Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податкова система Республіки Вірменія


У Вірменії податкова система проходить період апробації окремих положень у пошуку оптимального рішення (2001–2004 рр.).

Закон «Про бюджетну систему Республіки Вірменія» регулює всі бюджетні відносини між центральними й місцевими бюджетами в системі, заснованій на єдиній фінансовій, монетарній і податковій політиці. Бюджетна система Вірменії будується на загальних процедурах підготовки проектів бюджетів, класифікації доходів і витрат, бухгалтерської й фінансової звітності й виконання остаточного бюджету. Регулювання бюджетних відносин засноване на принципах єдності, незалежності, збалансованості витрат державного й місцевого бюджетів. Збалансовані державний і місцеві бюджети складають консолідований бюджет Республіки Вірменія.

Економічний спад, що почався в останні роки існування Радянського Союзу, ще більше посилився після здобуття Вірменією незалежності, через що стався розрив традиційних економічних зв’язків. Обсяги ВВП продовжували знижуватися до 1995 року. Потім вони почали зростати, але цього не трапилося з консолідованими бюджетними витратами у відсотковому відношенні до ВВП. Витрати місцевих бюджетів стосовно консолідованих бюджетних витрат зовсім незначні, але з 2004 року вони стали зростати.

У взаєминах з місцевими органами влади центральний уряд переслідує такі цілі:

  • сприяти місцевому розвитку шляхом скорочення фінансової нерівності між районами і створення можливостей для здійснення ними своїх повноважень;
  • стимулювати розвиток малого і середнього бізнесу;
  • вживати заходи щодо досягнення оптимальної галузевої структури економіки, підтримуючи розвиток прогресивних галузей;
  • виділяти субвенції (спеціальні цільові асигнування) районам на капітальні витрати;
  • надавати бюджетні кредити й позики районним бюджетам на капітальні витрати.

Райони значною мірою залежать від коштів, що виділяються з державного бюджету і зазвичай становлять понад 50% доходів місцевих бюджетів. Із двох типів центральних бюджетних асигнувань – субвенцій і субсидій – дотепер субсидії мали більше значення. Окремі райони мають повне право на свій розсуд розпоряджатися зрівняльними субсидіями, які вважаються бюджетними доходами й розподіляються в рамках місцевого бюджету. Субсидії розподіляються зі спеціального фонду, точний розмір якого визначається щорічно в Державному бюджеті і становив останніми роками близько 25% від загальних надходжень минулого року від доходів, податків на землю і власність, як це визначено в Законі про бюджетну систему.

Процедури розподілу зрівняльних субсидій по районах визначені в законі про фінансове вирівнювання. До 2000 року субсидії розраховувалися за однаковою схемою для всіх районів. У 2000 році до закону були внесені доповнення, відповідно до яких розміри субсидій розраховуються окремо для районів з населенням більше або менше 300 чоловік.

Субсидії громадам з населенням менше 300 чоловік визначаються з урахуванням таких факторів: а) доходи від податків на землю і власність на душу населення, б) число жителів.

Для громад з населенням понад 300 чоловік існує два типи розрахунку загального розміру субсидій: а) не менше 25% від суми прибуткового податку й надходжень від податків на з

емлю і власність за минулий рік; б) не менше 10% від загальної суми прибуткового податку за минулий рік.

Субсидії типу (а) призначені для громад з населенням понад 300 жителів, де надходження на душу населення від податків на землю й власність нижче, ніж у середньому по країні; субсидії типу (б) для районів з населенням понад 300 жителів розраховуються шляхом множення числа жителів на суму субсидії на душу населення.

Розміри субсидій для громад з населенням менше 300 чоловік розраховуються на рівній основі.

Центральний уряд може також надавати субвенції місцевим органам влади на здійснення конкретних проектів. Хоча уряд і визначив процедури надання кредитів і позик, це поки ще не стало загальноприйнятою практикою.

Місцеві доходи. Як у багатьох інших країнах, місцевим органам влади у Вірменії доводиться нести більше витрат, ніж вони можуть профінансувати за рахунок виділених їм джерел доходів. Виникаючий у результаті вертикальний дисбаланс означає, що райони в основному залежать від державних асигнувань. Зважаючи на те, що можливості й потреби місцевих органів влади відчутно різняться, справедливе й ефективне надання місцевих послуг за відсутності чіткої системи доходів і асигнувань може створити й горизонтальний дисбаланс між районами. Бюджети також не виконуються у відповідності з наміченими показниками. Для того, щоб домогтися відповідності фінансування повноваженням місцевих органів влади, місцеві бюджети варто розділити на адміністративні й капітальні. Доходи й витрати повинні розраховуватися окремо в кожному розділі бюджету. Однак на ділі капітальні бюджети в багатьох районах не створюються, а доходи капітальних бюджетів невеликі.

Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є:

  • центральні податки і мита;
  • субсидії з державного бюджету;
  • місцеві мита і збори;
  • орендна плата за землю і власність;
  • доходи від продажу комунальної власності.

Усі податки у Вірменії збирає Державне управління. Принцип поділу місцевих податків був розроблений, щоб стимулювати ці служби збирати всі податки. Однак місцеві органи влади стали відігравати значно більшу роль у зборі податків. Спочатку до місцевих бюджетів надходили такі централізовані податки, як податок на землю і податок на власність, але пізніше було додано 15% від зібраного прибуткового податку.

Оскільки в сільській місцевості суми прибуткового податку невеликі або взагалі дорівнюють нулю, в 2000 році було прийнято урядове рішення про те, щоб вважати всю суму прибуткового податку як доход державного бюджету. Замість місцевої частки прибуткового податку уряд збирався збільшити розміри субсидій, але не змогло цього забезпечити. Зараз єдиними джерелами податкових надходжень до місцевих бюджетів залишаються податки на землю і власність – місцеві органи влади одержують 100% надходжень від цих податків.

Місцеві органи влади одержують також доходи від державних зборів, що стягуються за реєстрацію деяких документів, а саме:

  • мито за реєстрацію актів громадянського стану, таких, як народження, вступ до шлюбу або смерть, за внесення доповнень і видачу копій втрачених свідоцтв або документів;
  • мито за надання нотаріальних послуг, таких як видача нотаріально засвідчених копій документів, складання договорів і заявок, видача копій або витягів з офіційних документів.

У доходах місцевих органів влади державні збори становлять понад 10%. Закон про місцеві мита і збори, прийнятий у 1998 році, визначає вимоги і процедури для здійснення дев’яти місцевих мит і трьох місцевих зборів. Відповідно до цього закону старійшини району (громади) мають право закріплювати ставки в межах, затверджених для мит, за виконання таких дій:

  • видача дозволу на будівництво або ремонт будинків, фасадів будинків або інших цивільних інженерних споруд, включаючи тимчасові;
  • видача дозволів на знесення будинків або інших цивільних інженерних споруд;
  • видача дозволів на торгівлю алкогольними і тютюновими виробами у відповідності зі стандартами, установленими районом або містом Єреван;
  • видача дозволів на вуличну торгівлю, за винятком торгівлі на ринках, ярмарках і в тимчасових будівлях;
  • видача дозволів на проведення розважальних заходів після півночі, включаючи сауни, підприємства громадського харчування й ігорні заклади у відповідності зі стандартами, установленими районам або містом Єреван;
  • видача дозволів на утримання не свійських тварин у Єревані й інших міських районах у відповідності зі стандартами, установленими районом або містом Єреван;
  • видача дозволів на рекламу в громадських місцях у відповідності зі стандартами, установленими районом або містом Єреван;
  • видача копій документів з районного архіву;
  • видача дозволів на надання послуг пасажирського таксі на території району, за винятком мікроавтобусів (міські райони не мають права справляти це мито).

Місцеві органи влади можуть також стягувати такі збори:

  • збір за послуги місцевих органів влади за підготовку технічної або фінансової документації для будівництва нових будинків або реставрацію фасадів будинків;
  • бір за участь в аукціонах або тендерах, організованих органами місцевого самоврядування, для покриття витрат на їх проведення;
  • збір за послуги місцевих органів влади по землевпорядкуванню й іншій діяльності, необхідній для виділення, відновлення або оренди власності місцевих органів влади.

Частка місцевих мит і зборів у дохідній частині місцевих бюджетів становила протягом останніх років у середньому близько 4%, хоча в основному їх справляли в містах.

Державні субсидії становили основну частку місцевих доходів і досягали в середньому близько 40% від доходів місцевих бюджетів.


загрузка...