Навігація
Посилання


Корпоративне управління

Особливості функціонування холдингових компаній в Україні та зарубіжних країнах.


Найбільш активні в розвитку холдингових відносин – корпорації США: уже наприкінці 20-х років минулого століття з 513 найбільших американських корпорацій, акції яких котирувалися на Нью-Йоркській фондовій біржі, 487 характеризувалися наявністю холдингових відносин. До середини 80-х років у США було зареєстровано понад 6 тис. холдингів та 35,5 тис. їхніх відділень, що контролювали активи на суми понад 2200 млрд дол. Згідно із Законом «Про комунальну холдингову компанію» (1935 р.) корпорація, що має 10 % і більше акцій з правом голосу в іншій компанії, підлягає реєстрації як холдингова. Так, основу електроенергетики США складають енергокомпанії-холдинги. Відповідно до Закону «Про банківські холдинги» (1956 р.): а) банківська холдинговій компанія визначається як корпорація, якій належить 25 % акцій з правом голосу двох чи більше банків;

б) банківській холдинговій компанії заборонено скупати акції банків у сусідніх штатах, якщо закони цих штатів не містять спеціального на це дозволу;

в) для встановлення контролю над банком холдингова компанія повинна отримати спеціальний дозвіл від ради керівників Федеральної резервної системи;

г) холдинговим компаніям заборонено придбання підприємств, що не стосуються банківської діяльності.

У 70-ті роки в США вийшло декілька юридичних актів, що доповнили згаданий акт 1956 року про банківські холдинги та усунули розбіжності у регулюванні діяльності холдингів, які володіють двома або більше банками (багатобанківські холдинги).

Одна з особливостей американської правової системи – це те, що немає єдиного для всіх штатів законодавства, що регламентує правовий статус корпорацій та холдингів, тому вони здебільшого створюються і діють у тих штатах, де передбачено найбільш пільгові умови оподаткування (особливо популярні щодо цього штати Делавер та Нью-Джерсі). Законодавство США відносить холдинги торгово-промислових корпорацій до корпорацій загального типу, а холдинги фінансових підприємств (банків, страхових, інвестиційних та трастових фірм) – до фінансових підприємств. З перших законодавчо відокремлена та особливо врегульована діяльність тільки холдингів електроі газопостачальних підприємств.

У Німеччині спеціального законодавства про холдинги немає (не враховуючи антикартельний закон), однак процеси їх створення та функціонування регулюють закони «Про акціонерні товариства» (1965 р.) та «Про товариства з обмеженою відповідальністю» (1992 р.). Найважливіші положення німецької правової бази щодо холдингів та акціонерних товариств такі:

Відповідно до законодавства про акціонерні товариства холдингова компанія як головне підприємство має право на управління іншими підприємствами концерну, укладання з ними угоди (щодо володіння, консолідації прибутку, відчуження частки прибутку, оренди підприємства тощо), а також на приєднання дочірніх підприємств. Згідно з договірними відносинами керувальний холдинг має необмежене право розпоряджатися дочірніми підприємствами концерну та вимагати виконання відповідних розпоряджень.

Повноваження у прийнятті рішень на рівні керуючого холдинга підкріплено правом виконавчого директора основного підприємства давати вказівки, що не відповідають поточним інтерес

ам дочірніх фірм, але відповідають загальній стратегії холдингу. Відмова від виконання розпоряджень можлива лише тоді, коли з’ясовується, що ці вказівки не слугують інтересам холдинга в цілому або інтересам інших підприємств об’єднання.

Основне підприємство може використовувати свої повноваження для надання вказівок дочірньому підприємству здійснювати дії, пов’язані із залученням капіталу, зокрема у формі випуску цінних паперів, регулювання розмірів прибутку, що відраховується.

Високий рівень повноважень правління основного товариства поєднується з високою відповідальністю – навіть у разі самостійного прийняття дочірніми фірмами певних управлінських рішень: звільнення керівництва від відповідальності за наслідки дій підпорядкованих структур виключається. Законодавство не перешкоджає розширенню повноважень основного підприємства до такого рівня, що функції дочірніх компаній можуть бути зведені до внутрішньофірмового управління.

Закон «Про кредитну систему» обмежує керівництво фінансово-кредитних установ у прийнятті рішень щодо пайової участі в капіталі підприємств та їх об’єднань розміром суми «відповідального власного капіталу» (до останньої включають розмір статутного капіталу плюс акції, власником яких є підприємство, та резервні фонди). Звичайна «квота» пайової участі кредитних інститутів не повинна перевищувати 10–20 % капіталу промислового акціонерного товариства (АТ).

У Великобританії (як і у Франції) спеціального законодавства про холдинг також немає. Однак Закон «Про промисловість» (1975 р.) регулює порядок: заснування та реєстрації компаній, перетворення компаній одного виду на інший, проведення емісії цінних паперів, розподілу прибутку. Цей закон регулює також звітність, обов’язки посадових осіб компаній, відносини управління їх справами, питання їх злиття, поділу та ліквідації, відносини між материнськими та дочірніми товариствами. Із метою наближення англійського законодавства до законодавства про компанії, що діє в країнах ЄС, створено відповідні законодавчі акти.

Більшість великих компаній Великобританії – багатогалузеві концерни. Контроль численних філіалів та дочірніх компаній здійснюють за допомогою контрольних пакетів акцій (приблизно 10 % акцій). Наприклад, члени рад директорів таких компаній, як «Сіеро», «Гінєє», «Теско», «Ледброук» і «Дж. Сейнсбері» володіють відповідно 7, 10, 15, 24 та 65 % акцій, власники яких мають право голосу.

Холдингові компанії у Франції відіграють активну роль у процесі злиття банківського капіталу з промисловим. Організаційною формою функціонування фінансового капіталу є фінансові групи, керівництво якими здійснюється за допомогою холдингових компаній. Таким фінансовим групам, як «Паріба», «Союз», групи Ротшильдів та Ампен-Шнейдерів належить значне місце у французькій економіці, а більше половини їх активів розміщено за межами країни.

В Японії (як і в Південній Кореї) холдингові компанії поки що заборонені. Але все йде до того, що цю заборону найближчим часом буде знято. На рівні японських комісій зі справедливої торгівлі та корпоративного законодавства визнано переваги холдингової форми щодо вирішення таких проблем, як залучення іноземних інвестицій, підвищення ролі стратегічного менеджменту, оперативність та гнучкість у реагуванні на зміни зовнішнього середовища.

Аналіз правової бази холдингових компаній за кордоном дозволяє зробити такі висновки:

За кордоном існує багато юридичних форм холдингів. До холдингів можуть бути віднесені державні підприємства, АТ та ТОВ. Так, у Німеччині холдинги в статусі ТОВ становлять більшість, оскільки законодавство цієї країни передбачає ліберальніші процедури заснування та державного регулювання діяльності ТОВ порівняно з АТ. У цілому ж у країнах з розвиненою ринковою економікою найбільше поширена така юридична форма організації та функціонування холдингів, як АТ, що пов’язано з такими перевагами цих товариств:

  • забезпечення можливості здійснювати концентрацію капіталу акумулюванням засобів дрібних акціонерів та передачею їх в розпорядження керівного центру;
  • зниження підприємницького ризику, пов’язаного з господарською діяльністю, виключаючи можливість висунення до акціонера будь-яких вимог за зобов’язаннями товариства.

Під холдингами, створеними у формі державних організацій, розуміють як суто державні, так і змішані організації. У державних холдингових компаніях державі зазвичай належить весь капітал – націоналізований або знову створений. У змішаних корпораціях держава в особі міністерства може володіти значною (понад 50 %) частиною пакета акцій компаній. У такому разі міністерство контролює їх діяльність.

Сутність холдинга полягає в системі участі в капіталі великого бізнесу, підпорядкованості головному підприємству багатьох формально незалежних компаній, які мають капітал, що значно перевищує «материнський». Діяльність материнської компанії може виглядати як управління пакетами акцій, акумулюванням дивідендів та доходів від біржових операцій. Однак за цією «геніальною простотою» холдингової форми криються ретельно спроектовані організаційно-економічні механізми взаємодії юридичних осіб, висока корпоративна культура розстановки кадрів, забезпечення балансу інтересів учасників та мотивації менеджерів.

Для встановлення контролю над дочірніми компаніями материнські фірми використовують поділ акцій на прості та привілейовані. За допомогою такої диференціації холдинги матимуть можливість контролювати капітал, який у десятки разів перевищує власний. Механізм диференціації акцій такий: на біржі холдингова компанія продає переважно акції, позбавлені права голосу, натомість акції з правом голосу (частка яких незначна) продаються «адресно» – особам, зацікавленим у цій компанії. Мобілізований капітал через продаж акцій, які не надають права голосу холдингова компанія вкладає в акції тих фірм, над якими вона має намір отримати контроль.

Холдингова компанія не обов’язково повинна мати абсолютний контрольний пакет акцій дочірніх фірм. В умовах широкої дисперсії акцій або за наявності великої кількості дрібних акціонерів (більшість з яких відсутні на загальних зборах) розміри контрольного пакета можуть бути незначні (до 10 % від загальної кількості голосуючих акцій у США та 20–40 % – у країнах Західної Європи, що пов’язано з національними особливостями розпорошення акціонерного капіталу).

Основні цілі створення холдингів за кордоном:

  • консолідація діяльності групи підприємств щодо оподаткування через укладання договорів про відрахування, відповідно до яких прибутки або збитки підприємств переводяться безпосередньо у холдингову компанію. Це дозволяє холдингу враховувати збитки одного підприємства та прибутки іншого для сплати податків з частини прибутку, що залишається;
  • створення додаткових виробничих потужностей у результаті поглинання підприємств та утворення єдиної корпорації;
  • проникнення за допомогою холдинга в інші сфери діяльності;
  • проведення загальної технічної, економічної, кадрової політики та здійснення єдиного контролю за дотриманням загальних інтересів корпорації;
  • інтенсивність процесу диверсифікації виробництва.

Якщо холдинг входить у ТНК, то цілями його створення можуть бути:

  • мінімізація податку на дивіденди;
  • акумуляція прибутків іноземних філіалів, консолідація дивідендів, що надходять з різних країн, для усереднення ставок їх оподаткування та недопущення подвійного оподаткування;
  • мінімізація впливу валютного контролю на прибуток ТНК. У міжнародному бізнесі холдингові компанії є проміжною ланкою між головними компаніями та зарубіжними фірмами.

У країнах Західної Європи холдингові структури використовують для побудови легальних схем управління корпоративними правами та податкового планування дивідендів. У більшості країн світу холдинги звільнені від податків на дивіденди, які отримують з-за кордону. Так, використовуючи угоди про уникнення подвійного оподаткування, можна суттєво знизити або виключити додаткові податки у разі перерахування дивідендів, сплачуваних дочірньою компанією материнській холдинговій структурі. Крім того, за допомогою холдингових компаній можна фінансувати операції дочірніх компаній, розміщених у країнах з високими податками. Це надає цілий ряд переваг. Використовуючи відповідні податкові угоди, можна надавати кредити дочірнім компаніям за вигідними відсотковими ставками. Зазвичай відсотки відраховують від прибутків дочірніх компаній, у результаті податки суттєво зменшуються або виключаються зовсім.

Розглянемо деякі аспекти функціонування холдингових структур на прикладі австрійських та голландських холдингів, які вважають класичними.

Австрійський холдинг. Податкова пільга для австрійських холдингів має назву «Schachtel-begnistung»/International Affiliation Privilege (IAP) і передбачає, що дивіденди, які отримує австрійський холдинг з-за кордону, та приріст капіталу не обкладаються податком на прибуток, якщо виконуються такі вимоги:

  • частка, що належить австрійському холдингу в іноземній компанії, має перевищувати 25 %;
  • іноземна корпорація повинна мати статус, подібний до австрійської корпорації (в Австрії повинен бути аналог іноземної компанії за організаційно-правовою формою);
  • слід додержуватися мінімального терміну утримання іноземних акцій – 2 роки.

Австрійський холдинг створюється у формі товариства з обмеженою відповідальністю (GmbH) або акціонерної корпорації (АG). Можливий варіант, коли засновниками холдинга є офшорні компанії (мінімум дві).

Голландський холдинг. Голландським холдинговим компаніям також надаються значні податкові пільги. Існує можливість оформлення компанії так, що її не будуть обкладати податком на прибуток або дивіденди, отримані з іноземних джерел. Подібно до Австрії холдингова компанія має володіти щонайменше 25 % акціонерного капіталу дочірньої компанії. Крім того, між холдинговою та дочірньою компаніями мають існувати реальні ділові відносини, і зарубіжна компанія повинна підлягати місцевому оподаткуванню (не повинна бути офшорною). Зарубіжні дочірні підприємства повинні займатися реальним бізнесом, пов’язаним з діяльністю голландської холдингової компанії.

У такому разі дохід від приросту капіталу, який отримує голландська холдингова компанія від пайової участі, звільнено від податку на прибуток. Водночас витрати та збитки, які виникли за здійснення пайової участі або продажу акцій дочірніх компаній, не можна відраховувати з оподатковуваного прибутку холдинга. Голландія підпадає під дію директиви ЄС про материнські/ дочірні компанії. Для уникнення подвійного оподаткування вона уклала угоди з 47 країнами. Крім того, у Голландії немає податку на відсотки та податку на ліцензійні платежі (роялті).

Отже, голландські холдингові компанії повинні очолювати групи компаній або бути проміжними ланками між головними компаніями та зарубіжними фірмами, тобто бути субхолдингами. Саме як проміжну ланку голландські холдингові компанії використовують у міжнародному бізнесі.

Переваги холдингових структур зазвичай пов’язані з перевагами централізованого фінансово-економічного управління ланцюгами підприємств. Такі підприємства технологічно пов’язані між собою, що зумовлює зниження ризиків інвестицій та взаємних поставок, економію трансакційних витрат, зростання можливостей фінансового та податкового маневрування, прискорення впровадження нововведень. Водночас холдингові структури мають і свої потенційні недоліки: посилення монопольних тенденцій, маніпулювання капіталами дочірніх фірм не на користь «аутсайдерів»; перекручення фінансової звітності й ухилення від сплати податків; зловживання контрольно-бюрократичними функціями.

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що «під терміном «холдингові компанії» слід розуміти юридичних осіб, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов’язані особи». У такому разі пов’язана особа – це юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку. В Україні немає спеціального законодавства щодо регулювання діяльності холдингових компаній. Неопрацьовано ключові аспекти холдингових відносин у законодавстві про господарські товариства та ФПГ. Спостерігається тенденція до експансії холдингових відносин передусім у стратегічних та найприбутковіших сферах економіки України, у яких неприпустимі помилки під час організаційних трансформацій.

Визначимо основні проблеми, що постають перед українськими об’єднаннями холдингового типу.

Відсутність спеціального законодавства щодо регулювання діяльності холдингових компаній. Ситуація ускладнюється тим, що в Україні досі не прийнято Закон «Про акціонерні товариства», в організаційно-правовій формі яких функціонують холдингові компанії в Україні. Закон України «Про господарські товариства» недостатньо регламентує діяльність АТ та зовсім не згадує про холдинги.

Чинне законодавство не містить чіткого визначення понять «філії» та «представництва»; згідно зі статтею 41 Закону «Про господарські товариства» прийняття рішення про створення філій і представництв є виключною компетенцією загальних зборів, що негативно позначається на здатності АТ реагувати на зміну ринкової кон’юнктури та виробничих потреб.

Також у чинному законодавстві є лише кілька посилань на «дочірні підприємства» і не подано чіткого визначення цього поняття. Закони України «Про підприємства в Україні» та «Про господарські товариства» не містять вимоги до створення дочірніх підприємств у формі господарських товариств. Це спонукало до створення специфічних суб’єктів підприємницької діяльності, все майно яких передавалося їм в оперативне управління головними підприємствами, що створювало умови для зловживань.

Недостатньо розроблені проблеми корпоративного управління в Україні, низький рівень спеціалістів у галузі корпоративного управління, наслідком чого є численні зловживання та недотримання інтересів власників.

Негативне ставлення з боку громадськості до холдингових об’єднань призводить до сприйняття великих інтегрованих структур як «корпоративних монстрів» та монополістів.

Неврегульованість відносин між державою та великими холдинговими об’єднаннями – причина нерозуміння урядом можливостей холдингів з участю держави у найважливіших сферах економіки та життєзабезпечення.

Брак напрацьованих схем ефективного управління дочірніми структурами спричиняє, з одного боку, їх неконтрольовність, а з другого – недалекоглядність вищого керівництва, яка виражається у відсутності потрібних інвестицій у розвиток дочірніх підприємств, що може призвести до неконкурентоспроможності всього холдингового об’єднання в майбутньому.

Нагальним є вдосконалення правового регулювання та організаційного проектування корпорацій холдингового типу в українській економіці. На фоні низької корпоративної культури сутність холдингових відносин зводиться до тяжіння до монополії, диктату материнських фірм у вирішенні фінансових та кадрових питань, непрозорості інформації про структуру власності та фінансові потоки.

Для вирішення вищезгаданих проблем та підвищення ефективності функціонування інтегрованих структур холдингового типу в Україні потрібно прийняти Закон «Про акціонерні товариства», який подав Кабінет Міністрів України як законопроект на розгляд до Верховної Ради України. Проект містить визначення понять «філія» та «представництво», які природно вписуються в існуюче правове поле. Проект дає можливість передати відповідні повноваження щодо прийняття рішення про створення філій і представництв спостережній раді акціонерного товариства. Також цей проект чітко визначає дочірнє підприємство як господарське товариство, у якому інше господарське товариство (разом з афілійованими особами) володіє понад 50 % простих акцій (часток, паїв), та дозволяє створювати дочірнє підприємство зі стовідсотковою участю у статутному капіталі.

Згідно з проектом залежним господарським товариством вважають товариство, в якому господарському товариству (разом з афілійованими особами) належить 20 та більше відсотків статутного капіталу. Усі дочірні товариства одночасно вважають і залежними. Визначаючи кворум та підраховуючи голоси, акції переважного АТ, які належать залежним товариствам, не враховують. Ця норма запобігає створенню системи перехресного володіння, коли виникає небезпека, що товариство контролюватиме себе самостійно. Проект містить також кілька інших норм обмежувального характеру стосовно залежних товариств.

Також доцільно прийняти проект рекомендаційного Закону «Про холдинги», запропонований для країн СНД російським ученим, президентом Міжнародної академії корпоративного управління Ю. Б. Вінславом. Проект ураховує особливості української економіки, ментальності і визначає такі поняття, як холдинг, холдингові відносини; у ньому виділено 11 різновидів холдингових об’єднань: майновий холдинг, договірний, майново-договірний, державний, стратегічний, транснаціональний, міждержавний, управлінський, змішаний, фінансовий, субхолдинг.

Проект також регламентує особливості створення окремих видів холдингів, організацію управління, порядок реструктуризації тощо. Особливу увагу в ньому приділено державним, стратегічним та міждерA жавним холдингам. Прийняття цього рекомендаційного закону важлиA ве для регулювання діяльності українських холдингів.

Одним з варіантів вирішення проблеми щодо ефективності діяльності українських холдингових компаній може бути використання практики австрійських та голландських холдингів, основний сенс чого полягає в абсолютно легальній можливості управління активами в Україні та отримання доходів без податкових втрат.

Схему створення та функціонування холдингової структури показано на рис. 4.7. Для практичної реалізації цих можливостей Україна має певні передумови:

Пільговий режим оподаткування для холдингових структур.

Наявність підписаних угод щодо уникнення подвійного оподаткування.

Нульова ставка оподаткування дивідендів, отриманих з-за кордону.

Відсутність податку на репатріацію прибутку в джерела сплати (українського підприємства).

Досягнення конфіденційності володіння активами українського підприємства.

Використання холдингових структур як фінансового інструменту для внесення додаткових інвестицій під забезпечення акцій українських підприємств.

В Україні налічується близько 15 державних холдингових структур. Це зазвичай колишні великі підприємства: ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод», ДАХК «Дніпропетровський машинобудівний завод», ДАХК «Київський радіозавод» та ін. Слід зазначити, що на більшості з них перетворення організаційно-правового статусу не вплинуло на якість корпоративного менеджменту.

Пошук шляхів вирішення проблем, які на сьогодні перешкоджають ефективній діяльності українських корпорацій холдингового типу, потребує створення необхідної методичної бази для управління інтегрованими структурами.

Серед основних завдань наступного десятиріччя – суттєве вдосконалення механізмів корпоративного управління, реалізація та демократизація акціонерної власності, удосконалення законодавства щодо регулювання діяльності АТ, холдингових компаній та інших інтегрованих об’єднань і судової практики щодо забезпечення гарантій прав акціонерів.

Рис. 4.7. Створення і функціонування холдингової структури

Отже, для подальшого розвитку української економіки, ринкових відносин є важливим вдосконалення організаційного проектування корпорацій холдингового типу, розроблення механізмів впливу на дочірні підприємства, пошук та застосування на практиці актуальних схем здійснення внутрішньофірмових операцій і, найголовніше, ефективне використання переваг та можливостей від вертикальної та горизонтальної інтеграції.


загрузка...