Навігація
Посилання


Збірка доповідей «Екологічні проблеми сучасності»

33. В.В. Фалюш, О.С. Ковальова Екологічні фактори впливу на ріст і розвиток зернових культур


В.В. Фалюш, О.С. Ковальова,Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка, м. Кіровоград ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА РІСТ І РОЗВИТОК ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Науковці всього світу пильно стежать за ситуацією, що склалася у природному середовищі. Незнання певних причин, умов чи закономірностей спричинило грандіозні проблеми довкілля, порушення його цілісності, природної структури. Усі ці помилки слід виправляти, розробляючи новітні технології ХХ ст. і впроваджуючи нові прогресивні ХХІ століття [1]. У літературі сьогодення є велика кількість інформації про незадовільний стан навколишнього середовища, про способи та методи його покращення, про чинники згубного впливу і т. п., цими питаннями займалося багато вчених, зокрема, академік В.І. Вернадський, який розглядав живу речовину як особливе явище у планетарногеологічному і космічному масштабах. У своїх дослідах вчений передбачав розвиток біосфери в ноосферу – сферу розуму [4].

Науково обґрунтовано декілька класифікацій екологічних факторів. За Шенніковим, наприклад, усі екологічні фактори поділяються на: кліматичні, едафічні, орографічні, біотичні та історичні [2, 4, 5]. Більшість учених виділяє абіотичні, біотичні, антропогенні.

Розвиток географії ґрунтів України пов’язаний з дослідженнями В.В. Докучаєва в Полтавській губернії в 1888-1894 рр. Питаннями родючості ґрунтів займалися у минулому й сьогодні багато українських вчених , зокрема: Б.Б. Полинов, В.В. Курілов, Д.Н. Прянішніков, О.Н. Соколовський, Б.С. Носко, Г.С. Гринь, В.В. Медвєдєв, М.І. Полупан, Д.І. Ковалишин та ін. [10].

Загальна територія нашої держави становить 603,7 тис км2, з них: сільськогосподарські угіддя – понад 71%, землі лісового фонду – 15,6, водна поверхня – 4, забудовані землі – 4, інші землі – 5,6%. Тотальна розораність земель є найвищою у світі і становить 56,7%. Щорічні втрати гумусу в середньому становлять 600-700 кг/га. Проте при збільшенні обсягів застосування органічних добрив втрати істотно знижуються. Якщо на початку 80-х років завдяки внесенню 6 т/га органічних добрив втрати гумусу компенсувалися на 50-60%, на початку 90-х років при внесенні 8,6 т/га – на 90%, то в 1991-1995 роках дефіцит гумусу зріс у 2,5 рази, а станом на 2001 рік при внесенні 1,3 т/га – майже у 5 разів. Регулювання надходження органіки в ґрунт можливе також завдяки впровадженню науково обґрунтованих сівозмін та використанням побічної рослинної продукції [12]. У системі заходів цілеспрямованого впливу на ґрунт, що забезпечують необхідні умови для росту сільськогосподарських культур, раціональне використання і захист землі, збереження та підвищення її родючості, провідною ланкою якої є сівозміна [11]. Для стабілізації гумусного стану ґрунтів потрібно збільшити обсяги застосування органічних добрив, оптимізувати співвідношення між просапними культурами та культурами суцільної сівби, збільшити посівні площі багаторічних трав, мінімізувати обробіток ґрунту, проводити хімічну меліорацію (вапнування, гіпсування), що забезпечує закріплення гумусу на поверхні мінеральної частини ґрунту [12]. На думку академіка УААН Національного наукового центру „Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського” Б.С. Носко, зростаючий рі

вень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва зумовлює щорічні втрати сільськогосподарських угідь у світі від 6 до 7 млн. га. У сівозміні без багаторічних трав у шарі 0 – 60 см середньорічні втрати гумусу становлять 1-1,5 т/га. В Україні рівень розорюваності території один із найвищих у світі: зараз розорано 81% сільськогосподарських угідь, у Лісостепу – 85,4 і Степу – 82,8, а в окремих областях (Вінницька, Кіровоградська) розорюваність перевищує 90% [7]. Дослідженнями встановлено, що чорноземні ґрунти мають рівноважну щільність орного шару, рівну чи близьку до оптимальної для більшості сільськогосподарських культур. Формування оптимальної щільності та агрономічно цінної структури потребує значного скорочення кількості розпушувань ґрунту [6, 8, 15]. За даними Українського НДІ ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського, урожайність сільськогосподарських культур на еродованих ґрунтах на 20-60% нижча, ніж на не еродованих (Холупяк К.П., 1969).

Вагомим чинником забезпечення високої продуктивності агроекосистеми є органічні та мінеральні органічні добрива. На 15му конгресі Міжнародної спілки ґрунтознавців (Мексика,1994) було зазначено, що не менше 50% збільшення урожайності у ХХ ст. є результатом застосування добрив [3]. У розробці екологічних основ наукового землеробства, на думку академіка М.З. Мілащенка, слід урахувати також заходи щодо втрат вологи, гумусу і біогенних елементів з поверхневим стоком, які в цілому по країнах СНД становили 3 – 5 млн. т азоту, 1,5 – 1,8 фосфору і 9 – 11

калію [9].

Прогноз балансу гумусу в ґрунтах України при обсягах застосування добрив на рівні 1991-1995 рр. (на сьогодні цей рівень нижчий у 2,0-2,5 рази) його дефіцит для степової зони становить 0,24 т/га, а в зоні лісостепу – 0,25 т/га. Бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах чорноземної зони можна досягти тільки на фоні зростання внесення кількості органічних добрив відповідно до 8,8 та 10,7 т/га [13].

На сьогоднішній день розроблено цілий ряд заходів підвищення родючості ґрунту та раціонального його використання, які спрямовані на регулювання водного режиму, покращення фізичних властивостей, запобігання утворенню ерозійних процесів, усунення природної кислотності і засолення ґрунтів та попередження їх розвитку при зрошенні та внесенні добрив, покращення гумусного шару, запобігання забрудненню ґрунту, оптимізація поживного режиму при різних рівнях інтенсифікації землеробства. О.Н. Соколовський (1933) факторами структуроутворення вважав ґрунтові колоїди – глину і гумус, коли вони насичені іонами кальцію. Заміна кальцію на натрій, водень, калій і амоній призводить до порушення структури, пептизації цементуючих речовин [14]. Ряд дослідників вважає, що більше потрапляння в ґрунт кореневих і післяжнивних решток при внесенні добрив забезпечує збільшення гумусу (Гетманець О.Я. та ін, 1972).

Література:

Алмазов Б.А. Хлеб наш насущный / Борис Алмазов., Л.: Лениздат, 1991. – 222 с.

Береговий П.М., Прахов М.М. Ботанічна географія. [підручник для студентів геогр. Спеціальностей ун-тів та пед. ін-тів]. Вид. 2-е. К.,„Вища школа”, 1969. – 278 с.

Borlaug N.E., Dowsweii C.R. Feeding a human population that increasingly crowds a fragile peanet // 15-th World Conger of Soil Science – Suppl to Transactions. – Acapulco, 1994. – P.10.

Бурдіян Б.Г. та ін. Навколишнє середовище та його охорона: Навч. посібник / Б.Г. Бурдіян, В.О. Дерев’янко, А.І. Кривульченко. – К.: Вища шк., 1993. – 227 с.

Географія рослин з основами ботаніки: Навч. посібник / Б.К. Гришко-Богменко, С.С. Морозюк, І.В. Мороз, Л.Г. Оляніцька / За ред. С.С. Морозюк – К.: Вища шк., 1991. – 255с.

Дорошенко Е.Г., Грицай А.Д., Гавриленко В.Д., Коломиец И.В., Эффективность минимализации серой оподзоленной почвы // Земледелие.– 1982. №8. – С. 20-25.

Носко Б.С. Шляхи збереження чорноземів України / Б.С. Носко //Вісник аграрної науки. – 2003. №1. – С.24-27.

Медведев В.В. Оптимизация агрофизических свойств черноземов.– М.: Агропромиздат, 1988. – 160 с.

Милащенко Н.З. Экономические проблемы в интенсивном земледелии // Тр. ВИУА. – М., 1990. – С. 3-12.

Почвы Украины и повышение их плодородия. Т.1. Экология, режимы и процессы, классификация и генетико-производственные аспекты / Под ред. Н.И. Полупана. – К.: Урожай, 1988. – 296 с.

Прянишников Д.Н. Избранные сочинения. – М.: Сельхозгиз, 1963– Т.3. – с.253.

Роїк М.В. Сучасні науково обґрунтовані підходи до використання землі / М.В. Роїк // Вісник аграрної науки. – 2003. №1 – С. 6-13.

Стан родючості ґрунтів України та прогноз його змін за умов сучасного землеробства / За ред. В.В. Медвєдєва, М.В. Лісового . – Х.: Штріх, 2001. – 98с.

Чтобы не убывало плодородие земли / В.В. Медведев, Г.М. Кривоносова, П.И. Кукоба и др.; Под ред. В.В. Медведева. – К.: Урожай, 1989. – 192с.

Шикула Н.К., Назаренко Г.В. Минимальная обработка черноземов и воспроизводство их плодородия. – М.: Агропромиздат, 1990. – 320 с.


загрузка...