Навігація
Посилання


Банківські операції

Банківська система України та її становлення


У перші роки державної незалежності бюджетна система України, успадкована від бюджетної системи СРСР, базувалася на банківській системі касового поповнення (виконання) бюджету. В межах цієї системи на галузеві спеціалізовані банки було покладено виконання всіх облікових і контрольних функцій, тому що саме Міністерство фінансів, цілком покладаючись на банки, обліком державних витрат не займалося. Спочатку на базі відділень державних банків почали виникати комерційні банки, що продовжували здійснювати функції контролю за виконанням державного бюджету, хоча це суперечило їх завданням і принципам роботи. Аналогічна система банківського контролю за виконанням бюджету діяла у всіх постсоціалістичних державах на території колишнього СРСР.

Безготівкові гроші у фінансовій системі тих років уже перестали бути умовною обліковою одиницею, а схема руху, що діяла (Міністерство фінансів – галузеві міністерства – державний банк – рахунки бюджетних організацій у комерційних банках), не давала змоги контролювати реальне перебування і використання коштів.

У 1992 р. в Україні було створено бюджетне управління Міністерства фінансів, а з червня 1993 р. введено в дію нову систему фінансування витрат бюджету в межах доходів, що надійшли. Практику обліку витрат бюджетних організацій комерційними банками було ліквідовано, ним почали займатися структури Міністерства фінансів, а Національний банк України (НБУ) став єдиним емісійним центром. У жовтні 1993 р. в Україні на рівні обласних фінансових управлінь було створено систему секторів з виконання державного бюджету.

СтворенняірозвитокбанківськоїсистемиУкраїнивідбувалисяпоетапно:

  • 1988-1990 pp. – створення, прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;
  • 1991 р. – перше півріччя 1992 р. – перереєстрація українських комерційних банків і початок формування банківської системи України як незалежної держави;
  • друге півріччя 1992 р. – 1993 р. – розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного й політичного суверенітету держави;
  • 1994 – 1996 pp. – розвиток банківської системи України на першому етапі реалізації курсу радикальних економічних реформ монетарними методами в період зміцнення економічного суверенітету держави;
  • з 1997 р. – розвиток банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи, поступовий перехід до поєднання монетарних методів управління економікою з її структурним реформуванням.

Перший етап в історії створення українських комерційних банків пов’язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи колишнього СРСР за здійснення курсу на перебудову економіки, проголошеного урядом Радянського Союзу. На цьому українські комерційні банки реєструвалися в Москві як:

  • :

    комерційні банки, створені на основі установ державного банку СРСР , що продовжували діяти зі статусом державних банків («Промінвестбанк», &
    laquo;Україна», «Укрсоцбанк», Ощадбанк і «Укрексімбанк»);
  • галузеві й відомчі комерційні банки чи банки міністерств («Монтажспецбанк» – Мінмонтаж УРСР, «Укрпостачбанк» – Держпостач УРСР, «Трансбанк» – Мінтрансбуд та ін., усього – понад 15 банків);
  • філії великих російських комерційних банків («Інкомбанк», «Столичний» та ін.);
  • державні й кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати банківську діяльність (понад 20 установ і організацій).

Другий етап почався у 1991 p., незабаром після проголошення незалежності України, – перереєстрація комерційних банків в Українській книзі реєстрації банків. При цьому в більшості комерційних банків відбулися істотні зміни складу їх засновників. Державні комерційні банки (у тому числі «Промінвестбанк», АКБ «Україна», «Укрсоцбанк» та ін.) були акціоновані їх персоналом і окремими клієнтами.

Третій етап пов’язаний зі створенням нових банків, що залучають значний приватний капітал, капітал спільних і малих підприємств, акціонерних товариств тощо. Цей період в історії України як незалежної держави пов’язаний з появою і подоланням об’єктивних економічних труднощів перших кроків на шляху до створення ринкової економіки в умовах несприятливої зовнішньої економіко-політичної ситуації, крім того, із затримками на рівні уряду в прийнятті рішень і втіленні непопулярних макроекономічних рішень, непослідовністю в проведенні економічних реформ та ін. У цей час на тлі розвитку жорстокої” інфляції з ознаками гіперінфляції та обвального скорочення обсягів виробництва в Україні було створено значну кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткотермінові кредити для торгівлі та здатних отримувати прибуток від гри на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено до сотні дрібних, так званих «кишенькових» комерційних банків такого типу.

На четвертому етапі формування банківської системи значною мірою був використаний досвід перших трьох років розвитку економіки незалежної .України. Початок цього етапу – проголошення курсу на радикалізацію і прискорення проведення економічних реформ адміністрацією знов обраного Президента України. Початковий період проведення радикальної економічної реформи був пов’язаний із застосуванням монетарних методів управління економікою і зумовив злам у розвитку найнебезпечніших негативних явищ національної економіки. Протягом 1994-1996 pp. НБУ встановив і ввів у практику єдині правила діяльності комерційних банків країни.

Завдяки діям НБУ й уряду вдалося призупинити інфляцію, неприйнятне швидке зростання цін і обвальне падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці Україні в другій половині 1996 р. визнаний і зарубіжними експертами. Підтвердженням стабілізації є грошова реформа, успішно проведена в Україні восени 1996 р. Іншою позитивною ознакою стало підвищення інтересу до української економіки з боку зарубіжних фінансових організацій. У період з 1994 по 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків і банків за участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази – з 366,9 млн. дол. США до 1 млрд. 223 млн. Проте результати, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, не були підкріплені стабілізацією виробництва і супроводжувалися нагромадженням істотних проблем в інфраструктурі:

  • усіченою і непослідовною виявилася реформа системи державного управління;
  • із запізненням було започатковано і недостатньо ефективно здійснено реформу податкової системи, що є однією з основних передумов економічних реформ;
  • запізніле затвердження державного бюджету. Прорахунки у формуванні держбюджету на 1996 р. призвели до нагромадження неприйнятно високої бюджетної заборгованості. Затримка із затвердженням його на 1997 р. зумовила багато негативних процесів у бюджетній сфері;
  • уряд не зміг достатньою мірою використати можливості фіскальної політики і результатів фінансової стабілізації для припинення триваючого спаду виробництва;
  • темпи розвитку ринку цінних паперів значно нижчі, ніж у країнах ближнього зарубіжжя, насамперед у Росії. Причинами цього є відсутність національного досвіду (культури) роботи на ринку цінних паперів, зневага інтересів пересічних вкладників з боку системи державного банку СРСР протягом життя декількох поколінь, низька інвестиційна культура більшості громадян України та ін. Але найбільше значення у формуванні українського вторинного ринку цінних паперів мали незадовільне національне фінансове законодавство й відсутність дієвого державного контролю за його виконанням;
  • не вдалося у визначений термін не тільки провести сертифікатну приватизацію, а й організувати одержання приватизаційних сертифікатів громадянами України. Недовіра більшості населення до програм приватизації, пасивність і небажання визнати економічну доцільність і перспективність участі в приватизаційних заходах пригальмували економічні реформи в Україні;
  • рівень інфляції в Україні в 1994-1996 pp. виявився вищим від розрахункового, що негативно позначилося на ефективності програм відновлення довіри до кредитних і депозитних інститутів і, відповідно, на перспективах відновлення кредитного потоку й забезпечення розрахункового зростання інвестицій резидентів у реальний виробничий сектор національної економіки.

На першому етапі економічної реформи за підвищення рівня вимог з боку НБУ до діяльності комерційних банків виявилася одна з основних проблем українських комерційних банків – низький професійний рівень банківського менеджменту. Помилки менеджерів комерційних банків спричиняли банківські кризи і банкрутства: 12 комерційних банків у 1994 p., 20 – у 1995 р. і понад 100 – у 1996 р, (у тому числі 45 комерційних банків було визнано прямими банкрутами, а до 60 – прихованими). Серед основних прорахунків менеджерів, що призвели до кризи банківських установ, – недостатньо професійний підхід до аналізу кредитного ризику й прорахунки у створенні філій банків.

На межі 1996 – 1997 pp. в Україні розпочався другий етап економічної реформи, на якому до пріоритетного завдання забезпечення фінансової стабілізації в державі додалося проведення структурної реформи й реформи відносин власності. Правове підґрунтя цього етапу було закладене найважливішими юридичними актами, прийнятими в 1991-996 pp., у тому числі прийняттям Конституції України й визнанням рівноправності різних форм власності, з урахуванням власності на землю. Основною метою на цьому етапі було проголошено проведення структурної перебудови державної економіки, спрямованої на відродження повнокровного інвестиційного процесу на основі зниження податкового тиску на виробника товарів і послуг, звільнення державного бюджету від невиправданих витрат.

Перехіддоновоїсистемиекономічнихвідносин,заснованоїнапринципах ринкової економіки, зумовив докорінну перебудову банківської системи.

Банківська система в сучасній Україні є дворівневою структурою управління фінансовими ресурсами, представленою 1) НБУ і його структурами, 2) комерційними банками різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня.

Національний банк України (НБУ). Дворівнева структура банківської системи України визначена чинним фінансовим законодавством 1999 – 2000 pp. Національний банк у банківській системі належить до верхнього рівня і здійснює функції, типові для центрального державного банку розвинутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом державної влади, банком банків і банкіром уряду України.

НБУ регулює діяльність банківської системи в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

За НБУ закріплено виконання низки функцій (згідно Законом «Про Національний банк України» – 19 функцій), ключовими з яких є:

  • функція центрального банку країни;
  • функція емісійного центру;
  • функція валютного органу;
  • функція органу банківського нагляду;
  • функція банку банків;
  • функція банку уряду;
  • функція організатора міжбанківських розрахунків;
  • функція центру грошово-кредитного регулювання економіки.

Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Для реалізації своїх функцій НБУ здійснює такі види операцій:

  • надання кредитів комерційним банкам для підтримки їх ліквідності;
  • дисконтні операції з векселями й чеками;
  • купівля-продаж на вторинному ринку цінних паперів;
  • відкриття власних кореспондентських рахунків у зарубіжних банках і ведення рахунків іноземних банків-кореспондентів;
  • ведення рахунків українських комерційних банків;
  • купівля-продаж валютних цінностей з метою монетарного регулювання;
  • збереження, а також купівля-продаж банківських металів, дорогоцінних каменів та інших цінностей без ліцензування й квотування;
  • розміщення золотовалютних резервів країни;
  • прийняття на збереження й в управління державних цінних паперів та інших цінностей;
  • надання гарантій і поручительств у встановленому порядку;
  • ведення рахунків Державного казначейства;
  • операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу по них;
  • ведення рахунків міжнародних організацій;
  • інші операції, необхідні для виконання покладених функцій.

Комерційні банки є основною ланкою фінансової системи України. Класифікація комерційних банків. У сучасній банківській практиці виділяють значну кількість різноманітних ознак, за якими класифікують банки. Відповідно до умов розвитку вітчизняної економічної системи банки можуть бути класифіковані:

  • за формою власності: в Україні банки створюються і функціонують у статусі державних установ (Ощадбанк, «Укрексімбанк»), акціонерних товариств (переважна більшість банків), товариств з обмеженою відповідальністю, спільних підприємств (ПУМБ, «Інвест-Банк-Україна» та ін.). Виключається перебування будь-якого банку у власності однієї особи (юридичної або фізичної), оскільки за чинним законодавством комерційний банк може бути створений за участю не менш трьох засновників;
  • за територіальним характером діяльності: регіональні – банки, що діють на окремій території; республіканські – банки, що здійснюють операції в багатьох регіонах через мережу філій; міжнародні – банки, що активно працюють на світових ринках і мають філії та представництва за кордоном;
  • за розміром: найбільші, великі, середні та малі банки. До групи, найбільших належать банки, сукупні акти від яких перевищують 1 млрд. грн., великі – банки з активами понад 10 млн. грн., середні – банки з активами понад 50 млн. грн., малі – до 50 млн грн.;
  • за наявністю мережі філій: банки, що відкрили філії та територіальне відокремлені підрозділи; безфіліальні банки;
  • за сферою діяльності: універсальні – банки, що здійснюють різноманітні операції та надають комплексні послуги; спеціалізовані – банки, що виконують певні специфічні операції та обслуговують окремі галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку. На сучасному етапі найпоширенішими є такі види спеціалізованих банків: іпотечні, інвестиційні, ощадні, зовнішньоекономічні, клірингові.

Спеціалізованими в Україні є два банки – Державний експортноімпортний банк України та Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Чітка спеціалізація цих банків, тобто здійснення операцій у вузьких секторах ринку, пов’язана зі слабкою диверсифікацією їх діяльності, а відтак зі збільшенням відповідних ризиків, вірогідність яких зростає, особливо в умовах нестабільної економіки. Тому державний статус дає змогу цим банкам зберігати свою спеціалізацію в кризових умовах, оскільки держава виступає своєрідним гарантом їх стабільності та фінансової стійкості.


загрузка...