Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податки і фінанси в системі місцевого самоврядування Республіки Бєларусь


Аналіз нормативно-правового забезпечення системи фінансового управління й податкового менеджменту засвідчує, що основними актами, які регулюють місцеві фінанси в Республіці Бєларусь, є закони «Про місцеве управління і самоврядування в Республіці Бєларусь», «Про бюджетну систему Республіки Бєларусь і державні позабюджетні фонди», а також щорічно ухвалювані закони про бюджет Республіки Бєларусь. Ці законодавчі акти визначають джерела фінансових ресурсів місцевого управління і самоврядування, форми можливої фінансової підтримки з вищестоящих бюджетів, порядок і повноваження місцевих органів управління і самоврядування при розробці, затвердженні й виконанні місцевих бюджетів, можливості формування й використання позабюджетних фондів.

Відповідно до Закону «Про місцеве управління і самоврядування в Республіці Бєларусь» фінансові ресурси органів місцевого управління і самоврядування складаються з бюджетних і позабюджетних коштів Рад і їхніх органів, виконавчих комітетів і місцевих адміністрацій, а також коштів органів територіального громадського самоврядування. Вони значною мірою визначають як можливості органів місцевого управління і самоврядування, так і ступінь їхньої самостійності в розв’язанні завдань, віднесених до їхньої компетенції. Що стосується позабюджетних коштів, то вони на місцевому рівні нині досить обмежені, оскільки з 1998 року всі кошти позабюджетних фондів місцевих Рад стали акумулюватися в складі місцевих бюджетів і тим самим, власне кажучи, втратили статус позабюджетних.

В Республіці Бєларусь кожна адміністративно-територіальна одиниця, в якій є Рада депутатів, має у розпорядженні свій бюджет.

Місцеві бюджети разом з республіканським (урядовим) бюджетом утворюють бюджетну систему Республіки Бєларусь. Закон встановлює її єдність, яка забезпечується єдиною законодавчою базою, погодженими принципами бюджетного процесу, використанням єдиної бюджетної класифікації й бюджетної звітності, що дозволяє складати консолідовані (зведені) бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема, бюджети сільських Рад, селищ міського типу, міст районного підпорядкування, розташовані на території району, і районний бюджет становлять консолідований бюджет району. Бюджети районів, міст обласного підпорядкування, розташовані на території області, і обласний бюджет становлять консолідований бюджет області. Бюджет міста Мінська – це лише міський бюджет, оскільки в районах міста бюджети відсутні.

У період 1996–1999 рр. спостерігалася тенденція зростання витрат національного консолідованого бюджету. Ця тенденція тривала і в наступні роки. Водночас підвищується й роль місцевих бюджетів. Зростає їх питома вага в бюджеті країни.

Через місцеві бюджети в республіці проходить більше половини фінансових ресурсів, що акумулюються в консолідованому бюджеті країни. Простежується й певна тенденція збільшення їхньої питомої ваги. Місцеві бюджети є в республіці основою фінансового забезпечення найбільш потребуючих бюджетних коштів сфер освіти й охорони здоров’я. На фінансування цих сфер в середньому використовується понад 40% коштів місцевих бюджетів. У витратах же консолідованого бюджету на цю мету витрати, що проходять по місцевих бюджетах, стано

вили понад 80%.

Надходження фінансових ресурсів місцевим органам управління і самоврядування в останні роки істотно зросли (безоплатні надходження з бюджету національного уряду у вигляді дотацій, субсидій і субвенцій). Такі надходження складали протягом певного періоду майже 1/5 частину фінансових ресурсів місцевих органів управління і самоврядування.

Найбільш значна частина таких надходжень припадає на дотації, де став застосовуватися метод їх виділення зі спеціального фонду фінансової підтримки адміністративно-територіальних утворень, що створюється в республіканському бюджеті за рахунок відрахувань від податку на додану вартість і податку на прибуток і доходи. Нормативи таких відрахувань встановлюються щорічно в законі про бюджет країни. Нормативи відрахувань набули тенденцію до зниження, що свідчить про розширення податкової бази.

Цей фонд розподіляється у вигляді дотацій бюджетам областей і бюджету міста Мінська диференційовано, залежно від необхідності забезпечити збалансованість цих бюджетів. Нормативи диференціації також визначаються щорічно в законі про бюджет країни.

Виділені бюджетам областей дотації розподіляються надалі між бюджетами нижчестоящих адміністративно-територіальних одиниць. Цей вид безоплатних надходжень для балансування доходів і витрат (бюджетний дефіцит у республіці повністю відноситься на республіканської бюджет) має місце нині в усіх бюджетах районів і міст обласного підпорядкування, у бюджетах селищ міського типу й сільських Рад, досягаючи часто понад 50% відсотків фінансових ресурсів місцевих органів управління і самоврядування.

Одночасно з дотаціями місцевим бюджетам в республіці стали застосовувати цільове субсидування адміністративно-територіальних одиниць. Для бюджетів областей і міста Мінська з бюджету національного уряду виділяються субвенції на утримання переданих місцевим Радам об’єктів житлово-комунального господарства, на житлове будівництво й на будівництво об’єктів комунальної власності.

Річний доход. Доходи бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, що утворюють необхідні фінансові ресурси для місцевого управління і самоврядування, досить різноманітні. Причому законодавство містить лише загальні положення про джерела цих фінансових ресурсів. Зазначається також, що Ради, відповідно до законодавства республіки, встановлюють місцеві податки і збори, мають певну компетенцію в регулюванні ставок оподатковування по інших платежах.

Проте особливе значення тут має не стільки різноманітність джерел цих фінансових ресурсів, скільки обсяг повноважень, наданих органам адміністративно-територіальних одиниць. Певне уявлення щодо цього дає структура доходів бюджетів місцевих Рад за методами їхнього формування.

Доходи місцевих бюджетів формуються з таких надходжень (у середньому за останні роки):

  • власні доходи адміністративно-територіальних утворень (31–35%);
  • регулюючі загальнодержавні податки, що зараховуються до місцевих бюджетів на основі щорічно встановлюваних нормативів і на довгостроковій основі (46–49%);
  • безвідплатні надходження з республіканського бюджету (20–22).

Власні доходи складаються з:

а) місцевих податків і зборів (5–10% річного доходу);

б) загальнодержавних податків, закріплюваних за місцевими бюджетами на постійній основі ( 21,5– 22,5%);

в) поточних неподаткових доходів, у тому числі від приватизації комунального майна (0,9–2,1%).

Регулюючі загальнодержавні податки, зараховувані до місцевих бюджетів, складаються з: а) зараховуваних на основі встановлюваних щорічно нормативів (32–34%), у тому числі від податку на додану вартість (18–21,5%) і від податку на прибуток і доходи (7,5–9,5%); б) зараховуваних на довготривалій основі (9–15%).

Безвідплатними надходженнями з республіканського бюджету є дотації, субсидії й субвенції.

Як випливає з цих даних, власні доходи місцевого управління і самоврядування в республіці становлять близько 1/3, однак частка місцевих податків і зборів порівняно невелика. При цьому частка власних доходів у бюджетах районів істотно знижується, а по бюджетах селищ міського типу й сільських Рад вона досить низька.

Більш значною в бюджетах місцевих Рад є частка надходжень від загальнодержавних податків. При цьому основна частина таких доходів припадає на загальнодержавні податки, зараховувані до місцевих бюджетів на основі встановлюваних щорічно нормативів відрахувань: податку на додану вартість, податку на прибуток і доходи, акцизів на спирт, горілку, лікеро-горілчані вироби. Що стосується зарахування окремих загальнодержавних податків до місцевих бюджетів на довгостроковій основі, то, зокрема, на таких підставах до бюджетів місцевих Рад стали зараховуватися деякі акцизи, податок на нерухомість, плата за землю, плата за користування природними ресурсами. По цих податках, крім акцизів, місцевим Радам надано право збільшувати (зменшувати) ставки, надавати пільги.

Витрати. У межах своїх повноважень місцеві Ради самостійно визначають напрями використання коштів місцевих бюджетів, витрачаючи їх на фінансування заходів щодо соціального й економічного розвитку відповідної території. Обмеження тут є лише відносно фінансових ресурсів, переданих з вищестоящого бюджету, що мають цільове призначення.

Виконавчим комітетам надано також право вкладати наявні в них тимчасово вільні кошти в господарську діяльність, цінні папери, іншу інвестиційну діяльність. У місцевому бюджеті можуть передбачатися також суми, необхідні для повернення позичок, боргів і оплати відсотків по них.

У складі місцевих бюджетів можуть утворюватися резервні й цільові бюджетні фонди, розміри яких визначаються Радою.

Законодавство республіки визначає також правовий бік виникаючих міжбюджетних відносин по витратах місцевих бюджетів. Зокрема, при прийнятті якихось рішень вищим органом, що викликають збільшення витрат нижчестоящих бюджетів, цим бюджетам мають відшкодовуватися кошти з вищестоящих бюджетів. У випадках же прийняття Радами рішень, що суперечать законодавству Республіки Бєларусь і рішенням вищестоящих Рад у частині розмірів нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, кошти передаються відповідним бюджетам у безперечному першочерговому порядку.

Про розподіл витрат місцевих бюджетів по окремих напрямах можна судити за нижченаведеним даними: на поточні витрати (на державне управління і самоврядування, правоохоронну діяльність, розвиток економіки і ринкової інфраструктури тощо) виділяється 30–36%; витрати на освіту, охорону здоров’я, культуру, спорт складають 55–62%; на капітальні витрати, у тому числі на будівництво об’єктів, що передаються з республіканського бюджету, припадає 8,2–8,9%.

Бюджетна процедура. Кожна місцева Рада самостійно формує бюджет, виходячи з власних доходів, надходжень загальнодержавних податків, закріплених на довгостроковій основі, і сумах дотацій, субвенцій і субсидій, одержуваних з вищестоящих бюджетів.

Однак показники місцевих бюджетів, хоча вони й встановлюються органами місцевого управління, повинні погоджуватися із прогнозними показниками по доходах і витратах місцевого бюджету на майбутній фінансовий (бюджетний) рік, одержуваними для областей і м. Мінська від міністерства фінансів, а для нижчестоящих адміністративно-територіальних одиниць – від вищих органів місцевого управління.

Розробка проекту бюджету перебуває у винятковій компетенції виконавчого комітету. При цьому остаточне складання бюджету провадиться після затвердження вищестоящими Радами нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і доходів у відповідні місцеві бюджети.

Складений і розглянутий виконавчим комітетом проект місцевого бюджету подається на обговорення й затвердження місцевої Ради, у рішенні якої, як правило визначаються:

  • доходи й витрати згідно з прийнятою в країні бюджетною класифікацією;
  • нормативи відрахувань від загальнодержавних податків у нижчестоящий бюджет і розмір оборотної касової готівки по бюджету;
  • дотації нижчестоящим бюджетам.

При формуванні місцевих бюджетів важлива роль відводиться спеціально розрахованому середньому для держави нормативу бюджетної забезпеченості по галузях невиробничої сфери на одного жителя. Цей показник щорічно обчислюється виходячи із сформованих по кожній області витрат на фінансування галузей невиробничої сфери з розрахунку на одного жителя, індексу росту таких витрат по бюджетах областей і росту ВВП у планованому році й затверджується законом про бюджет країни. Щоб при цьому врахувати ще й різницю в розвитку мережі невиробничої сфери й обсяг надаваних нею послуг населенню, на додаток до розрахованого середнього для держави нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя, починаючи з 1999 року введено коефіцієнти, які диференціюють середній норматив бюджетної забезпеченості по областях з урахуванням різниці у розвитку невиробничої сфери.

Виконання бюджету здійснюється виконкомом відповідної адміністративно-територіальної одиниці. При цьому в містах з районним поділом право виконання міського бюджету в частині фінансування бюджетних установ і організацій, розташованих на території району, може надаватися адміністраціями районів у відповідності з кошторисами витрат, затверджених у встановленому порядку.

Місцеві податки. Місцеві податки і збори одержали правову регламентацію в Бєларусі в 1993 році. Ставилася мета їхнього впорядкування. Перелік включав одинадцять найменувань: збір за право торгівлі, податок на рекламу, збір із власників собак, податок на продаж пива, вино-горілчаних і тютюнових виробів, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно-, телей відеозйомок, збір за право розміщення торговельних точок, податок на будівництво в курортній зоні, курортний збір, збір на утримання дошкільних закладів, збір на утримання міського й приміського пасажирського транспорту загального користування.

Гранична сума місцевих податків і зборів не повинна перевищувати 5% прибутку, що залишається в розпорядженні платників.

У 1997 році був затверджений новий порядок введення місцевих податків і зборів. встановлювалися збори з користувача: за користування автостоянками, за право торгівлі, за право використання місцевої символіки, за видачу ордера на квартиру, за право проведення аукціонів, збір із власників собак та ін.

Законом передбачалося також, що збори, пов’язані з операціями по будівництву й благоустрою території, й цільові збори повинні використовуватися винятково за цільовим призначенням. Крім того, було встановлено, що місцеві Ради самостійно визначають податкову базу, об’єкти оподаткування, ставки платників, порядок обчислення й строк сплати місцевих податків і зборів у відповідні місцеві бюджети.

У 1998 році право на введення окремих місцевих податків і зборів, як і види цих податків і зборів, закріплювалося тільки за Радами обласного й базового територіального рівня. Вони можуть уточнювати порядок зборів по кожному з видів місцевих податків і зборів. Тим самим відбулося деяке звуження сфери їхнього застосування місцевими Радами за своїм розсудом.

Нове в 1998 році порівняно з 1997 роком простежується і в обмеженні податкових ставок, установлюваних місцевими Радами. По суб’єктах господарювання вони не повинні перевищувати по податках з продажів 5% виторгу від реалізації, а по цільових зборах – 5% від суми прибутку, що залишається в розпорядженні господарюючих суб’єктів, причому в сукупності по всіх зборах.

У 1999 році спостерігається подальше уточнення податків і зборів. Так, у числі зборів з користувачів з’являється збір за користування об’єктами інфраструктури при перетинанні кордону республіки через контрольно-пропускні пункти. Із числа зборів за послуги виключаються збори за послуги казино, а в числі цільових зборів з’являється збір на оновлення й відновлення автобусів міжміських сполучень, утримання відомчого міського електричного транспорту, збір на утримання дитячих дошкільних закладів, а також збір за промислову заготівлю дикоростучих рослин, грибів, технічної й лікарської сировини рослинного походження з метою їхньої промислової переробки або реалізації.

Крім того, якщо в 1998 році вказувалося, що місцеві Ради мають лише право вводити місцеві податки й збори, то в законі про бюджет Республіки Бєларусь на 1999 рік Радам обласного й базового рівня вже в обов’язковому порядку пропонувалося введення місцевих податків і зборів. На перший погляд це може свідчити про підвищення значимості місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів країни. Однак це не відповідає дійсності. Має місце посилення фіскального «натиску» в умовах прогресуючої економічної кризи й посилення ролі податкового менеджменту в зміцненні бюджетної політики країни.

Основні тенденції структуризації та розвитку податкової системи, що склалася у період 1996–2000 рр., зберегли своє значення і напрями в період 2001–2005 рр.

Податкова база Бєларусі має великі можливості для подальшого розвитку. Промисловість країни включає в себе прогресивні комплекси інформаційних технологій, створено підприємства з виробництва унікальних видів продукції.


загрузка...