Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ. Глава 1 Розвиток кримінального процесуального законодавства України. § 1.1. Становлення кримінального процесуального законодавства


Кримінальне процесуальне законодавство України має давню історію, на початку якої існує звичаєве право, правові традиції. Першопочатковою формою процесу була приватнопозовна, або обвинувальна. Процес починався з волі потерпілого і відбувався у вигляді змагальності сторін (позивача-обвинувача і відповідача-обвинуваченого) перед пасивним судом. Такий процес існував ще до появи держави. Лише через певний час, коли розвинувся погляд на злочин як діяння, небезпечне для всього суспільства, держава почала брати на себе функцію активного кримінального переслідування.

Надалі відбувається формування князівського судочинства, зафіксоване в збірнику «Руська правда», складеному в Київській державі у ХІ-ХІІ столітті.

У період перебування українських земель у складі Литовсько-Польської держави основні положення процедури переслідування осіб, винних у вчиненні злочину, зазнали значних змін, хоча й не були позбавлені характерних ознак, притаманних давньому слов´янському судоустрою. Особливістю тогочасної правової системи стало виокремлення у самостійну правову галузь процесуального права процедури судового переслідування винних у вчиненні злочину осіб, яка мала назву «поступок правний».

У Козацьку добу для відправлення кримінального правосуддя, у зв´язку з ліквідацією польського законодавства, характерним було створення козацького права, основою якого були правовий звичай, запозичений у запорожців, та унормоване на його підставі гетьманами і полковниками звичаєве право.

У другій половині XVIII століття неодноразово здійснювались спроби кодифікації українського процесуального права. Внаслідок діяльності кодифікаційних комісій з´явилися «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), «Процес короткий приказний» (1734 р.), «Суд і розправа в правах малоросійських» (1750 р.) та «Екстракт малоросійських прав» (1767 р.).

Так, збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ» передбачав таку систему судочинства: «Судові справи з наступних скарг: у Сільських судах на козаків і жителів тих же сіл, у Міських або Ратушних судах на міщан і селян, в Магістратських судах привілейованих міст на городян і місцевих жителів тих же міст, в Сотенних судах на сотенних чиновників і козаків цих сотень, в Полкових судах і Канцелярії на полкову старшину, сотників і значкових товаришів, у Військовій Генеральній Канцелярії і в Генеральному Суді на генеральну старшину, на полковників і бунчукових товаришів».

Нові елементи відправлення правосуддя на українських землях, що в XIX сторіччі перебували в складі Російської імперії, вводила судова реформа 1864 року. Концептуальною основою реформи було:

  • 1) створення незалежної судової влади;
  • 2) введення кримінального процесу змішаного типу;
  • 3) введення замість формальної вільної оцінки доказів;
  • 4) обмеження наглядових повноважень прокуратури;
  • 5) формування суду присяжних.

Кримінально-процесуальний кодекс УСРР 1922 року у своїй основі повторював основні положення ленінського декрету 1918 року «Про суд», метою якого була руйнація процедури судового провадження за статутами 1864 року. На

томість КПК УСРР 1922 року проголошував демократичні принципи кримінального процесу: змагальність, рівноправність сторін, право обвинуваченого на захист тощо. Наголошувалося, що злочинність і покарання діянь визначається кримінальним законом, який діяв на момент вчинення злочину. Водночас зазначалося, що закони, які скасовують злочинність діяння чи пом´якшують його караність, мають зворотну силу. Принциповим було положення про те, що «ніхто не може бути позбавлений волі та взятий під варту інакше, як у зазначених в законі випадках та у визначеному законом порядку». Докладно регламентувалась діяльність органів дізнання та попереднього слідства; віддання до суду, судовий розгляд, постановлення вироку, його оскарження й перегляд. Проголошувалась публічність усіх судових засідань, за винятком випадків, що потребували збереження військової чи державної таємниці. До зали судового засідання не допускалися також особи, які не досягли 14 років. Проте демократичні норми кримінального процесу не завжди втілювалися в життя. КПК УСРР не передбачав участі захисника в попередньому слідстві. Дія низки його статей не поширювалася на справи, що розглядалися губернськими революційними трибуналами, зокрема обвинувальний висновок не вручався, а лише оголошувався обвинуваченому під розписку за 24 години до суду.

Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1927 року порівняно з КПК УСРР 1922 року доповнювався новими положеннями, які відображали тенденцію посилення впливу держави на суспільство. Значно розширилися повноваження органів дізнання, зокрема вони отримали право направляти в суд справи, де попереднє слідство не було обов´язковим. Звужувалося право на захист. Захисник мав право вступити в процес лише на стадії судового розгляду, а в справах про контрреволюційні злочини його могли допитати як свідка. Деякі справи підлягали розгляду надзвичайними судами й революційними трибуналами. Норми цього КПК уже не поширювалися на органи дізнання Державного політичного управління (ДПУ).

Наступним нормативним актом, який на довгі роки визначив основи і порядок кримінально-процесуальної діяльності був Кримінально-процесуальний кодекс, прийнятий 28 грудня 1960 року і введений у дію 1 квітня 1961 року. За роки свого існування цей Кодекс зазнав суттєвих змін, як у радянській Україні, так і після набуття Україною незалежності.

Питання для самоконтролю

  1. Порядок кримінальної процесуальної діяльності за часів зародження держави.
  2. Перші нормативні акти регулювання кримінальної процесуальної діяльності.
  3. Основні кодифіковані джерела регулювання кримінальної процесуальної діяльності.

загрузка...