Навігація
Посилання


Корпоративне управління

Корпоративні об’єднання в Україні


Одна з нагальних проблем постприватизаційного періоду української економіки – це проблема формування та ефективного функціонування корпоративного сектора. Його формування припадає на кінець 80-х – початок 90-х ровів, ще до початку ринкових реформ. Однак найактивніше цей процес став розвиватися після прийняття Закону України «Про господарські товариства», що зумовило масове створення господарських товариств через перетворення державних підприємств на акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші види корпоративних форм господарювання.

Незважаючи на досить тривалий період формування (близько 10 років), методологічні основи корпоративних відносин майже не розроблені. Немає чітко сформульованих визначень основних понять, що стосуються корпоративного сектора економіки, не вивчено взаємозв’язок між елементами корпоративних відносин, не сформульовано їх основні інструменти та засоби.

Вивчаючи корпоративні відносини та корпоративне управління, насамперед слід відокремити поняття корпоративного сектора від інших складових частин ринкової економіки.

Корпоративний сектор економіки – це сукупність організаційно-правових форм господарювання, основним принципом формування яких є принцип корпорування, злиття капіталу окремих суб’єктів. При цьому частка кожного окремого учасника корпоративних відносин чітко визначена та відокремлена від часток інших учасників.

Отже, до корпоративного сектора економіки можна включити всі організаційно-правові форми господарювання, майно яких складається з окремих внесків їх учасників (часток, паїв, частин). Важливе значення для розуміння сутності корпоративних відносин має поняття «корпоративні права». Відповідно до чинного законодавства України вони є правом власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. На українську економіку другої половини 90-х – початку 2000-х рр. значно впливає перерозподіл власності та пов’язана з ним трансформаційна криза, яку спричиняє предусім недосконале корпоративне управління.

Виникнення недержавного сектора економіки, що представлений переважно акціонерними товариствами, дало поштовх до створення та розвитку принципово нової системи управління – корпоративного управління. Практика свідчить, що перенесення методів та прийомів, які застосовували вітчизняні менеджери для управління державними підприємствами, на акціонерні товариства призводить до негативних наслідків у діяльності цих приватизованих підприємств. Отже, це ще раз доводить наявність та актуальність розгляду і вирішення проблем корпоративного управління.

Виділяють такі види корпоративних об’єднань: союзи, господарські асоціації, концерни, консорціуми, картелі, корнери, конгломерати, трести, синдикати, франчайзи, холдинги. Таке різноманіття корпоративних об’єднань властиве західним країнам з високим рівнем технічного прогресу. В Україні такі об’єднання ще тільки створюються. Переважають союзи та асоціації. Останнім часом дедалі частіше з’являються об’єднання у вигляді холдингів та концернів. За тверд

женням Т. В. Кашаніної «холдинги розглядаються багатьма як завуальовані структури адміністративно-командної системи. Їх створення є природною реакцією підприємств на знищення міністерств та неможливість відразу вийти у «вільне плавання».

На 1.07.2006 року в Україні здійснюють свою діяльність 33562 акціонерних товариства (з них відкритих акціонерних товариств 11144, закритих акціонерних товариств – 21728), товариств з обмеженою відповідальністю 337700, товариств з додатковою відповідальністю – 700, повних товариств – 1988, командитних товариств – 681, асоціацій – 2796, корпорацій – 831, консорціумів – 83, концернів – 407.

Розглянемо визначення об’єднань підприємств, які наведені в українському законодавстві:

  • асоціації – договірні об’єднання, створені для постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
  • корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
  • консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;
  • концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Законодавство допускає створення інших об’єднань підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на підставі договору або статуту, який затверджують їх засновники або власники. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього закону.

В об’єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об’єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об’єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєструють об’єднання в порядку, установленому цим законом для підприємства.

Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Основою ефективності будь-яких принципово нових форм об’єднань є договірні засади, добровільне входження до їх складу всіх учасників, активна горизонтальна кооперація між ними. Добровільні об’єднання створюються для успішного вирішення підприємствами завдань, пов’язаних із розширенням їх можливостей у виробничому та соціальному розвитку, підвищенням ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі організації спільної діяльності, розподілу праці та кооперації, об’єднання зусиль та засобів у науково-технічному, виробничому та соціальному розвитку.

Згідно з Указом Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11.05.94 р. підприємства, що здійснюють діяльність в Україні, можуть інтегруватися у холдингові об’єднання. Цей указ визначає такі поняття:

  • «холдингова компанія – суб’єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб’єктів;
  • контрольний пакет акцій – кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб’єктом господарювання. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів суб’єктів господарювання у порядку, що встановлює цей комітет; дочірнє підприємство – суб’єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія».

Відповідно до українського законодавства можливе існування ще одного виду корпоративних об’єднань підприємств, таких як промислово-фінансові групи (або фінансово-промислові групи). Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р. визначає порядок їх створення, реорганізації та ліквідації, а також фінансово-економічні умови їх діяльності. Отже, як визначено у законі, промислово-фінансова група (ПФГ) – це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Головним підприємством ПФГ є підприємство, що виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні й офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. Президентом ПФГ є керівник головного підприємства. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.

Учасники ПФГ виробляють проміжну продукцію або надають банківські та інші послуги іншим учасникам і головному підприємству. Проміжна продукція ПФГ використовується для виробництва кінцевої продукції і реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. У разі реалізації такої продукції за межами ПФГ цю продукцію проміжною не вважають. Кінцева продукція ПФГ – продукція, включаючи науковотехнічну документацію та інші об’єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ. Різновидом ПФГ є транснаціональна ПФГ, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи.

У розрахунках між компаніями-учасниками використовують внутрішні ціни, за якими реалізується проміжна продукція ПФГ. Ініціаторами створення ПФГ є підприємства, наукові і проектні установи, банки, інші установи та організації всіх форм власності, які мають на меті отримання прибутку і відповідно до цього закону, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства уклали Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ.

Реорганізація ПФГ – це зміна головного підприємства, перезатвердження переліку кінцевої продукції та (або) перезатвердження складу учасників ПФГ, що потребує внесення змін до Генеральної угоди.

Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до законодавства України та укладеної генеральної угоди про спільну діяльність.

Промислово-фінансова група не має статусу юридичної особи. Право діяти від його імені має виключно головне підприємство.

Як інтегрована структура ПФГ припускає багатоваріантність свого утворення. У своїх конкретних виявленнях вона може бути ідентифікована майже зі всіма інтегрованими структурами і являє собою групу організацій з участю фінансової структури, пов’язаних відносинами власності, контролюючими потоками та реалізацією єдиної стратегії.

Об’єднання підприємств, що кооперуються у ПФГ, зазвичай продиктоване їх прагненням до зміцнення партнерських відносин без значних майнових зв’язків. Для цього деякі координувальні функції делегуються центральній компанії групи. Наприклад, центральна компанія російської Волзько-Камської фінансово-промислової групи здійснила значні та результативні зусилля з пошуку балансу інтересів «АвтоВАЗ» та його постачальників, щоб стримати зростання цін на матеріали та комплектуючі.

Послуги фінансових компаній, що входять до складу великих промислових корпорацій, подано в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Послуги, що надають комерційні банки та фінансові компанії, які входять до складу великих промислових корпорацій

Закінчення таблиці 3.1

Ряд учених класифікує ФПГ за типом інтеграції: горизонтальні, вертикальні та конгломератні групи. Ця класифікація може бути з певною мірою умовності застосована до корпоративних відносин у групі. Більше того, належність ефективної ФПГ до того чи іншого типу значною мірою залежить від характеру корпоративних відносин між учасниками групи. Усе різноманіття корпоративних відносин усередині ФПГ можна звести до холдингової побудови, перехресних володінь та договірних альянсів. Аналіз існуючих ФПГ показує, що групи використовують усі вказані засоби реалізації корпоративних відносин. Ступінь їх застосування визначається характером інтегрування певної організації у групу, що є наслідком використовуваної стратегії консолідації власності її учасників. Найбільший ступінь такої консолідації, безперечно, характерний для холдингової організації.

Сукупність створених корпоративних об’єднань указує на переважну кількість конгломератних форм ФПГ, що пов’язано з процесами приватизації та розподілу власності в контексті структурного впорядкування економіки в процесі її інтегрування у світову господарську систему.

Аналіз організації та функціонування українських і російських ФПГ дозволяє сформулювати основні ознаки сучасного інтеграційного процесу на базі формування структур фінансовопромислового типу:

  • посилення консолідаційних процесів на переважній основі інституту довірчого управління, стратегічного партнерства, концентрації власності під час її перерозподілу;
  • ранжування активів об’єднання, результатом якого є їх відокремлення/приєднання за критерієм значущості для реалізації стратегії групи;
  • активізація участі фінансового капіталу щодо забезпечення усталеності позиціонування групи на відповідних ринках.

На сьогодні найбільшу життєздатність мають групи, побудовані за вертикальним принципом інтеграції учасників декількох технологічних процесів. Це пояснюється, з одного боку, посиленням конкурентної боротьби, що провокує «переливи» капіталів між галузями (об’єктивна причина), та, з другого боку, недовикористанням активів в умовах економічної кризи в Україні (специфічний фактор). Аналіз світової практики створення ФПГ свідчить про тенденцію включення до складу членів ФПГ великих промислових підприємств зі значними (реальними та/або потенційними) обсягами реалізації та інвестиційними пропозиціями. Це пояснюється, в першу чергу, міцнішими та усталенішими коопераційними зв’язками великомасштабного виробництва порівняно з дрібносерійним, перевагою від реалізації ефекту від масштабу та обмеженою можливістю виконання інвестиційних програм на основі власних джерел фінансування.

Порівняльну характеристику розглянутих видів корпоративних об’єднань підприємств в Україні наведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2.Порівняльна характеристика форм інтеграції підприємств

Закінчення таблиці 3.2

У той час, коли світова економіка інституційно розвивається в руслі транснаціоналізації, в Україні процес створення транснаціональних ПФГ ще не набув належних масштабів. За час дії Закону «Про промислово-фінансові групи в Україні» не створено жодної з таких груп. Водночас досвід Росії засвідчує, що транснаціональні корпорації формувалися там на базі ФПГ із залученням до них (за принципом доцільності) підприємств з країн СНД. Створенню ФПГ у Росії приділяється значна увага на рівні законодавчої та виконавчої влади. Завдяки цілеспрямованій державній політиці щодо побудови корпоративно-коопераційного каркаса економіки було створено 83 ФПГ, зокрема 9 міждержавних та 5 транснаціональних. Цей досвід треба уважно вивчати і застосовувати в Україні, зокрема при створенні спільних з Росією ФПГ.

Окремий вид об’єднань підприємств: транснаціональні корпорації (ТНК). Це дуже важливі суб’єкти господарської інтеграції національних економік в епоху глобалізації. У результаті дедалі більшої «прозорості» державних кордонів, розширення зон стороннього впливу в економічних просторах країн та посилення їх загальної виробничої взаємозалежності роль корпоративних структур, які реалізують зовнішньоекономічні зв’язки країн, стає стратегічною. Цим значною мірою визначаються національні промислові потенціали та параметри національних народногосподарських комплексів.

Залучення іноземних інвестицій у вигляді сучасних технологій, ноу-хау, управлінського досвіду, власниками яких у сучасному світовому господарстві є переважно транснаціональні корпорації, а також використання транснаціональної торговельної мережі для успішного виходу підприємств на світові ринки мають велике значення для розвитку національного господарства майже всіх країн світу.

Ключовим фактором реінтеграції пострадянського економічного простору, яка відповідатиме стратегічним інтересам України та всіх країн СНД, має стати формування на добровільних та взаємовигідних засадах системи транснаціональних корпорацій, зорієнтованих на реалізацію промислових і соціальних пріоритетів держав співдружності, на інтенсифікацію міжнародної торгівлі та створення спільних товарних та фінансових ринків. Перспективні на сьогодні такі напрями:

  • використання ТНК як головних суб’єктів реалізації перспективних міждержавних економічних програм;
  • створення великими підприємствами-експортерами системи дочірніх структур (що спеціалізуються на складанні, ремонті, сервісі, торговельно-маркетингових операціях тощо) у країнах співдружності;
  • формування транснаціональних (міждержавних) ФПГ на високорентабельних напрямах виробничо-торговельної кооперації, що створюють можливості залучення зацікавлених банківських структур;
  • розгортання мережі спільних підприємств у зонах прикордонної співпраці держав СНД;
  • визначення спільних у межах співдружності зон економічних інтересів (за тими чи іншими сегментами ринків, збереження обсягів спільних виробництв та взаємних поставок тощо) та забезпечення відповідної цільової концентрації фінансово-промислового потенціалу зацікавлених держав у формі різного роду корпоративних об’єднань.

Розвиток корпоративного сектора в Україні безпосередньо пов’язаний з постійним удосконаленням механізму захисту інвесторів та системи виконавчого права. Різка активізація діяльності щодо забезпечення прав інвесторів (включаючи інфраструктурні заходи) потрібна для відновлення інвестиційної привабливості країни в умовах економічної кризи та перерозподілу прав власності. Але реального ефекту можна досягнути тільки в комплексі з іншими антикризовими заходами макроекономічного та інституційного характеру.


загрузка...