Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податковий менеджмент регулювання пільг


Стратегія й тактика в системі оподаткування передбачають не тільки встановлення податкових ставок, але й прямий і безпосередній вплив на розширення податкової бази, що в умовах стабільного розвитку економіки набуває важливого значення.

Розширення податкової бази й зміцнення її здійснюється шляхом послідовної й зростаючої ролі інвестиційної політики, а так само шляхом пріоритетного підходу до визначення місця й ролі прогресивних галузей економіки, для яких створюються пільгові умови інвестування й оподаткування.

У країнах з розвинутою ринковою економікою податковий менеджмент включає у сферу своєї діяльності макроі мікроекономічне регулювання процесом оподаткування. Застосовуються регіональні й цілеспрямовані (застосовувані щодо певних господарських об’єктів) пільги. У першому випадку податковий менеджмент стимулює цілі регіони, у другому – окремі підприємства відповідної регіональної приналежності, до числа яких входять наукомісткі виробництва, орієнтовані на експорт своєї продукції. Крім зниження ставок, у світовій економіці застосовується система надання кредитів у вигляді відрахування із суми початкових податків. Завдяки одержанню таких кредитів підприємства можуть знижувати витрати на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДіДКР) і підвищення конкурентноздатності продукції.

Однією з різновидів пільг, застосовуваних у світовій економіці, є повне звільнення підприємств малого бізнесу від податків або відстрочка їх сплати. Цей підхід особливо актуальний для України.

Малий і середній бізнес України має особливу потребу в реальній державній підтримці, інакше цей сектор економіки може не витримати конкурентної боротьби з великим, переважно монополізованим, виробництвом, з яким він сьогодні поставлений у рівні умови, а це створює загрозу самій суті процесу здійснення ринкових реформ.

У податковій системі України передбачено такі види пільг для платників податків:

  • встановлення неоподатковуваного мінімуму;
  • виключення з оподаткування окремих елементів об’єкта оподаткування;
  • звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;
  • зниження податкових ставок;
  • застосування цільових податкових пільг, у тому числі податкових кредитів.

Податкові пільги поширюються на офшорні і вільні економічні зони, де застосовуються спрощена процедура реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, низькі ставки податків.

В Україні створено 11 спеціальних економічних зон, дев’ять територій пріоритетного розвитку (ТПР) і три технопарки. Усі вони користуються такими пільгами:

  • звільнення від податків на прибуток протягом перших трьох років і сплати його за ставкою 50% протягом ще трьох наступних років;
  • звільнення від сплати ввізного мита і податку на додану вартість сировини, матеріалів, оснастки та обладнання протягом перших п’яти років реалізації інвестиційного проекту;
  • звільнення від плати за землю протягом перших п’яти років.

Пільги щодо сплати ПДВ, що застосовуються заради активного сприяння проведенню ринкових реформ, можна класифікувати залежно від виду ПДВ на операції:

  • соціально спрямованого
    характеру;
  • спрямовані на забезпечення державних функцій;
  • експортні;
  • проваджувані у період функціонування вільних економічних зон, та інші.

Відсутність достатнього досвіду функціонування податкової служби України свідчить про низьку ефективність податкових пільг. В основу системи останніх мають бути покладені стратегічні завдання інтенсифікації економіки, підвищення її ефективності.

Першочерговими завданнями, що розв’язуються за допомогою податкової системи, є розвиток підприємницької діяльності, скорочення безробіття, прискорення темпів росту ВВП, залучення зарубіжних інвестицій, зміцнення фінансового капіталу країни тощо.

У законодавчих актах України міститься 387 податкових пільг. Вони надаються малим підприємствам і фізичним особам – підприємцям. Питання надання їм податкових пільг вимагає докорінного перегляду. Зокрема, малому бізнесу не слід надавати пільги по непрямих податках. ПДВ, акцизи, митні платежі повинні сплачувати всі без винятку.

Дохід, що залишається в розпорядженні підприємця малого бізнесу (після сплати соціальних податків), слід звільнити від оподаткування. Додатково отриманий дохід має спрямовуватися на розширене відтворення.

Ці та інші пільги широко застосовуються у практиці зарубіжних країн, досвід яких висвітлено нижче.

У деяких країнах у системі податкового менеджменту успішно використається політика прискореної амортизації. Збільшення норми амортизаційних відрахувань дає можливість підприємствам окупати основні фонди раніше, ніж вони морально застаріють і, таким чином, мати у своєму розпорядженні кошти для технологічного оновлення виробництва. Прискорена амортизація допускає можливість неповного надходження відрахувань від прибутку в амортизаційний фонд, що знижує доходи держави.

Обґрунтоване використання податковим менеджментом досвіду пільгового оподатковування дозволяє всім суб’єктам забезпечити рівні умови господарської діяльності.

У світовій практиці широко застосовуються податкові пільги, спрямовані на стимулювання підприємницької діяльності. Теоретичне обґрунтування ефективності стимулювання бізнесу податковими пільгами дав американський економіст А. Лаффер за допомогою так званої кривої Лаффера.

Гіпотетичною кривою А. Лаффер відобразив парадоксальну, на перший погляд, ідею щодо можливості зберегти або навіть збільшити податкові надходження від прибутку за допомогою зниження податкових ставок. Обґрунтовувалася ця ідея тим, що більш низькі ставки податків створять стимули до роботи, збільшення заощаджень, розширення інвестицій та інновацій, прийняття ділових ризиків, призводячи тим самим до істотного збільшення національного виробництва й доходу. Така розширена податкова база зможе підтримати податкові надходження на колишньому рівні навіть при знижених ставках податків. Збереження або навіть збільшення податкових надходжень, на думку А. Лаффера, можна також домогтися шляхом скорочення масштабів неплатежів або ухилень від сплати податків6.

«Крива Лаффера» повинна була обґрунтувати наявність оптимальних ставок оподаткування прибутку, але не давала їх точних кількісних критеріїв (хоча сам А. Лаффер гадав, що оптимальний податок на прибуток не повинен перевищувати 20–25%). Вважалося прийнятним, щоб обсяг усіх податкових вирахувань із прибутку не перевищував його половини; перевищення цієї «норми» вважалося вкрай небажаним, оскільки при цьому повністю порушується виробничо-стимулююча функція прибутку, й податок починає дестабілізувати економічну діяльність. Оптимальним (таким, що найбільшою мірою сполучує фіскальну й виробничо-стимулюючу функції оподаткування прибутку) стало вважатися податкове вирахування 1/3 прибутку, або, більш умовно, 30–40% його величини.

Ідеї А. Лаффера набули практичного застосування. Він запропонував казначейству США застосувати зниження податків, у першу чергу податку на прибуток як дійового засобу стимулювання виробництва й на цій основі перебороти галопуючу інфляцію.

А. Лаффер так обґрунтував свою пропозицію: щоб збільшити виробництво продукту, слід здійснити такі політичні заходи, які водночас підвищували б і попит компанії на фактори виробництва, і бажання цих факторів бути зайнятими. Із цією метою необхідно знизити рівень усіх видів податків. Але таке скорочення податкових вирахувань стане ефективним, якщо найбільшою мірою буде знижено граничні (тобто найвищі) ставки податків.

Пропозицію щодо зниження ставок податків А. Лаффер образно представив як усунення «податкового клина», неначебто вбитого державою у вигляді підвищених податків між виробництвом і пропозицією факторів виробництва, у першу чергу капіталу (інвестицій)7.

Теорія А. Лаффера внесла істотні зміни в практику податкового менеджменту. Адміністрація США періоду правління Р. Рейгана у 80-х роках минулого століття встановила ставку податку на прибуток у межах 30–40%. Поєднання високих податкових ставок із широкою системою податкових пільг було замінено сполученням більше низьких податкових ставок з помірною системою податкових пільг.

Значення пільг в оподаткуванні прибутку для переважної більшості країн є вагомим і в кількісному відношенні. Про це свідчать оцінки японських експертів для деяких провідних країн світу, зроблені на початку 90-х років. За цими оцінками, пільги зменшують надходження податку на прибуток у США, Англії, Німеччині і Японії (на 20%, 25, 16 і 4% відповідно). В усіх країнах, за винятком Японії, зниження оподаткування прибутку внаслідок податкових пільг було досить значним. Особлива ситуація в Японії пояснюється проведенням у країні специфічної політики оподаткування прибутку, що має переважно фіскальну спрямованість (поєднання високої ставки податку на прибуток – близько 50% – з малим обсягом податкових пільг). Негативний вплив подібної спрямованості оподаткування прибутку на підприємницьку діяльність усувається проведенням активної промислової інноваційної політики.

Сталий характер мають пільги, спрямовані на стимулювання інвестиційної і науково-технічної діяльності підприємців у національних рамках, у регіональному масштабі та в окремих сферах (включаючи пільги по закордонних інвестиціях). Пільги допомагають компаніям зберегти стабільність їх економічного становища (наприклад, пільги на відрахування у резервні фонди компаній, на списання сумнівних боргових зобов’язань тощо).

Пільги розрізняються й за способами їх здійснення. В усіх розвинених країнах існує така непряма пільга, як прискорена амортизація. З її допомогою розрахункові величини амортизаційних витрат, що вираховують із оподатковуваного прибутку, виявляються вищими за величини економічно обґрунтовані. При такому завищенні частина прибутку зараховується у витрати виробництва й тим звільняється від податку.

Прямі пільги здійснюються шляхом зменшення оподатковуваного прибутку, зниження ставок податку, відрахування з величини податку, встановлення більш низьких ставок податку на прибуток дрібних підприємців.

Базою нарахування амортизації в усіх розвинених країнах служить рівномірне або прямолінійне списання. Загальна первісна вартість (вартість придбання) елементів основних фондів рівномірно розподіляється на число років їх служби. Наприклад, якщо якесь устаткування повинне служити 10 років, то згідно з рівномірним методом щороку нараховується амортизація в розмірі 10% первісної вартості цього встаткування. Методи прискореної амортизації націлені на більш швидке списання діючих елементів основного капіталу.

У країнах Заходу застосовується метод зменшуваного залишку. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються у вигляді постійного відсотка до залишкової вартості (тобто повної первісної вартості за винятком амортизації) основного капіталу. Цей метод дозволяє домогтися різкого збільшення амортизаційних відрахувань у перші роки запровадження в дію основних фондів (при помітному їх зниженні надалі й при незмінному загальному строку амортизаційних списань).

Практика застосування методу прискореної амортизації має й помітні риси подібності, й серйозні відмінності по окремих країнах, а щодо до кожної країни – стосовно різних періодів.

Амортизація нараховується у двох видах:

а) повністю при рівномірному методі;

б) із включенням прискореної амортизації по дозволених законом об’єктах. Останні дані включаються у витрати виробництва при визначенні оподатковуваного прибутку й повідомляються податковим органам.

Звичайно, ці дві групи показників істотно відрізняються – дані, повідомлювані податковим органам, помітно перевищують дані звітів компанії.

У США цей вид амортизації (у тому числі й за методом зменшуваного залишку) почали широко застосовувати з початку 50-х років. Доти амортизація в основному нараховувалася за рівномірним методом на основі законодавчого встановлення строків служби. Застосування прискореної амортизації розширилося в 60–70-і роки (зокрема, завдяки помітному скороченню нормативних строків служби).

У 90-х роках в США стали застосовувати такі норми річних амортизаційних відрахувань:

а) для будинків і споруд 1,9–5,6%;

б) для устаткування (крім автомашин і офісного устаткування) 6,6–18,3%;

в) для автомашин і офісного устаткування 35–33,3 %.

У цілому середня норма амортизації для всіх видів устаткування становить 13,3%, а для будинків і споруд – 3,7%. Наведені цифри свідчать про застосування прискореної амортизації особливо щодо машинного устаткування.

В Англії прискорену амортизацію почали застосовувати з 50-х років на базі методу зменшуваного залишку. Протягом 60–70-х років застосування цього методу розширилося. У 1984–1986 роках, у рамках проведеної реформи оподаткування прибутку зі зменшенням ставок податку й пільг, застосування методів прискореної амортизації сповільнилося й поступово обмежилося машинним устаткуванням (25%-на норма амортизації за методом зменшуваного залишку).

Деяку специфіку має досвід Німеччини. Характерною найважливішою рисою застосування прискореної амортизації в Німеччині є те, що цей метод становить тут вирішальну пільгу при оподаткуванні прибутку.

Як базовий метод у Німеччині прийнято метод рівномірних списань вартості різних категорій основних фондів. Так, щодо виробничих будівель і споруд дозволяється щорічна норма амортизаційних списань у розмірі 4%, для виробничих машин та устаткування – 10; для конторського обладнання – 20, для конторських меблів – 10, для комп’ютерів – 20, для автомашин – 20– 25% тощо, проте, поряд з методом рівномірних списань, німецьке законодавство передбачає можливість прискореної амортизації цих активів за зменшуваним залишком. Особливість використання цього методу полягає в тому, що для полегшення розрахунків застосовуються більш спрощені його варіанти. Так, для тих же виробничих будівель і споруд дозволено прискорені норми амортизаційних списань у розмірі 10% протягом перших чотирьох років їх служби, 5 – у наступні три роки служби й по 2,5% – протягом 18 років, що залишилися.

Німецькі закони про амортизацію, залишаючи незмінним загальний строк повного зношування виробничих будівель і споруд (25 років), дозволяють списати більшу частину їх вартості у перший же період їх служби. Відносно машин та устаткування допускається потрійне збільшення норм амортизації в перші роки їх служби. Для житлового фонду дозволені ще більш сприятливі норми амортизації: від 10 до 20% у перші – 5–7 років і до 7% у наступні п’ять років.

Особливі амортизаційні пільги встановлені за галузевою ознакою. Стосовно приватних госпіталів дозволено в перші п’ять років після завершення їх будівництва амортизувати до 50% їхньої нерухомості й до 30% їхнього рухомого майна. Більш висока норма амортизації встановлена для суден і літаків. Особливі амортизаційні пільги передбачено також для основних фондів дрібних підприємств, а також для п’яти «нових» німецьких земель і Берліну.

У країнах ЄС використання прискореної амортизації нагадує німецький досвід, хоча й у більш обмежених масштабах. Так, у Франції спеціально виділяють ті вузькі групи основних фондів, щодо яких дозволено застосовувати методи прискореної амортизації. Щодо значної частини основних фондів (будівель і споруд; устаткування з коротким – до 3-х років – строком служби; більшості транспортних засобів і деяких інших) не можна застосувати методи прискореної амортизації. Для тих же основних фондів, щодо яких дозволено застосовувати подібні методи, на практиці множаться норми амортизації, отриманої рівномірним методом, на коефіцієнт 1,5 для устаткування із строком служби 3–4 роки; на 2,0 – для устаткування із строком служби 5–6 років і на 2,5 – для обладнання із строком служби понад 5 років. Для устаткування, придбаного в період з 1 лютого 1996 р. по 31 січня 1997 р., подібні коефіцієнти підвищуються і становлять відповідно 2,5; 3,0 і 3,5.

В Італії прискорена амортизація, що вдвічі перевищує відрахування, установлені рівномірним методом, застосовується до деяких основних фондів протягом декількох років після їх введення в дію11. У Голландії вирішальну роль відіграє рівномірний метод розрахунку, а прискорена амортизація застосовується лише для деяких видів основних фондів. При рівномірному методі річні норми амортизації такі: будівлі та споруди – 1,5–3%, виробниче устаткування – 10–20, автотранспортні засоби – 25–33,3, конторське устаткування – 10–20%.

У Норвегії з 1992 року основним при розрахунку амортизації також є рівномірний метод, проте розраховані цим методом щорічні норми амортизації у більшості випадків досить високі. Наприклад, для конторського устаткування, включаючи комп’ютери, ці норми становлять 30%; автотранспортних засобів – 25, суден – 20, літаків – 12, виробничих будівель і споруд, а також готелів, ресторанів тощо – 5, інші будинків – 2%.

У Бельгії правила амортизації зазвичай регулюються угодами між компаніями й податковими органами. Правда, по деяких видах основних фондів щорічні норми амортизації жорстко встановлюються адміністративним шляхом, із застосуванням, як правило, рівномірного методу. (Наприклад, для промислових будівель – 5%, для комерційних – 3, для машин та устаткування переважно – 10, для транспортних засобів – 20%). Дозволено й прискорену амортизацію щодо певних типів машин та устаткування (наприклад, амортизація для морських суден, що вводяться в експлуатацію, розраховується на 8 років при нормі амортизації в перший рік – 20%, у два наступні роки – по 15 і решті п’ять років – по 10%).

Особливі пільги за строками і нормами амортизації застосовуються щодо основних фондів у тих сферах діяльності, які визнаються економічно пріоритетними. Це, наприклад, основні фонди в науково-дослідній діяльності (строки повного списання 3 роки й відповідно щорічна норма амортизації – 33,3%), офіси банків (списання 1/3 вартості в перший рік експлуатації) тощо.

Із числа інших європейських країн застосування прискореної амортизації за методом зменшуваного залишку є типовим для Данії (норма амортизації для машинного устаткування – 30%), Іспанії (цей показник дорівнює 20%), Ірландії (половинне списання всіх основних фондів у перший рік і 12,5% за методом зменшуваного залишку в наступні роки для машинного устаткування), Швейцарії (норма амортизації для будівель і споруд – 8%, для машинного устаткування – 30%), Португалії (норма амортизації для машинного устаткування – 31,25%).

Пільгові норми амортизації застосовуються для заохочення інвестицій у менш розвинені райони. У Фінляндії прискорені й заохочувальні амортизаційні норми застосовують до нових основних фондів у північних і центральних районах країни. Для заохочення суднобудівної промисловості й судноплавства прискорена амортизація застосовується протягом перших чотирьох років експлуатації суден.

Методи прискореної амортизації як непрямої податкової пільги в різній мірі застосовуються у багатьох розвинених країнах. Характерною є розмаїтість форм і методів застосування непрямих податкових пільг.

Особливістю для розвинених країн є розширення застосування прискореної амортизації для стимулювання тих інвестицій, які пов’язані з упровадженням техніки й технології екологічного типу, зі зменшенням споживання енергії, води, із запобіганням від шуму тощо. У Голландії для стимулювання подібних інвестицій дозволяється застосовувати пільгові амортизаційні методи до основних фондів.

Важливою формою податкових пільг в окремих країнах Заходу є пряме зменшення оподатковуваного прибутку на повний або частковий обсяг витрат компаній на інвестиційні цілі й на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Подібні податкові пільги на різні строки й у різних розмірах застосовуються в США, Канаді, Англії, Італії, Бельгії та деяких інших державах.

Зменшення оподатковуваного прибутку – це виключення з нього (частково у вигляді амортизаційних списань) витрат на придбання патентів, ліцензій та інших витрат, пов’язаних з науково-технічним прогресом (наприклад, одноразове списання в амортизацію вартості деяких видів науково-дослідного устаткування). Це один із способів стимулювання розвитку науково-технічного прогресу.

В Італії до зменшення оподатковуваного прибутку вдавалися в 1994 році для стимулювання інвестицій, що мають загальнонаціональне значення. У 1994–1995 роках суб’єктам підприємництва усіх видів було надано право знижувати оподатковуваний прибуток на 50% інвестицій, що перевищують середній щорічний обсяг інвестицій за попередній п’ятирічний період (з наступним продовженням цієї пільги до 30 квітня та 31 грудня 1996 р. – для підприємництва в економічно депресивних районах півдня Італії, а також для малого бізнесу). У Бельгії дозволено вилучати з оподатковуваного прибутку інвестиційні витрати середніх і дрібних підприємств (у розмірі 13,5% від обсягу цих витрат), а також інвестиційні витрати, вкладені у нововведення, у тому числі в енергозберігаючі технології. У Нідерландах з 1 січня 1996 р. як податкову пільгу дозволено виключати з оподатковуваного прибутку частину інвестиційних витрат (по певних нормативах залежно від величини інвестицій: приблизно 20–25% для малих обсягів інвестицій і зі ступінчастим зниженням для більших обсягів інвестицій). У Нідерландах дозволено виключати з оподатковуваного прибутку й частина витрат на НДіДКР.

Наведені вище дані відносяться, переважно, до середини 90-х років. Однак ці процеси зберігаються в багатьох країнах і донині.

Особливий різновид податкових пільг становлять знижки на виснаження надр, що помітно зменшують оподатковуваний прибуток для ряду галузей видобувної промисловості. Подібна податкова пільга відіграла важливу роль у розвитку видобувної промисловості США. Діє вона й донині. Про її відчутне значення свідчить хоча б те, що за своїми розмірами вона може досягати 50% корпораційного податку.

Деякі західноєвропейські країни запозичили досвід використання зазначеної знижки для розвитку окремих галузей своєї видобувної промисловості. Так, у Франції компанії по видобутку нафти, природного газу й твердих мінералів мають право виключати з оподатковуваного прибутку знижку на виснаження надр, що утворює особливий резервний фонд. Щорічний обсяг знижки для нафти й газу не повинен перевищувати 23,5% продажів або 50% чистого доходу від таких продажів; по твердих мінералах відповідно – 15 і 50%. Знижка обумовлена вимогою реінвестувати отримані кошти в ці ж галузі протягом двох років (у нафтогазову промисловість).

Однією з форм податкових пільг, застосовуваних у розвинених країнах, є податковий кредит. Ця форма кредиту характерна для інвестиційних проектів і реалізації НДіДКР (інноваційних проектів).

Інноваційний кредит застосовується у вигляді відрахування з податку на прибуток певної частини інвестиційних витрат компаній. Проте зараз у ряді країн його не практикують. У США подібний кредит, до якого тривалий час вдавалися при оподаткуванні прибутку, було скасовано в 1986 році. Цей вид кредиту, як й інші податкові кредити, не набрав поширення в Німеччині та Норвегії.

У той же час інвестиційний кредит широко практикується в ряді країн (часто разом з ростом інвестицій ставиться мета стимулювання зайнятості). В Англії у вигляді податкового кредиту компаніям дозволено використовувати від 10% корпораційного податку для фінансування заздалегідь обумовлених законом інвестицій. У Франції та Італії інвестиційний кредит одержав широке застосування для стимулювання інвестицій у пріоритетні галузі. У Франції він став потужним інструментом податкової політики, що стимулює виробництво.

Один з найважливіших напрямів цієї політики – податкові пільги, надавані новим підприємствам, за правилами, змінюваними щорічно. Наприклад, компанії, створені після 1 жовтня 1988 р., перші два роки повністю звільняються від корпораційного податку; для наступних трьох років звільнення від податку щорічно скорочується відповідно до 75, 50 і 25% величини податку.

Інвестиційний кредит застосовується для стимулювання розвитку регіонів (Франція, Італія).

У періоди депресій інвестиційний кредит (разом з повним звільненням від податків) використовується для стимулювання створення нових компаній у регіонах Франції.

В Італії головним напрямом політики інвестиційного кредиту (поряд з повним звільненням від податку) є стимулювання економічного розвитку південних відсталих районів. Новоутворені компанії одержують податкові пільги. Для стимулювання росту зайнятості в 1994–1996 роках застосовувався також податковий кредит у розмірі 25% доходу нових зайнятих.

Установлені в Іспанії в 1996 році правила дозволяють виключати з корпораційного податку 5% інвестицій у нові основні фонди, що мають строк служби не менше п’яти років. Більший обсяг цього кредиту дозволений для закордонних інвестицій (до 25%). У Франції в 1992–1998 роках дозволялося зменшувати корпораційний податок на 50% різниці між витратами на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи поточного року й середніми витратами на НДіДКР протягом двох попередніх років.

Податковий кредит в Італії застосовується для стимулювання інвестицій. В Іспанії діють постійні податкові кредити в розмірі 20% витрат на НДіДКР.

Поряд із податковими пільгами в багатьох країнах вдаються до повного звільнення від податків, як без визначення, так і з установленням строків так званих податкових канікул. У Франції, наприклад, компанії можуть утворювати тимчасово вільні від податків резерви для закордонних інвестицій. Повне звільнення від податків у поєднанні з податковими кредитами застосовується у Франції для стимулювання нового підприємництва. В Італії нові підприємства, що виникли в деяких відсталих регіонах після 1986 року, звільнені від корпораційних і місцевих податків на підприємницький доход протягом наступних 10 років.

У Фінляндії до періодичного звільнення від податку, поряд з інвестиційним кредитом, вдаються для стимулювання суднобудування, судноплавства. У Бельгії десятилітнє звільнення від податку спрямовано на стимулювання розвитку малих венчурних фірм. Крім того, існує десятилітнє звільнення від корпораційного податку тих компаній, які домагаються росту продуктивності праці при одночасному збільшенні зайнятості й використанні виробничих потужностей.

До малих венчурних фірм у Бельгії належать фірми, діяльність яких, за офіційним визнанням Міністерства фінансів країни, полягає у створенні й комерційному поширенні високих технологій і чисельність зайнятих в яких не перевищує 100 чоловік.

У ряді країн існує податкова пільга у вигляді зменшення ставки податку на прибуток для певних груп підприємців. Така пільга вводиться як виняткова міра незалежно від загальної системи податкових пільг.

Більш низькі ставки корпораційного податку для середніх і дрібних підприємств поширені в багатьох країнах, що практично означає для них важливу податкову пільгу. У США, наприклад, на федеральному рівні, поряд з вищою ставкою корпораційного податку в розмірі 35%, до дрібних корпорацій застосовуються дві більш низькі ставки – 15 і 25%.

У Канаді на провінційному федеральному рівні ставки корпораційного податку на дрібне підприємництво істотно нижчі й становлять приблизно половину вищої ставки (близько 20%). В Англії виділяється особлива знижена ставка корпораційного податку на дрібне підприємництво (25% проти вищої ставки в 33%).

У Німеччині зменшені ставки податку на прибуток дрібного підприємництва застосовуються щодо окремих галузей, наприклад у сільському господарстві, де, до того ж, існує досить широка система інших пільг.

Для суб’єктів дрібного підприємництва зменшені ставки податку на прибуток мають велике значення, тому що збільшують для них обсяг і норму прибутку, сприяючи тим самим їх розвитку (що особливо важливо для вирішення проблем зайнятості). Так, у США норма прибутку суб’єкта дрібного підприємництва (компанії з вартістю активів – за винятком амортизації – нижче 10 млн. дол.) протягом останніх трьох десятиліть часто перевищує (іноді в 1,5–2 рази) середньокорпораційну норму прибутку (обидві величини беруться за вирахуванням податків).

У розвинених країнах у системі оподаткування прибутку існують різноманітні пільги. Можливість ухилитися від оподаткування прибутку, використовуючи ці пільги, зводиться до мінімуму дійовим контролем з боку податкових органів. Розгорнута система пільг при оподаткуванні прибутку збережеться й у доступній для огляду перспективі. Держава не піде на ослаблення цієї системи, оскільки вона дає унікальну можливість впливати на певні сфери й напрями підприємницької діяльності. Протиставлювана податковим пільгам політика загального зниження ставки податку на прибуток не може ефективно впливати на певні сфери й напрямки розвитку економіки. Закордонний досвід застосування податкового менеджменту в регулюванні податкових пільг демонструє, які величезні можливості закладені в процесі маневрування податковим інструментарієм. Це утверджує роль податкового менеджменту як універсального інструмента управління.

Незважаючи на багатоманітність варіантів існуючих у зарубіжній практиці податкових пільг, спроба їх механічного перенесення в податкову систему України не призведе до очікуваного ефекту, оскільки економіка кожної країни має специфічні особливості, які необхідно враховувати.


загрузка...