Навігація
Посилання


Менеджмент підприємства

Прийняття рішень із використанням граничного аналізу


Підприємство повинне виробляти таку кількість продукції, яка забезпечить йому максимальний дохід і мінімальні втрати. Далі розв’язання задачі виконаємо на умовному прикладі. Нехай підприємство випускає взуття за ціною 40 грн. за пару. Тоді загальний дохід (сума реалізації), загальні витрати і прибуток можна звести в таблицю 5.6.

Таблиця 5.6. Визначення прибутку підприємства, що виробляє взуття, грн (цифри умовні)

Для визначення максимуму прибутку перенесемо ці значення на графік (рисунок 5.15) з якого видно, що максимальна різниця між загальними витратами і виручкою від реалізації досягається за обсягу випуску продукції, що дорівнює шести парам взуття (240 – 190) =

= 50 грн. Можна також відзначити, що підприємство отримує такий самий прибуток, виробляючи лише 5 пар взуття. Але менеджери вважають, що фірмі вигідніше продати більшу кількість товару.

Рисунок 5.15. Графік «витрати-результати» для виробництва взуття

При цьому підприємство має керуватися таким правилом: воно може починати виробництво, якщо ціна одиниці товару дорівнює змінним витратам. Обсяг виробництва слід збільшувати доти, доки граничні витрати не стануть більшими за граничний дохід. Під граничними розуміють витрати, що пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції і які розраховують як відношення змін загальних витрат ∆С до змін кількості виробленого продукту ∆Q, тобто МС = ∆С/∆Q.

Максимальний прибуток підприємство одержує, коли його гранична виручка МР = ∆Р/∆Q дорівнює граничним витратам МС.

Із таблиці 5.7 видно, що граничні витрати дорівнюють граничній сумі реалізації шостої пари взуття: якраз у цьому випадку прибуток максимальний.

Таблиця 5.7. Гранична виручка і граничні витрати на взуттєвому підприємстві (цифри умовні)

Таблиця 5.8. Витрати підприємства

У розглянутих прикладах передбачалося, що ціна продукції незмінна і дорівнює 40 грн., однак у дійсності ціни можуть знизитися, в результаті чого, виручка від реалізації продукції підприємства зменшиться. Виникає питання - до якого часу підприємство в умовах падіння цін може виробляти продукцію і коли йому доцільно припинити своє існування? Для цього необхідно оперувати постійними і змінними витратами, що припадають на одиницю продукції. Для наступного прикладу всі розрахунки зведені в таблицю 5.8.

Перенесемо наведені в таблиці 5.8 значення на графік (рисунок 5.16). На ньому показано, що, якщо ціна однієї пари взуття зменшується до 30 грн., то оптимальною кількістю продукції виявиться п’ять пар, тому що в цьому випадку, загальні витрати на одиницю продукції є мінімальними і дорівнюють ціні. Але оскільки при цьому ціна покриває лише загальні питомі витрати, то прибуток підприємства дорівнює нулю. Точка Н, в якій перехрещуються витрати С1 (загальні витрати на одиницю продукції) і граничні витрати МС, називається критичною. Нижче від неї підприємство починає зазнавати збитків, продовжуючи виробництво продукції.

Рисунок 5.16. Залежність граничних і середніх (питомих) витрат від обсягу виробництва продукції

Припустимо, що ціна пари взуття знизилась до 25 грн. (точка J). У цьому випадку підприємство очікують збитки, тому що ціна 25 грн. при виробництві чотирьох пар взуття не покрива

є загальних питомих витрат, які становлять 30 грн. Чи варто йому продовжувати виробництво продукції? Так, хоча воно й зазнає збитків, оскільки ціна в 25 грн. перевищує питомі змінні витрати (Ц > СЗМ1). Якби воно припинило своє існування, то йому б довелося відшкодувати постійні витрати, що становлять 35 грн., тоді як за збиткового виробництва чотирьох пар взуття його збитки становлять лише 20 грн. (загальна виручка становить 100 грн., а загальні витрати – 120 грн.).

Гранична точка, до якої підприємство може дозволити собі виробляти продукцію зі збитками, це точка К, в якій ціна (200 грн.) дорівнює питомим змінним витратам СЗМ1. В цій точці перетинаються лінії МС та СЗМ1.

Якщо ціна взуття впаде нижче 20 грн., підприємству необхідно припинити існування, тому що його збитки перевищать 35 грн. постійних витрат і воно не в змозі їх покривати. За ціни, скажімо 16 грн., підприємство може виробляти лише дві пари взуття при втратах, що становлять 43 грн. Вони розраховуються таким чином. Дохід фірми становить 162 = 32 грн., загальні витрати – 75 грн. Таким чином, фірма зазнає збитків 32 – 75 = – 43 грн. Це більше, ніж 35 грн. постійних витрат, тому фірмі вигідніше припинити існування і понести втрати в розмірі 35 грн., аніж мати збитки в 43 грн.

Отже, фірма може виробляти продукцію і пропонувати її на ринок, якщо граничні витрати перевищують змінні витрати на одиницю продукції.

ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА НА ДОВГОСТРОКОВОМУ ЕТАПІ

На довгостроковому етапі фірма може змінити всі використані фактори виробництва.

Рисунок 5.17. Оптимізація обсягу виробництва фірми на довгостроковому етапі

Рисунок 5.17 показує, як конкурентна фірма приймає довгострокове рішення відносно об’єкта виробництва, що забезпечує максимум прибутку. Як і в попередньому прикладі, фірма приймає постійну ринкову ціну (що дорівнює, наприклад, 40 грн.). Короткострокова крива середніх валових витрат, що припадають на одиницю продукції С1S , і короткострокова крива граничних витрат МСS розміщені так, що фірма має позитивний прибуток, зображений прямокутником АВСД за обсягу виробництва q1, при цьому МСS = МР = Ц, де МР – граничний дохід.

Довгострокова крива витрат на одиницю продукції С1L відображає позитивний ефект масштабу виробництва для всіх обсягів випуску продукції до q2 і негативний за більших обсягів виробництва. Довгострокова крива граничних витрат МСL перетинає довгострокову криву витрат С1L в точці q2 – точці довгострокових мінімальних витрат.

Якщо фірма вважає, що ринкова ціна залишається незмінною (40 грн.), вона вирішує збільшити виробництво продукції до величини q3, за якої довгострокові граничні витрати дорівнюють 40 грн. Коли таке розширення виробництва завершене, граничний прибуток фірми зростає з АВ до ЕF, а її валовий прибуток збільшується з АВСD до ЕFGD. Обсяг виробництва q3 максимізує прибуток фірми, тому що за будь-якого більш низького обсягу виробництва, скажімо q2, граничний дохід від додаткового виробництва вищий від граничних витрат і бажане подальше розширення. Але за будь-якого обсягу виробництва, вищого від q3, граничні витрати вищі за граничний дохід, і тому додаткове виробництво веде до скорочення прибутку. В результаті, на довгостроковому етапі конкурентна фірма максимізує свій прибуток за такого обсягу виробництва, за якого довгострокові граничні витрати дорівнюють ціні.

Таким чином, ціна в 40 грн. стимулює фірму збільшувати обсяг виробництва і забезпечує їй позитивний прибуток. А це означає, звичайно, високий процент на інвестований капітал. Цей високий прибуток спонукає вкладників спрямовувати ресурси з інших галузей в дану, і нові фірми з’являються на ринку. Поступове розширення виробництва, пов’язане з появою нових фірм, зміщує вправо криву ринкової пропозиції. При цьому обсяг реалізації на ринку зростає, а ринкова ціна товару падає. Рисунок 5.18 ілюструє це положення.

У правій частині рисунка 5.18 крива пропозиції зміщується від S1 до S2 , що змушує ціну знижуватися з Ц1 (40 грн.) до Ц2 (30 грн.). В лівій частині рисунка 5.18, що ілюструє поведінку окремої фірми, довгострокова крива витрат на одиницю продукції торкається лінії ціни при обсязі виробництва q2. В результаті, фірма отримує нульовий прибуток.

Рисунок 5.18. Графік довгострокової конкурентної переваги

Фірма вступає на ринок, розраховуючи заробити прибуток, і залишає справу у випадку збитків. За довгострокової рівноваги фірми отримують нульовий прибуток. Чому ж вони вступають у справу, якщо знають, що врешті решт вони одержать нульовий прибуток? Відповідь полягає в тому, що потрібно чимало часу, щоб досягти довгострокової рівноваги, але впродовж короткого відрізку часу фірма може одержати значний прибуток (або зазнати збитків).

Перша фірма, що вступає в прибуткову справу, може отримати значно більший короткостроковий прибуток для своїх вкладників капіталу, ніж фірми, що вступають у справу пізніше. Аналогічно, фірми, що виходять із неприбуткової галузі промисловості першими, можуть заощадити інвесторам значну кількість грошей. Таким чином, концепція довгострокової рівноваги пояснює нам, в якому напрямку, вірогідніше за все, буде діяти фірма. Висновок відносно кінцевого нульового прибутку не повинен збивати з путті менеджерів, винагорода яких залежить від короткострокового прибутку, що отримує фірма [ 51 ].

РОЗВ’ЯЗАННЯ ГРАФІКА «ВИТРАТИ-РЕЗУЛЬТАТИ» ТА КРИВОЇ ПОПИТУ

Рисунок 5.19. Розв’язання графіка «витрати-результати» та кривої попиту

Припустимо, що продукція фірми зустрічає попит, що характеризується лінією виду Ц = 10 – Q (лінія 1 на рисунку 5.19). Сукупний дохід, що одержує фірма, Р = ЦQ = 10Q – Q2 (лінія 2). З рисунка 5.19 видно, що на відрізку оb лінії 2 зменшення ціни одиниці продукції веде до збільшення сукупного доходу - це ділянка еластичного попиту (при 1%му зменшенні ціни одиниці продукції попит на неї збільшується більше, ніж на 1%му). На відрізку bd лінії 2 зменшення ціни зменшує і сукупний дохід фірми - це ділянка нееластичного попиту (зниження ціни на 1% збільшує попит менше ніж на 1%). Нехай сукупні витрати продавця мають вигляд С = 10 + 2Q (лінія 3).

Вираз для визначення прибутку має вигляд:

Взявши першу похідну з виразу (5.12) та прирівнявши її до нуля, одержуємо, що максимальний прибуток має місце за обсягу випуску продукції Q = 4. За цих умов ціна одиниці продукції становить ЦОПТ = 6.


загрузка...