Навігація
Посилання


Банківські операції

Стимули залучення депозитів.


У фінансових банківських рішеннях слід враховувати, що залежно від характеру рахунків, на якому зберігаються кошти клієнтів, можлива диференціація зазначених нижче стимулів (на прикладі найістотніших груп рахунків):

  • кількість і якість банківських послуг;
  • ціна послуг у цьому банку та інших фінансово-кредитних установах;
  • швидкість проведення операцій;
  • чи клієнт користувався послугами цього банку раніше?

Сучасна банківська практика в Україні свідчить, що можлива мотивація клієнтів банку не вичерпується наведеною вище системою і є можливості вдосконалення структури залучених коштів.

Виходячи з зазначеного, можна вважати, що у фінансовій стратегії комерційного банку, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів у банку, слід застосовувати комплексний підхід. Тобто банк має створювати конкурентно здатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках «до запитання» сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них – фінансової стійкості банку.

Отже, потрібним є відповідне законодавче забезпечення нормального функціонування Фонду страхування вкладів населення, оскільки чинне законодавство не передбачає повернення вкладів клієнтам у разі банкрутства банку. Одним із інструментів, що застосовується для страхування вкладів клієнтів є використання обов’язкових резервних вимог. Ступінь впливу цього виду монетарних інструментів на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як слабкий і не значний, а от такі непрямі монетарні інструменти, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний ступень впливу. Тому в багатьох західних країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент.

Вимоги максимальних резервів використовуються практично в усіх промислово-розвинутих країнах. Проте в застосуванні цього методу регулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов’язані з національними особливостями економіки кожної країни, наприклад, найвищий рівень спостерігається в Італії, Австралії (25-) та Іспанії (17-). В Японії, навпаки, норма мінімальних резервів за останні роки становила від 2,5 до 0,125-. Банк Англії, що практично не використовує цього інструменту грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,45обсягу зобов’язань комерційних банків.

Слід зазначити, що чинне положення “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових ресурсів” є, безумовно, прогресивним і відповідає меті банківського нагляду. Проте, розвиток банківської системи потребує вдосконалення й переоцінки системи економічних нормативів, що з часом приведе до подальшого зменшення резервних вимог узагалі.

НБУ, відповідно до Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України, використовує норматив обов’язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю

за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора.

Зобов’язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку з моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

НБУ встановлює для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від природи зобов’язань (депозити, ощадні вклади, поточні рахунки клієнтів та ін.), а також строку зобов’язань чи пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви). НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нормативу обов’язкового резервування, порівнюючи суму, що визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку. За недотриманням комерційним банком нормативу резервування до комерційного банку можуть застосовуватися такі заходи впливу:

  • за один випадок – письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов’язкового резервування;
  • за другий випадок – штраф у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.

В Україні політика мінімальних резервних вимог застосовується НБУ $ 1992 року. За цей період норматив резервування змінювався досить часто (табл. 2.1). До того ж, часто змінювалися види залучених коштів, які підлягали обов’язковому резервуванню, що вкрай негативно позначилося на діяльності комерційних банків.

Норматив обов’язкового резервування коштів комерційних банків у НБУ, -

Таблиця 2.1

Як зазначалося вище, мінімальні резерви є інструментом монетарного регулювання, який придатніший для вирішення довготермінових завдань грошово-кредитної політики. Часті зміни цього інструмента не сприяють стабілізації роботи банківської системи зокрема та економіки країни у цілому. І ось чому:

  • підвищення норми резервування призводить до зростання бездоходних активів, а отже, до зниження прибутковості комерційних банків. Намагаючись компенсувати втрачений прибуток, комерційні банки підвищують вартість кредитів, що надаються, знижують процентні ставки за депозитами, здійснюють реструктизацію банківських пасивів, що в свою чергу призводить до зниження ефективності використання залучених ресурсів;
  • оскільки обов’язкове резервування є прихованою формою оподаткування, то часта зміна його норми не сприяє тому, щоб комерційні банки розробляли довгострокові стратегії розвитку. Якщо центральний банк часто змінює резервні вимоги, банки втрачають бажання надавати кредити на тривалий строк; навпаки, вони намагаються збільшити надлишкові резерви як гарантію проти ймовірної втрати ліквідності, спричиненої підвищенням резервних вимог. Збільшення (у загальній масі) частки короткострокових кредитів у перспективі негативно вплине на економіку, оскільки не вистачатиме інвестицій в обладнання та виробничі потужності.

Починаючи з 2001 року НБУ, враховуючи ситуацію у грошово-кредитній сфері, значно лібералізував механізм формування комерційними банками обов’язкових резервних вимог, а саме:

  • норма мінімальних резервів застосовується диференційовано, залежно від характеру і строку вкладу (табл. 2.2);
  • збільшився звітний період резервування від 15-ти днів до одного місяця;
  • заходи впливу за порушення комерційними банками нормативу резервування стали більш поміркованими.

Знизившись з 1 березня 2002 року норми резервування за короткостроковими депозитами фізичних осіб у національній валюті до 6-, за довгостроковими депозитами у національній валюті до 2(для фізичних осіб) та 4(для юридичних осіб) (табл. 2.2), НБУ створив хороші передумови для комерційних банків щодо залучення коштів у національній валюті до банківської системи, особливо строкових коштів громадян (заощаджень).

Таблиця 2.2. Норми формування комерційними банками обов’язкових резервів залежно від виду залучених коштів

Це сприятиме подальшій переорієнтації комерційних банків на залучення коштів у національній грошовій одиниці, а не в іноземній валюті (оскільки норми резервування депозитних операцій у іноземній валюті значно вищі), а також дозволить збільшити питому вагу строкових депозитів у структурі залучених

Сучасне трактування мінімальних резервів передбачає їх переважне використання у практиці грошово-кредитного регулювання для розв’язання довготермінових проблем стабілізації грошового обігу й антиінфляційної боротьби.

Метою застосування резервних вимог є :

  • обмеження темпів зростання грошової маси;
  • вилучення надлишкових коштів із грошової сфери;
  • формування жорсткого зв’язку між грошовою базою і грошовою масою;
  • регулювання попиту на банківські ресурси.

Роль мінімальних резервів для високо розвинутої банківської системи полягає не в тому, що вони є фондом ліквідності, а тому, що вони – інструмент регулювання кредитної діяльності банків.

Мінімальні резервні вимоги використовуються практично в усіх промислово розвинених країнах. Проте застосування цього методу регулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов’язані з національними особливостями економіки кожної країни.

Норма мінімальних резервних вимог встановлюється у законодавчому порядку. Механізм застосування резервних вимог досить диференційований залежно від країни як якісно, так і кількісно.

Перш за все неоднакова «база» обов’язкових резервів, що проявляється у встановленні вимог до різних частин балансу – активів чи пасивів комерційних банків. Нині найпоширенішою формою встановлення резервних вимог є визначення норми резервування як процента від зобов’язань. При цьому вимоги можуть встановлюватися до загальної суми пасивів або до окремих їх частин, що на практиці зустрічається найчастіше. Загальновизнані пасиви для встановлення резервних вимог – строкові депозити і депозити до запитання. Інший метод, що використовується значно рідше (до недавнього застосовувався у Франції), полягає у встановленні резервних вимог у процентах від суми кредитування: обов’язкові резерви розраховуються на основі суми кредитів, що надаються банком.


загрузка...