Навігація
Посилання
Лицензии и лицензирование просто - пожарная лицензия. Лицензирование Любая сложность.


Соціологія. Загальний курс

21.3. Релігія як соціальний феномен: структура, функції, класифікація


Відповісти на запитання "що таке релігія?" соціолог, на думку М. Вебера, може лише після того, як вивчить цей феномен. М. Вебер не знімає проблему визначення релігії, а просто вказує, що соціологічне визначення релігії повинне ґрунтуватися на емпіричних даних. Соціолог повинен мати у своєму розпорядженні чітке визначення релігії, з яким він міг би працювати, тобто вирізнити релігію з безлічі інших явищ, визначити об´єкт дослідження.

Під релігією ми розуміємо комплекс вірувань і практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаються спілкуватися з реальністю, що лежать за межами повсякденного досвіду. Сюди можна зарахувати всі ті явища, що від інших (етичних, естетичних, політичних та їм подібних) відрізняються саме як релігійні, тобто все те, в чому людина виражає свою віру в надлюдську силу, і що вона робить, щоб підтримати свій зв´язок з нею (див. рис.21.1).

Рис.21.1. Структурні елементи релігії як соціального феномена

Ми не можемо визначити релігію за допомогою формально-логічної дефініції через вказівку роду і видової відмінності. У найзагальнішій формі визначення можна подати так: релігія — це сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда, спосіб практично-духовного освоєння світу й галузь духовного виробництва. Як така вона являє собою: 1) прояв сутності суспільства; 2) з необхідністю виникаючий у процесі становлення людини і суспільства аспект їхньої життєдіяльності; 3) спосіб існування і подолання людського самовідчуження; 4) відображення дійсності; 5) суспільну підсистему; 6) феномен культури.

Варто також ураховувати чинники, що детермінують релігію. І тут важливо відповісти на запитання: "Під впливом яких чинників релігія виникає, існує і відтворюється?" Можна виокремити соціумні, соціокультурні, антропологічні, психологічні, гносеологічні детермінанти, їх зазвичай метафорично називають "коренями релігії".

У вітчизняній соціологічній літературі склався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причин виникнення релігії, що одержав теоретичне оформлення у вченні про соціальну сутність і природу релігії Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії. У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні корені релігії, причому соціальні корені є визначальними [23]. Вони являють собою систему соціальних відносин, що детермінують виникнення, функціонування і відтворення релігії.

Від соціальних коренів релігії, як справедливо відзначають соціологи, варто відрізняти її історичні корені, під якими мається на увазі історична обумовленість сучасної релігії її попереднім розвитком. Що стосується її гносеологічних коренів, то вони пов´язані з формуванням у свідомості людини релігійних уявлень під час її пізнавальної діяльності. Суть цих уявлень полягає в абсолютизації суб´єктивного боку процесу пізнання, мінливого відображення реальності. Формування релігійної свідомості пов´язано з людською психікою, оскільки релігійні відправлення завжди супроводжуються сильними емоційними на

строями. У цьому зв´язку виокремлюють психологічні корені релігії.

Розуміння обумовленості сутності релігії сукупністю причин її виникнення (детермінант) дає змогу чіткіше визначити структуру релігії. Один з можливих варіантів структуризації релігії запропонував Д. Маркович [12, с.401]. Структуру релігії, за Д. Марковичем, утворюють п´ять елементів. Перший являє собою саму ідею надприродної істоти. Другий елемент полягає в почутті поваги і страху, що релігійна людина відчуває перед надприродною істотою. Третім елементом є релігійні символи, що представляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню) і за допомогою яких релігійна людина встановлює з цією істотою контакт. Четвертий елемент — ритуал, тобто особливі дії релігійного характеру (молитви, жертвоприношення і т. ін.), за допомогою яких релігійна людина звертається до божества. П´ятий елемент складають релігійні організації служителі, які сприяють здійсненню комунікації релігійної людини з надприродною істотою.

У процесі розвитку соціології релігії та інших релігієзнавчих наук виникла ще одна п´ятиелементна структура релігії, що охоплює такі елементи: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші форми культової практики, а також різні форми поширення релігії. Певний інтерес становить схема структурування релігії, запропонована Джонстоуном [3, с.63-66]. Вона складається з певної кількості основних елементів, що допомагають зрозуміти, чи є релігією система вірувань.

По-перше, релігія передбачає наявність групи віруючих, хоча і може бути пов´язана з глибоко особистим переживанням.

По-друге, релігія асоціюється з поняттями, що вважаються священними.

Вона проводить розподіл між предметами повсякденного життя і незвичайними священними явищами — чудесами.

По-третє, релігія має певну сукупність вірувань — віросповідання.

По-четверте, релігія передбачає особливу сукупність дій чиритуалів — зразків поведінки стосовно священних і надприродних сил.

У сучасній вітчизняній соціологічній літературі відзначається тенденція при структуризації релігії не обмежуватися гносеологічним і психологічним боками релігії, а включати у структуру й організаційні елементи. Так, наприкінці 80-х років XX ст. у структурі релігії, як правило, виокремлювали три основних елементи — релігійну свідомість, релігійний культ і релігійні організації [9].

Релігійна свідомість являє собою перекручене, фантастичне відображення людьми пануючих над ними природних і суспільних сил; при цьому "земні сили набирають форму неземних" [12, с.403]. Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного.

Релігійний культ — це система символічних дій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне.

Для об´єднання віруючих існують релігійні організації (церква, секта і т. ін.) й особлива група людей — духівництво, функціями якого є керівництво релігійними культовими дійствами. Деякі автори поряд з релігійною свідомістю і релігійною організацією розглядають як третій елемент релігійну діяльність [23].

У результаті пошуку у вітчизняній соціології релігії викристалізувалися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійна діяльність; 3) релігійні відносини; 4) релігійні інститути і організації.

Заслуговує на підтримку думка соціологів, що коли об´єктом вивчення є релігія як соціальна підсистема, зазначені елементи можна вважати максимальною межею її членування. При диференційованому розгляді кожного елементу виявляється його певний ступінь складності. Структурно-функціональний аналіз у такому разі стає засобом вивчення структури і функцій виділених елементів.

У вітчизняній літературі склалися два підходи до розуміння функцій релігії. Перший з них полягає в тому, що дослідники намагаються визначити, виокремити "специфічно релігійну" функцію — функцію "фіктивного регулювання", пов´язану з помилковим тлумаченням й ілюзорним заповненням дійсності. Переконливіше виглядає другий підхід, суть якого полягає не в "специфічних для релігії" функціях, а у специфічності виконання релігією тих чи інших соціальних функцій, зумовлених потребами суспільства, соціальних груп та індивідів.

Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини і т. ін.), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізується у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.

Створення картини світу — одна з головних складових світоглядної функції, що, однак, не вичерпує цю функцію повністю. Але не менш важливо, щоб завдяки цій картині людина зуміла знайти сенс свого життя. Саме тому світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.

Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненні дійсності, а також у релігійній розраді.

Комунікативна функція. "Богоспілкування" вважається вищим видом спілкування, а спілкування з "ближніми" — другорядним. Спілкування відбувається насамперед у культовій діяльності.

Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціонованих способів поведінки релігія переважно впорядковує думки, устремління і дії людей.

Легітимізуюча функція. Релігія як один з важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, що підтримували б стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували й узаконювали б ціннісно-правову складову цього порядку.

Ідеологічна функція. Релігія в суспільстві, як відомо, може відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинах може відстоювати класові чи групові інтереси, виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збереженням і забезпеченням стабільності суспільства безпосередньо пов´язана ще одна функція релігії — інтегративна.

Інтегративна функція. Релігія може бути чинником інтеграції суспільства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи їх думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.

Однією з пріоритетних проблем сучасної релігії є проблема її класифікації. Початок класифікації релігії в соціології варто пов´язувати з працями М. Вебера, де релігії вирізняються залежно від їх підходу до питання порятунку душі. М. Вебер проаналізував різні погляди на порятунок душі.

Еволюційний підхід до релігії як соціального інституту знайшов втілення у класифікації світових релігій американського вченого Р. Белла [12, с.406]. Ця класифікація, охоплюючи всі історичні форми релігії, виокремлює п´ять рівнів її розвитку. Примітивні релігії— тотемізм, анімізм, табу, землеробський культ, фетишизм і магія. Архаїчні релігії— ша-манізм, ранні та пізні національні релігії (релігія Стародавньої Греції, Риму, Китаю, Індії, конфуціанство). Історичні релігії— відбувається ускладнення релігійних форм, домінують християнство, буддизм, іслам. Ранні сучасні релігії— конфесіоналізовані (чітко зорієнтовані, віддані певній конфесії) релігії. Сучасні релігії— модернізовані релігії, неорелігії (сатанізм, нео-християнські секти — мормони, свідки Єгови; неосхідні культи — рух Харе Крішна, дзен(чань)-будцизм; науково-релігійні об´єднання — церква сайєнтології, вчення Реріхів, медитаційні об´єднання) та модифіковані варіанти традиційних релігій.

Як бачимо, в основу класифікації тут покладено ступінь диференціації. Релігійні комплекси, що виникають на кожному з етапів, мають схожі характеристики, які Р. Белла вивчає і класифікує за такими категоріям: система символів, релігійні дії, релігійні організації та соціальні наслідки.

Досить поширений підхід, при якому за основу класифікації беруть структурні елементи релігії і виходячи з цього виокремлюють такі типи релігій: догматичний, емоційно-етичний, ритуальний і традиціоналістичний. До догматичного типу належать такі релігії, в яких детально розроблене і розвинуте віровчення, а від віруючого вимагається вивчення і засвоєння цього вчення (таке, наприклад, католицтво). До емоційно-етичного типу належать релігії, в яких особлива увага приділяється моральному вихованню віруючого і здійсненню віруючим моральних діянь (така, наприклад, буддистська релігія). До ритуального типу належать релігії, в яких особливу роль грає виконання релігійних обрядів, до традиціоналістичного — релігії, в яких істотне значення має спосіб здійснення релігійних обрядів, причому останні охоплюють велику кількість елементів стародавніх народних вірувань і звичаїв.

Зазначимо, що розглянуті класифікації не вичерпують усіх існуючих варіантів, а їх рівні можуть одночасно існувати у різних комбінаціях. Релігія як соціальна підсистема суспільства розвивається разом з ним, а процеси, що відбуваються в ній, впливають на інші соціальні процеси. Найвагоміші в релігійній сфері — це процеси сакралізації та секуляризації. Сакралізація — це широке залучення до сфери релігійного впливу на функціонування різних соціальних інститутів, на відносини і форми суспільної та індивідуальної свідомості. Секуляризація — це процес послаблення впливу релігії як засобу мислення та життя і одночасно послаблення впливу церкви як суспільно-політичної сили.

При виникненні відповідних соціальних умов процес сакралізації може перейти в процес ресакралізації, як це відбувається в сучасній Україні. Під ресакралізацією розуміють складний і бурхливий процес релігійного відродження духовної культури на тлі продовження дії об´єктивних і суб´єктивних факторів оновлення секуляризаційної культури.

У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на грунті релігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення і вироблення практичних рекомендацій для владних структур щодо досягнення миру і злагоди серед громадян країни з різним ставленням до релігії загалом та її окремих напрямів.

Резюме

  1. Соціологія релігії — галузева соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його проявах, визначивши тим самим її за об´єкт дослідження. Предметом соціології релігії є соціально-релігійні відносини і взаємозв´язки, що виникають між людьми на підставі їхнього місця та ролі в соціальній підсистемі "релігія", структури та функцій цих зв´язків, взаємодії з іншими соціальними відносинами.
  2. У дослідженнях з проблем релігії соціологія використовує методи опитування, спостереження та експерименту, статистичного та порівняльного аналізу, аналізу документальних та історичних джерел.
  3. Перші кроки у становленні соціології релігії пов´язують з працями О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, а також з подальшим її розвитком К. Марксом, Ф. Енгельсом, М. Вебером, Б.Малиновським, Т. Діа, Л. Шнейдером, Дж. Зінгером. Суттєвий внесок у сучасну західну соціологію релігії зробили П. Бергер, Н. Лукман, Е. Гусерль, Г. Ле Бра, Д. Фітцер, І. Вах, Г. Меншинч та ін. Проблеми релігії досліджували й вітчизняні соціологи: Р. Балтанов, А. Клібанов, А. Лебедев, Ю. Левада, М. Ленсу, Є. Прокошина, А. Сухов, Д. Угринович, I. Яблоков та ін.
  4. Релігія як соціальний феномен має свою структуру (релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні відносини, релігійні інститути та організації) і функції (світоспоглядальна, компенсаційна, комунікативна, регулятивна, легітимізуюча, ідеологічна та інтегративна).
  5. Основні соціальні процеси в релігійній сфері (сакралізація та секуляризація) взаємодіють з іншими соціальними процесами і залежно від наявності відповідних соціальних умов та під впливом соціальних чинників сприяють підвищенню чи зменшенню соціальної ролі релігії у функціонуванні конкретного суспільства.

Список використаної та рекомендованої літератури

  1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1993.
  2. Вебер М. Наука как признание и профессия // М. Вебер. Избр. произведения: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1990.
  3. Гараджа В. И. Социология религии. — М.: Наука, 1996.
  4. Гіденс Е. Соціологія. — К.: Основи, 1999.
  5. Дюркейм Э. Курс социальной науки // Э. Дюркгейм. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. — М.: Канон, 1995.
  6. Єришев А. О. Досвід соціологічних досліджень релігійності. — К.: Наук, думка, 1967.
  7. Ерышев А. А., Лукашевич Н. П. Социология религии. — К.: МАУП, 1999.
  8. Классики мирового религиоведения. — М.: Канон, 1996.
  9. Краткий социологический словарь І Под. общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина. — М.: Политиздат, 1983.
  10. Лимаренко А. П. Социология религии //Социол. словарь /Сост. А. Н. Ел-суков, К. В. Шульга. — 2-е изд. — Минск: Университетское, 1991.
  11. Лубовсъкий В. Д. Соціологія релігії // Соціологія: Короткий енцикл. еловик / За заг. ред. В. І. Воловина. — К.: УЦДК, 1998.
  12. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.
  13. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособ. — К.: МАУП, 2002.
  14. Маркович Д. Общая социология: Пер. с серб.-хорв. — Ростов н/Д: Изд-во Ростов, ун-та, 1993.
  15. Маркс К. К критике гегелевской философии права: Введение // К. Маркс, Ф. Энгельс.Соч. — Т. 1.
  16. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 года // К. Маркс, Ф. Энгельс.Соч. — Т. 42.
  17. Радугин А. А. Введение в религиоведение: Курс лекций. —М.: Логос, 1996.
  18. Руткевич Е. Д. Социология религии // Энциклопедический социол. слов. / Под общ. ред. Г. В. Осипова. — М.: ИСПИ РАН, 1995.
  19. Самыгин С. К, Нечипуренко В. Н., Полонская И. Н. Религиоведение: социология и психология религии. — Ростов н/Д: Феникс, 1996.
  20. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. — М.: Феникс, 1994.
  21. Современная западная социология: Словарь. —М.: Политиздат, 1990.
  22. Социологический словарь I Сост. А. Н. Елсуков, К. В. Шульга. — Минск: Университетское, 1991.
  23. Социология I Г. В. Осипов и др. — М.: Наука, 1990.
  24. Соціологія: Підручник/За ред. В. Г. Городяненка. — К.: Академія, 2002.
  25. Соціологія: Короткий енциклопедичний слов. / За заг. ред. В. I. Воло-вича. — К.: УЦДК, 1998.
  26. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. /Піча В. М.—К.: Каравела, 2000.
  27. Социология: Учебник/Отв. ред. П. Д. Павленок. —М.: Маркетинг, 2002.
  28. Социология: Энцикл. /Сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко, Г. М. Евель-кин и др. — Минск: Книжный Дом, 2003.
  29. Спенсер Г. Основные начала. — СПб., 1886.
  30. Спенсер Г. Сочинения. — СПб., 1899. — Т. 5. — 4.1. Основания этики.
  31. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. / За ред. В. С. Пилипенка. — К.: Каравела, 2003.
  32. Сухов А. Д. Религия как общественный феномен: Философские проблемы исследования. — М.: Наука, 1973.
  33. Угринович Д. М. Психология религии. — М.: Мысль, 1969.
  34. Щёкин Г. В. Социальная философия истории (теория социального развития). — К.: МАУП, 1996.
  35. Щёкин Г. В. Религии мира. — К.: МАУП, 1995.
  36. Яблоков И. Н. Социология религии. — М.: Мысль, 1979.
  37. MalinowskiB. A Scientific theory of culture and other essay. —N.Y., 1969.

загрузка...