Навігація
Посилання


Банківські операції

Формування зобов’язань банку.


Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів. Можливість у залученні комерційними банками коштів регулюється НБУ у загальній сумі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку. Зобов’язання банку – це вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. Структуру зобов’язань банку розглянемо на рис. 2.7.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних операцій, при цьому використовують різні види банківських рахунків. Динаміку депозитних ресурсів коштів населення та підприємств, організацій зведено в табл. 2.3, 2.4. Розглядаючи дані табл. 2.3, можна зробити висновки, що вклади населення за період 2000-2002 рр. Виросли всього – в 2,9 рази, в національній валюті – в 3,4 рази, в іноземній валюті – в 2,3 рази.

Проаналізувавши дані табл. 2.4, можна помітити значну довіру юридичних та фізичних осіб до банківської системи, а саме кошти на рахунках підприємств, організацій, населення в банках України за період 20002002 рр. значно зросли: всього – в 2 рази, в національній валюті – в 2,2 рази; в іноземній валюті – в 1,7 рази.

Рис. 2.7 Структура зобов’язань банку

Таблиця 2.3. Вклади населення в комерційних банках України (у національній та іноземній валютах; млн. грн.)

Таблиця 2.4. Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення в банках України (на кінець року; млн. грн.)

Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Класифікацію депозитів показано на рис. 2.8

Рис. 2.8. Класифікація депозитів

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на «рахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, сконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунк

у, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються асі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок – активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердраф том може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Строкові вклади – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий – у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями, за способом оформлення – на іменні та на пред’явника, за терміном обертання – на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів – на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни лри цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається через їх викуп після закінчення терміну обертання або ж через достроковий викуп векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, який одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.

В Україні банківські векселі зараз не застосовуються.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умов даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, такого що передбачає право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з обліково» ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів.


загрузка...