Навігація
Посилання


Банківські операції

Умови депозитного договору.


Основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути:

  • назва та адреса банку, який приймає депозит;
  • назва та адреса власника коштів;
  • дата внесення депозиту;
  • дата вимоги вкладником своїх коштів;
  • відсоткова ставка за користування депозитом;
  • зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;
  • підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників.

Угода укладається у 2-ох примірниках, один із яких зберігається в клієнта, а інший у банку. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).

У свою чергу банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконувати усі умови угоди і відповідати за їхнє порушення, що відображається у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнику депозитного рахунка або виплату відсотків. Суперечності що виникають між банком і вкладником вивішується у суровому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів.

Якщо вкладник бажає змінити суму внеску – зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з строкового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою відсотків. У цьому випадку відсоток знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

Однією із форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та відсотка за ним. Сертифікат є ЦП. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати за такими ознаками:

  • спосіб випуску:
  • одноразово;
  • серіями;
  • спосіб оформлення:
  • іменні;
  • на пред’явника;
  • термін обертання:
  • термінові;
  • до запитання;
  • умови сплати відсотків:
  • регулярна сплата відсотків по закінченню визначеного розрахункового періоду;
  • виплата відсотків у день погашення сертифіката.

Строк дії сертифікату встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки ринку ЦП (фондовій біржі) сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час, як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів. Сертифікати мають обов’язково містити такі реквізити:

  • назву – ощадний (депозитний) сертифікат;
  • порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск серійний);
  • дату внесення депозиту (вкладу);
  • розмір депозиту (вкладу), який оформлений сертиф
    ікатом (літерами і цифрами);
  • зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит (вклад);
  • дату вимоги вкладником суми за сертифікатом;
  • відсоткову ставку за користування депозитом;
  • умови сплати відсоткової ставки – у разу вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого терміну;
  • назву та адресу банку – емітента, а для іменного сертифіката – назву (ім’я) вкладника;
  • місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов’язання та місце для печатки банку.

Іменні сертифікати мають мати корінці. Банк заповнює всі реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або уповноваженою ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і зберігається у банку в окремій теці. Якщо до бланка сертифіката корінець не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних сертифікатів, до якого заносяться реквізити, що відповідають реквізитам, передбаченим для корінця. Реєстраційний журнал може вміщувати й інші потрібні банку реквізити.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум з ними для юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі – для фізичних осіб, як у готівковій так і безготівковій формі. Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів.

У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред’явлення сертифіката на підставі заяви власника, у якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти. У реєстраційному журналі власників сертифікатів робиться позначка про погашення. Після цього випускається розпорядження для бухгалтерії про перерахування коштів на зазначений рахунок або про видачу готівки фізичним особам та здійснюється погашення сертифіката шляхом проставлення напису “погашено”.

Бланки сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або у вогнетривких шафах Корінці сертифікатів після відображення операції за балансом вміщуються в окремі теки. Реєстраційні журнали та теки з корінцями сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або вогнетривких шафах.

КБ ведуть журнал обліку бланків та розміщених сертифікатів, який має містити такі реквізити:

  • дату здійснення операції;
  • кількість бланків сертифікатів, що надійшли з друкарні;
  • кількість сертифікатів, наданих вкладникам (з перерахуванням від номера до номера включно);
  • кількість зіпсованих бланків сертифікатів (із зазначенням номерів);
  • залишок бланків сертифікатів на звітну дату з обов’язковою перевіркою їх наявності в касі.

КБ можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Це цінний папір, що містить безумовне грошове зобов’язання банку про сплату векселедержателю у конкретному місці та в указаний строк. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Але, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Це передатний напис на векселях, чеках та інших ЦП, що підтверджує перехід права за вказаними документами до іншої особи.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання”) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує КБ шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умови деного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом поточного рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання, по даному депозиту нараховуються мінімальні відсотки або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахунковому рахунку. Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. У противному випадку банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може позбутися вже існуючих. Комерційні банки використовують і такий метол залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в КБ кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим менший буде встановлений відсоток за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він мас право спрямувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої відсоткової політики банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних так і наявних клієнтів. У роботі КБ по залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє відсоткова політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного відсотка встановлює КБ самостійно, виходячи з облікової стави НБУ, стану грошового рину і власної депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі відсотки КБ сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, ЦП тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених відсотків або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за розрахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, відсотки нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток на них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При становленні розміру відсоткової ставки по термінових депозитах визначальним чинником є термін, на який розміщенні кошти. Чим вищий термін, тим вищі відсоткові ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку, чим ріже здійснюється виплата, тим вищий рівень відсоткової ставки. Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування і сплати простих і складних відсотків. Прості відсотки є традиційним видом обчислення прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбуваються нарахування і виплата прибутку по внеску. Дохід за складними відсотками (нарахування відсотків на відсотки) визначається так: після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховуються відсотки і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковомуперіодівідсотковаставказастосовуєтьсядоновоївжезбільшеноїсуми. Складні відсотки доцільно використовувати в тому випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску. Одним з способів стимулювання внесків є застосування відсоткової ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.


загрузка...