Навігація
Посилання


Банківські операції

Сучасна банківська система Франції.


Банківська система Франції – одна з найстаріших у світі. Вона вплинула на розвиток банківської системи Великобританії, на формування оригінальної банківської системи США, на розвиток банківських систем у багатьох європейських країнах. Французька банківська система є важливою складовою частиною фінансової системи Європейського Союзу. Банки Франції активно виходять і на ринки країн Східної та Центральної Європи, СНД, у тому числі й України.

Як фінансовий інститут, банки у Франції з’явилися в середні віки у період розпаду Римської імперії. Спочатку вони виконували роль міняльних контор у портових містах. Цікаво, що першими банкірами-мінялами, що обмінювали гроші заморським купцям, мандрівникам і місцевим покупцям, були переважно греки. У Давній Греції банківська справа не прижилася, тому давні греки-міняли розповсюдили свою професію на інші країни.

Банківська діяльність у Франції постійно перебувала під пильним оком традиційно сильного державного апарату. Тому між французькою історією і банками існує дуже тісний зв’язок, оскільки королі, імператори, президенти Франції завжди використовували банки як важливе знаряддя для зміцнення позицій своєї держави у світі. У цьому плані історія банківської справи у Франції дуже схожа на розвиток бухгалтерського обліку, що, за влучним зауваженням Коллінса і Пама, «виникає з тривалої дихотомії країни, що розвивається між еволюцією і революцією». Згадаємо головні події цієї історії.

За часів одного з найбільш відомих королів Франції Людовіка XIV великий міністр Кольбер у Комерційному кодексі (1673) уперше запровадив регламент для банківських операцій. Подальший розвиток упорядкування банківської справи отримало в знаменитому Кодексі Наполеона, причому вплив його сягнув далеко за межі країни. Загальною особливістю згаданих документів є чітка спрямованість на розвиток конкуренції між французькими банками. Завдяки цій обставині і сьогодні французькі банки на міжнародних ринках є одними з найбільш конкурентоспроможних.

Епоха президента де Голля в післявоєнний період є важливим етапом у розвитку банківської системи Франції. Де Голль відводив банкам одну з ключових ролей у створенні загальнонаціональної системи планування. У процесі планування прийнято виділяти три основні етапи:

Етап ресурсного планування (1945-1960), коли банки виконували важливу роль у раціональному використанні фінансових ресурсів.

Етап індикативного планування (1961-1980), на якому банки виконували функцію координування діяльності державного й приватного секторів» Етап стратегічного планування (після 1981 p.), протягом якого банки забезпечували реалізацію таких загальнодержавних пріоритетів, як зміцнення національної валюти, розвиток освіти, досягнення зайнятості, соціального захисту, упорядкування територій, зміцнення зв’язків між центрами й регіонами.

Усе це сприяло зростанню надійності французької банківської системи. Серед 100 найкрупніших банків ряду країн на початку 90-х pp. найвищий рейтинг мали банки Швейцарії та Японії (понад 94 бали). Рейтинг банків Франції становив 87,2 бала, що перевищує відповідні показники банків Італії (80), Австрії (85), Канади (86,7), Швеції (81,3) та ін.

Французька банківська система є дворівневою. У Ф

ранції функціонують Національний банк і мережа комерційних банків.

Свою економічну функцію Центральний банк Франції виконує досить явно, особливо в кризові періоди. Так, повоєнне відновлення господарства Франції фінансувалося шляхом поєднання середньострокових кредитів з кількома «поверхами», що слідували один за одним, та доручень обов’язкових взаємозаліків, на вершині яких обов’язково стояло рефінансування з боку Центрального банку. У наш час Центральний банк Франції виділяє кошти для надання пільгових кредитів на розвиток економіки. Ці кредити складають основну частину активів балансу Центрального банку.

Їх питома вага у Франції (як і в Німеччині та Японії) сягає 30-40-. Керування Центральним банком Франції є досить жорстким. На чолі Банку стоїть керуючий, якого обирає Національна кредитна рада Франції на 5 років. Саме Рада, яку очолює міністр фінансів, визначає грошову політику країни.

Найважливішою функцією Центрального банку є емісія банкнот. Монополія на емісію походить від стародавнього «права карбування монети», яку за давніх часів поступово привласнили собі монархи, у тому числі й у Франції, відібравши його у феодальних сеньйорів (іноді у жорстокій боротьбі). Така монополія стала однією з основних ознак структури сучасної держави. У XVII ст. в умовах дефіциту дорогоцінних металів, що з часом все більше загострювався, унаслідок зростання обміну і виробництва, спочатку ремісничого, а потім і промислового, деякі банки почали випускати «білети», тобто банківські акцепти, або депозитні сертифікати на пред’явника, які пізніше отримали законну силу. Так народився банківський білет, або банкнота.

Як відомо, уперше справжні банківські білети з’явилися в 1656 р. у Швеції. Особам, що робили внески в монетах, банк видавав білети, що не приносили відсотків, але були придатні для використання як платіжні кошти. Пізніше такі білети набули платіжної сили, як і монети. Перевищення меж емісії в 1776р. призвело цей перший емісійний банк до банкрутства. Однак нововведення в системі платежів дістали поштовх для подальшого розвитку. У 1697 р. Англійський банк одержав монопольне право на емісію в межах Лондона, а з 1844 – і по всій країні (Закон Пиляючи). У другій половині XIX сторіччя Центральний банк Франції також здійснював емісію на золотозлитковому стандарті, від якого незабаром, однак, довелося відмовитися. Характерним для Франції є те, що в умовах девальвації національної валюти золотий запас ніколи не використовувався. Таким чином, виразно проявляється «фетишизм» стосовно золота, що вважається гарним «засобом залякування» на додаток до ядерної зброї.

Специфічними інструментами формується у Франції обмінний курс національної валюти. Так, у 1936 р. було створено Фонд обмінного регулювання, який є, по суті, спеціальним рахунком Казначейства, через котрий здійснюється облік усіх валютних операцій. Французький Банк не передав своє золото в цей фонд. У залежності від ситуації Фонд звертається до Центрального банку з проханням надати йому або золото, або валюту. В активі Французького банку відображається тільки сальдо по цих операціях( воно не публікується з метою запобігти спекуляції) під рубрикою «авансів» у Фонд обмінного регулювання.

З жовтня 1985 р. діє угода між 7 провідними промислове розвиненими країнами про недопущення вільних коливань обмінних курсів, особливо стосовно долара. Ця угода є більш-менш дієвою. Протягом кількох останніх років французька влада пропонує встановити таємні «цільові області» для різних країн, в яких допускатимуться вільні коливання обмінних курсів, причому усередині таких областей країни повинні намагатися підтримувати паритет курсів. Така позиція, у цілому, не відрізняється від позиції офіційної влади, однак зустрічає опір з боку лібералів з англосаксонських країн.

Центральний банк Франції виконує функції головного банку країни. По-перше, кожен банк другого рівня має у своєму розпорядженні рахунок у Центральному банку. По-друге, при таких взаєморозрахунках деякі банки відчувають потребу в рефінансуванні, і Центральний банк може за певних умов надати їм необхідні ресурси, тобто поповнити грошовий ринок, якщо виникає така потреба. І навпаки, Центральний банк може знизити ліквідність цього ринку, якщо коштів на ньому занадто багато. І, нарешті, по-третє, Центральний банк здійснює таку інтервенцією на ринку для контролю над грошовою масою і відсотковими ставками.

На даний момент 15 французьких банків мають у США 37 своїх відділень, їх активи зросли за 1986 – 1990 рр. з 20,2 до 33,2 млрд. дол. Іншим важливим показником активності французьких банків на світовому фінансовому ринку є обсяг міжнародних банківських вимог (наданих кредитів). У 90-ті роки для французьких банків цей показник становив 11і за цим показником вони посідали 2-4 місце нарівні з банками Німеччини і США після японських банків (28-). Зважену політику проводять французькі банки й у сфері регіональних ризиків.

У зв’язку з цим дуже показовим є відкриття в Україні відділень провідних французьких банків зі 100--им власним капіталом. 2 французьких банки мають в Україні свої відділення: «Креди Ліоні» і «Сосьєте Женераль». Важливим й те, що «Креди Ліоні» став першим іноземним банком, який відкрив у нашій країні своє відділення 19 травня 1993 р.


загрузка...