Навігація
Посилання


Корпоративне управління

Холдингова організація як інтегрована корпоративна структура.Визначення корпоративного об’єднання холдингового типу


Глобальна тенденція до поширення холдингових компаній –наслідок розвитку великого інтегрованого підприємництва. Поява дедалі більшої кількості різноманітних за характером діяльності юридичних осіб, що реалізують спільні стратегічні цілі одного й того самого бізнесу, об’єктивно потребує організаційноекономічної координації. Командні, максимально централізовані методи управління значною кількістю таких осіб, звісно, не можуть бути ефективними. Однак і без певної централізації також не можна досягнути ефекту спільної діяльності.

Отже, холдингова структура управління – одна із форм вирішення суперечностей спільного великого бізнесу: між потребою збільшення кількості його учасників і збереженням рівня узгодженості дії окремих юридичних осіб відповідно до загальної стратегії власника.

Російський учений, президент Міжнародної академії корпоративного управління Ю. Б. Вінслав у своєму проекті модельного (рекомендаційного) закону про холдинги для країн СНД визначає, що «холдингом є сукупність юридичних осіб, що складається з основної та дочірньої (дочірніх) компаній, які ведуть спільну виробничу, торговельну, фінансову та іншу комерційну діяльність і пов’язані між собою системою участі (як майнового, так і немайнового характеру), яка надає основній компанії право визначати найважливіші управлінські та господарські питання діяльності дочірніх компаній».

Обов’язкова ознака холдинга – наявність холдингових відносин між учасниками, які його утворюють. Холдингові відносини можна визначити як особливий різновид інтеграційної взаємодії суб’єктів господарювання, пов’язаний з їх субординацією, що передбачає можливість для одного з них через різні правомочні обставини визначати найважливіші управлінські та господарські питання діяльності інших. Холдингові відносини можуть виникати за таких обставин: переважна участь основної компанії у капіталі інших юридичних осіб, договір між ними, договір між основною компанією та акціонерами (учасниками) інших учасників холдинга; можливості фізичних осіб, які входять до складу органів управління основної компанії, визначати характер рішень органів управління інших юридичних осіб; рішення (нормативного правового акта), прийняте у межах своєї компетенції власником майна державного підприємства, якщо всі учасники холдинга – державні підприємства.

Дочірнє та головне товариства – це основні складники елементів класичного холдинга. Узагальнення практики господарювання щодо створення та функціонування інтегрованих корпоративних структур дозволяє визначити повний набір елементів холдингового об’єднання. До ряду елементів холдингового об’єднання відносяться:

Головна компанія. Її функції у чистому холдингу поширюються на управлінський та фінансовий контроль дочірніх підприємств, якого досягають участю в їх капіталі та договірними відносинами. Обсяг функцій головної компанії змішаного холдинга більший: додається визначена статутна підприємницька діяльність – виробнича, кредитно-фінансова, торговельна тощо.

Представництва та філії (як головної компанії, так і всіх пов’язаних з нею). Відокремлення цих господарських одиниць без утворення юридичної особи зумовлено їх значним потенціалом в діял

ьності всієї групи та зміною її стратегії.

Дочірні фірми. Згідно з пунктами 2 та 11 «Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», затвердженого Указом Президента України

«Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 11.05.1994 р. дочірнє підприємство визначене як суб’єкт господарювання (відкрите акціонерне товариство), контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Правове регулювання їх діяльності здійснюється на підставі Закону України «Про господарські товариства» та вищезгаданого Указу Президента України.

Залежні фірми. Пакет акцій цих фірм, яким володіє головна компанія, має певну кількісну межу – понад 20 %. Тому погляду контролю (а відповідно й визначення відповідальності) залежні фірми можуть бути двох видів. По-перше, це товариства, контроль над якими може мати непрямий характер: через участь в органах управління, створення блоків голосуванням на загальних зборах акціонерів, інше блокування небажаних рішень на основі розмежування повноважень ради директорів (спостережної ради) та виконавчих органів товариства та ін. За певної структури капіталу, особливостей установчих документів, договірних відносин з головною компанією вони можуть бути класифіковані як дочірні.

По-друге, залежні товариства, внески в які мають суто портфельний характер і не реалізуються участю в управлінні.

Інші суб’єкти господарювання, що залежні. Ними можуть бути ділери, ексклюзивні постачальники, агенти тощо. Залежність у цьому разі досягається використанням економічних важелів впливу безвідносно до участі у статутному капіталі.

У сферу господарського впливу холдинга входять також утворені ним спільні підприємства у межах стратегічних партнерств. Їх можна виділити в окрему категорію активів материнського холдинга. Управління спільними підприємствами здійснюється на договірних засадах. Часто створення таких підприємств супроводжується укладанням більш широкої угоди про партнерство, яка визначає найрізноманітніші аспекти співпраці сторін.

Слід зазначити, що майнові зв’язки в холдингах часто підкріплені «переплетінням» директоратів, поширено використання особистої унії у радах директорів дочірніх та залежних підприємств.

Класична схема холдинга – це господарська структура, дочірні фірми якої є виробничими, фінансовими та торговельними підприємствами. Їх схему в загальному вигляді покзаано на рис. 4.1. Це вертикальний холдинг, причому компанія 2 – субхолдинг.

Рис. 4.1. Класична схема холдингу

У світовій практиці існують також перехресні холдинги (рис. 4.2) та холдинги, побудовані за принципом кола (рис. 4.3). Можливі комбіновані схеми з елементами «вертикальних», «горизонтальних» та «колових» зв’язків.

Рис. 4.2. Перехресний холдинг

Рис. 4.3. Коловий холдинг


загрузка...