Навігація
Посилання


Міжнародна економіка

ТЕМА 7. ЕКОНОМІКА КРАЇН АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕНСЬКОГО РЕГІОНУ. Загальна характеристика Азіатського-Тихоокеанського регіону


Азіатсько-Тихоокеанський регіон привертає увагу як середовище найбільш динамічного у світі розвитку і як економічний простір активних інтеграційних процесів, котрі перетворюють його на цілісне економічне утворення.

Тут поступово склалася регіональна система поділу праці, що стала основою інтенсивного господарського зближення регіону. Можна виділити декілька груп держав, які помітно відрізняються за рівнем розвитку і тому доволі слабо конкурують між собою.

Оскільки рівень розвитку регіону має великі розбіжності до співпраці й конкуренції між національними економіками доволі слабка. Групування країн регіону можливо зробити, враховуючи основні макроекономічні зв’язки. Безумовно, що лідирують США та Японія, на які припадає 80 % ВВП країн АТР. Основу економічної могутності становлять технічні переваги, місткість внутрішніх ринків, ефективність механізмів нагромадження капіталів та розвиток сфери послуг. Але при загальному домінуванні в галузі технологій та капіталів вразливим місцем у них залишається висока вартість трудових ресурсів, а для Японії – ще й залежність від сировинних матеріалів.

Розвинуті держави – Канада, Австралія, Нова Зеландія, які поки що беруть участь у внутрішньорегіональному обміні недостатньо, але їхня роль постійно посилюється, складають другу групу розвинутих країн регіону. Ці країни володіють значними ресурсами, тому в них досить розвинуті сировинні галузі, але бракує наявності трудових ресурсів.

Особливу групу утворюють «нові індустріальні країни» або «нові індустріальні економіки» Східної Азії – Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг (провінція Китаю), які вже підійшли до межі трудомісткої спеціалізації. Вразливим місцем в економіці цих країн можна вважати обмаль природних ресурсів, недостатність розвитку фундаментальних наук та асигнувань на НДДКР.

Четверту групу складають країни: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, М’янма, Лаос, Камбоджа. Ці країни мають великий ринок збуту, достатні трудові ресурси та унікальні природні багатства: на них припадає 85 % світового виробництва натурального каучуку, 83 % пальмової олії, 67 % олова та копри, 60 % видобутку міді, а також значна частина світового запасу деревини. Країни АСЕАН мають переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної промисловості. В окремих країнах субрегіону в 90–х роках спостерігається підвищення заробітної плати. Так, у Таїланді й Малайзії її рівень у 1989 р. становив лише 10 % від тайванського, а в 1998 – більше 80 %. Внаслідок цього Малайзія і Таїланд докладають серйозних зусиль для розвитку комплексу високотехнологічних галузей, поступово передаючи естафету трудомісткої спеціалізації Індонезії, Філіппінам та В’єтнаму.

Окремо аналізується в регіоні економіка Китаю, який у 2002 році підписав рамкову угоду. Включення економіки Китаю до системи внутрішньорегіонального ринку відбувається насамперед за рахунок розвитку трудомістких виробництв. На початок 90–х років рівень заробітної плати у промисловості Китаю був у 3,75–5 разів нижчий, ніж у Гонконгу та Сінгапурі, у 2,9–3,8 рази нижчий, ніж у Тайвані, та в 2–2,6 рази нижчий, ніж у Південній Кореї. Таким чином, експортн

а продукція Китаю нині конкурує передусім із товарами країн АСЕАН, доречі всі вони мають від’ємне сальдо в торгівлі з Китаєм. Порівняльні переваги економіки Китаю також пов’язані з багатими природними ресурсами (162 види корисних копалин), з дуже великим населенням (1,3 млрд. чол.) і з раніше створеною значною базою капіталомістких галузей обробної промисловості, яка, втім, потребує технологічної модернізації. Китай створив потужну науково-дослідну базу, котра забезпечує прориви світового значення на окремих напрямах – у галузі космічної промисловості, у супутниковому зв’язку, в окремих видах електроніки тощо. Запуск першого китайського супутника Шеньчжоу–3 з космонавтом Ян–Ливейем, що відбувся 23 жовтня 2003 року, ще раз продемонстрував технологічні можливості економіки Китаю. Слабкими місцями китайської економіки є брак капітальних ресурсів, сучасних технологій, доведених до етапу масового впровадження. В сучасних умовах спеціалізацію Китаю становлять трудомісткі товари, сировинна продукція (передусім нафта й кольорові метали), а в недалекому майбутньому – інвестиційні товари.

В міжнародній статистиці дані по східноазіатському регіону включають лише Японію, чотири НІК, чотири провідні країни АСЕАН (Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія) і Китай. Об’єктивно саме ця група країн відіграє головну роль в економічному розвитку регіону. Саме завдяки їй Східна Азія сьогодні розглядається як один із трьох основних, разом з Північною Америкою і Західною Європою, світових центрів виробництв, торгівлі та інвестицій. При цьому його позиції в даному трикутнику за рядом важливих параметрів помітно посилюються.

Так, Східна Азія посіла лідируючі позиції у виробництві широкого спектру ключових видів продукції – не тільки побутової електроніки (як першочергово), але й електронно–інформаційного комплексу, або, якщо скористатись загальноприйнятим в світі терміном, продукції ІТ (інформаційних технологій), а також транспортного машинобудування, композитних матеріалів і т. ін. Щодо цього є показовими нові дані, отримані за результатами огляду провідного японського економічного центру «Нихон кейдзай симбун» (табл. 7.1.).

В більшості розглянутих видів продукції звертає на себе увагу перш за все швидке і суттєве зростання частки Китаю. На деяких товарних ринках зміцнюють своє становище Південна Корея і Тайвань. Країни АСЕАН за рядом товарів також збільшують частку, але в більшості випадків ведуть нелегку боротьбу за збереження позицій, відступаючи під тиском Китаю. Питома вага Японії, як правило, або є стабільною, або знижується, іноді помітно.

Питома вага Східної Азії (без Японії) в світовому експорті і імпорті, який складав в 1970 р., у двох випадках лише близько 5 % в 2000 р. зріс відповідно до 19 і 16 %. Якщо сюди додати Японію, то сукупні показники частки регіону складуть 27 і 21 %. Частка Східної Азії в світовому об’ємі накопичених прямих іноземних інвестицій зросла з 1,5 % в 1980 р. до 14 % в 1999 р.

Таблиця 7.1. Доля провідних країн–виробників в світовому виробництві, %

Прогноз. Складено за показниками: «Нихон кейдзай симбун» 13.08.2002 р.

В даний час можна з достатньою впевненістю стверджувати, що наслідки «азіатської кризи» 1997–1998 рр. в основному подолані та потенціал економічного зростання країн регіону відновлений. Дані післякризових 1999–2001 рр. говорять про те, що, хоча темпи зростання в НІК та країнах АСЕАН стали нижчі докризових, в цілому економіка Східної Азії, незважаючи на затяжну стагнацію в Японії, зростає швидше північноамериканської і західноєвропейської (табл. 7.2)

Таблиця 7.2. Темпи економічного зростання (Східна Азія, Північна Америка, Західна Європа), приріст ВВП

Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур2, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія.3 США, Канада, Мексика.4 Німеччина, Франція, Великобританія, Італія.5 Середні темпи зростання, прогнозуючими провідними міжнародними і фінансовими організаціями.

При цьому важливі не тільки кількісні параметри. Безумовно, порівняно швидкий і більш легкий, ніж очікувалось, вихід з кризи, зумовлений перш за все зростанням експорту на хвилі падіння курсів національних валют, дещо знизив стимули для внутрішніх структурних реформ. Проте, східноазіатські країни досягли певних успіхів і в цьому напрямі. Відчутні зрушення в таких сферах, як скорочення державних витрат, в тому числі субсидії підприємствам, приватизація компаній і банків, полегшення тягаря неповернених банківських кредитів, реорганізація компаній та промислово–фінансових груп, покращення корпоративного управління. Найважливішим каталізатором структурних реформ стало посилене проникнення європейського та американського капіталу в формі як прямих, так і портфельних інвестицій. У цілому особливості поділу праці в АТР в останні десятиліття характеризують за допомогою концепції «летючих гусей» (flying geese). Суть її зводиться до безперервного процесу поступового проходження певних фаз економічного розвитку окремими групами країн: високорозвинутими державами, НІК, АСЕАН, Китаєм, В’єтнамом. Піднімаючись по технологічних сходах угору, кожна група країн звільняє нижню сходинку для наступного покоління НІК. Скажімо, держави АСЕАН у сфері технологій сьогодні роблять те, що вчора робили НІК Східної Азії, і стають на той же шлях зростання якості спеціалізації.

В чому полягають особливості міжнародного поділу праці в АТР?

Це, перш за все, – багатоярусність системи поділу праці в регіоні.

Тяжіння і орієнтація країн регіону до економіки Японії і Китаю.

Поглиблення поділу праці і його поступовий перехід від вертикального до горизонтального поділу праці (тобто перехід від обміну сировиною до обміну готової продукції).

Особливості поділу праці полягають в тому, що він має і міжгалузевий, і внутрішньогалузевий характер.

Вагомий вплив на систему поділу праці регіону мають японські та американські транснаціональні корпорації, які, створюючи мережу підприємств у країнах регіону, прагнули використовувати порівняльні переваги цих країн.

Особливої уваги заслуговує інвестиційна політика в регіоні. За підрахунками вчених на регіон припадає 57 % загального припливу щорічних прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) до країн, що розвиваються, і майже 50 % нагромаджених інвестицій.

Зростання ПЗІ до регіону відбувається переважно за рахунок збільшення їхнього припливу до Китаю: за 1997–1998 рр. із 40,2 до 45,5 млрд. дол., що складає приблизно третину ПЗІ, які надходять у країни, що розвиваються. Внаслідок цього Китай перетворився на другого реципієнта у світі й на першого серед країн, що розвиваються. Зросли ПЗІ в економіку Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї. В економіку країн, найбільш вражених кризою (Індонезію, Малайзію, Філліпіни, В’єтнам), ПЗІ скоротилися. Винятком став Таїланд, обсяг ПЗІ в який, незважаючи на кризовий стан економіки, зріс за 2 роки на 4,6 млрд. дол. і сягнув 7,0 млрд.

Процес посилення внутрішньорегіонального співробітництва проявляється і в розвитку внутрішньорегіональної торгівлі. Бурхливе зростання експортозорієнтованих економік країн Східної Азії було можливим завдяки захопленню ними значних сегментів ринку розвинутих країн, передусім США. Наприклад, у середині 80-х років обсяг взаємної торгівлі країн АСЕАН становив лише 13 % загального обсягу їхнього товарообігу (нині – 20–22 %), і водночас 50 % їхнього експорту надходило до США, Японії та країн ЄС. При цьому в торгівлі США з державами Південно-Східної Азії (в тому числі з Японією) зростав дефіцит: у 1987 р. 3/4 загального обсягу дефіциту товарообігу США, який дорівнював 112,6 млрд. дол., припадало саме на цей регіон. З кінця 80–х років ситуація почала змінюватися. Зниження курсу долара призвело до зменшення дефіциту в торгівлі США з НІК Азії.

Інша картина складається в торгівлі Японії з азіатськими країнами, що розвиваються. Орієнтація Японії на створення в цих країнах експортних баз зумовлювала великі обсяги експорту до них проміжної продукції. Тим самим підтримувалося стабільне додатнє сальдо Японії у взаємній торгівлі з ними.

Характерною тенденцією кінця 80–х–початку 90–х років було розширення взаємної торгівлі на нижніх поверхах господарської структури Азійського регіону. Так, за 1986–1989 рр. частка США в експорті НІК Східної Азії скоротилася з 32 до 28 %, а частка внутрішньорегіональної торгівлі піднеслася до 38 %.

Загалом частка внутрішньоазіатської торгівлі в загальному товарообігу країн АТР стала дорівнювати 65 %, і це свідчить про тісну взаємозалежність економік країн Азіатського регіону. Для порівняння: в ЄС цей показник не перевищує 61 %, а в Західній Європі в цілому дорівнює 70 %.

В регіоні сформувалося декілька зон з інтенсивним товарообміном. Так, Австралія і Нова Зеландія уклали угоду про вільну торгівлю, що спричинило зростання взаємного товарообміну більш ніж наполовину за 10 років.

Розвитку внутрішньорегіональної торгівлі в регіоні сприяє взаємодоповнюваність економік таких азійських країн, як Малайзія та Сінгапур, Китай та Гонконг, Сінгапур і Таїланд.

В цілому процеси розвитку продуктивних сил в АТР свідчать про господарське зближення країн і територій регіону. При цьому, за підрахунками спеціалістів, з другої половини 80–х років ці процеси стали більш інтенсивними і почали набувати інтеграційних рис.

Важливим фактором посилення інтеграційних тенденцій в Східній Азії виступає зростання економічної взаємозалежності в рамках регіону, передусім в трикутнику НІК–АСЕАН–Китай, що включає основні країни з новими ринками.

Таблиця 7.3. Структура прямих інвестицій в країни Східної Азії

(по основних країнах і регіонах–інвесторах) %

Джерело: Урата Ю. Адзиа Кейдзай – но фуккацу то Нихон – но якуварі (Відродження азіатських економік і роль Японії). Японський центр економічних досліджень, 1999.

У країнах цього трикутника у 80–ті роки – першу половину 90–х рр. суттєво зросла питома вага взаємних торговельних і інвестиційних зв’язків і дещо ослабла залежність від торгівлі з провідними індустріально розвинутими країнами, від припливу інвестицій звідти. Така тенденція стала прямим наслідком зростання виробничого та інвестиційного потенціалів країн трикутника, розширення її внутрішніх ринків, поглиблення внутрішньорегіонального розподілу праці.

Особливо помітним стало падіння частки Японії, як в торгівлі, так і в інвестиціях. Послаблення її позицій в регіоні – наслідок структурних вад японської економіки, зокрема багаточисельних нетарифних бар’єрів для імпорту і пасивності основної маси фірм в іноземному інвестуванні. Разом з тим для Японії частка Східної Азії в торгівлі помітно зростає. Про це свідчать данні таблиці 7.4.

Таблиця 7.4. Частки окремих країн і регіонів у зовнішній торгівлі Японії, %

Джерело: Секай боеки хакусе; Нихон токей геппо, 2002. – № 8.

Другим головним фактором зростання інтеграційних тенденцій – все більша серйозна заклопотаність тим, що за темпами і глибиною інтеграції Східна Азія суттєво відстає від двох інших центрів, і це може негативно позначитись на її економічних перспективах. Дійсно, в Північній Америці з 1994 р. діє блок НАФТА (Північноамериканська угода про вільну торгівлю, підписана США, Канадою і Мексикою), а в найближчі роки, очевидно, буде створений мега-блок ФТАА (Американська угода про вільну торгівлю), що включає Північну і Південну Америку. В Європі відбулося значне поширення ЕС, куди вступила велика група країн ЦСЄ.

В Східній Азії сьогодні багатосторонніх інтеграційних об’єднань немає. Як очікується, з 2004 р. почне діяти АФТА (зона вільної торгівлі АСЕАН). На двосторонньому рівні в січні 2002 р. вступила в силу угода про ЗВТ між Японією і Сінгапуром. В цілому ні масштаби, ні динаміка інтеграції, тут поки що непорівнянні з американськими і європейськими.

Третій фактор східноазіатської інтеграції – стрімке посилення економічних позицій Китаю і викликана ним зміна, що склалася в регіоні механізму. Стійке визначення цього механізму – «зграя летючих гусей». Лідером–«вожаком» зграї є Японія. Другий ряд складають азіатські «тигри»; третій – чотири найкрупніші країни АСЕАН; четвертий – Китай; п’ятий – В’єтнам, Лаос. Кожний попередній ряд тягне за собою наступні за допомогою трансферту технологій і ноу-хау, прямих інвестицій, забезпечення експортних ринків. При цьому ці виробництва, які вчора були ключовими в країні чи країнах попереднього ряду, сьогодні переходять в країни наступного. Попередній ряд йде далі, розвиваючи виробництва більш високого технологічного рівня. Тим самим забезпечується динамізм всього регіону.

В інших східноазіатських країнах цей процес сприймається подвійно. З одного боку, чимало говориться про китайський виклик (в економічному значенні). Наприклад, для АСЕАН серйозною проблемою є збільшення від’ємного сальдо в торгівлі з Китаєм. АСЕАН програє Китаю в боротьбі за залучення нових інвестицій. Ряд західних і японських компаній згортають виробництво в країнах АСЕАН і переміщують в Китай.

В першій половині 2002 року сума прямих іноземних інвестицій в шести провідних країн АСЕАН за оцінками складала 6,5 млрд. дол. При цьому в Малайзії скорочення складало 80 %, а в Індонезії і Філіппінах – близько 70 %. В Китаї ця сума прямих інвестицій з січня по серпень 2002 року становила 34,3 млрд. дол., збільшившись за цей самий термін на 25,5 %.

Китай поглинає все більше не тільки тайванський капітал, але й людські ресурси, що об’єктивно призводить до послаблення економіки острова (в Китаї проживають і працюють 500 тис. тайванців).

Китайський фактор робить вплив на економіку Японії, Південної Кореї. Наплив в Японію дешевого китайського імпорту і перенесення в Китай значної частини промислового виробництва зумовлений перш за все великим, порівняно з Японією, за різними оцінками, двадцяти–тридцятикратним розривом у вартості робочої сили. На сторінках японської преси, в виступах представників ділових і політичних кіл, все частіше звучить думка, що з Китаєм пора конкурувати на рівних, а не ставитись до нього, як до країни, що розвивається.

Сьогодні економічний стан і перспективи Японії й інших східноазіатських країн великою мірою залежать від того, чи зможуть вони закріпити зв’язки з Китаєм, а саме: розширити експорт, використовуючи можливості китайського ринку, і підвищити свою конкурентоспроможність шляхом перекидання в Китай частини виробництв і технологічних процесів. Звідси – об’єктивна потреба в створенні варіанта регіонального економічного об’єднання, що включає Китай. Такий підхід знаходить в Східній Азії широку підтримку.

До другої половини 90–х років питання про створення східноазіатського економічного об’єднання майже не піднімалось. Серед головних причин – і основні труднощі на шляху до інтеграції – суттєві (більш значні, ніж в Америці і Європі) історичні розбіжності між країнами регіону; різниця в рівнях їх економічного розвитку; політичні проблеми, труднощі психологічного характеру, не кажучи вже про територіальні питання щодо відносин Японії з Китаєм і Північною Кореєю.

В Америці та Європі основна роль у просуванні інтеграційних процесів належить провідним економічним державам. В Східній Азії, однак, Японія не готова до такої ролі ні політично, ні психологічно, ні економічно. Роль інтеграції повинен брати на себе хтось інший, – цю роль взяли на себе країни АСЕАН.

Не можна не врахувати і американський фактор. До останнього часу США досить напружено ставились до ідеї створення східноазіатського регіонального угрупування, поява якого сприймалася у Вашингтоні як погроза власним економічним і політичним інтересам, тим більше, що деякі східноазіатські лідери (прем’єр-міністр Малайзії Мохаммед Махатхир) захоплювались риторикою, яка підкреслювала неприйнятність для Східної Азії американської моделі та системи цінностей.

На рубежі 80–90-х років М. Махатхир виступив з ініціативою створення Східноазіатської економічної групи як форуму для міжурядових консультацій в середині регіону, ця ідея не пройшла перш за все саме за протидії США.

В другій половині 90–х років виник такий форум, як «АСЕАН плюс три», АПТ (три – це Японія, Китай і Північна Корея). АПТ щорічно здійснює зустрічі на високому рівні. В їх рамках проходять тристоронні самміти Японія–Китай–Північна Корея. Таким чином, у Східній Азії основні багатосторонні контакти з економічних питань здійснюються через АСЕАН, що поки що закріплює за цією асоціацією ключову роль в інтеграційних процесах.

В листопаді 2000 року на самміті АПТ в Сінгапурі було ухвалено рішення утворити робочу групу для вивчення питання створення загальнорегіональної східноазіатської зони вільної торгівлі. На наступній зустрічі глав держав і урядів в 2001 році в Брунеї група не представила жодної концепції регіонального об’єднання, зробивши заяву, що робота продовжується.

На Сінгапурському самміті йшла мова про можливі масштабні загальнорегіональні проекти. Головний з них – будівництво Трансазіатської залізничної дороги від Сінгапуру до Кунминя. Була висунута ідея східноазіатського «інформаційного поясу», що пов’язує найбільш провідні в технологічному відношенні міста від Куала–Лумпура до Сеула. Японська сторона ухилилась від підтримки ідеї Східноазіатського самміту.

Очевидно саме труднощі в створенні загальнорегіонального угрупування змусили спробувати інший варіант: створення об’єднань АСЕАН з кожною з трьох країн – Китаєм, Японією, Північною Кореєю окремо. В листопаді 2001 року сторони оголосили про намір створити зону вільної торгівлі протягом десяти років, а в 2002 році розпочалися офіційні переговори. Відносини Японія–АСЕАН повинні розвиватися в дусі відвертого партнерства. Основний принцип цих відносин – «разом йти вперед». Виділяються три ключові сфери співробітництва. Перша – допомога зі сторони Японії щодо здійснення країнами АСЕАН економічних реформ, в тому числі з урахуванням досвіду сучасних структурних реформ в Японії. Друга – глобальні проблеми, перш за все, боротьба з бідністю і попередження воєнних конфліктів. Третя – співробітництво (розвиток різноманітних контактів, зокрема молодіжних і культурних).

Серед конкретних пропозицій, сформованих прем’єром, – поїздка спеціальної робочої групи японського уряду по країнах АСЕАН для вивчення можливостей співробітництва між вузами; проголошення 2003 року «роком контактів Японії і АСЕАН» і організація в зв’язку з цим серії заходів; проведення спільної конференції по стратегії економічного розвитку в рамках спільної «Ініціативи розвитку Східної Азії», можливість створення зони вільної торгівлі.

Реально позиція Японії з економічного співробітництва в Східній Азії визначається декількома причинами. По-перше, відсутня політична воля активно просувати ідею регіональної інтеграції. Уряд прагне відкласти прийняття серйозних рішень по східноазіатській інтеграції на потім.

По-друге, є проблема лібералізації імпорту продукції сільського господарства і морського промислу. Тут є прагнення захистити національного виробника. В результаті цього в японських урядових колах почали говорити про те, що потрібно вивчити можливості договорів про вільну торгівлю. Останнім часом міністерство сільського господарства і рибальства заявляє протилежне: при створенні ЗСТ не повинно бути винятків.

Третя причина. Сьогодні зона вільної торгівлі не обмежується лібералізацією в одній тільки торговій сфері. Кожна зона є економічним співтовариством з вільним рухом товарів і капіталу, вільним пересуванням людей тощо. Важливе місце займають проекти міждержавного економічного співробітництва.

Японія є одним з найбільших у світі донорів: за розмірами офіційної допомоги розвитку (ОПР) вона була лідером протягом десятиліть і тільки нещодавно перемістилася на друге місце після США. Однак в умовах, коли внутрішнє фінансово-економічне положення погіршується, дефіцит держбюджету досягнув критичної величини, а сама допомога, виявляється, не завжди використовується ефективно і часто породжує корупцію. В цих умовах створення східноазіатського об’єднання є неприйнятним.

У вересні 2002 року за результатами зустрічі міністрів економіки Японії і країн АСЕАН в столиці Брунею було проголошено, що вони розглянули і затвердили підготовлену експертами доповідь, в якій міститься концепція партнерства, що включає «певні елементи можливостей ЗСТ». В листопаді 2002 року ця доповідь схвалена на зустрічі лідерів Японії і країн АСЕАН.

Японія все більше залучується до процесу регіональної інтеграції, її активність буде зростати в міру того, як посилюються інтеграційні зв’язки інших країн регіону.

Ще один головний учасник АПТ – Північна Корея – також виявив інтерес до створення зони вільної торгівлі з АСЕАН. Ключову роль відіграє АСЕАН, створюється зона вільної торгівлі АСЕАН – Китай; Японія і Північна Корея не можуть собі дозволити залишитись осторонь, і тому формуються структури тісного співробітництва АСЕАН– Японія і АСЕАН–Північна Корея. Одночасно виникає ряд двосторонніх торгових зон Японії з окремими країнами АСЕАН.

Додамо, що можливе створення зон вільної торгівлі за рамками даної схеми. Так, розпочинаються консультації з цього питання між японськими і тайванськими експертами, в зв’язку з чим Китай виразив японській стороні серйозне занепокоєння.

В Китаї йде пошук різноманітних варіантів. Звернула на себе увагу опублікована в японській пресі стаття старшого дослідника китайського Центру з вивчення становища країни Ху Ангана, в якій розвивається ідея створення зони вільної торгівлі – Японія–Північна Корея–Китай–Гонконг.

В регіоні буде формуватися мережа багатосторонніх та двосторонніх зон вільної торгівлі. На більш тривалу перспективу можливе створення східноазіатського економічного співтовариства зі своєю інституціональною структурою. Формування єдиного ареалу здійснить стимулюючий вплив на економіку країн регіону і суттєво вплине на співвідношення сил у світовій економіці. Про масштаби ареалу говорить й те, що його населення складає 2 млрд. чоловік.


загрузка...