Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

§ 8.4. Закінчення досудового розслідування


Закінчення досудового розслідування є важливим етапом у кримінальному провадженні з огляду на те, що під час цього оцінюються зібрані докази у справі в сукупності. У зв´язку з цим вирішується подальша доля матеріалів кримінального провадження в цілому. Тобто проведене досудове розслідування оцінюється загалом, а саме: його результати.

Зокрема, питання закінчення досудового розслідування врегульовано насамперед Главою 24 КПК України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 283 КПК України існують такі форми закінчення досудового розслідування:

  • закриття кримінального провадження;
  • звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
  • звернення до суду з обвинувальним актом;
  • звернення із клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру;
  • звернення із клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру.

За кожною цією формою закінчення досудового розслідування вносяться відомості до ЄРДР (ч. 3 ст. 283 КПК України).

Закриття кримінального провадження. Така форма закінчення досудового розслідування врегульована передусім ст. 284 КПК України.

Підставами для прийняття такого рішення є:

  • встановлено відсутність події кримінального правопорушення;
  • встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
  • не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
  • набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою;
  • помер підозрюваний, обвинувачений, окрім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
  • існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлено ухвалу суду про закриття кримінального провадження щодо того самого обвинувачення;
  • потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
  • стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.

Проте зауважимо, що закриття кримінального провадження може бути за фактом вчинення кримінального правопорушення або стосовно особи. Тобто під час досудового розслідування може бути прийняте рішення: про закриття кримінального провадження в цілому, що є підставою для припинення проведення чи прийняття будь-яких дій і рішень у ньому; прийнято рішення про закриття кримінального провадження стосовно підозрюваного (ч. 4 ст. 284 КПК України), що є підставою для проведення подальших дій у кримінальному провадженні, а саме: стосовно встановлення іншої особи, яка може бути причетна до його вчинення, докази його винуватості.

При цьому:

слідчий закриває кримінальне провадження, якщо жодній особі не повідомлялося про підозру в конкретному кримінальному провадженні і:

  • встановлено відсутність події кримінального правопорушення;
  • встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
  • набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою (ч. 3 ст. 283 КПК України).

прокурор закриває справу, якщо в кримінальному провадженні особі повідомлялося про підозру і:

  • встановлено відсутність події кримінального правопорушення;
  • встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
  • не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
  • набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою;
  • помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
  • існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлено ухвалу суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
  • потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
  • стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.

Якщо підозрюваний заперечує проти закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, то кримінальне провадження має бути продовжено в загальному порядку, тобто проведено досудове розслідування, а матеріали направлені до суду для вирішення по суті.

Рішення слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження оформлюється постановою із відповідною назвою. Зміст постанови має містити:

  • вступну частину, в якій повинні бути відомості про:
  • місце і час прийняття постанови про закриття кримінального провадження;
  • прізвище, ім´я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову про закриття кримінального провадження;

мотивувальну частину, яка повинна містити відомості про:

  • зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови про закриття кримінального провадження;
  • мотиви прийняття постанови, їх обгрунтування та посилання на відповідні частини статей 283, 284 та інші статті КПК України;

резолютивну частину, яка повинна містити відомості про:

зміст прийнятого процесуального рішення, а саме:

  • про закриття кримінального провадження;
  • можливість та порядок оскарження постанови.

При цьому постанова слідчого, прокурора повинна бути на офіційному бланку відповідного правоохоронного органу, крім того, підписана слідчим, прокурором, що прийняв таке процесуальне рішення.

У даному випадку необхідно звертати увагу на те, що на відміну від більшості інших рішень слідчого у кримінальному провадженні, постанова про закриття кримінального провадження винесена слідчим на підставі п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 283 КПК України, за умови, що жодній особі не повідомлялося про підозру, погодження з прокурором не потребує.

У випадку винесення такої постанови слідчим, її копія надсилається прокурору, заявнику, потерпілому.

Постанова про закриття кримінального провадження можу бути скасована, що є підставою для продовження досудового розслідування.

Суб´єктами, наділеними таким правом, є:

якщо постанову про закриття кримінального провадження прийняв слідчий:

а) прокурор, якщо:

протягом 20 днів з моменту отримання копії постанови від слідчого (ч. 5 ст. 284 КПК України) або протягом 10 днів з моменту отримання відповідної скарги від заявника потерпілого.

Якщо прокурор прийняв рішення про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, вона може бути оскаржена цим слідчим до прокуратури вищого рівня щодо прокуратури, в якій обіймає посаду прокурор, рішення якого оскаржується. Проте її оскарження не зупиняє виконання постанови, тобто досудове розслідування має продовжуватися (ч.ч. 2, 3 ст. 312 КПК України);

слідчий суддя, строк та порядок розгляду яким скарги на постанову про закриття кримінального провадження врегульований ст.ст. 303-307 КПК України.

Якщо слідчий суддя прийняв ухвалу про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, то вона може бути оскаржена в апеляційному порядку;

якщо постанову про закриття кримінального провадження прийняв прокурор, то її скасувати має право:

вищестоящий прокурор, у межах строків досудового розслідування, а саме: Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступники, прокурор обласного рівня, прокурор міського рівня, міжрайонний та спеціалізований, його перший заступник і заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, про що повідомляють прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів у відповідному кримінальному провадженні;

слідчий суддя строк та порядок розгляду скарги яким також передбачено статтями 303-307 КПК України.

Підставами для скасування постанови про закриття кримінального провадження є: її незаконність; необґрунтованість; порушення внаслідок її прийняття прав, свобод чи законних інтересів осіб, яких вона стосується.

У разі скасування постанови про закриття кримінального провадження досудове розслідування продовжується в повному обсязі.

Якщо підстави для закриття кримінального провадження, передбачені ч. 1 ст. 284 КПК України, будуть виявлені під час судового розгляду, то рішення про закриття кримінального провадження приймає суддя, на розгляді якого перебувають дані матеріали кримінального провадження.

Однак, якщо під час судового розгляду будуть виявлені підстави, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, то суддя повинен постановити виправдувальний вирок. Тоді як щодо підстав, передбачених пунктами 5, 6, 7, 8 ч. 1 ст. 284 КПК України, також: у зв´язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності; якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, і при цьому потерпілий не погодився підтримувати його суддя повинен винести ухвалу про закриття кримінального провадження, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч.ч. 6, 8 ст. 284 КПК України).

Звільнення від кримінальної відповідальності. Підставами для прийняття рішення про таку форму закінчення досудового розслідування, як звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 285 КПК України поряд з повідомленням особі про підозру є:

  • у зв´язку з дієвим каяттям за умови, що підозрюваний вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо він після вчинення злочину щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину і повністю відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду (ст. 45 КК України);
  • у зв´язку з примиренням винного з потерпілим за умови, що підозрюваний вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо він примирився з потерпілим та відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду (ст. 46 КК України);
  • у зв´язку з передачею особи на поруки за умови, що підозрюваний вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаявся. За таких обставин підозрюваного може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що підозрюваний протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ст. 47 КК України). У випадку порушення підозрюваним умов, передбачених ст. 47 КК України, та у зв´язку з цим відмовою від поручительства, провадження у справі відновлюється на підставі ст. 289 КПК України;
  • у зв´язку із зміною обстановки за умови, що підозрюваний вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, та під час досудового розслідування або розгляду справи в суді, внаслідок зміни обстановки, вчинене ним діяння втратило суспільну небезпечність або сам підозрюваний перестав бути суспільно небезпечним (ст. 48 КК України);
  • у зв´язку із закінченням строків давності, перебіг яких визначено ст. 49 КК України;
  • неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру за умови, що такий неповнолітній підозрюваний вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо його виправлення можливе без застосування покарання (ч. 1 ст. 97 КК України);
  • неповнолітньої особи (від 14 до 18 років на момент вчинення злочину) у зв´язку із закінченням строків давності, а саме:
  • два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
  • п´ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
  • сім років у разі вчинення тяжкого злочину;
  • десять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ч.ч. 1, 2 ст. 106 КК України).

За наявності цих підстав підозрюваному має бути роз´яснене таке право: щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності за цими підставами, і в випадку отримання згоди від нього на це складається відповідне клопотання. Адже якщо підозрюваний заперечує проти цього, то досудове розслідування має продовжитися в звичайному порядку (ч.ч. 2, 3 ст. 285 КПК України).

Клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, за умови отримання згоди на це підозрюваного, складається виключно прокурором, який, встановивши підстави для звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності та отримавши від нього згоду на це, з´ясовує думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.

Стосовно значення думки потерпілого для можливості звільнення від кримінальної відповідальності підозрюваного за наявності підстав, передбачених ст.ст. 45-49 КК України, то у даному випадку важливість такої думки полягає в тому, що потерпілий може звернути увагу прокурора під час досудового розслідування та суду під час вирішення цього клопотання по суті, що обставини у справі не свідчать про наявність підстав звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Адже, незважаючи на те, що ч. 3 ст. 286 КПК України від прокурора, та частин 1, 2 ст. 288 КПК України від судді, вимагається з´ясовувати думку потерпілого щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, для прийняття такого рішення відмова чи згода потерпілого на це є необов´язковою, оскільки на підставі ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою звільняє від кримінальної відповідальності підозрюваного за наявності для цього підстав.

Тобто в КПК України не міститься норми щодо того, що під час звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності, окрім підстав, передбачених ст.ст. 45-49 КК України, додатково потрібна згода потерпілого на це. Тоді як згода підозрюваного на це є вже обов´язковою. Тому думка потерпілого є важливою з огляду на те, що вона може звернути увагу прокурора, суду на те, що підстав для звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності немає.

Стосовно того, що у разі встановлення підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та отримання на це згоди підозрюваного і з´ясуванні думки потерпілого, досудове розслідування не проводиться в повному обсязі, а складається відповідне клопотання, що надсилається до суду, то у будь-якому разі під час досудового розслідування мають бути процесуальні документи, якими підтверджується наявність всіх підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності, з урахуванням вимог тієї статті КК України, на підставі якої і відбувається таке звільнення.

Форма та зміст клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності, за винятком клопотання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, яке належить до такої форми закінчення досудового розслідування, як звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру, має містити:

  • найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
  • анкетні відомості підозрюваного (прізвище, ім´я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  • прізвище, ім´я, по батькові та займана посада прокурора;
  • виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання підозри;
  • розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та відомості про її відшкодування;
  • докази, які підтверджують факг вчинення особою кримінального правопорушення;
  • наявність обставин, які свідчать, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, та відповідна правова підстава;
  • відомості про ознайомлення з клопотанням потерпілого і його думка щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності;
  • дата та місце складення клопотання (ч. 1 ст. 287 КПК України).

Остаточне рішення про звільнення від кримінальної відповідальності приймає суд.

Звернення до суду з обвинувальним актом. Ця форма закінчення досудового розслідування полягає в тому, що, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий, за його дорученням, обов´язково повідомляють:

1) підозрюваному, його захиснику, законному представнику (ч. 1 ст. 290 КПК України);

2) потерпілого, його представнику, законному представнику (п. 19 ч. 1 ст. 3, ч.ч. 7, 10 ст. 290 КПК України);

3) цивільному позивачу, його представнику та законному представнику (ч. 8 ст. 290 КПК України);

4) цивільному відповідачу, його представнику (ч. 8 ст. 290 КПК України) про завершення досудового розслідування та можливості ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.

Процес ознайомлення прокурора, слідчого, за дорученням прокурора, з матеріалами досудового розслідування зазначених осіб включає:

1) доступ до матеріалів кримінального провадження та доказів у справі;

2) можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них;

3) доступу до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді частини 3, 4 ст. 290 КПК України.

Винятком є, коли з матеріалів кримінального провадження видаляються відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду. Проте такі видалення матеріалів мають бути чітко позначені. Однак, за клопотанням сторони кримінального провадження, суд має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені (ч. 5 ст. 290 КПК України).

На цьому етапі досудового розслідування відбувається також і ознайомлення стороною захисту, прокурора. Зокрема, за запитом прокурора, сторона захисту має надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч. 6 ст. 290 КПК України).

Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування (ч. 6 ст. 290 КПК України).

Результати ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, в тому числі і в разі ознайомлення прокурора з матеріалами сторони захисту обов´язково письмово підтверджуються протилежній стороні, тоді як стосовно потерпілого лише фіксується факт ознайомлення ним з матеріалами досудового розслідування із зазначенням найменування таких матеріалів. Факт ознайомлення з матеріалами досудового розслідування відображається в протоколі ознайомлення.

Сторонам кримінального провадження, потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.

У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя, за клопотанням сторони кримінального провадження, з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов´язаний установити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

Таке клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п´яти днів з дня його надходження до суду з повідомленням сторін кримінального провадження. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, не перешкоджає розглядові клопотання (ч. 10 ст. 290 КПК України).

Крім того, зазначимо, що:

1) ознайомлення з досудовим розслідуванням відбувається в межах строків досудового розслідування;

2) якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень ст. 290 КПК України, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази;

3) сторони кримінального провадження зобов´язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Складання обвинувального акта. Після завершення етапу ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що письмово підтверджується протилежній стороні, слідчий складає обвинувальний акт, який має бути затверджений прокурором. Однак обвинувальний акт може бути складений і прокурором, якщо він не погодиться з обвинувальним актом, складеним слідчим (ч. 1 ст. 291 КПК України).

Обвинувальний акт повинен містити:

  • найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
  • анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім´я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  • анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім´я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  • прізвище, ім´я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
  • виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
  • обставини, які обтяжують чи пом´якшують покарання;
  • розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
  • розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
  • дату та місце його складення та затвердження (ч. 2 ст. 291 КПК України).

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, а якщо його складав прокурор, то лише ставиться його підпис.

До обвинувального акта додається:

  • реєстр матеріалів досудового розслідування, що складається слідчим або прокурором, та який повинен містити: номер і найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування;
  • цивільний позов, якщо він був пред´явлений під час досудового розслідування;
  • розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред´явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;
  • розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред´явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

До суду надсилається обвинувальний акт та документи, що до нього додаються (ч.ч. 2, 4 ст. 291 КПК України). Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється (ч. 4 ст. 291 КПК України).

Направлення до суду обвинувального акта із додатками є юридичним фактом, який свідчить про завершенням досудового розслідування. Проте одночасно з переданням обвинувального акта до суду прокурор зобов´язаний під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику.

Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру. Підставами для складання даного клопотання є вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законодавством про кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 498 КПК України, ч. 2 ст. 97 КК України).

Однак примусові заходи виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 98 КК України можуть застосуватися і до неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. Проте це питання вирішує суд, а не прокурор чи слідчий.

За наявності цих підстав слідчий, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх, складає клопотання, яке повинно бути затверджене прокурором, або прокурор самостійно складає клопотання, якщо не погоджується з клопотанням, складеним слідчим. Таке клопотання повинно містити всі відомості, передбачені для обвинувального акта (ч.ч. 2, 3, 4 ст. 291, ч. 1 ст. 292, ч. 5 ст. 499 КПК України), крім того, інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати (ч. 1 ст. 292 КК України), а саме:

  • застереження;
  • обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
  • передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
  • покладення на неповнолітнього, який досяг п´ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов´язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
  • направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. При цьому умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР, Положенням про школу соціальної реабілітації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 року № 734 та наказу Голови Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти і науки України від 15 листопада 1995 року № 478/63/7/5 «Про затвердження Положення про судових вихователів».

При цьому за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 498 КПК України, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п´ять років, вона може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів (ч. 4 ст. 499 КПК України).

У клопотанні про застосування примусових заходів до неповнолітнього можна відобразити кілька примусових заходів виховного характеру.

Щодо додаткових відомостей про зміст клопотання про застосування заходів виховного характеру, то, якщо в цьому клопотанні буде поставлено питання про поміщення неповнолітнього у віці, передбаченому в ч. 1 ст. 498 КПК України, до приймальника розподільника, необхідно вказувати і наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, зазначені в ч. 1 ст. 177 КПК України, та, що жоден із більш м´яких заходів не може запобігти цьому. Адже, якщо прокурор не доведе цього, то слідчий суддя, суд зобов´язані відмовити у поміщенні особи до приймальника-розподільника для дітей (ч. 4 ст. 499 КПК України).

Підставами для звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру є:

  • особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
  • особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (ч. 1 ст. 503 КПК України).

Такі підстави під час досудового розслідування будуть встановлюватися психіатричною експертизою (ст. 509 КПК України).

За наявності цих підстав слідчий складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, яке повинно бути затверджено прокурором або прокурор самостійно складає таке клопотання, якщо не погоджується з клопотанням, складеним слідчим. Це клопотання повинно містити всі відомості, передбачені для обвинувального акта (ч.ч. 2, 3, 4 ст. 291, ч. 2 ст. 292, ч. 3 ст. 512 КПК України), та інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, і позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров´я.

Зокрема, ними згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України є:

  • надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
  • госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
  • госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
  • госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

При цьому:

  • надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров´я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 2 ст. 94 КК України);
  • госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі та лікування у примусовому порядку (ч. 3 ст. 94 КК України);
  • госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов´язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК України);
  • госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов´язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду (ч. 5 ст. 94 КПК України).

Питання для самоконтролю

1) Порядок та умови закриття кримінального провадження.

2) Порядок та умови звернення до суду з обвинувальним актом.

3) Порядок та умови звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру.

4) Порядок та умови звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.


загрузка...