилучення податків вимагає спрощення, є також потреба в скороченні кількості податків. Податкові пільги спотворюють структуру й пропорції розвитку, породжують зловживання й зростання невиправданих адміністративних витрат. Податкова система нестабільна й не встигає адаптуватися до змін у ринковій кон’юнктурі. Постійні зміни, що вносяться в основне законодавство, дезорієнтують платників податків і спонукають їх до ухилення від сплати податків, вишукуючи для цього різні способи. Тому дотримання податкової дисципліни набуває характеру досить обтяжної процедури. Діюча податкова система не забезпечує ефективного підходу до оцінки доходів ні по горизонталі, ні по вертикалі.

Держава, вилучаючи у платників податків кошти у вигляді податків, надає населенню загальнодоступні послуги (охорона здоров’я, безкоштовне навчання, громадський транспорт і т. ін.), забезпечує підтримання громадського порядку, захист від зовнішньої агресії тощо. Цими послугами користуються не тільки платники податків, але й ті, хто не платить податки. Користуючись цими послугами, окремі громадяни й підприємства ухиляються від сплати податків. При високому рівні податків і нестабільній економіці це явище може набрати загрозливого характеру, тому що воно дестабілізує фінансовий стан країни й може викликати інфляцію, супроводжувану зниженням життєвого рівня населення.

У такій ситуації підвищення ефективності роботи податкових органів набуває важливого державного значення.

Платежі, що мобілізуються у державні й місцеві бюджети, нараховують 225 різних податків і зборів. По 114 з них платники податків зобов’язані періодично надавати звіти. Деякі податки і збори вимагають значних затрат на їх адміністрування, але вони жодної ролі не відіграють у формуванні доходної частини бюджету. Фіскально вони практично є збитковими. До них належать: збір за використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду (0,03%), збір за спеціальне водокористування (0,02%), платежі за користування надрами (0,25%).

Скасування цих податків є однією з регулюючих функцій податкового менеджменту.

Виходячи з викладеного вище, невідкладною є необхідність спростити податкову систему шляхом скорочення кількості податків. Це істотно знизить адміністративне навантаження на податкові органи й полегшить долю платників податків.

Удосконалення податкової системи є перманентним процесом, що слідує за динамікою ринкової кон’юнктури. Податкова система повинна задовольняти таким вимогам:

  • досягнення ефективної роботи адміністрації податкової служби за рахунок переходу на функціональну організацію податкових органів усіх рівнів;
  • скорочення кількості рахунків недоїмників, числа неплатників, які не стали на податковий облік;
  • підвищення ефективності податкових перевірок;
  • дотримання податкової дисципліни шляхом удосконалення системи обслуговування платників податків;
  • упровадження стандартних інформаційних систем для керівників податкових органів, системи обліку та реєстрації платників податків і податкових платежів.

В Україні не розвинено мережу послуг, що надаються податковими органами платникам податків. Не застосовуються телефонні автовідповідачі, не утворено сайт в Інтернеті тощо.

Підвищення ефективності роботи податкової служби має велике значення. Структура цих органів і вся державна система, що забезпечує збір податків, має коштувати мінімальних витрат. Організація системи оподаткування в період переходу до ринку – складна організаційно-економічна проблема. Створювані в цей період підприємства малого й середнього бізнесу повинні реєструватися в органах податкової служби, повідомляти їм про свої доходи й самостійно розраховувати суми оподатковування. Податкова декларація повинна враховувати всі джерела доходів підприємця.

Платники податків подають у податкові інспекції дані про свою реєстрацію й звіти про свою фінансову й господарську діяльність, платіжні доручення про сплачені податки.

Податкові інспекції зазнають пікових перевантажень, обробляючи інформацію, що надходить під час масової здачі платниками податків звітності й декларацій. Часті зміни податкового законодавства, безперервні зміни контингенту платників податків, спроби деяких платників податків уникнути сплати податків істотно ускладнюють управління роботою податкових органів. От чому визріла необхідність будувати процес управління податкової служби на принципах і методах податкового менеджменту.

Податковий менеджмент є елементом державного менеджменту, що, проникаючи в усі сфери людської діяльності, стає унікальним і універсальним інструментом управління. Податковий менеджмент виступає не тільки як інструмент вилучення доходів у державний бюджет, але і як інструмент, регулюючий соціальноекономічні процеси, що відбуваються у ринковій економіці.

Персонал податкової служби всіх рівнів повинен володіти інструментами менеджменту, використовуючи їх для підвищення ефективності й розширення діапазону впливу податкової системи на розвиток економіки країни й суспільства.

У цьому зв’язку слід розглянути такий важливий інструмент менеджменту, як самоменеджмент, який відіграє велику роль у підвищенні ефективності діяльності персоналу, в тому числі й податкових менеджерів.


загрузка...