Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податковий менеджмент в економічних моделях господарського механізму країн ринкової економіки. (Зарубіжний досвід)


Податкова система у країнах ринкової економіки будується на основі функціонуючої моделі господарського механізму.

Вибір моделі господарювання залежить від специфічних національних особливостей держави: політичних, економічних, географічних, історичних, етнічних та ін.

Щодо взаємовідносин економіки і політики в розвитку суспільства слід сказати, що світ влаштований так, що економічні реформи змінюють політичну систему держави, а політична реакція стримує економічні реформи, створюючи умови для пограбування народу.

Досвід засвідчує, що застосування чужорідних моделей себе не виправдовує, про що свідчить спроба застосування південноамериканської (аргентинської) моделі в Росії та Україні.

Розглянемо типи моделей господарювання.

Саксонська модель (США, Канада, Англія) – характеризується необмеженою свободою підприємницької діяльності (рейганоміка).

Рональд Рейган – сороковий президент США – актор (52 фільми), спортивний коментатор, видатний комунікатор. У світовому співтоваристві розглядається як діяч, що зруйнував комуністичну систему, став творцем нового світу.

Рейган знизив податки з 70% до 28%. Його політика сприяла підвищенню споживчого попиту, що супроводжувався лавиноподібним зростанням малого бізнесу, який став формувати бюджет на 70%. Він мало знав, але багато робив і добирав підлеглих, розумніших за себе.

Рейган підготував США до гігантського економічного стрибка. Йому належать слова: «Я хочу, щоб у моїй країні кожен, хто хоче, став багатим».

Західноєвропейська модель (Франція, Італія, Іспанія, Португалія) – передбачає активне державне регулювання за допомогою індикативного планування, відзначається значною часткою державного сектора).

Соціально-орієнтована модель (Німеччина, Австріґ, Голландія) – полягає в тому, що держава сприяє соціальній спрямованості економіки.

Німецька модель економічного розвитку себе вичерпала. Вона виявилася занадто витратною. Пенсіонери з тугими гаманцями могли дозволити собі відвідати курорти кілька разів на рік. Німеччину називають «країною благоденства». Там була найвища у світі оплата праці, але працювали німці менше, ніж в інших індустріальних країнах. Зараз в країні почався процес рецесії – спаду, тобто від’ємного економічного зростання. У ФРН розвинений секс-бізнес. За офіційними даними в країні 500 000 жриць кохання. У розвиток секс-бізнесу щороку вкладається 6 млрд. євро.

Скандинавська модель (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія) – відзначається паритетом державного і приватного капіталу, має явно виражену соціальну спрямованість економіки.

Патерналістська модель (Японія) – характеризується посиленим державним регулюванням, використанням традицій в сучасній системі організації виробництва.

Китайська економічна модель – передбачає:

1) розвиток приватної власності,

2) відтворення національного багатства, а не поділ капіталу, нагромадженого попередніми поколіннями,

3) спирання на власні сили.

Китайська економічна модель виникла в країні з комуністичним авторитарним режимом. Це один з варіантів державного капіталізму. Її особливістю є поетапний процес формування ринкової економі

ки без «стрибків» і «шоків», без руйнування економіки і падіння життєвого рівня населення, ставка на кінцевий результат.

Китайці повірили в те, що влада служить народу, і довірили банкам свої накопичення в розмірі понад один трильйон доларів. Ці гроші перетворилися на інвестиції. Тому за перші десять з невеликим років (1977–1988) національних дохід в Китаї зріс у 3,4 раза. Інвестиції в економіку країни сягнули 400 млрд. доларів. Китай нині готується до набуття статусу Великої держави.

Зазначимо тут, що в Україні склався особливий тип пострадянської ринкової економіки. Жодних аналогів нашій моделі на Заході немає. Україна наближається до соціально-орієнтованої моделі ринкової економіки.

Розглянемо далі особливості та найхарактерніші риси податкового менеджменту окремих країн ринкової економіки, що належать до тієї чи іншої економічної моделі господарювання.

Для країн ринкової економіки характерним кроком в удосконаленні податкової системи стало наукове і практичне обґрунтування застосування податкового менеджменту.

Останніми роками податкові системи розвинених країн зазнали значних змін у бік зниження податкових ставок. Теоретичною основою цих заходів стала бюджетна концепція американського вченого А. Лаффера, який у середині 70-х років минулого століття довів, що податкові надходження є водночас похідною від податкової ставки і податкової бази (суми прибутку). На його думку, у міру того, як податкова ставка зростає, податкова база скорочується. якщо підприємці зацікавлені в чистому, за вирахуванням податків, прибутку, тоді введення податку перешкоджає виробництву оподатковуваного товару. На певному рівні податкових ставок викликане таким чином падіння виробництва може більш ніж компенсувати будь-який очікуваний приріст бюджетних надходжень внаслідок збільшення норми оподаткування. У спрощеному вигляді ця залежність увійшла в обіг політиків і журналістів як крива Лаффера (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Залежність суми надходжень податків до бюджету від рівня ставки податків (крива Лаффера):

?Н – сума податків, що надійшли до бюджету;

?Н1 – максимальна сума надходжень податків до держбюджету; ?Н2 – оптимальна сума надходжень податків до держбюджету;

S – ставки оподаткування, %;

S1 – максимальна ставка

оподаткування;

М – вища межа податкової ставки;

С1, С2 – рівні податкових надходжень залежно від ставки оподаткування (при більш високій ставці податку рівень надходжень С2 такий само, як і рівень надходжень С1 при нижчій ставці оподаткування

У зарубіжній практиці метод (крива) Лаффера застосовується як інструмент регулювання податкових потоків. Завдяки застосуванню метода Лаффера в ряді країн було досягнуто значного скорочення чисельності податкового апарату, вирішено три основних завдання податкової системи: 1) мінімізації кількості податкових каналів мобілізації коштів; 2) прозорості податкових операцій, простоти і доступності нарахування податків і зборів; 3) стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу, забезпечення наростаючих темпів економічного зростання.

Зазначимо тут, що податкова система України з її структурою залишається громіздкою і неманевреною. Центральний апарат включає в себе 17 департаментів і 8 управлінь. В регіонах діють обласні, районні та інші підрозділи чисельність апарату податкової служби перевищує 60 тис. Осіб. Така армія, володіючи податковим менеджментом, спроможна виконати завдання, що стоять перед нею. Це підтверджується зарубіжним досвідом застосування методу Лаффера.

Справедливий, тобто оптимальний, рівень оподаткування американський економіст А. Лаффер, як уже зазначалося, відобразив у вигляді кривої, що показує взаємозв’язок між величиною ставки податків і надходженням за їх рахунок коштів до державного бюджету.

У разі підвищення ставки податку збільшуються доходи держави і зростає показник ΣН.. Якщо податкова ставка перевищує верхню межу (точка V на рис. 2.1), то доходи від податкових надходжень починають зменшуватися.

Високі ставки податку знижують стимули виробництва, зумовлюючи зменшення надходжень до державного бюджету, і навпаки – зниження ставок податків зміцнює державний бюджет.

Для різних регіонів (галузей) ставка податків, що забезпечує максимальне надходження податків, не може бути однаковою. Вона залежить від багатьох факторів, що діють постійно чи тимчасово. На зміни факторів суттєво впливає кон’юнктура ринку. Крива Лаффера не дає відповіді на питання, якою є величина постійної ставки оподаткування. Але якщо ставка податків у точці С2 не стимулює виробництва, то ставка оподаткування в точці С1 створює стимули до праці, накопичення і інвестицій, сприяє розширеному відтворенню і росту доходної частини державного бюджету.

Звідси випливає загальний висновок: завдання пожвавлення ділової, і перш за все інвестиційної, активності слід вирішувати шляхом полегшення податкового тягаря. Водночас може бути розв’язано й проблему наповнення бюджету, оскільки буде ліквідовано бюджетний дефіцит. За твердженням А. Лаффера, «дефіцит сам по собі ... не є проблемою. Він – барометр того, що відбувається. Засіб для вирішення проблеми дефіциту – викликати економічне зростання».

Відчутних змін зазнало оподаткування американських корпорацій: максимальну ставку податку на прибуток було знижено з 46% до 34%. Незважаючи на те, що у США зберігаються диференційовані ставки, рівень диференціації знижується.

Після здійснення податкової реформи в США (1997) таку реформу було здійснено і в Канаді, де з 1 січня 1998 р. різко знижено базовий податок на доходи корпорацій з 36% до 28%, а для обробної промисловості – з 30% до 28% (у наступні роки ця ставка мала знижуватися щорічно на один пункт, з тим щоб у кінцевому рахунку досягти ставки 23%). Метою цих заходів є створення в країні конкурентноспроможних умов оподаткування і недопущення витоку капіталу до США.

Зниження податкових ставок спостерігалось у 90-ті роки практично в усіх розвинутих країнах: в Японії максимальна ставка знижена з 43,3% до 37,5%, Франції – з 50% до 45%, Великобританії – з 52% до 35%, Канаді – з 46% до 28%. ФРН і Швеція об’явили про зниження ставок відповідно з 56% до 50% і з 52% до 30%.

Ставки корпораційного податку на прибуток у більшості країн стали стабільними (пропорційними) і не змінюються залежно від маси прибутку.

Оподаткування прибутку компаній передбачає обкладення податком акціонерів або власників паю за різними системами.

У США, Нідерландах, Іспанії, Швеції і Швейцарії діє так звана класична система, за якої дивіденди обкладаються податком двічі – спочатку на рівні компаній, а потім у вигляді прибуткового податку як частина особистого доходу. Головною умовою такої системи є низька ставка податку на прибуток, рівень якої повинен забезпечити достатню величину дивідендів, що залишається після сплати податків.

В Австрії, Мексиці, Норвегії, ФРН і до останнього часу в Японії застосовуються роздільні ставки податку на прибуток: стандартна – для обкладення нерозподіленого прибутку і понижена – для дивідендів. Величина ставки податку на дивіденди визначається різними факторами. В одних випадках вона встановлюється на рівні середньої ставки прибуткового податку, в інших – орієнтується на його мінімальну величину. При введенні роздільних ставок податку на прибуток стимулюється споживання акціонерів і на цій основі підвищується їх життєвий рівень.

У ФРН податок на прибуток корпорацій стягується з балансового прибутку в розмірі 56%, а на прибуток, розподілений по дивідендах, ставка становить 36%. Це означає двадцятивідсоткову пільгу на рівні компаній. При цьому обкладення корпораційним податком у розмірі 36% зараховується акціонеру в рахунок його заборгованості по індивідуальному прибутковому податку, а величина його зобов’язання по прибутковому податку зменшується на відповідну суму (застосовується метод «податкового кредиту»).

З метою уникнення подвійного оподаткування прибутку, що розподіляється у формі дивідендів, в окремих капіталістичних країнах застосовується так звана система заліку. Вона поширена в країнах ЄЕС, Австралії, Канади, Нової Зеландії і Туреччини. Її суть полягає в тому, що акціонеру повністю або частково повертається податок, сплачений компанією за його дивіденди.

Повернутий податок разом з дивідендами додається до сукупного доходу акціонера, який обкладається за індивідуальною ставкою прогресивного прибуткового податку. Найбільший виграш за цієї системи отримують дрібні акціонери, які мають відносно низький прибуток, що обкладається за ставкою, у 2–2,5 раза нижчою ставки податку на прибуток корпорацій. Тому ця система вважається найбільш справедливою в соціальному аспекті.

У Великобританії корпораційний податок застосовується щодо всіх прибутків компаній-резидентів, отриманих ними протягом усього «податкового» року. Діюча ставка податку становить 35%. Оподаткуванню підлягає вся маса прибутку. При цьому застосовується «імітаційна» система справляння корпораційного податку.

«Імітаційній» системі притаманні п’ять основних ознак: компанія сплачує корпораційний податок за єдиною схемою з усіх споживачів, розподілених і перерозподілених; прибутковий податок на справляється з «джерела» з дивідендів; якщо компанія сплачує дивіденди, то вона повинна здійснити попередній платіж в рахунок корпораційного податку («авансовий корпораційний податок»), обчислений шляхом віднесення до суми прибутку, що підлягає розподілу серед акціонерів; компанії, які одержує дивіденди, дозволяється робити вирахування на суму авансового платежу при сплаті прибуткового податку. Ставка вирахування зазвичай прив’язана до основної ставки особистого прибуткового податку; після закінчення розрахункового періоду сплачений компанією «авансовий корпораційний податок» відраховується із загальної суми зобов’язань в рахунок сплати корпораційного податку.

Реформа податкової системи, що почалася в Японії в 1987 році, ще не завершена. Вона включає в себе: скорочення ставок прибуткового податку (індивідуального і корпораційного), відміну пільгового режиму для системи заощаджень, перегляд земельного оподаткування і посилення оподаткування з приросту капіталу за операціями з акціями.

Корпорації з капіталом понад 100 млн. єн при щорічному доході понад 8 млн. єн сплачують податок у розмірі 42% з нерозподіленого прибутку і 30% з розподіленого, а менше 8 млн. єн – 30% з нерозподіленого прибутку і 24% з розподіленого.

Податки у Франції становлять собою цілісну систему, в якій кожний її вид орієнтований на свою податкову базу, а рівень ставок взаємоузгоджений.

До прямих податків, що надходять до центрального бюджету, належить податок на акціонерні товариства. Його ставка єдина для всіх підприємств і фірм, незалежно від режиму власності і галузевої приналежності. Кооперативи на селі звільняються від сплати цього податку, якщо створюються для сприяння фермерам у переробці продукції.

Податок сплачується з чистого прибутку, одержаного підприємством з будь-яких операцій за всіма видами діяльності, пов’язаної з випуском продукції, наданням послуг, продажем і наданням в оренду майна, операціями з акціями і облігаціями тощо.

Частка податку на акціонерні товариства в сумі податкових надходжень до центрального бюджету становить 10,5%. Такі умови оподаткування дозволяють підприємствам мати у своєму розпорядженні більше коштів для капіталовкладень в обладнання, потрібне для розвитку і оновлення виробництва.

Ставка податку на прибуток акціонерних товариств у Франції в проекті бюджету встановлені в розмірі 42% для обкладення розподіленого прибутку і 39% для обкладення нерозподіленого прибутку, що вище ставок корпораційного податку у Великобританії, Іспанії, США.

Податкові реформи 90-х років передбачали посилення акценту на застосування диференційованого підходу при наданні цільових податкових знижок і пільг, орієнтованих на заохочення діяльності компаній у напрямах, підтримуваних державою. Основна мета цих пільг – стимулювання науково-технічного прогресу. Крім того, вони застосовуються для сприяння розвитку малого бізнесу – як засіб регіональної політики, а також для стимулювання експорту.

У 80-і роки в умовах посиленої конкуренції діяльність урядів багатьох країн була спрямована на пріоритетний розвиток прогресивних галузей господарства. У Франції до цих галузей були віднесені інформатика, космос, атомна промисловість, літакобудування тощо. В Японії як нові стратегічні галузі були визначені: наукомісткі виробництва, високоточне складання, виготовлення модних товарів, індустрія інформації (послуги із збирання, обробки і надання інформації).

Економія, отримана від зазначених податкових витрат, використовується як стимулятор економічного зростання. У період економічної кризи держава стимулює підвищення ділової, перш за все інвестиційної, активності шляхом зниження податків на прибуток компаній, розширення кола пільг і знижок, введення прискореної амортизації. А в роки економічного піднесення різко підвищує рівень оподаткування.

Систему податкових пільг у зарубіжних країнах можна умовно розподілити на такі групи:

система прискореної амортизації;

система пільг, що звільняє від оподаткування або знижує податкові суми. Вона включає в себе заставні кредити, пільги окремим галузям і компаніям, податкові знижки на прибуток малого бізнесу і збиткових підприємств тощо.

системи податкових пільг на резервні та інші фонди.

Режим прискорених амортизаційних списань, які можуть суттєво знижувати загальний рівень оподаткування, є важливим елементом системи фінансових пільг. Прискорена амортизація основного капіталу (рухомого і нерухомого) застосовується з метою прискорення його обертання відповідно до вимог науковотехнічного прогресу.

Уряд, встановлюючи завищені норми амортизації, надає можливість підприємствам відображати в бухгалтерських рахунках частину прибутку в вигляді вартості витрачених засобів виробництва. В результаті відбувається перерозподіл прибутку в амортизаційні фонди і, таким чином, скорочення оподатковуваного прибутку. Об’єктивними факторами введення податкових пільг щодо основного капіталу є збільшення частки обладнання і галузеві зрушення в складі основного капіталу, прискорення темпів морального старіння основного капіталу в умовах сучасного НТП і систематичного зростання цін.

При нарахуванні оподатковуваного прибутку застосовується один з трьох методів списання основного капіталу:

пропорційний, або рівномірний, заснований на щорічному рівномірному списанні протягом усього строку служби вартості основного обладнання (капіталу);

регресивний метод, або «метод зменшення залишку», який передбачає визначення амортизаційних відрахувань на основі фіксованого процента від несписаної (залишкової) балансової вартості основного капіталу;

кумулятивний, або метод «суми чисел», що визначає норму амортизації шляхом поділу числа років (годин), що залишаються до закінчення строку служби основного капіталу, на суму років (годин) служби цього капіталу.

Прискорене списання основного капіталу і, відповідно, зменшене оподаткування має місце незалежно від дійсного вибуття і відшкодування описаного обладнання. Головним об’єктом прискореного списання є активна частина основного капіталу, норми амортизаційних відрахувань за якими зростають значно швидше, ніж норми на будівлі і споруди.

Прискорена амортизація машин і обладнання застосовується з урахуванням тих чи інших умов в усіх розвинутих країнах. Так, у Франції при використанні режиму прискореної амортизації застосовуються підвищені коефіцієнти амортизації залежно від строку служби обладнання: при строку служби до чотирьох років коефіцієнт дорівнює 1,5; п’ять–шість років – 2; понад шість 2,5. Застосування таких коефіцієнтів дозволяє списати до 50% від вартості придбаного обладнання у перший рік. Останніми роками режим прискореної амортизації застосовується тільки щодо найважливіших видів обладнання: енергозберігаючого, забезпечуючого потреби інформатики, екології тощо.

В Японії для проведення реорганізації промислової структури за деякими видами машин і обладнання вводиться так звана спеціальна початкова амортизація в розмірі 15% від вартості їх придбання (цей вид амортизації нараховується тільки протягом першого року придбання як доповнення до звичайної амортизації). Купівля такого обладнання має здійснюватися згідно з планом, схваленим відповідним міністерством. Збитки від обладнання, що не використане, дозволено переносити на наступні десять років.

В Англії знижки на амортизацію поширюються на значне коло основних фондів, серед яких основні категорії включають: машини і обладнання, промислові і сільськогосподарські будівлі, гірничодобувні споруди. Стосовно машин і обладнання капітальні затрати, понесені компанією, дозволяється повністю вираховувати в перший рік їх експлуатації. Крім того, діють знижки щодо патентних прав, наукового обладнання, в деяких випадках – промислової документації (ноу-хау), землеустрою.

Англійське законодавство передбачає два методи списань: а) прямий, або рівномірний, метод, який передбачає рівномірне списання вартості основного капіталу протягом встановленого часу;

б) метод знижуваного залишку, за яким амортизаційні відрахування визначаються за допомогою фіксованого процента від залишкової балансової вартості основного капіталу.

Витрати на придбане ноу-хау списуються протягом шести років за прямим методом. Ноу-хау з цією метою визначається так: промислова інформація і технології, покликані полегшити процес виробництва і обробки товарів і матеріалів, або видобуток корисних копалин, або проведення будь-яких сільськогосподарських, лісових і риболовецьких операцій.

Метод прискореної амортизації також активно застосовується у США. У перший рік, як правило, списується найбільша частка, а в певних випадках здійснюється одночасне списання вартості.

У ФРН на початку 80-х років були введені підвищені амортизаційні ставки для нового обладнання, капіталовкладень у НДіДКР, будівель, що відносяться до виробничих фондів, тощо. Наприклад, у перший рік може бути списано 40% на виробництво і придбання рухомого майна, яке служить виключно цілям НДіДКР. Для будівель відповідні ставки становлять 15% або 10% залежно від ступеня їх використання на науково-дослідну роботу.

Однією з пільг є вирахування з податку на доход підприємства певного процента приросту інвестицій в обладнання в виробниче будівництво, який одержав назву «податкового інвестиційного кредиту».

Податковий кредит відіграє важливу роль у стимулюванні НТП. Він є податковою знижкою. Різні види податкових кредитів набули значного поширення.

Інвестиційна знижка надається при обкладенні податком на прибуток корпорацій в рік придбання основного обладнання. Вона визначається у відсотках до загального обсягу нових капіталовкладень ,і на відміну від інших знижок, відраховується безпосередньо з суми податку, а не з оподатковуваного прибутку. Інвестиційна знижка не змінює залишкової вартості засобів виробництва і тому не впливає на амортизаційні відрахування. Сума знижки залишається у розпорядженні корпорації з метою оновлення основного капіталу.

У ФРН основним видом підтримки з боку федерації і земель є надбавка до інвестицій у розмірі 10% від загального обсягу капітальних вкладень, що не підлягає оподаткуванню. Крім надбавки до інвестицій можуть надаватися, якщо це передбачено спеціальними програмами, субсидії.

У Франції підприємства і фірми мають право на вирахування з податку для приросту інвестицій в обладнання і виробниче будівництво.

У США інвестиційна податкова знижка широко діяла з 1962 року. Спочатку її дозволялось застосовувати лише при капітальних вкладеннях в активні елементи основного капіталу, а з 1973 року її було поширено й на витрати на модернізацію та реконструкцію будівель і споруд. Уряд США неодноразово переглядав порядок нарахування інвестиційної податкової знижки з метою її збільшення. У середньому наприкінці 80-х – початку 90-х років інвестиційна знижка у розмірі 10% від суми капітальних вкладень компаній США призводила до скорочення податкових платежів на суму, еквівалентну 20% обсягу валових річних зобов’язань по сплаті податку на прибуток.

Інвестиційна податкова знижка застосовується у Нідерландах у розмірі 12,5% витрат компаній на нове обладнання і виробниче будівництво. Компаніям, які вкладають кошти в енергозберігаюче обладнання і очисні споруди, знижка підвищується залежно від їх виду.

В Японії відрахуванню з податку на прибуток компаній підлягає частина (у середньому 7%) витрат на енергозберігаюче обладнання, що дозволяє замінювати нафту альтернативними енергоносіями, а також обладнання, призначене для зменшення забруднення довкілля.

Специфіка сучасного етапу НТП у розвинених країнах така, що для розробки, впровадження і виробництва багатьох видів технічно передової продукції потрібні відносно низькі капітальні затрати, тобто це може бути здійснено дрібними і середніми компаніями. Дрібні дослідницькі фірми, як правило, користуються пільгами по обладнанню – прискореною амортизацією та інвестиційними пільгами, знижками на НДіДКР. У ряді випадків передбачається повне звільнення від податків протягом певного часу. Головною проблемою дрібних дослідницьких фірм (ризикованих, або венчурних), утворюваних з метою розробки й освоєння нововведень, є пошук джерел коштів для фінансування їх діяльності. Капітал таким підприємствам надається спеціальними фірмами ризикованого фінансування. Їх прибуток значною мірою залежить від ставки податку з обкладення доходів від приросту капіталу, яким обкладається вартість цінних паперів.

Другий підхід до оподаткування дрібних фірм заснований на принципі рівного обкладення податком однакових доходів. Доходи власників дрібних компаній часто близькі до середньої заробітної плати кваліфікованого робітника, і їх складно розподілити на нерозподілений прибуток і заробіток працюючого власника компанії і членів його сім’ї. Тому прибуток дрібних підприємств у деяких країнах розглядається як доходи власників і підлягають оподаткуванню за прогресивними ставками прибуткового податку.

В Австралії, Греції та ФРН шкали податків побудовані таким чином, що із зростанням доходів фірми або окремої особи вища ставка прибуткового податку все менше відрізняється від ставки податку на прибуток корпорацій, тобто на практиці наявною є тенденція зближення цих показників.

У зарубіжній практиці податковий менеджмент спрямований на кінцеві результати, тобто на збільшення суми податків при розширюваній податковій базі.


загрузка...