Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

§ 1.2. Реформування та сучасний стан кримінального процесуального законодавства


З 1992 року в Україні суттєво змінилась концепція першочергових завдань і мети кримінально-процесуальної діяльності. Після набуття нашою країною незалежності та кардинальних змін у політичній, суспільній і соціальній сферах не тільки до окремих норм Кримінально-процесуального кодексу України, а навіть цілих глав і розділів внесено зміни та доповнення ідеологічного характеру, а відповідно зміни, викликані потребою переорієнтувати дізнання, досудове слідство та судовий розгляд справ на нові засади.

28 квітня 1992 року постановою Верховної Ради України було затверджено Концепцію судово-правової реформи в Україні, у якій обгрунтовано нагальну, серед інших завдань, необхідність докорінної зміни засад і процедури кримінального процесу. У Конепції було визначено основи судово-правової реформи: створення такої форми судочинства, яка б максимально гарантувала право кожної людини на судовий захист; створення умов для дійсної змагальності й реальної дії засад презумпції невинуватості; радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства; диференціювання форм судочинства, зокрема залежно від ступеня тяжкості злочину; розгляд у судовому провадженні окремих категорій кримінальних справ суддями одноособово, а також колегіями професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів; встановлення судового контролю за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень органів, які здійснюють досудове розслідування, що обмежують права громадян; повернення ліквідованої в двадцяті роки минулого століття апеляційної перевірки законності й обґрунтованості судових рішень, зміни підстав і порядку касаційного провадження та провадження за ново виявленими обставинами.

На виконання цих завдань до чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства, починаючи з цього ж 1992 року, було внесено суттєві зміни й доповнення. 31 жовтня 1995 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи», згідно з яким наша держава взяла на себе зобов´язання привести своє національне законодавство у відповідність до загальновизнаних норм міжнародного права та процесуальних нормативів, передбачених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до цього Закону, а особливо після прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, реформування кримінального і кримінального процесуального законодавства відбувалося ще активніше. В основу розробки законів України щодо змін і доповнень кримінально-процесуального законодавства було покладено Конституцію України, а також міжнародно-правові акти, обов´язковість яких визнано Україною (насамперед такі важливі документи у сфері регулювання кримінального судочинства, як Загальна декларація прав людини (1948 р.); Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); Основні принципи незалежності судових органів (1985 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув´язненню у будь-якій формі (1988 р.) та ін.).

Завдяки таким змінам і доповненням чинне з 1961 року кримінально-процесуальне законодавство за останні роки зазнало змін, що були спрямовані на реалізацію вимо

г Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, це стосується забезпечення прав учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, прав потерпілого, усунення обвинувального ухилу в діяльності суду, розширення судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на етапі досудового провадження у кримінальних справах і оскарження до суду рішень органу дізнання, слідчого та прокурора. Було змінено пріоритети у завданнях кримінального судочинства: головним замість швидкого і повного розкриття злочинів стала охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь; законодавчо закріплено змагальність і диспозитивність кримінального процесу; звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами тільки за рішенням суду, закриття судом справи у разі відмови прокурора від обвинувачення тощо. Однак внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України не забезпечувало повною мірою створення сучасного нормативного акта, який водночас ефективно виконував би завдання захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та забезпечував кримінальне переслідування злочинців. Ось чому одночасно із удосконаленням норм чинного кримінально-процесуального закону народними депутатами за участю науковців і практиків активно розроблялися проекти нового кримінального процесуального кодексу.

Наступними кроками з реформування кримінального процесуального законодавства України стало затвердження Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів"» Концепції, у преамбулі якої було вказано, що докорінні зміни в соціально-політичних та інших умовах життя суспільства і держави на нинішньому етапі розвитку України та прийняття Конституції України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції в напрямі подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов´язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством.

Метою Концепції реформування кримінальної юстиції України було визначено підвищення її ефективності для забезпечення прав і свобод людини, для чого вона мала будуватися на таких принципах, як верховенство права; гуманізація законодавства у сфері кримінальної юстиції; поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інтересів; невідворотність відповідальності та покарання за кримінально карані діяння; гарантування права на судовий захист; забезпечення рівності всіх перед законом та процесуальної рівності сторін у кримінальному провадженні; відповідність нормативних актів з питань функціонування кримінальної юстиції вимогам міжнародних договорів, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України. Концепція передбачила конкретні завдання щодо реформування кримінального судочинства, а саме: удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного законодавства, в тому числі з урахуванням світового досвіду; реформування процедури досудового розслідування; реорганізацію системи органів досудового розслідування, функціональне відмежування їхньої діяльності від діяльності розвідувальних і контр розвідувальних органів; забезпечення ефективності кримінального судочинства; посилення захисту прав та інтересів потерпілих; гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди.

На підставі вимог і основних положень Концепції було прискорено роботу над проектом нового кримінального процесуального законодавства України. Відтак, 13 квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України), який вступив у дію 20 листопада 2012 року. Цей Кодекс, виходячи із головного завдання кримінального судочинства захисту прав, свобод та законних інтересів людини, встановив на відміну від Кримінально-процесуального кодексу 1960 року нову систему засад, функцій, процедури, стадій, етапів, процесуальних інститутів у кримінальному провадженні, сутність яких буде розглянуто в цьому навчальному посібнику.

Питання для самоконтролю

  1. Причини проведення судово-правової реформи в Україні на початку 90-х років XX століття.
  2. Концептуальні положення судово-правової реформи в Україні на початку 1990-х років.
  3. Реформування кримінального судочинства в Україні з початку XXI століття.

загрузка...