Навігація
Посилання


Податковий менеджмент

Податки і фінанси в системі місцевогосамоврядування України


В Україні органи місцевого самоврядування первинного рівня самостійно розробляють, затверджують і виконують місцеві бюджети. Самостійність цих бюджетів гарантується власними й закріпленими за ними загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів. Держава підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні місцевих доходів на рівні мінімальних соціальних потреб, здійснює контроль за законним, доцільним і ефективним їх використанням1.

Місцеві бюджети складаються із двох частин: доходів і витрат. Дохідна частина місцевих бюджетів поділяється на доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих повноважень. У структурі доходів місцевого бюджету виділяються також дві інші частини: бюджет поточних витрат (адміністративний бюджет) і бюджет розвитку (капітальний бюджет) (ст. 63 Податкового кодексу України).

Витрати місцевих бюджетів здійснюються на забезпечення потреб територіальних громад. Видаткова частина місцевих бюджетів поділяється на дві частини: поточні витрати (адміністративні) і витрати розвитку (капітальні). Адміністративні витрати спрямовані на фінансування організацій, які утримуватися за рахунок бюджетних коштів. Капітальні витрати пов’язані з фінансуванням програм соціально-економічного розвитку територій, здійсненням інвестицій і розширеним відтворенням. У структурі витрат місцевих бюджетів виділяють також дві інші частини: витрати, пов’язані з виконанням власних повноважень, і витрати, пов’язані з виконанням делегованих повноважень.

Бюджети органів місцевого самоврядування регіонального рівня не є самостійними повною мірою: районні та обласні ради затверджують відповідні бюджети, а їх складання й виконання здійснюється районними та обласними державними адміністраціями. Відповідно до закону про місцеве самоврядування ці бюджети формуються з двох джерел:

  • коштів державного бюджету, які призначені для відповідного перерозподілу між територіальними громадами, що входять до складу району або області;
  • коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів первинних органів місцевого самоврядування, які призначені для реалізації спільних проектів, соціальноекономічних і культурних програм (ст. 61);
  • коштів, що надійшли для формування бюджету не від двох зазначених вище джерел, тобто непередбачених надходжень.

Законодавство визначає відповідальність держави за відшкодування витрат органів місцевого самоврядування на виконання повноважень органів державної виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування мають право брати участь у фінансово-кредитних відносинах, випускати місцеві позики, створювати комунальні банки. Існує також можливість мати позабюджетні кошти.

Доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів поділяються на податкові й неподаткові. До перших відносяться місцеві податки і збори, а також закріплені за територією загальнодержавні податки, до других – всі види перерахувань із державного бюджету й бюджетів субнаціонального рівня.

Склад закріплених податків установлюється для Автономної республіки Крим, кожної області, міст Києва й Севастополя (усього 27 одиниць). Протягом оста

нніх років він змінюється щорічно. Головна мета цих змін – забезпечити фінансове вирівнювання й досягти більшої рівномірності дохідних джерел для різних областей.

До складу податків, закріплених за адміністративно-територіальними одиницями субнаціонального рівня, входять такі загальнодержавні податки і збори:

  • прибутковий податок з громадян;
  • податок на прибуток підприємств;
  • акцизний збір з вітчизняних товарів;
  • плата за торговельний патент;
  • податок з власників транспортних засобів;
  • податок на промисел;
  • надходження від приватизації державного і комунального майна;
  • гербовий збір;
  • плата за забруднення навколишнього середовища;
  • збір на освіту і розвиток доріг.

Тільки деякі із зазначених податків зараховуються до бюджетів субнаціонального рівня в повному обсязі. По більшості з них установлюються певні відрахування. Наприклад, надходження від приватизації зараховувалися до місцевих бюджетів у розмірі від 80% до 90%. По трьох найбільш важливих податках і зборам нормативи відрахувань установлюються щорічно в законі про державний бюджет. Так, останніми роками для окремих областей прибутковий податок із громадян установлювався у розмірі 100%, податок на прибуток підприємств – 30%, акцизний збір з вітчизняних товарів – 50%. У цілому ці відрахування варіюються в діапазоні від 100% до 10%. У структурі доходів місцевих бюджетів розподілені між територіями загальнодержавні податки й збори займають домінуючу частку – 85%.

Крім частини загальнодержавних податків і зборів, що залишаються в розпорядженні місцевих бюджетів, у дохідну частину входять також місцеві податки і збори. На сьогодні закон про місцеві податки і збори відсутній. Перелік податків і зборів, що відносяться до числа місцевих, визначений Декретом Кабінету Міністрів України в 1993 році і доповнений законом про систему оподаткування. До них відносяться:

  • готельний збір;
  • збір за паркування автомобілів;
  • ринковий збір;
  • збір за видачу ордера на квартиру;
  • збір із власників собак;
  • курортний збір;
  • збір за участь у перегонах на іподромі;
  • збір за виграш на перегонах;
  • збір за гру на тоталізаторі;
  • податок з реклами;
  • збір за право використання місцевої символіки;
  • збір за право проведення кіноі телезйомок;
  • збір за проведення місцевих аукціонів і лотерей;
  • комунальний податок;
  • збір з автотранспорту за проїзд прикордонних областей;
  • збір за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі;
  • податок з продажів імпортних товарів.

Закон ставить органам місцевого самоврядування за обов’язок використання всіх зазначених видів місцевих податків і зборів. На практиці тільки частина названих податків мають економічний сенс використання при встановлених ставках оподаткування: у більшості випадків доходи не покривають витрат на їх збори. Серед найбільш значимих слід зазначити: комунальний податок, ринковий збір, збір за паркування, готельний збір. У цей час питома вага цих податків у структурі місцевих бюджетів украй мала – до 5%. Тільки в окремих населених пунктах місцеві податки і збори перевищують 10% дохідної частини.

Найбільш важливими і стабільними для доходів місцевих бюджетів є ринковий збір і комунальний податок. У сумі вони становлять близько 80% всіх місцевих податків і зборів. Ставки податків визначаються державою, таким чином, органи місцевого самоврядування можуть впливати тільки на базу оподаткування. У системі управління місцевими фінансами важливе місце посідає категорія «власні фінансові ресурси». Під власними розуміють ресурси, над якими органи місцевого самоврядування мають певний контроль, які можуть самостійно планувати й витрачати. До такої категорії слід відносити тільки місцеві податки і збори, а також частину загальнодержавних податків, що розподіляється між територіями у вигляді закріплених податків. Зазвичай власні доходи становлять менше 20% від загальної суми доходів місцевих бюджетів. Можна сказати, що приблизно таким є й ступінь самостійності органів місцевого самоврядування відносно планування, складання й використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів. Інакше кажучи, ступінь централізації бюджетних коштів, тобто ступінь впливу держави на фінансово-бюджетну діяльність органів місцевого самоврядування, становить понад 80%. Проте такий ступінь впливу може бути більшим або меншим залежно від кон’юнктурної ситуації.

Витрати місцевих бюджетів. Відповідно до прийнятої в Україні бюджетної класифікації витрати місцевих бюджетів розподіляються по таких статтях:

  • державне управління, у тому числі місцеве самоврядування, утримання органів фінансового контролю і казначейства;
  • національна оборона, у тому числі фінансування місцевих підрозділів цивільної оборони;
  • охорона прав і забезпечення безпеки держави, у тому числі фінансування місцевого управління внутрішніх справ, державної автомобільної інспекції;
  • освіта;
  • охорона здоров’я, у тому числі витрати на послуги громадянам пільгових категорій;
  • соціальний захист і соціальне забезпечення;
  • житлово-комунальне господарство, у тому числі дотації, капітальний ремонт;
  • культура й мистецтво;
  • засоби масової інформації;
  • фізична культура і спорт;
  • будівництво, у тому числі пільгові кредити;
  • проведення земельної реформи;
  • транспорт, дорожнє господарство і зв’язок;
  • природоохоронні заходи;
  • інші, у тому числі фонд непередбачених витрат.

Аналіз динаміки і структури витрат показав, що пріоритетними статтями витрат місцевих бюджетів не стали: стаття 4 – освіта, стаття 5 – охорона здоров’я, у тому числі витрати на послуги громадянам пільгових категорій, стаття 6 – соціальний захист і соціальне забезпечення та стаття 8 – культура і мистецтво.

Питома вага різних статей витрат відображає прийняту в Україні схему розподілу повноважень між рівнями управління за надання суспільних послуг населенню.

Як засвідчує аналіз, витрати місцевих бюджетів мають яскраво виражену соціальну спрямованість. Понад 50% витрат обласних бюджетів і понад 75% витрат міських бюджетів пов’язані з наданням послуг у галузі освіти, охорони здоров’я та соціального захисту, причому частка таких витрат у структурі витрат місцевих бюджетів збільшується в міру просування вниз по рівнях управління. Усього на первинному рівні витрачається понад 90% коштів місцевих бюджетів для надання муніципальних послуг територіальним громадам. Витрати на надання послуг в галузі соціального захисту й охорони здоров’я в основному здійснюються з бюджетів областей і районів, а також бюджетів міст обласного підпорядкування. Разом з тим, витрати на освіту мають прямо протилежну тенденцію: питома вага цих витрат вище в бюджетах органів місцевого самоврядування первинного рівня. У зв’язку з тим, що прийнята бюджетна класифікація не виділяє окремо витрати на капітальний бюджет, вони не відображаються в статистичних даних.

В Україні, починаючи з 1997 року, податковий прес систематично знижувався й до 2002 року досяг більш низького рівня, ніж у деяких країнах ринкової економіки. У процесі вдосконалення податкової системи було скасовано податок на доход (22%). З 28 до 20% знижено ставку податку на додану вартість і до 30% зменшено податок на прибуток.

Для України характерною є обмеженість переліку податків і невикористання податкових резервів через відсутність податків на майно, що належить юридичним і фізичним особам. В офіційній пресі цей недолік податкової системи журналісти пояснюють тим, що представники законодавчої і виконавчої влади є власниками неоподатковуваного майна і вони не будуть лобіювати прийняття і виконання такого закону.


загрузка...