Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

§ 8.2. Правове регулювання підстав зупинення досудового розслідування


Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 280 КПК України однією з підстав зупинення досудового розслідування є тяжка хвороба підозрюваного, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні. При цьому в законі не вказано конкретних ознак захворювання, що дають змогу відрізнити його від інших розладів здоров´я, які не тягнуть за собою зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні. У слідчій практиці можливі випадки зупинення провадження лише на підставі констатації факту захворювання без з´ясування тяжкості і наслідків хворобливого стану підозрюваного.

Право на зупинення досудового розслідування у разі коли тяжка хвороба підозрюваного перешкоджає закінченню провадження, виникає за наявності таких самих умов, як і в разі не встановлення місцезнаходження підозрюваного, з тією лише різницею, що тут відомо, де знаходиться підозрюваний, однак його тяжка хвороба позбавляє слідчого можливості провадити за його участю необхідні слідчі дії та перешкоджає закінченню провадження у справі.

Винесенню постанови про зупинення досудового розслідування у випадку психічного або іншого тяжкого захворювання підозрюваного передує:

  • встановлення наявності необхідних законом умов для зупинення провадження за даною підставою;
  • прийняття в разі потреби належних заходів до поміщення підозрюваного до медичного закладу;
  • вирішення питання про збереження, скасування або зміну запобіжного заходу, якщо такий раніше обирався.

Цим визначається зміст процесуального порядку зупинення досудового розслідування у випадку тяжкої хвороби підозрюваного.

Закон пов´язує зупинення провадження за розглянутою підставою з визначеними умовами, регламентованими КПК України.

Зупинення досудового розслідування у зв´язку з тим, що підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, провадиться за таких процесуальних умов:

  • у провадженні зібрано достатні та неспростовні докази, які вказують на те, що кримінальне правопорушення вчинено певною особою;
  • особа набула статусу підозрюваного, їй повідомлено про підозру;
  • виконано всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе до зупинення кримінального провадження;
  • тяжка хвороба підозрюваного підтверджена відповідним медичним висновком.

Якщо підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, досудове розслідування зупиняється, якщо прокурор, слідчий мають про це достовірні дані. Закон не містить переліку таких захворювань, він лише вказує, що воно повинно бути тяжким. Вважається, що тяжким визнається захворювання, за якого стан здоров´я підозрюваного перешкоджає можливості його участі у кримінальному провадженні.

Хвороба обвинуваченого є підставою для зупинення досудового розслідування тоді, коли вона є тимчасовою, а її тяжкість не дозволяє здійснити допит або ознайомити підозрюваного з матеріалами справи, тобто виключає можливість провадження слідчих дій за участю обвинуваченого.

Тяжка хвороба підозрюваного може протікати в різноманітних формах і мати різні наслідки. Хвороби людини за тяжкістю, тривалістю і виліковністю різноман

ітні. Деякі захворювання хронічні, за винятком періодів загострення, не можуть вважатися підставою до зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні (діабет, туберкульоз, втрата зору, слуху тощо).

Хронічні (астма, діабет, туберкульоз тощо) у момент загострення виключають можливість участі підозрюваного в справі. Ангіна, катар верхніх дихальних шляхів, грип і подібні їм, як правило, лікують за короткий період і не завжди можуть розглядатися як перешкода до провадження у справі.

Отже, розмаїття захворювань припускає і різні способи посвідчення хвороби підозрюваного. Якщо факт хвороби очевидний, а її тяжкість і результат можуть бути встановлені лікуючим лікарем, то достатньо довідки. У тих випадках, коли лікар одноосібно не в змозі визначити природу захворювання, необхідна судово-медична експертиза.

Таким чином, фізична хвороба, на відміну від психічного розладу, може засвідчуватися: довідкою лікаря, який працює в медичному закладі; висновком судово-медичної експертизи.

З іншого боку, захворювання епізодичні, але обтяжені високою температурою, втратою свідомості, тобто з тимчасовим різким погіршенням здоров´я виключають можливість залучення підозрюваного в цей період до участі в кримінальному провадженні.

До таких хвороб, крім гострих захворювань і загострення хронічних хвороб, варто віднести інфаркт міокарда, гіпертонію в гострій формі і деякі інфекційні хвороби, що вимагають безумовної госпіталізації хворих, а іноді й осіб, які контактують з ними.

Деякі автори як додаткову ознаку тяжкого захворювання підозрюваного вказують ймовірний ступінь його виліковності і тривалості хвороби. Безумовно, вказівка на тривалість хвороби дає змогу більш точно визначити, чи може те або інше захворювання підозрюваного стати основою для зупинення провадження. Якщо хвороба нетривала і її лікування питання кількох днів, провадження не можна бути зупинити.

Разом з тим викликає сумнів необхідність пов´язувати зупинення провадження з виліковністю хвороби. Якщо таке зупинення допускається лише у випадку захворювання підозрюваного на виліковну хворобу, то зупинення справи неможливе при загостренні в обвинуваченого хронічних захворювань (астми, діабету тощо), що нерідко виявляються невиліковними. І в цих випадках створюються ті об´єктивні перешкоди, що вимагають зупинення кримінального провадження.

На практиці в деяких випадках слідчі не встановлюють виду, характеру, тяжкості захворювання і зупиняють провадження, обмежившись констатацією хворобливого стану підозрюваного.

Одержати повідомлення про хворобу підозрюваного слідчий може з різних джерел (заява самого підозрюваного, його родичів, повідомлення начальника слідчого ізолятора тощо). Однак ці відомості не є достатньою підставою для зупинення провадження.

Хвороба підозрюваного повинна бути засвідчена фахівцем (лікарем), який працює в медичному закладі. Важливо і те, до якого виду належить захворювання: до фізичного або психічного.

Деякі практичні працівники думають, що у випадку психічного захворювання підозрюваного слідчий має право зупинити досудове розслідування на підставі лише довідки лікаря. Однак необхідно обов´язково провести експертизу. Питання про зупинення розслідування може бути вирішене тільки після висновку судово-психіатричної експертизи про те, що хвороба підозрюваного виключає необхідність зупинення справи або застосування примусових заходів медичного характеру.

Таким чином, документом, що засвідчує психічну хворобу підозрюваного, це висновок експерта. Іноді при госпіталізації психічно хворого лікарі-психіатри проводять експертизу з власної ініціативи.

Фізична недуга підозрюваного на відміну від психічного захворювання не вимагає обов´язкового провадження судово-медичної експертизи. Відповідно до закону слідчий, який зупиняє провадження в справі, має право обмежитися довідкою лікаря, який працює в медичному закладі.

У юридичній літературі думки щодо цього питання також різняться. Одні автори наголошують, що наявність фізичного захворювання підозрюваного засвідчується лікарем, який працює в медичному закладі.

Інші припускають можливість у сумнівних випадках вирішувати питання про стан здоров´я підозрюваного шляхом проведення судово-медичної експертизи. Питання, яким документом (довідкою) або висновком судово-медичного експерта належно встановлюється хвороба підозрюваного, варто вирішувати виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням характеру захворювання.

Одержавши відомості про стан здоров´я підозрюваного і переконавшись в тому, що хвороба виключає можливість його участі в кримінальному процесі, слідчий, який зупиняє провадження у справі, у необхідних випадках вживає заходів, щоб помістити підозрюваного в медичний заклад на лікування.

Кримінальним, кримінальним процесуальним законодавством і відомчими інструкціями передбачено кілька заходів, пов´язаних з направленням підозрюваного в медичний заклад. Будучи подібними, ці заходи відрізняються один від одного як за юридичною природою, так і за правовими наслідками. До них належать:

  • поміщення підозрюваного до медичного закладу для стаціонарного спостереження у зв´язку з проведенням експертизи;
  • поміщення душевнохворого до психіатричної лікарні загального або спеціального типу у зв´язку зі звільненням від кримінальної відповідальності або покарання, або за призначенням суду примусового лікування обвинуваченого, який страждає на тимчасовий розлад нервово-психічної діяльності, і зупинення справи;
  • направлення підозрюваного, який захворів тимчасовим психічним розладом у період ведення розслідування, на обов´язкове лікування до психіатричної лікарні загального або спеціального типу і зупинення досудового розслідування.

Якщо в процесі розслідування встановлено, що особа після здійснення злочину занедужала на психічне захворювання і ця хвороба є тимчасовим розладом нервовопсихічної діяльності, кримінальне провадження повинно бути зупинено до видужання підозрюваного.

У випадках, коли розслідуванням, на підставі відповідних медичних документів, буде встановлено, що підозрюваний після вчинення злочину захворів на тяжку хворобу, слідчий зупиняє провадження у справі до видужання підозрюваного. При цьому слідчий долучає до матеріалів провадження медичні документи, які підтверджують факт тяжкої хвороби підозрюваного.

Розслідування зупиняється мотивованою постановою слідчого до одужання підозрюваного. Обраний щодо нього запобіжний захід може бути скасовано або змінено за наявності для того підстав і доцільності.

У разі зупинення розслідування при тимчасовому захворюванні підозрюваного обраний щодо нього запобіжний захід може бути залишено, змінено або скасовано. Зміна або скасування запобіжного заходу не повинні ставити під загрозу вирішення завдань кримінального провадження.

Якщо при зупиненні провадження запобіжний захід у виді взяття під варту залишився в силі необхідно враховувати, що в цьому випадку плин строків розслідування зупинений, а строки тримання під вартою продовжують спливати і в необхідних випадках мають бути подовжені. Якщо захворів один підозрюваний, а їх у провадженні кілька, слідчий повинен визначитися щодо доцільності виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження щодо підозрюваного, який захворів тяжкою хворобою.

Якщо у слідчого виникає сумнів щодо осудності підозрюваного або здібності його усвідомлювати свої дії або керувати ними, судово-психіатрична експертиза має бути призначена обов´язково (п. 3 ч. 2 ст. 242 КПК України). Експерти-психіатри повинні відповісти на такі запитання: чи хворий підозрюваний на психічне захворювання; який його характер (хронічне чи тимчасове); чи позбавляє хвороба підозрюваного можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними; чи становить особа через свій стан небезпеку для суспільства; чи потребує вона примусового лікування тощо. Слідчий за ухвалою суду може направити підозрюваного до відповідного медичного закладу для обстеження, нагляду та лікування. Згідно з ч. 3 ст. 242 КПК України примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду. Згідно з ч. 2 ст. 197 КПК України у строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

У тих випадках, коли з метою встановлення психічного (інколи й фізичного) стану підозрюваного призначається судова експертиза, до одержання її результатів досудове розслідування в справі не може бути зупинено. Призначення та проведення експертизи є слідчою дією, а згідно з ч. 2 ст. 280 КПК України до зупинення досудового розслідування слідчий зобов´язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе.

Після видужання підозрюваного досудове розслідування відновлюється і закінчується на загальних підставах. Якщо на час розгляду питання про відновлення кримінального провадження закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або прийнято закон, який усуває кримінальну відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо особа, щодо якої розглядається питання, не заперечує проти цього.

Зупинення досудового розслідування, коли підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме, провадиться за таких процесуальних умов:

  • у провадженні зібрано достатні та неспростовні докази, які вказують на те, що кримінальне правопорушення вчинено певною особою;
  • особа набула статусу підозрюваного, їй повідомлено про підозру;
  • виконано всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе до зупинення кримінального провадження;
  • виконано всі дії для встановлення місцезнаходження підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме;
  • підозрюваний (обвинувачений) переховується від органів слідства та суду, а вжитими заходами встановити його місцезнаходження в процесі розслідування не вдалося.

Коли місцезнаходження підозрюваного невідоме і він переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, досудове розслідування зупиняється, якщо підозрюваний свідомо переховується від органів розслідування та суду, і прокурор, слідчий мають про це достовірні дані.

Слідчий повинен встановити причини, через які йому невідомо місцезнаходження підозрюваного, вони обов´язково повинні встановлюватися, оскільки кожна з них тягне різні кримінально-процесуальні та кримінально-правові наслідки. Так, коли невідоме місцезнаходження підозрюваного та він не має на меті переховуватися від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не зупиняється і після їх закінчення кримінальне провадження повинно бути закрито. Коли ж особа свідомо переховується від органів слідства та суду це обумовлює можливість її затримання, обрання щодо неї більш суворого запобіжного заходу або навіть притягнення до кримінальної відповідальності, якщо переховування було пов´язано із втечею з-під варти. Крім того, у цьому випадку перебіг строків давності зупиняється і відновлюється лише після затримання підозрюваного чи його явки.

Стаття 281 КПК України передбачає, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 281 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 281 КПК України здійснення розшуку підозрюваного може бути доручено оперативним підрозділам.

Зупинення провадження у всій справі не допускається, якщо обвинувачення пред´явлене кільком особам, а підстава зупинення стосується лише деяких з них, тоді питання про винність підозрюваних, котрих не стосується підстава зупинення справи, залишається не вирішеним протягом тривалого часу.

У разі виявлення слідчим процесуальної необхідності у виділенні матеріалів досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень, в окреме кримінальне провадження він вносить клопотання про виділення матеріалів досудового розслідування на розгляд прокурору.

Закон забороняє виділення в окреме провадження матеріалів досудового розслідування у випадку, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Оскільки рішення про об´єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається виключно прокурором, саме на нього покладається обов´язок вирішити питання про те, чи може негативно позначитися на повноті досудового розслідування та судового розгляду таке об´єднання чи виділення матеріалів.

Рішення про виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором у вигляді відповідної постанови, у якій зазначається про: прокурора, який вивчає матеріали досудових розслідувань; короткий виклад обставин кримінального провадження, розслідування за яким здійснюється стосовно кількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного (одних) кримінального правопорушення; обґрунтування необхідності виділення матеріалів в окреме провадження; у резолютивній частині зазначається вимога про виділення матеріалів досудового розслідування, а також доручення конкретному слідчому провести досудове розслідування.

Проте у випадку, коли кілька підозрюваних перебувають під вартою, зупинити все провадження просто неможливо, бо правовідносини слідчого й інших підозрюваних не зупиняються і мають інтенсивний характер (арештований заявляє відвід експерту, подає клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи, висловлює бажання дати показання тощо), а з іншого боку, у такому провадженні продовжує спливати строк тримання під вартою. Тому питання вирішується однозначно: кримінальне провадження щодо підозрюваних, які переховуються від розслідування і суду, виділяється, а стосовно інших закінчується в традиційному порядку. Якщо після зупинення справи розшукуваних обвинувачених буде знайдено, справа може бути, якщо це можливо, знову об´єднана в одне провадження.

Стосовно умов, за яких та або інша особа може бути віднесена до категорії таких, що укриваються від розслідування, у юридичній літературі немає єдиної думки. Розшук обвинуваченого здійснюється за допомогою оперативно-розшукових дій оперативних підрозділів та адміністративно-правових дій уповноважених на те осіб. Слідчий має право робити запити, вимагати довідки, давати окремі доручення та отримувати інформацію з питань, що його цікавлять.

Особа визнається такою, що переховується від розслідування і суду, якщо встановлено, що вона живе під чужим прізвищем або взагалі без документів, систематично переїжджає з місця на місце тощо. У даному випадку переховування підозрюваного від розслідування і суду характеризується колом ознак, які дають підстави думати, що особа ухиляється від кримінальної відповідальності. Однак факти, відірвані від цілей і мотивів, якими керувалася особа, здійснюючи ту чи іншу дію, не завжди дають можливість точно визначити, переховується ця особа від розслідування, чи ні.

Необхідно встановити, що зміна місця проживання, використання особою підроблених документів було з єдиною метою уникнути кримінальної відповідальності, сховатися від розслідування і суду.

Ухилення від кримінальної відповідальності може здійснюватися в різних формах: таємна зміна місця проживання, проживання за підробленими документами, без документів, без прописки тощо. Усе це характеризує стан обвинуваченого як нелегальний. Отже, особою, яка переховується від розслідування і суду, визнається той, хто, усвідомлюючи можливість притягнення до кримінальної відповідальності, навмисне вживає заходів, що ускладнюють виявлення його місцезнаходження органами досудового розслідування.

До обставин, що перешкоджають встановленню місця перебування підслідного і не пов´язані з його навмисним ухиленням від кримінальної відповідальності, відносяться: смерть внаслідок старості, тривалої хронічної хвороби, раптова смерть, самогубство або нещасний випадок зі смертельним наслідком, коли особистість померлих залишається невідомою. Сюди варто віднести і такі ситуації, коли людина жива, але встановити її місцезнаходження важко через хворобливий стан обвинуваченого. Сам він позбавлений можливості повідомити про себе які-небудь відомості, а документів, що посвідчують його особистість, немає.

Таким чином, підозрюваний, який не вживає свідомих, активних заходів до ухилення від кримінальної відповідальності, не може розглядатися як особа, яка переховується від розслідування і суду. До цієї категорії належать також особи, які після здійснення злочину змінили місце проживання з дотриманням правил реєстрації, або після закінчення служби в армії.

Перед тим як оголосити розшук підозрюваного, який переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, слідчий повинен вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження. Якщо в результаті вжитих заходів місцезнаходження підозрюваного встановити не вдалося, оголошується його розшук. До матеріалів досудового розслідування додаються документи, які свідчать про те, що підозрюваний переховується і його місцезнаходження невідоме, а саме: підтвердження про отримання підозрюваним повістки про виклик (ст. 133 КПК України); постанова про привід підозрюваного і результати її виконання (відповідно до вимог ст.ст. 140-143 КПК України); протоколи допитів, інших слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, які було проведено з метою встановлення місцезнаходження підозрюваного; довідки (з місця роботи, навчання, паспортної служби, військкомату, прикордонної служби, медичного закладу) тощо.

Оголошення розшуку підозрюваного здійснюється шляхом винесення слідчим або прокурором відповідної постанови. Якщо досудове розслідування не зупиняється, складається окрема постанова про оголошення розшуку підозрюваного. Постанова складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної. У вступній частині зазначаються: назва постанови, дата і місце її складення, посада, спеціальне звання (класний чин), прізвище та ініціали службової особи, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, найменування кримінального провадження; в описовій викладаються всі обставини кримінального правопорушення та його правова кваліфікація, відомості про підозрюваного, його зв´язки і місця можливого перебування, а також дані про те, що він переховується від органів досудового розслідування; у резолютивній констатуються прийняті рішення: про оголошення розшуку підозрюваного, про обрання щодо нього запобіжного заходу, про доручення розшуку оперативним підрозділам тощо.

Якщо одночасно з оголошенням розшуку підозрюваного досудове розслідування зупиняється відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України, то про розшук підозрюваного вказується в постанові про зупинення досудового розслідування.

Відомості про оголошення та орган, якому доручається його здійснення, негайно вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку, передбаченому КПК України та Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року № 69.

Розшук підозрюваного може здійснюватися особисто слідчим або доручатися оперативним підрозділам, перелік яких передбачено у ст. 41 КПК України. Про це слідчий зазначає в постанові про оголошення розшуку. Порядок розшуку підозрюваного на підставі постанови слідчого і доручення про розшук здійснюється оперативними підрозділами згідно з відомчими нормативно-правовими актами.

З метою розшуку підозрюваного можуть проводитися негласні слідчі (розшукові) дії в порядку, передбаченому ст.ст. 246-275 КПК України, а також оперативно-розшукові заходи.

При встановленні місцезнаходження підозрюваного, який переховувався від органів досудового розслідування, службові особи оперативних підрозділів вживають заходів щодо його затримання та доставлення до місця, де здійснюється кримінальне провадження.

Слідчий також має право через пресу, радіо й телебачення звертатись в особливо важливих випадках до населення по допомогу в розшуку підозрюваного та з пропозиціями повідомляти будь-яку інформацію, яка стосується справи.

Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий може знайомити оперативного працівника з матеріалами кримінального провадження. Слідчий та оперативний працівник забезпечують об´єктивну перевірку й реалізацію оперативної інформації в ході розслідування провадження, несуть відповідальність за розголошення джерел та способів її отримання. Матеріали кримінального провадження можуть розголошуватись тільки з дозволу слідчого. Оперативний працівник самостійний у виборі засобів і методів оперативної роботи і не має права втручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Зазначимо, що зупинення досудового розслідування у зв´язку з тим, що місцезнаходження підозрюваного невідоме, свідчить про невиконання завдань кримінального провадження, оскільки особу, що вчинила кримінальне правопорушення, встановлено, але юридичної відповідальності, передбаченої кримінальним законом, не настало, а кримінальне правопорушення цілком слушно вважається нерозкритим. Тому питання активної процесуальної діяльності слідчого щодо організації розшуку підозрюваного є актуальними.

Зупинення досудового розслідування, коли місцезнаходження підозрюваного невідоме, в науці кримінального процесу має два смислові значення. По-перше, це певний етап у розслідуванні кримінального провадження, на якому припиняється перебіг строку розслідування і кримінальний процес в цілому, коли за зупиненим провадженням не можна проводити будь-які слідчі та процесуальні дії. По-друге, зупинення досудового розслідування це правовий інститут (юридичний факт), коли необхідно зробити тимчасову перерву у провадженні у справі зважаючи на неможливість закінчення розслідування в установленому законом порядку.

Зрозуміло, обсяг і характер вжитих заходів обумовлюються конкретними обставинами провадження і реальними можливостями, які мають органи розслідування. Проте найбільш поширеною в юридичній літературі є думка про те, що зупинення досудового розслідування це вимушена перерва в провадженні розслідування через об´єктивні й суб´єктивні причини внаслідок неможливості його провадження за передбаченими у законі підставами. Отже, сутністю зупинення досудового розслідування ключовим словом є «перерва» це проміжок часу, певний відрізок, який може бути коротким або досить тривалим і навіть продовжуватись з розшуку підозрюваного до закінчення строків давності.

Слідчий, отримавши повідомлення про затримання або знайдення розшукуваного підозрюваного, виносить постанову про відновлення досудового розслідування та провадить необхідні слідчі дії, забезпечуючи право обвинуваченого на захист. Досудове розслідування може бути відновлено за необхідності і без факту затримання підозрюваного.

Відновлення розслідування та його зупинення можуть повторюватися. Головне забезпечення вирішення завдань досудового розслідування та при цьому виконання вимог закону і додержання процесуальної форми по суті.

Вимога закону про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні лише за наявності даних про здійснення кримінального правопорушення підозрюваним обумовлено тим, що за відсутності таких необхідно невідкладне й активне провадження слідчих та інших кримінально-процесуальних дій з розкриття кримінального правопорушення і встановлення особи, яка його вчинила.

Зупинення досудового розслідування на підставі необхідності виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва, провадиться за таких процесуальних умов:

  • у провадженні зібрано достатні та неспростовні докази, які вказують на те, що кримінальне правопорушення вчинено певною особою;
  • особа набула статусу підозрюваного, їй повідомлено про підозру;
  • виконано всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе до зупинення кримінального провадження;
  • матеріали кримінального провадження повинні містити запит, складений відповідно до ст. 552 КПК України, і документи, що до нього додаються.

Згідно зі ст. 542 КПК України міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження.

Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК України і чинними міжнародними договорами України (ст. 543 КПК України).

Зміст і форма запиту про міжнародну правову допомогу повинні відповідати вимогам міжнародного договору України, що застосовується у конкретному випадку. Запит може бути складений у формі доручення.

Відповідно до ч. 2 ст. 552 КПК України запит про міжнародну правову допомогу повинен містити:

  • назву органу, який звертається по допомогу, та компетентного органу запитуваної сторони;
  • посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання засади взаємності;
  • найменування кримінального провадження, щодо якого запитується міжнародна правова допомога;
  • стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію;
  • відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України;
  • відомості про відповідну особу, зокрема її ім´я та прізвище, процесуальний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв´язок цієї особи із предметом кримінального провадження;
  • чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обґрунтування їхнього зв´язку із предметом кримінального провадження;
  • відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності;
  • інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або передбачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони.

Підставою для ініціювання міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий в Україну. У запиті повинна бути викладена інформація про злочин і розшукуваних осіб, який запобіжний захід обрано, заходи, які, на думку ініціатора розшуку, доцільно вжити щодо розшукуваної особи у разі виявлення її на території іноземної держави. Такими заходами, як правило, можуть бути: встановлення контролю за пересуванням розшукуваної особи; затримання та арешт розшукуваної особи з наступною її екстрадицією (видачею).

Питання екстрадиції вирішуються в порядку надання правової допомоги, а його ініціювання належать до компетенції Генеральної прокуратури України. За необхідності екстрадиції правоохоронні органи звертаються через відповідних прокурорів до Генеральної прокуратури України з клопотанням про підготовку звернення до центрального органу юстиції (прокуратури) відповідної країни із запитом про надання правової допомоги.

При отриманні повідомлення про місцеперебування в іноземній державі особи, яка підлягає видачі правоохоронним органам України, орган, що проводить розслідування у справі, згідно з вимогами Європейської конвенції про взаємодопомогу у кримінальних справах 1959 року (ратифікована Законом України від 16 січня 1998 року № 44/98-ВР) готує і не пізніше десяти днів з моменту отримання інформації надсилає обґрунтований запит про її видачу, до якого додаються такі документи: копія постанови про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або копія вироку з підтвердженнями того, що вирок набрав законної сили, завірені гербовою печаткою того органу, який виніс цю постанову (вирок); довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у вчиненні злочину, або копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого; завірений текст закону (статті КК України, за якими кваліфікується злочин); повні дані про розшукувану особу, щодо якої робиться запит про видачу; довідка про попередні судимості; довідка про розмір не відбутого покарання (у випадках, коли запит про видачу робиться щодо особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання); постанова слідчого (суду) про розшук особи; відомості, про матеріальні збитки, заподіяні внаслідок злочину; дві фотокартки та дактило карта розшукуваної особи (за наявності). Такий запит надсилається до Генеральної прокуратури України.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки матеріалів, за умови наявності передбачених законом підстав для звернення, скеровує запит до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції України готує і в якомога стислий термін надсилає відповідному органу іноземної держави запит про видачу особи в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності.

Термін розгляду запитів про видачу не повинен перевищувати сорока п´яти діб. Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників видача особи здійснюється за умови вчинення нею злочину, за який за законодавством сторони, що вимагає видачу, може бути призначено покарання у виді позбавлення волі строком не менш як один рік.

При надходженні від відповідного органу іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи і повідомлення про її затримання (арешт) Генеральна прокуратура України направляє Міністерству внутрішніх справ України доручення про організацію прийому цієї особи та взяття її, за потреби, під варту.

Якщо у кримінальному провадженні є два або кілька підозрюваних, а підстави для його зупинення стосуються не всіх, прокурор має право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних.

Досудове розслідування зупиняється мотивованою постановою прокурора або слідчого (за узгодженням з прокурором), відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Копія постанови надсилається потерпілому, стороні захисту, які мають право її оскаржити слідчому судді.

Зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, коли підстави для його зупинення перестали існувати (завершено проведення процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва), а також за потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. У разі розшуку і затримання підозрюваного, якого було оголошено в розшук, слідчий негайно виносить постанову про відновлення досудового розслідування і вживає всі необхідні заходи щодо провадження необхідних слідчих дій, забезпечення захисту прав і свобод підозрюваного, вирішення завдань стадії досудового розслідування і належного закінчення справи.

Копія постанови про відновлення досудового розслідування надсилається стороні захисту, потерпілому.

Зупинене досудове розслідування також відновлюється у випадку скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування. Відомості про відновлення досудового розслідування вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Питання для самоконтролю

  1. Підстави та порядок зупинення досудового розслідування, якщо підозрюваний захворів на тяжку хворобу.
  2. Підстави та порядок зупинення досудового розслідування, якщо місцезнаходження підозрюваного невідоме або він переховується від органів досудового розслідування. Розшук підозрюваного.
  3. Підстави та порядок зупинення досудового розслідування, якщо наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

загрузка...