Навігація
Посилання


Корпоративне управління

3. Об’єднання підприємств як об’єкт корпоративного управління. Поняття та загальні ознаки корпорації


Одне з ключових понять у корпоративних відносинах та корпоративному управлінні – «корпорація». Слід зазначити, що законодавство різних країн по-різному трактують поняття «корпорація». У деяких з них, наприклад у США, взагалі в законодавчих актах не визначено поняття «корпорація». У науковій літературі існує декілька визначень цього поняття. У світовій практиці під корпорацією розуміють акціонерну компанію. Наведемо декілька дефеніцій поняття «корпорація». Так, за Б. А. Райзбергом:

«Корпорація (від лат. corporatio – об’єднання) – сукупність осіб, що об’єдналися для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності та утворюють самостійний об’єкт права – юридичну особу».

У статті 3 Закону України «Про підприємства в Україні» визначено, що корпорації – це «договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників».

Корпорацію можна розглядати як: «корпоративне підприємство» та «корпоративне об’єднання». Корпоративні підприємства створюються злиттям капіталів з метою отримання прибутку. До них належать: акціонерні та неакціонерні господарські товариства, спільні підприємства, міжгосподарські підприємства. Головною метою корпоративного об’єднання є координація підприємницької діяльності її членів, забезпечення захисту їх прав, представлення загальних інтересів у різних органах. До корпоративного об’єднання відносяться такі види інтегрованих корпоративних структур як холдинги, фінансово-промислові групи.

Загальні ознаки корпорацій такі:

  • наявність юридичної особи, від імені якої ведеться бізнес, яка не відповідає за зобов’язаннями власників і за зобов’язаннями якої не відповідають власники (це відрізняє корпорацію від таких видів компаній, як, наприклад, повні або командитні товариства);
  • інституційний (правовий або персональний) розподіл функцій власності та управління;
  • колективне прийняття рішень власниками та (або) найманими менеджерами (найбільш виражений розподіл функцій управління та власності у пайових інвестиційних фондах, недержавних пенсійних фондах та інших сучасних фінансових інститутах).

Узагальнюючи, визначимо, корпорацію як організацію, що належить державі або колективу незалежних один від одного власників (фізичних або юридичних осіб); є юридичною особою; не відповідає за зобов’язаннями власників; здійснює свою діяльність згідно з нормами законодавства та статуту (який приймають засновники та змінюють відповідно до правил, встановлених законодавством та статутом), рішеннями органів державної влади (у межах їх компетенції); якою управляють колективні органи, обрані власники, а також наймані менеджери, яких призначають власники та які мають право укладати від імені корпорації угоди в межах делегованих власниками повноважень.

Типовий різновид корпорації – акціонерне товариство, де право власника на участь в обранні органів управління та на отримання частки доходів пропорційне до належної йому частки ка

піталу корпорації (це право і факт володіння часткою капіталу підтверджено цінним папером – акцією, яку можна відчужувати). Суспільний сектор економіки складається з державних установ та підприємств, що виробляють звичайні товари (послуги) і суспільні блага та організовані як корпорації. Іноді держкорпорації створюють як акціонерні товариства зі стовідсотковою участю держави.

Корпорації можуть створюватись у будь-якій сфері: виробничій, транспортній, банківсько-фінансовій; Отже, до корпорацій належать фінансово-промислові групи, концерни, холдинги, синдикати, консорціуми, стратегічні альянси та інші інтегровані системи зі створенням або без створення юридичної особи – метакорпорації. Зазначимо, що широкому розумінні «корпорація» – це будь-яка організована група людей та юридичних осіб, що об’єднані загальним економічним інтересом, професійною належністю, спільною економічною діяльністю, правилами поведінки.

Інтернаціоналізація економіки зумовила домінування транснаціональних корпорацій, а глобалізація завершує створення загальносвітової «економіки корпорацій». В останнє десятиріччя світовий ринок набуває характеру олігополістичної структури. В автомобільній, аерокосмічній, комп’ютерно-програмній та інших наукоємних галузях промисловості, телекомунікаціях та ЗМІ створюються консорціуми та альянси, здійснюються злиття та поглинання, що приводять до створення суперкорпорацій. Фінансово-інвестиційні та торговельно-промислові відносини фізичних осіб переважно опосередковуються корпоративними інститутами, що діють у багатьох державах і вже претендують на визнання їх самостійними суб’єктами міжнародного права.

Отже, корпорації – це основний інститут соціального ринкового господарства (з усіма його національними особливостями). Колективне прийняття рішень та розподіл функцій власності й управління, можливість нагромадження капіталів та вилучення будь-яким власником своєї частки через продаж її третім особам, залучення нагромаджень завдяки розміщенню акцій на фондовому ринку – усе це зробило корпорації найефективнішою та домінуючою формою організації виробництва в індустріальній та постіндустріальних економіках.

Нині в Україні на етапі переходу до ринкової економіки характерною тенденцією є пошук на всіх рівнях господарського управління фінансовими ресурсами, потрібними для виведення економіки з кризового стану та фінансування виробництва. І саме корпоративна форма господарювання найефективніша для вирішення цієї проблеми.


загрузка...