Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податкова система Республіки Грузія


Податкова система Грузії має свої відмінності. У формуванні держбюджету й організації фінансового забезпечення країни істотне місце займають національні особливості менеджменту. Так, глави місцевих виконавчих структур вдаються до будь-яких засобів, аби дістати грошові кошти від центральних органів влади. Зокрема, на порушення закону про відрахування державних податків Автономна республіка Аджарія привласнила зібрані на її території державні податки. Поставлені перед цим фактом, центральні органи влади узаконили привласнення доходів. На підставі прецеденту, створеного в Аджарії, муніципальна влада Тбілісі зажадала й одержала такий же привілей. У той час як інші муніципалітети утримують для себе 60% від суми податків на прибуток і доход, Тбілісі утримує 85%. Таким чином, на практиці не існує розбіжності між законними й незаконними методами розподілу коштів між різними рівнями бюджету. За таких умов усе вирішують дружні стосунки між начальниками муніципальних служб і керівниками вищих рівнів влади.

Отриманий прибуток муніципалітети розподіляють по-своєму, при цьому не завжди додержуючись норм, установлених законодавством.

Загальновизнаною причиною нестачі державних доходів є неприборкана корупція, що руйнує фінансову систему держави, а також порушує її правові й етичні основи. Запровадження заходів, спрямованих на збільшення центрального й місцевого бюджетів буде доцільно тільки тоді, коли керівництво зможе перемогти корупцію і її вплив на економічні й інші соціальні процеси.

Протягом багатьох років Грузія не мала зваженої економічної й фінансової політики на центральному й місцевому рівнях, що в результаті призвело до дефіциту державного бюджету. Відповідно, місцева фінансова система розвивалася непослідовно, у той час як уряд продовжував приймати різноманітні державні акти, ратифікуючи вже існуючу практику.

Бюджетна система в Грузії існує у вигляді консолідованих бюджетів місцевого й державного рівня. До 1997 року державний бюджет був представлений у вигляді консолідованих центрального бюджету, бюджетів спеціальних державних фондів і територіальних управлінь. У подальшому державний бюджет складали тільки центральний бюджет і бюджети спеціальних державних фондів.

Фактично Грузія має чотирирівневу систему формування бюджету. Перший рівень представлений державним бюджетом, другий – консолідованими бюджетами автономних республік, третій – бюджетами районів і міст, що мають спеціальний статус, а четвертий – комунальними бюджетами. Практично державний бюджет, комунальний бюджет, а також бюджети автономних республік є незалежними одні від одних. Місцеві бюджети мають власні доходи й право розпоряджатися коштами. Виняток становлять тільки цільові асигнування і кредити, отримані з бюджетів більш високого рівня.

Аналіз законодавчої бази, що регулює фінансову діяльність органів місцевого самоврядування в Грузії, свідчить, що вона є досить нестабільною. Закон про бюджетну систему й бюджетні повноваження, наприклад, зазнав змін 19 разів з часу його затвердження. Те саме стосується й Закону про довгострокові економічні нормативи відрахування державних податків до бюджетів автономних республік Абхазії й Аджарії та інших територіальних одиниць Грузії (далі – Закон про відрахування де

ржавних податків). Незважаючи на те, що головною метою Закону було встановлення довгострокових норм, до нього вносяться виправлення щороку, іноді двічі й більше протягом року. Така мінливість значно зменшує існуючий рівень автономії місцевих органів.

Відповідно до чинного законодавства місцеві представницькі органи створюють правила формування, але при цьому загальні рамки розгляду й затвердження бюджету встановлюються законодавством. Проте процес формування як центрального, так і місцевих бюджетів, рідко відповідає нормам, установленим законодавчо. Порушення стали звичним явищем, і вони вже не беруться до уваги.

Місцева адміністрація відповідає за формування й виконання місцевих бюджетів, у той час як представницькі органи мають право здійснювати нагляд за виконанням бюджету й вносити будь-які необхідні виправлення щодо розміру бюджетних доходів і витрат без збільшення граничного розміру дефіциту бюджету. Більше того, у разі перевищення витрат місцевих бюджетів над доходами місцева адміністрація може скоротити до 10 відсотків статей місцевого бюджету без дозволу ради. Для того, щоб скоротити понад 10 відсотків бюджету, необхідно одержати згоду місцевої ради. Якщо під час виконання бюджету доходи перевищують витрати, залишки надходять не до бюджет, а відповідним місцевим адміністраціям і використовуються за їхнім розсудом.

Найбільшим стримуючим фактором для фінансової самостійності місцевих органів влади є залежність місцевих чиновників від центральних органів, що їх призначили. Відповідно, місцеві органи не залежать від нагляду представницьких органів, і місцеві інтереси не так позначаються на місцевій фінансовій і грошовій політиці.

Незважаючи на зазначені недоліки, місцеві органи влади з фінансового погляду є порівняно не залежними від центральної влади, про що свідчить зменшення державних грошових асигнувань місцевим органам влади. На сьогодні не існує чіткої політики щодо розподілу фінансування місцевих органів влади. Крім того, відсутня докладна інформація щодо розподілу субсидій по регіонах.

Частка власних доходів місцевих бюджетів, не враховуючи субвенції держави, у загальній сумі бюджетних коштів сягає 80– 88%. Частка державних субвенцій у доходних статтях місцевих бюджетів становить 11–23%.

Таким чином, у випадку навіть незначного підвищення центральним урядом процентної частки основних державних податків, які надходять до місцевих бюджетів, переважну більшість районів уже не буде залежати від асигнувань із центрального бюджету. Проте центральний уряд навряд чи відмовиться від цього важливого механізму для контролю за місцевими органами влади, а бюрократи точно так само не побажають втратити незаконний доход від асигнувань. Крім того, для місцевих органів влади, як і раніше, характерний радянський менталітет, і вони продовжують просити додаткового фінансування незалежно від ступеня його необхідності.

Доходи. Доходи муніципальних органів влади класифікуються таким чином:

  • доходи від державних податків;
  • доходи від місцевих податків;
  • доходи від місцевих зборів та інші доходи, не пов’язані з оподаткуванням;
  • доходи від приватизації державного майна;
  • інші некласифіковані доходи;
  • асигнування із центрального бюджету;
  • кредити з центрального бюджету.

Доходи від державних податків. Відповідно до Закону про відрахування державних податків, державні податки розподіляються між центральним і місцевим бюджетами. Це джерело доходу на даний момент складається з десяти видів податків, які становлять від 62 до 70% надходжень до місцевих бюджетів.

Доходи від місцевих податків. Місцевим представницьким органам надано право встановлювати до п’яти видів місцевих податків із визначенням їхніх ставок у рамках, передбачених у Податковому кодексі. Ці податки стягуються з економічної діяльності, прибутку ігорних закладів, курортів, готелів і рекламної діяльності. Цей вид доходів становив від 4 до 5,9% доходу місцевого бюджету. Податок на економічну діяльність є найбільш значним компонентом місцевого податку в силу того, що всі суб’єкти економічної діяльності повинні платити 1% від свого загального доходу. Незначна частка місцевих податків від прибутку, яка надходить до місцевих бюджетів, є ще одним фактором, що обмежує ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади.

Доходи від місцевих зборів та інші доходи, не пов’язані з оподатковуванням. Місцеві збори в Грузії регулюються Законом про принципи системи зборів і Законом про місцеві збори. Місцеві збори визначаються як обов’язкові платежі до місцевого бюджету, здійснювані фізичними і юридичними особами за право займатися певними видами діяльності, надаване місцевими органами самоврядування. Місцеві збори стягуються з таких видів діяльності: торгівля, реклама в громадських місцях, використання громадських місць із обмеженим доступом, місцевий транспорт, початок будівництва або реконструкції будинків, паркування й конкурси.

Статистичні дані щодо загальної суми всіх місцевих зборів або з розбивкою доходів по окремих видах зборів відсутні. Доступні дані щодо процентної частини зборів і доходів, що не відносяться до податків, у загальній сумі доходів місцевих органів самоврядування свідчать, що ця сума є незначною й не перевищує в середньому 3% від загальної суми надходжень до місцевих бюджетів. Ці збори в потенціалі можуть бути використані набагато ефективніше. В умовах існуючої корупції вони послужать особистому збагаченню корумпованих чиновників.

Інші доходи, не пов’язані з оподатковуванням, включають плату за оренду державної або муніципальної власності, а також дивіденди від цих підприємств, частково або повністю є власністю муніципалітету. Статистичні дані щодо цих доходів теж відсутні. Проте в силу того, що центральний бюджет недоодержує ці доходи через корупцію, можна припустити, що місцеві бюджети їх також не одержують.

Доходи від приватизації державного майна. Надходження від приватизації державної або муніципальної власності також формують незначну частину місцевих бюджетів – у середньому від 6 до 10%. Процес приватизації малих і середніх підприємств у Грузії в основному завершений, і це джерело доходів незабаром виснажиться або зовсім зникне.

Інші некласифіковані доходи. До цього типу доходів належать виплати за кредитами із суббюджетів, а також інші надходження, що не отримали належної класифікації в бюджеті. Беручи до уваги, що цей тип доходів становить 5% від загальної суми доходів, офіційній статистиці слід би мати більш точну інформацію, чого, на жаль, не відбулося.

Надходження з центрального бюджету. Надходження з центрального бюджету мали тенденцію до скорочення, що є чіткою ознакою прогресу фінансової автономії місцевих органів влади. Більшість територіально-адміністративних органів здатні виважено підходити до співвідношення свого бюджету з доходами і, таким чином, не повинні залишатися у фінансовій залежності від центральних органів управління. Допомога центральних органів необхідна, в основному, гірським регіонам, а також адміністративним одиницям, де виникають проблеми через природні, соціальні або імміграційні обставини, що є досить серйозними для того, щоб вирішувати їх за рахунок власних коштів.

Через поточну політику 59 із 61 територіально-адміністративних одиниць одержують трансферти із центрального бюджету. Насправді більшість із цих районів не мають потреби в додатковому фінансуванні. Через це ті райони, які реально потребують допомоги, не одержують достатніх коштів.

Одержання кредитів із центрального бюджету. На відміну від асигнувань, кредити надавалися тільки 16 регіонам, становлячи 0,6% загальних доходів місцевих органів самоврядування. Від п’яти до десяти років тому кредити не поверталися через практику, що склалася при комуністичній системі. За останні роки було уведено практику погашення кредитів, в основному завдяки наполегливим рекомендаціям Міжнародного валютного фонду.

Витрати. Державні витрати останніми роками не були спрямовані на капіталовкладення, облігації або покриття внутрішніх боргів. Суббюджети одержували незначні кредити з великих бюджетів, витрати не завжди збігалися з доходами. Наприклад, податок на використання навколишнього середовища становив у середньому близько 7% від загальної суми місцевих доходів, а витрати на охорону навколишнього середовища – усього 0,01% від загальної суми витрат.

У контексті чинного законодавства органи влади територіальних одиниць виконують бюджет за допомогою місцевих податково-фінансових управлінь. Виконання бюджету відбувається згідно з місячними й квартальними доходно-витратними планами. Ці плани готуються місцевими податково-фінансовими службами, або, якщо таких нема, керівництвом місцевої адміністрації. Виконання бюджету повинне відповідати бюджету, схваленому представницьким органом місцевого органу самоврядування.

Із числа своїх членів представницькі органи обирають інспекційну комісію, що займається наглядом за процесом виконання місцевого бюджету. Комісія стежить за своєчасним одержанням доходів, а також законністю витрат і їх відповідністю місцевому бюджету.

Місцеві виконавчі комітети зобов’язані надавати звіт про консолідоване виконання бюджету відповідними територіями Департаменту статистики й Палаті контролю Грузії, які є вищими державними контрольними органами. Частота надання звітів про виконання бюджету, а також форми для всіх рівнів бюджету визначаються спільно Міністерством фінансів Грузії й Державним департаментом соціально-економічної інформації.

Податкова система Грузії не включає в себе податок на власність (майно) юридичних і фізичних осіб. Спроба прийняти таке законодавство не знайшла підтримки у представників законодавчої і виконавчої влади. Це пояснюється тим, що зміст цього закону зачепила особисті інтереси законодавців.


загрузка...