Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податкова система Азербайджанської Республіки


У пострадянський період основу місцевої фінансової системи становили певна частина ПДВ, земельний податок, податок з майна й інші податки, з яких формується місцевий бюджет, а також державні дотації й субсидії. Інші елементи місцевої фінансової системи – місцеві банки, випуск місцевих цінних паперів, місцеві грошово-речові лотереї – ще не сформульовані.

Сьогодні формування системи місцевого бюджету пов’язано в основному з місцевими податками й дотаціями із центрального бюджету, тому що за існуючих умов неможливе використання таких коштів, як кредити місцевих банків, випуск місцевих позик тощо. Відсталість банківсько-фінансової системи, відсутність сформованого ринку цінних паперів у країні в цілому не створює можливостей для цього, й швидше за все реалізація цих можливостей у найближчому майбутньому не передбачається. Із цього погляду основна увага в розвитку місцевої публічної фінансової системи має бути приділена ефективному застосуванню місцевих податків і відрахувань.

Витрачання місцевих фінансових коштів у найближчому майбутньому цілком віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування. Проте закони «Про статус муніципалітетів» і «Про фінансові основи муніципалітетів» обмежують деякі повноваження органів місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування забороняється при витрачанні коштів на соціальні потреби застосовувати стандарти нижче рівня державних стандартів, їм не дозволяється також застосовувати при витратах нормативи, що перевищують державні нормативи. Слід зазначити, що в цілому ці обмеження не є перешкодою для реального існування системи місцевого самоврядування.

Таким чином, у сучасний період місцева публічна фінансова система складається з фінансів місцевої державної влади і фінансової системи органів місцевого самоврядування, що тільки формується.

Основні принципи місцевих фінансів в Азербайджані визначаються рядом законодавчих актів. Формування фінансів місцевих органів і питання їх використання регулюються Конституцією Азербайджанської Республіки, законами «Про основи фінансів муніципалітетів», «Про статус муніципалітетів», «Про державний бюджет Азербайджанської Республіки», «Про банки й банківську діяльність в Азербайджанської Республіки», Цивільним Кодексом Азербайджанської Республіки й іншими відповідними нормативними актами.

Дохідна частина місцевих бюджетів. В останні роки бюджетні доходи в Азербайджані були на досить низькому рівні.

Основною рисою, що привертає увагу в показниках обсягу місцевого, центрального й загального бюджетів є те, що обсяг місцевих бюджетів становить лише незначну частину загального бюджету. Основною причиною залежності місцевого бюджету від субсидій і дотацій з державного бюджету є державна політика формування бюджету. До 1998 року основна частина ПДВ залишалася в місцевому бюджеті. Однак, починаючи з 1998 року, бюджетна політика держави змінюється, й ПДВ, що становить 30–40% державних доходів, повністю направляється до центрального бюджету. Відзначимо як факт те, що 82–87% від усіх видів доходів м. Баку, що має найбільші можливості виплати податків, передаються до центрального бюджету. Всі ці причини не дають можливості

зменшити залежність місцевих бюджетів від центру й, напевно, муніципалітети як органи місцевого самоврядування за чинним законодавством не зможуть перетворитися в незалежні структури, що мають можливість здійснювати самостійну діяльність.

Згідно із ст. 7 закону «Про фінансові основи муніципалітетів» місцевий бюджет формується з таких джерел доходів:

  • земельний податок з фізичних осіб;
  • податок з майна фізичних осіб;
  • податок на надра з будівельних матеріалів місцевого значення;
  • податок з прибутку підприємств і організацій, що перебувають у муніципальній власності;
  • плата за розміщення й поширення вуличної (стінної) реклами;
  • курортне мито, готельне мито, мито за автомобільні стоянки й інші передбачені законом місцеві податки і збори;
  • дотації й субвенції, виділені з Державного бюджету Азербайджанської Республіки;
  • прибуток від приватизації й передачі в оренду муніципальної власності, кошти, що надходять від лотерей, а також інші доходи від діяльності муніципалітету;
  • фінансова допомога й гранти фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і фондів;
  • фінансові кошти для покриття витрат, що виникли в результаті виконання заходів державного значення й рішень державних органів.

Незважаючи на те, що в законодавстві передбачаються широкі фінансові можливості для муніципалітетів, це носить лише декларативний характер. Зараз муніципалітети далекі від можливості формувати місцевий бюджет за рахунок вищевказаних фінансових джерел, і насамперед тому, що муніципалітети ще не мають більшості з названих фінансових джерел.

Не віриться й у те, що ці джерела, що становлять основу фінансів муніципалітетів, принесуть серйозні прибутки в їхній бюджет. Муніципальне майно, муніципальні землі, муніципальні підприємства й організації, що становлять муніципальну власність, не є реальними джерелами доходів муніципалітетів, тому що вони сьогодні ще не мають більшості із зазначеної власності.

Відповідно до законодавства первісним джерелом муніципальної власності є державна власність, яка має бути передана в муніципальну власність. Однак передача цієї власності муніципалітетам затримується через необґрунтовані причини. Водночас слід зазначити, що певна частина власності, яка входить у цей перелік, взагалі відсутня, тому що ще до визначення переліку державного майна, переданого муніципалітетам, в 1995–1998 рр. у країні була здійснена перша програма приватизації, і більшість цих об’єктів були приватизовані.

Майно, що залишилося, яке передбачається передати муніципалітетам, становлять об’єкти, що не приносять суттєвого прибутку. Згідно із ст. 4 закону «Про передачу майна у власність муніципалітетів» цими об’єктами є житлово-комунальні, соціальні об’єкти, об’єкти культури, об’єкти, що перебувають у загальному користуванні населення, та інше майно. Законодавство передбачає й певні обмеження в передачі цих об’єктів муніципалітетам. Так, згідно із ст. 4 згаданого закону державне майно передається у власність муніципалітетів після створення в них можливостей використання цієї власності й на основі відповідного звернення муніципалітетів.

Невизначений характер поняття «можливість використання» і встановлення порядку передачі тільки на основі звернення муніципалітету створили ненормальну ситуацію. Крім того, відсутність у законодавстві положення про точні строки передачі власності муніципалітетам і віднесення цього питання до повноважень відповідного органу виконавчої влади призвело до невизначеності в цьому питанні. В результаті, незважаючи на те, що минуло досить часу від дня формування муніципалітетів, зазначене майно все ще не передане в їхню власність.

Відповідно до закону «Про земельну реформу» 33% загальних земель є землями муніципалітетів. Згідно з цим законом землі, за винятком земель, що залишаються в державній власності й переданих у приватну власність, у межах відповідної адміністративної території передаються у власність муніципалітетів. Більш конкретно – до земель, переданих у власність муніципалітетів, відносять землі, що перебувають у загальному користуванні, у користуванні фізичних і юридичних осіб, землі резервного фонду.

Згідно з указом Президента Азербайджанської Республіки про застосування закону «Про території й землі муніципалітетів» відповідні органи виконавчої влади повинні були визначити землі, що підлягають передачі муніципалітетам, і передати їх останнім. Хоча більшість муніципалітетів одержали виділені їм землі, у великих містах це питання ще не знайшло свого вирішення.

Затримується передача земель у таких містах, як Баку, Гянджа, Сумгаїт, Мінгечаур та ін. Причина полягає в тім, що через високі доходи від використання земель на зазначених територіях органи виконавчої влади не хочуть розставатися з ними. Землі ж, віддані муніципалітетам, у більшості випадків є непристосованими й спірними. Суть спірної ситуації полягає в тому, що більшу частину земель, призначених для муніципалітетів, глави виконавчої влади на місцях давно віддали незаконно в довгострокову оренду. Такий характер ситуації ставить муніципалітети в безвихідне становище. Відсутність самостійності у судової влади в країні і її залежність від виконавчої влади не забезпечує справедливого вирішення виникаючих суперечок і конфліктів.

Інші джерела доходів, зазначені в законодавстві, також носять формальний характер, тому що у муніципалітетів немає ні майна, яке можна приватизувати або здати в оренду, ні підприємств, що працюють з прибутком, ні стабільних джерел податків. Досить відзначити той факт, що 48 муніципалітетів столиці усе ще не в змозі контролювати доходи від реклами. Через важке матеріальне становище населення в більшості випадків ухиляється від сплати податків, передбачених законодавством.

Видаткова частина місцевих бюджетів. Протягом минулих років визначення видаткових нормативів місцевих бюджетів перебувало у віданні вищих органів державного управління

міністерства фінансів та інших міністерств. Витрати місцевих бюджетів у пострадянський період передбачалися для дуже обмеженого числа напрямів. Найбільша частина місцевих витрат в основному розподілялася між двома напрямами – освітою (до 65%) й охороною здоров’я (до 16%). На культуру виділялося 3,6%, соціальне забезпечення – 1,3%, комунальні послуги – 7,5%, а на економічний розвиток – лише 0,4%. Якщо така схема стане постійною, то муніципалітетам на вдасться вирішувати інші проблеми, що стоять перед ними – програми соціально-економічного розвитку, екології, соціального захисту тощо.

Муніципалітети самостійні як у формуванні місцевого бюджету, так і в його витрачанні. Відповідно до закону «Про фінансові основи муніципалітетів», місцевий бюджет формується, виходячи з нормативних витрат, визначених муніципалітетом, з урахуванням витрат на управління, утримання соціально-побутових, житлових, культурних і спортивних об’єктів, а також вулиць, дворів і скверів, що перебувають у спільному користуванні населення. У місцевих бюджетах можуть також передбачатися витрати на фінансування програм із соціальному захисту, соціального й економічного розвитку, екологічних програм. Видаткові частини бюджету, не забезпечувані доходами (дефіцит місцевого бюджету), можуть покриватися дотаціями, одержуваними з державного бюджету. Нормативи, застосовувані при розрахунках місцевих бюджетів, що одержують дотації, не можуть перевищувати нормативів державних бюджетних витрат. Це обмежує можливості самостійного витрачання коштів місцевих бюджетів, що потребують серйозних державних дотацій.

Через відсутність конкретних показників витрат муніципалітетів за минулі ріки неможливо обрисувати реальне становище в цій сфері. Можна відзначити лише той факт, що муніципалітети не мають сьогодні необхідних фінансових коштів для здійснення своїх повноважень.

Формування місцевих бюджетів. Формування й затвердження місцевих бюджетів в Азербайджані практично перебувало у сфері повноважень центральних органів управління. До листопада 1995 року існуючі тоді місцеві ради формально брали участь у підготовці й затвердженні місцевого бюджету. Однак у наступний період участь місцевих органів влади у формуванні бюджету обмежувалося лише підготовкою проектів бюджетів, що подаються на затвердження до центральних органів влади. Проекти, підготовлені на місцях, після доопрацювання й затвердження в центральних органах приймалися у вигляді законів. Із цього погляду місцеві органи управління не мали будь-яких формальних прав щодо формування місцевих бюджетів, і перехід до місцевого самоврядування може докорінно змінити ситуацію, що створилася. Відповідно до закону «Про фінансові основи муніципалітетів» місцевий бюджет, що складається з муніципального бюджету, становить собою фінансові кошти, сформовані і використовувані для здійснення повноважень муніципалітету.

Бюджетний рік для муніципалітетів починається 1 січня й завершується 31 грудня. Відповідно до ст. 9 закону «Про фінансові основи муніципалітетів» проекти місцевих бюджетів формуються на основі оцінки поточної й перспективної господарської діяльності муніципалітетів і територіальних соціально-економічних прогнозів та цільових програм. Муніципалітети при складанні проекту місцевого бюджету, що передбачає дотації з державного бюджету, подають до 1 травня необхідні розрахунки в Міністерство фінансів Азербайджанської Республіки.

Проект місцевого бюджету на черговий фінансовий рік, що передбачає дотації з державного бюджету, затверджується рішенням муніципалітету не пізніше 25 грудня поточного року.

Законодавство не визначає єдиного порядку обговорення й затвердження місцевого бюджету. Це питання віднесене до повноважень самих муніципалітетів. Порядок обговорення й затвердження проекту бюджету визначається статутами муніципалітетів. Однак, разом з тим, законодавством визначені загальні норми підготовки бюджету, яких повинні дотримуватися муніципалітети. Так, муніципалітети при складанні й виконанні місцевого бюджету повинні керуватися загальними принципами бюджетної системи, визначеними законодавством і застосовуваними в Азербайджанській Республіці.

Місцевий бюджет не є складовою частиною державного бюджету. Муніципалітети самостійно здійснюють формування, затвердження й використання місцевого бюджету, контроль за його виконанням. Тому законодавство забороняє відповідним державним органам втручатися в бюджетну діяльність муніципалітетів, крім випадків, передбачених законом.

Державний контроль над місцевим бюджетом обмежується законодавством і стосується фінансових коштів, виділених для використання при здійсненні повноважень, переданих муніципалітетам органами виконавчої влади. Не втручаючись у місцевий бюджет, держава в той же час не несе відповідальності за його зобов’язання.

Місцеві податки і збори. У формуванні місцевого бюджету важливу роль відіграють місцеві податки і збори. Відповідно до законів «Про фінансові основи муніципалітету», «Про статус муніципалітетів» і податкового Кодексу Азербайджанської Республіки як фінансові джерела муніципалітетів передбачено різні податки і збори – земельний податок з фізичних осіб, податок з майна фізичних осіб, податок на будівельні матеріали місцевого значення, податок з прибутку підприємств, що є муніципальною власністю, відрахування від реклами, курортні, готельні мита, плата за паркування автомобілів тощо. У відповідності зі ст. 4.4 Податкового Кодексу муніципалітети мають право визначати пільги по податку й ставки податків на своїй території. Ставки податків повинні бути в межах, установлених Кодексом, що має важливе значення для захисту інтересів платників податків.

Відповідно до законодавства рішення, пов’язані з місцевими податками й зборами, приймаються членами муніципалітету більшістю у дві третини голосів. Муніципалітети самостійні у визначенні видів податків. Тобто чинне законодавство поклало на муніципалітети визначення конкретних видів податків на їхній території. Муніципалітети встановлюють місцеві податки й відрахування, а також пільги по податках і відрахуваннях відповідно до законів Азербайджанської Республіки.

Населення безпосередньо шляхом місцевого референдуму, на зборах громадян або з урахуванням думки муніципалітетів для фінансування питань місцевого значення може передбачити одноразове добровільне виділення коштів місцевими жителями.

Збір цих податків і зборів здійснюється відповідними управліннями муніципалітетів. На початковому етапі через відсутність у муніципалітетів відповідних структур ці функції здійснювалися відповідними державними податковими органами. Однак відповідно до рішення Міністерства податків Азербайджанської Республіки від 3 серпня 2000 р. на основі договору, укладеного між муніципальними й податковими органами, відтепер муніципалітети поряд з іншими податками й митами будуть також самостійно стягувати податки з фізичних осіб за землю й майно і спрямовувати їх у бюджет муніципалітету.

Різні податки й збори, передбачені законодавством, не створюють основу для здійснення самостійної діяльності органів місцевого самоврядування. Відзначимо лише той факт, що в 1998– 1999 рр. надходження по земельному податку й податку з майна, що є найважливішими податками для місцевого бюджету, склали 100 млрд. манат (приблизно 22,5 млн. доларів). На наступні роки прогнозувалося одержання муніципалітетами за рахунок всіх податків і зборів максимум 150–200 млрд. манат (40–45 млн. доларів США). З такими мізерними коштами муніципалітети не спроможні здійснювати реальне самоврядування.

Наявність недоліків і прогалин у законодавстві й неефективна організація збору податків не дає підстав для оптимізму. Крім того, споконвічно невелика питома вага в дохідній частині державного бюджету земельного податку з фізичних осіб і податку на майно фізичних осіб, відсутність органів, які мають здійснювати збір муніципальних податків, важке матеріальне становище основної частини платників податків (особливо в сільських районах), а також відсутність законодавчої бази для стягнення курортних та інших мит є причиною несуттєвих надходжень коштів до муніципальних бюджетів.

Економіка Азербайджану має експортно-сировинну орієнтацію. Експорт нафти є переважаючим. В імпорті країни зростає питома вага прісної води.


загрузка...