Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

РОЗДІЛ 3 СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ. Глава 9 Деякі аспекти судового провадження у першій інстанції. § 9.1. Судовий розгляд кримінальних проваджень


Розкриття цього питання передбачає розгляд форм взаємозв´язку процесуальних і тактичних аспектів виконання сторонами своїх функцій у судовому провадженні, що вкрай необхідне для практичної роботи в умовах КПК України.

У чинний КПК України імплементовано міжнародний досвід європейських та зарубіжних країн стосовно статусу сторін у судовому провадженні, порядку його здійснення, формування кримінального провадження, чіткого визначення функцій процесуальних учасників і багато інших новітніх норм, які докорінно змінюють межі здійснення прокурором функцій з підтримання державного обвинувачення, та, з одного боку, удосконалюють його, з іншого надають можливість використати додаткові засоби доказування.

Процес доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Норми КПК України щодо процесу доказування зазначають, що єдиним суб´єктом доказування обвинувачення в суді є прокурор.

Так, ст. 91 КПК України передбачає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, обставини, які характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом´якшують покарання, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

За статтею 92 КПК України обов´язок доказування обвинувачення покладається на слідчого, прокурора, а під час судовому розгляду лише на прокурора.

Якщо обвинувачення є публічним, право потерпілого, сторони захисту надавати докази суду не є їх обов´язком. Особливо це стосується сторони захисту. У статті 17 КПК України, що передбачає презумпцію невинуватості, зазначено, що ніхто не зобов´язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Поняттю «поза розумним сумнівом» дається тлумачення в рішеннях Європейського суду з прав людини (наприклад, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року № 39598/03).

Відповідно до цього тлумачення:

  • кожен доказ під час його оцінки може мати певний сумнів, але якщо цей сумнів у межах розумного, можливе ухвалення обвинувального вироку;
  • «розумний сумнів» застосовується при оцінці доказів на Грунті «співіснування достатньо сильних, чітких і взаємопідтверджуючих висновків чи аналогічних неспростованих презумпцій факту»;
  • «поза розумний сумнів» виникає при оцінці доказів, у яких наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування.

Отже, в умовах змагальності кожна зі сторін, які мають в суді рівні процесуальні права і можливості, а також суд виконують лише свою функцію: прокурор, який став стороною в процесі, доказує вину особи, сторона захисту намагається спростувати докази обвинувачення, а обов´язок суду надати неупереджену оцінку наданим сторонами доказам та ухвалити рішення. Суд не є стороною

у судовому провадженні, не має права збирати докази, але за клопотанням сторін забезпечує можливість їх надання і дослідження у судовому розгляді. В процесі доказування він виконує функцію оцінки представлених сторонами доказів.

Змінилися акценти щодо завдання прокурора у судовому розгляді кримінального провадження.

Оскільки тільки прокурор від імені держави має право висунути публічне обвинувачення, з яким звернутися до суду із пропозицією про покарання цієї особи за вчинене кримінальне правопорушення, беззаперечна його домінуюча роль у кримінальному провадженні в суді, адже він є єдиним ініціатором публічного обвинувачення, головним з-поміж усіх інших учасників процесу, які виконують свої функції у судовому розгляді.

Висунуте ним обвинувачення прокурор повинен доказати в суді, має право змінити його, пред´явити додаткове обвинувачення, частково чи повністю відмовитися від підтримання обвинувачення.

Тобто обвинувальна діяльність прокурора в суді головне і єдине його завдання у судовому провадженні.

Існуючу з радянських часів тотального прокурорського нагляду, в тому числі і за судом, правозахисну діяльність прокурора у кримінальному судочинстві, яка (ст. 25 КПК 1960 року) покладала на нього обов´язок «в усіх стадіях судочинства своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили» сучасне кримінальне процесуальне право не згадує. І це цілком природно: в умовах змагальності, рівності прав і можливостей сторін у судовому кримінальному провадженні надання прокурору права мати в судовому процесі надзвичайні повноваження, які звеличували б його над іншими учасниками процесу, неможливо.

Прокурор як публічна особа в судовому кримінальному провадженні не може байдуже ставитися до можливих порушень прав і свобод учасників процесу. В межах наданих йому повноважень він повинен відповідно реагувати на ці порушення, оскільки їх наявність може свідчити про незаконність ухваленого судового рішення. Таке реагування на порушення прав і свобод учасників процесу не є завданням прокурора в суді, однак, безперечно, є умовою здійснення його обвинувальної діяльності в судовому засіданні.

Вимоги КПК України змусили змінити погляд на обов´язковість досягнення об´єктивної істини у судовому розгляді кримінальних проваджень, оскільки в чинному

КПК України про це не йдеться. Однак і сьогодні багато науковців і практиків підтримують цей постулат, аргументуючи його тим, що в умовах змагальності «правий не той, хто дійсно правий, а той, хто краще докаже».

В умовах змагального процесу суд виносить рішення лише на основі того матеріалу, який представляють сторони, навіть, якщо, на думку суду, вони не повністю відображають всі обставини кримінального провадження.

За допомогою доказів встановлюється не істина, а обґрунтовуються певні висновки (в боротьбі тези і антитези).

Об´єктивна істина прояв публічності, і тому опікуватися нею у кримінальному провадженні повинен прокурор. Зрозуміло, що сторона захисту не об´єднана із стороною обвинувачення метою досягнення однієї істини. Тому в умовах змагальності не може існувати лише одна об´єктивна істина, бо існує конкуренція істин.

На думку науковців, окрім об´єктивної (процесуальної) істини, існує конвенціональна (юридична) істина, яка встановлюється шляхом узгодження в суспільстві певних правил оцінки, що є винятком із загальних норм (наприклад презумпція невинуватості). Відмовою від об´єктивної істини є визнання недопустимими докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема під час проведення обшуку, навіть якщо під час його проведення знайдено знаряддя злочину.

За Кримінальним процесуальним кодексом України суттєво змінено порядок кримінального провадження, зокрема і в суді.

До суду направляється лише обвинувальний акт стосовно особи (у випадках застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, звільнення особи від кримінальної відповідальності клопотання). Надсилати матеріали досудового розслідування, окрім зазначених у ст. 291 КПК України, до судового розгляду заборонено (за винятком випадку, коли до суду спрямовується обвинувальний акт з клопотанням прокурора про розгляд провадження щодо кримінального проступку у спрощеному порядку). Обвинувальний акт не містить доказів винуватості особи. Отже, цей Кодекс цілком побудований на принципі змагальності процесу до судового розгляду кримінального провадження суд (судді) завчасно не упереджені жодною стороною щодо уявлення про винуватість особи.

За КПК України суттєво змінилося співвідношення доказів, зібраних на досудовому розслідуванні і досліджених у судовому засіданні.

Особливістю процесу доказування обвинувачення в суді є неможливість, як зазначено в ч. 2 ст. 23 КПК України, визнання судом доказами відомостей, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження (за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, наприклад, щодо допиту свідків, потерпілих слідчим суддею на досудовому розслідуванні за правилами судового розгляду).

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише за показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Новим процесуальним законом змінено повноваження сторін у судовому розгляді. За чинним КПК України головним повноваженням прокурора в суді є не лише участь у дослідженні доказів, а й насамперед подання суду доказів обвинувачення і їх активне дослідження в процесі судового розгляду. За ст. 349 КПК України докази обвинувачення досліджуються в першу чергу. Тобто прокурор надає суду докази обвинувачення і досліджує їх. Що стосується доказів сторони захисту, то він бере участь у їх дослідженні. Сторона захисту теж має право подавати суду докази невинуватості, але це не є її обов´язком. За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов´язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

З огляду на те, що Закон (останній абзац п. 4 ст. 291 КПК України) забороняє надання суду до початку судового розгляду інших документів (окрім обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування, цивільного позову і розписок про одержання відповідних документів підозрюваним і в окремих випадках цивільним відповідачем), механізм подання прокурором доказів суду може бути таким:

  • сторони почергово представляють суду джерела доказів (документи, речі, відомості, іншу інформацію, свідків обвинувачення і захисту для допиту);
  • безпосередньо досліджують надану ними інформацію;
  • після дослідження цих доказів сторонами і судом, якщо, на їхню думку, письмова інформація, показання свідків, потерпілого чи підозрюваного, одержані стороною обвинувачення на досудовому розслідуванні, представлені в суді речі і документи можуть бути оцінені судом як докази, вони заявляють клопотання про приєднання їх до обвинувального акта. У Главі 27 «Підготовче провадження» ст. 317 КПК України зазначено порядок формування кримінального провадження (кримінальної справи). Воно здійснюється шляхом долучення до обвинувального акта клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру:
  • документів, інших матеріалів, наданих суду під час судового провадження (клопотання про судовий виклик, витребування документів);
  • судових рішень та інших документів і матеріалів, що мають значення для цього кримінального провадження.

Судове провадження за п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України складається із:

  • підготовчого судового провадження;
  • судового розгляду і ухвалення та проголошення судового рішення;
  • перегляду судового рішення в апеляційному порядку;
  • перегляду судового рішення в касаційному порядку;
  • перегляду судового рішення Верховним Судом України;
  • перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

У судових засіданнях перелічених інстанцій сторони, як і інші учасники судового провадження, представляють суду певні матеріали, клопотання тощо, які приєднуються до обвинувального акта чи клопотання. Але докази сторони представляють лише у судовому розгляді, де досліджуються і, за клопотанням сторони, можуть бути приєднані до первісно зібраних. Разом з ухваленими судом рішеннями вони складають кримінальну справу, яка зберігається в суді.

З набранням чинності КПК України змінився погляд і на процес підготовки сторін до судового розгляду кримінального провадження.

Згідно із ч. 2 ст. 37 КПК України прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні від його початку і до завершення. Отже, після виконання обов´язку з нагляду за законністю досудового розслідування у формі процесуального керівництва саме він підтримує державне обвинувачення в суді.

У зв´язку з цим більшість практичних працівників і навіть деякі науковці висловлюють думку, що стадія підготовки прокурора до участі у судовому провадженні випадає, оскільки він знайомий з матеріалами досудового розслідування і навіть сам їх подає під час розгляду. Така думка є хибною, оскільки ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та їх конспектування (як це було до набрання чинності КПК України) і тоді не охоплювало всю підготовку.

В умовах застосування чинного КПК України в суді складається своєрідна психологічна атмосфера: різність інтересів сторін плюс специфічна, особлива роль суду. Судове слідство перетворюється у відкриту, інтенсивну взаємодію сторін обвинувачення і захисту. Сторони змушені співвідносити свою діяльність з можливою (прогнозованою, чи ні) реакцією процесуального супротивника в боротьбі за внутрішнє переконання суду. Найбільша ефективність такої роботи полягає в упередженні тактичного замислу супротивника, в застосуванні рефлексивного аналізу, який покладений в основу тактичних прийомів сторін, які змагаються, і розрахована на раптовість.

Етапами рефлексивного аналізу є:

а) аналіз можливих судових ситуацій і прогнозування моделей їх бачення іншою стороною:

які знання щодо об´єкта конфлікту має інша сторона;

звідки джерело цих знань;

б) дається оцінка перспектив розвитку ситуації в разі реалізації прокурором чи стороною захисту певної дії або бездіяльності;

в) у зв´язку з цим обирається найбільш правильна стратегія і тактика поведінки сторін обвинувачення і захисту.

Якщо вибудована стороною модель поведінки іншої сторони руйнується, його впливові дії на обставини слабшають. В такому випадку необхідно змінювати тактику.

Отже, підготовка прокурора (як і сторони захисту) до судового розгляду кримінального провадження потрібна, але вона не повинна обмежуватися тільки знанням матеріалів досудового розслідування, а має бути глибокою, розумовою, аналітичною, спланованою і не може обійти застосування криміналістичної тактики й методики.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що умовами ефективного застосування сторонами тактичних прийомів у судовому розгляді є:

  • вичерпний аналіз доказового матеріалу перед початком судового розгляду;
  • складання плану тактичних дій у судовому розгляді;
  • прогнозування можливих судових ситуацій і готовність змінити тактику у судовому засіданні;
  • використання всіх відомих і необхідних тактичних прийомів для вичерпного з´ясування обставин правопорушення у всіх слідчих діях в суді;
  • глибоке знання законодавства й досягнень криміналістичної науки;
  • активність, наполегливість, послідовність і логічність у діях осіб, які представляють сторони.

При цьому «криміналістичну тактику» необхідно розуміти як систему наукових положень та рекомендацій, що розробляються на їх основі з організації і планування досудового та судового розслідування, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють доказування, та конкретних слідчих і судових дій, спрямованих на збір і дослідження доказів. Тактика відповідає на запитання: що треба робити.

Методика система передбачених нормами права дій, які проводяться в оптимальній послідовності й обумовлені предметом доказування.

Методика відповідає на запитання: як це зробити?

За видами тактичні дії, які застосовують сторони, можна поділити на:

  • тактику організаційних дій на кожній стадії судового процесу;
  • тактику подання доказів обвинувачення при проведенні кожної слідчої дії під час судового розгляду;
  • особливості тактики судового розгляду в окремих категоріях справ, що мають свою специфіку.

Що стосується організаційних дій, то безпосередня участь прокурора у досудовому розслідуванні у формі процесуального керівництва, доступ до негласної інформації, ознайомлення з відкритими згідно зі ст. 290 КПК України доказами сторони захисту надає можливість прокурору змоделювати проблеми, які можуть виникнути у судовому розгляді, та шляхи їх вирішення щодо:

  • забезпечення явки свідків і потерпілих;
  • доправлення арештованих, обвинувачених до суду, їх розсадки та навіть, у певних випадках, визначення необхідної кількості складу конвою;
  • доправлення речових доказів в судове засідання;
  • можливість забезпечення допиту в режимі відеоконференції;
  • забезпечення проведення огляду місця події, пред´явлення для впізнання предметів та осіб за необхідності проведення в суді зазначених слідчих дій;
  • одержання інформації щодо можливого проведення експертизи в судовому засіданні (ким, де буде проведена в разі заявлення і задоволення клопотання про призначення);
  • опрацювання порядку дослідження доказів: черговість допиту обвинувачених, потерпілих, свідків залежно від визнання винуватості, віку, психологічних характеристик, ролі у вчиненні правопорушення, їх багатоепізодності, впливу на інших допитуваних осіб, в який момент тактично більш правильно пред´являти документи, речові, інші докази.

Організаційні дії планує і сторона захисту.

На підставі ч. 1 ст. 349 КПК України докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту у другу. Оскільки основним джерелом доказів на практиці вважаються допити обвинувачених, потерпілих, свідків, спеціалістів, експертів необхідно врахувати специфіку проведення судового допиту на відміну від того, як вони здійснюються на досудовому розслідуванні. Якщо на стадії досудового розслідування коло учасників допиту, як правило, обмежено слідчим, а інколи ще й захисником, то у судовому засіданні, окрім прокурора, запитання допитуваному ставлять судді, захисники, потерпілі, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, підсудні. Принцип гласності відправлення правосуддя теж позначається на проведенні допиту, під час нього сторони відчувають обопільну протидію. В ході судового розгляду допитуваний значною мірою уявляє коло можливих запитань і готовий до них краще, ніж на досудовому розслідуванні. А обвинувачений не тільки уявляє можливі для нього питання, а й вивчив усі матеріали провадження, проаналізувавши докази, що, безумовно, позначається на його відповідях у суді.

Зважаючи на всі ці особливості тактики допиту своїх свідків у судовому засіданні, сторони під час їх проведення повинні продемонструвати:

  • чіткість і послідовність питань;
  • доступну форму розмови;
  • неупередженість своєї позиції;
  • терпіння, коректність, офіційність і тактовність;
  • повагу до суду та прав усіх учасників процесу;
  • позбавлення допитуваних (за можливості) дискомфортної ситуації;
  • повноту та вичерпність у з´ясуванні всіх спірних питань, що залишилися на досудовому розслідуванні або виникли під час судового розгляду.

Під час допитів необхідно обов´язково реагувати на повторність питань щодо з´ясованих обставин, їх некоректність, намагання перекрутити вже дані у суді показання шляхом заявлення клопотань про зняття судом таких питань.

Крім прямого, сторони використовують інші форми допиту перехресний, шаховий, повторний.

Особливістю перехресного допиту є те, що він проводиться щодо одних і тих самих обставин відносно одного допитуваного обвинувачем, захисником, судом, іншими учасниками процесу. Такий допит допомагає одержати інформацію про обставини справи, заповнити прогалини в показаннях, деталізувати та конкретизувати докладніше нечіткі моменти, викрити намагання їх спотворити чи допомогти особі, яку допитують, докладніше висвітлити у суді ті чи інші події. Найбільш ефективним є перехресний допит свідків протилежної сторони, а також тих, які дають завідомо неправдиві показання, для викриття протиріч, усунення похибок у показаннях. Перехресний допит конкретизує якусь частину або навіть окремі деталі показань на основному допиті, де сторона при підготовці визначає, які обставини, можливо, доведеться уточнювати, в тому числі перехресним допитом. За Кримінальним процесуальним кодексом України під час перехресного допиту обвинуваченого, потерпілого, свідка дозволяється ставити навідні питання, які заборонені при прямому допиті.

Для сторін набуття навичок мистецтва володіння прийомами перехресного допиту є обов´язковим, тим більше в сучасних умовах змагальності процесу.

На відміну від перехресного допиту, де одна й та сама особа допитується суддею, прокурором, захисником та іншими учасниками процесу з якоїсь обставини, при шаховому допиті одна й та сама обставина з´ясовується одним учасником процесу у кількох осіб (допит двох і більше вже допитаних осіб одночасно).

Шаховий допит характеризується тим, що при прямому допиті певної особи щодо тих самих обставин, про які йдеться, одночасно ставляться запитання іншим, уже допитаним особам. Найчастіше це буває тоді, коли допитуваний не досить чітко та зрозуміло висловлює свої показання. За допомогою показань інших осіб обвинувач може підтвердити або спростувати показання, що були дані цією особою під час прямого допиту. Чинний Закон також визначає право суду призначити одночасний допит двох чи більше обвинувачених, свідків, експертів (очну ставку).

За необхідності сторони кримінального провадження можуть клопотати у суді про повторний допит свідка, потерпілого стосовно обставин, щодо яких він не допитувався (ч. 13 ст. 352, ч. 2 ст. 353 КПК України).

Завдання державного обвинувача значно ускладнюються, коли у суді виникають ситуації (непередбачені або якоюсь мірою прогнозовані), вирішення яких залежить від нових, інколи неординарних дій прокурора, професіоналізму, рішучості та готовності відповідати за прийняте рішення.

Найчастіше труднощі виникають у державного обвинувача, якщо обвинувачені, свідки, потерпілі змінюють свої показання у судовому засіданні і ставлять під сумнів доказанність обвинувачення.

Завдання прокурора: з´ясувати причину цих змін, користуючись найбільш прийнятними для конкретних випадків тактичними прийомами, які описані в науковій літературі, шляхом:

  • співставленим змінених показань з іншими доказами (пред´явлення достовірних матеріалів фотознімків, планів, схем тощо), з показаннями, що були дані на досудовому розслідуванні (частинами оголошуються показання на слідстві, з´ясовується, чи підтверджує особа, яка допитується, оголошену частину показань, а якщо ні, то з яких мотивів);
  • конкретизація, деталізація показань, коли обвинувач своїми запитаннями намагається розділити не досить конкретні показання на окремі епізоди, факти, а особа, яка допитується, повинна розповідати більш докладно всі подробиці. Не в змозі пояснити розходжень у деталях, допитуваний нерідко повертається до тих показань, які давав раніше;
  • уточнення, нагадування, особливо при лаконічних показаннях у суді. Такий прийом найчастіше використовується щодо добросовісних свідків, які після перебігу значного часу у суді не все пам´ятають. В такому разі обвинувач з´ясовує хронологічну послідовність певних дій, щоб викликати асоціативні зв´язки, при намаганні згадати колір пред´явити предмети різного кольору разом із спірним, використати різні ілюстративні засоби тощо.

Якщо таким шляхом не досягнуто позитивних результатів і суперечливість показань усунути неможливо, необхідно надати оцінку всім іншим доказам обвинувачення у їх сукупності, вирішити питання:

  • про достатність доказів обвинувачення для подальшого підтримання обвинувачення і аргументованого розкриття причин зміни показань одного з допитаних;
  • про пред´явлення додаткових доказів обвинувачення;
  • про зміну обвинувачення, часткову або повну відмову від нього;
  • про необхідність заявлення клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів відповідно до ст. 333 КПК України або перевірку обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження;
  • за наявності даних про тиск на допитуваного заявити клопотання про відкладення розгляду та застосування заходів захисту свідка чи потерпілого.

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає пред´явлення для впізнання особи або речей обвинуваченому, потерпілому або свідку у суді (ст. 355). Тому сторони, якщо вважають за необхідне проведення такої процесуальної дії, повинні порушити клопотання перед судом про її проведення.

Це може статися у випадках, коли:

  • на досудовому розгляді пред´явлення для впізнання не було проведено, хоча необхідність в ньому була;
  • у ході судового розгляду з´явилися нові обставини, у зв´язку з якими виникла необхідність провести пред´явлення для впізнання;
  • представлення сторонами нових речових доказів або нових свідків, яких необхідно пред´явити для впізнання (після відкриття їх іншій стороні);
  • на досудовому розслідуванні були пред´явлені фотознімки осіб і предметів, а сторона вважає, що необхідно пред´явити самих осіб або предмети.

Стороні судового розгляду необхідно завчасно окреслити тактичну схему цієї процесуальної дії:

  • на якому етапі судового розслідування найбільш оптимальне її проведення;
  • серед яких осіб чи предметів будуть пред´явлені ті, що становлять особу (предмет) для впізнання;
  • в якій послідовності доцільно провести пред´явлення для впізнання;
  • в якому місті та за яких умов необхідно провести таку процесуальну дію.

Звичайно, пред´явлення для впізнання у судовому розгляді набуває певних труднощів, що викликані умовами судового розгляду. Але порядок його проведення повинен відповідати вимогам ст.ст. 228, 230, 231 КПК України, які передбачають його проведення на досудовому розслідуванні. Передусім пред´явленню для впізнання повинен передувати ретельний допит особи, яка буде впізнавати, щодо звичайних і особистих ознак предметів (форма, вага, колір тощо, наявність дефектів, подряпин, інших відмінних ознак) або загальних чи специфічних ознак особи, які запам´ятав допитуваний (зріст, фактура, колір волосся та очей, шрами, відсутність кінцівок, зубів, голос тощо).

Сторона повинна звернути уваги суду на дотримання ідентифікаційної суті пред´явлених суб´єктів і об´єктів до впізнання: особа або предмет пред´являються у групі не менше трьох таких самих об´єктів чи суб´єктів, які повинні мати однакові загальні ознаки (зріст, фігура, колір волосся, одяг осіб або предмети, подібні з найменування, призначення, розмір, форми та інше); також за умови для нормального сприйняття суб´єктом, впізнання під час вивчення ним пред´явлених об´єктів чи суб´єктів, не відволікати його запитаннями, які ставляться після відповіді впізнаючого. Тільки після цього уточнюється, за якими конкретно ознаками ця особа впізнала предмет або фізичну особу, чи немає у нього сумнівів, а якщо є, то чим вони викликані.

Участь сторін у судовому огляді на місці спрямована на одержання й уточнення інформації про обставини, за яких вчинено правопорушення. Огляд на місці не може проводитися під час здійснення провадження судом присяжних (ст. 361 КПК України).

Клопотання про проведення огляду місця події порушується у випадках, коли:

  • у суді виникли нові обставини, які з´ясувати можна лише на місці;
  • окремі обставини не можуть бути правильно усвідомлені без ознайомлення з ними на місці;
  • дані, що знаходяться у сторони (протокол огляду, схеми, фотозйомки), викликають запитання, на які немає відповіді;
  • дані про місце події, відображені в матеріалах досудового розслідування, можуть неоднозначно сприйматися учасниками процесу або неоднозначно сприймаються ними при дослідженні їх у суді;
  • слідчим не було проведено огляду речей на місці, хоча, як з´ясувалося у судовому розгляді, необхідно було його провести.

При заявленні клопотання про здійснення огляду на місці сторона повинна зазначити, у зв´язку з якими обставинами виникла необхідність у такій процесуальній дії, її мета, коло учасників, час, місце проведення огляду та необхідність використання науково-технічних засобів.

При цьому необхідно зважати не тільки на загальну мету, яка необхідна для проведення огляду (оцінка всіх або частини обставин на місці, визначення, які деталі стабільні, а які змінилися після вчинення злочину), а й конкретні цілі: можливість використати його результати для перевірки версій, що виникли у суді, показань потерпілих і свідків для кращого усвідомлення окремих обставин справи.

Сторони також можуть клопотати про залучення за необхідності у цій процесуальній дії відповідних спеціалістів (криміналіста, експерта, автотехніка тощо), якщо виникає потреба у спеціальних знаннях.

Огляд на місці здійснюється за правилами, передбаченими для огляду під час досудового розслідування (ст.ст. 237, 238, 239 КПК України).

На місці пригоди сторони мають право:

  • ставити перед судом питання щодо його меж;
  • з дозволу суду ставити запитання, що стосуються обставин на місці, обвинуваченим, потерпілим, свідкам, експертам, спеціалістам, іншим учасникам огляду;
  • звертати увагу суду та учасників огляду на всі обставини, які, на його погляд, мають значення для справи;
  • турбуватися про необхідність технічного аудіочи відеозапису огляду.

Представлені сторонами речові докази у ході судового розгляду оглядаються судом, передаються для огляду іншій стороні, а за необхідності іншим учасникам кримінального провадження. Представляючи речовий доказ суду, сторона звертає його увагу на певні обставини, що мають доказове значення, ставить запитання у зв´язку з цим свідкам, експертам, спеціалістам тощо (ст. 357 КПК України).

Метою огляду речових доказів є визначення:

  • відношення предмета до вчиненого кримінального правопорушення;
  • його ролі у доказуванні вини.

За законом речові докази оглядаються, як правило, у залі суду.

Якщо вони не можуть бути доставлені в судове засідання, то оглядаються за місцем знаходження.

Огляд речових доказів може бути проведений на будь-якій стадії процесу, коли в цьому виникне необхідність, наприклад під час допиту підсудного, потерпілого, свідків для з´ясування:

  • сприймання кольору, форми, довжини, наприклад знаряддя вбивства;
  • співвідношення речових доказів з відображенням на фотографії;
  • для перевірки висновків експерта, встановлення будь-яких слідів тощо.

Якщо в цьому є необхідність, сторона має право пред´явити їх під час допитів неодноразово, використовувати вимірювальні прилади, лупу, інші науково-технічні засоби.

При долученні до справи в якості речових доказів великої кількості однорідних предметів можливий вибірковий огляд деяких з них.

В такому самому порядку подаються сторонами в суді та досліджуються документи, а саме: протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені матеріали кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, які оголошуються в суді, пред´являються для ознайомлення учасникам судового провадження, а за необхідності іншим учасникам кримінального провадження. У процесі їх дослідження ставляться запитання свідкам, експертам, спеціалістам. Якщо учасники кримінального провадження висловлюють сумнів щодо достовірності документа, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його із числа доказів або призначити експертизу такого документа (ч. 1 ст. 358 КПК України).

Суттєве значення у доказуванні прокурором винуватості особи перед судом є подання та дослідження матеріалів експертизи, дослідження висновку експерта, його допит у судовому засіданні.

Чинний КПК України передбачає проведення експертизи в судовому засіданні за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з´ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання (ст. 242 КПК України). Висновок експерта не має наперед встановленої сили, досліджується у суді і в разі визнання його доказом суд обґрунтовує ним обвинувальний вирок.

Необхідність у проведенні експертизи в суді виникає у випадках, коли:

  • у ході судового розгляду виявлені факти, що потребують експертного дослідження;
  • учасники процесу вважають експертизу, проведену на досудовому розслідуванні, недостатньою або неповною;
  • учасники процесу визначають, що висновки експерта необгрунтовані, сумнівні або суперечать іншим матеріалам кримінального провадження.

У таких випадках сторона має право заявити клопотання про призначення експертизи у суді або підтримати аналогічне клопотання іншої сторони.

У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом за правилами тимчасового доступу до речей і документів згідно зі ст. 333 КПК України. Відібрання біологічних зразків для експертизи суд дозволяє слідчому чи прокурору (або зобов´язує їх, якщо клопотання було подано стороною захисту, відібрати біологічні зразки примусово). Примусовість відібрання біологічних зразків є новітнім у кримінальному процесі.

При підготовці запитань експерту сторонам необхідно додержуватися низки положень. По-перше, ці запитання повинні стосуватись справи. По-друге, питання повинні входити у предмет експертизи, відповідати компетенції та спеціальності експерта. Потретє, ставлячи запитання, сторони повинні враховувати сучасний стан і можливість призначеної судової експертизи. По-четверте, запитання повинні бути чіткими, правильно сформульованими, конкретними та логічно пов´язаними між собою.

Якщо експертиза проведена за зверненням сторони обвинувачення, прокурор подає її суду, може заявляти клопотання про виклик експерта в суд для допиту, першим допитує його. Експерта, який проводить експертизу за зверненням сторони захисту, першим допитує сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання прокурором, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями (ст. 356 КПК України). Закон передбачає й інші слідчі дії під час судового розгляду:

  • відтворення звукозапису і демонстрацію відеозапису, в тому числі повторно повністю або в певній частині (ст. 359 КПК України);
  • використання усних консультацій або письмових роз´яснень спеціаліста (ст. 360 КПК України).

Що стосується тактики судового розслідування в окремих категоріях справ, які мають свою специфіку, то вона може розроблятися для різних, великих чи невеликих груп правопорушень:

  • можливе групування на підставі класифікації правопорушень у кримінальному праві щодо об´єкта посягань, тобто за главами Особливої частини КК України: тактика подання доказів у провадженнях про кримінальні правопорушення щодо життя і здоров´я, спрямованих проти власності, суспільної небезпеки, проти правосуддя тощо;
  • є категорії кримінальних проваджень, у яких сторони в суді мають гостру потребу в специфічних прийомах і методиках. Наприклад, щодо правопорушень, пов´язаних з використанням техніки (злочини проти безпеки виробництва ст.ст. 271-275 КК України), щодо нових для нас видів правопорушень, у яких немає досвіду, не склалася практика (злочини у сфері використання елекгронно-обчислювальних машин (комп´ютерів), систем та комп´ютерних мереж і мереж електрозв´язку (ст.ст. 361-363 КК України);
  • зрештою це кримінальні провадження про правопорушення, хоч і відомі у практичній роботі, але у них виникають складні проблеми доказування, специфічні слідчі ситуації, які викликають труднощі.

Особливу увагу необхідно приділяти провадженням щодо прихованих злочинів (хабарництво, злочини у сфері обігу наркотичних речовин, їх аналогів або прекурсорів, які вчиняються за обопільною згодою). У цих провадженнях передусім необхідно визначитися із законністю легалізованих оперативно-розшукових дій, бути надзвичайно обережним, прискіпливо перевіряти допустимість і достовірність одержаних доказів.

У справах про зґвалтування, які, як правило, вчиняються без свідків, велика значення має детальна перевірка достовірності показань потерпілої, з´ясуванню відносин між потерпілою і ґвалтівником, поведінки потерпілої та оцінки її характеристики, матеріальним відбиткам злочину і відповідності їх показанням жертви.

Зрозуміло, що розробка, створення широкого кола тактичних прийомів для застосування у судовому розгляді конкретних видів чи категорій злочинів виходять за межі невеликої частини посібника щодо проблем кримінального процесу. їх запровадження тривалий процес відпрацювання науковцями, практиками, які мають досвід участі у розгляді таких проваджень в суді.

Чинним КПК України внесено суттєві зміни в порядок здійснення кримінального провадження в напрямі подальшого удосконалення принципу змагальності, насамперед на стадії судового провадження.

Можна визначити певні напрями такої роботи.

Тактичні дії сторін, які можуть бути реалізовані в процесі доказування чи спростування обвинувачення в суді, пов´язані з обов´язком сторін про завчасне відкриття матеріалів, що будуть подані в суді іншій стороні та потерпілому (ст. 290 КПК України).

Від існуючого в КПК 1960 року обов´язку слідчого ознайомити сторону захисту з матеріалами кримінальної справи зазначена процесуальна дія відрізняється наступним:

  • обов´язок відкриття матеріалів покладений не тільки на сторону обвинувачення, а й на сторону захисту;
  • сторони зобов´язані відкрити матеріали, зібрані не лише на стадії досудового розслідування, а й отримані додатково під час судового розгляду;
  • сторона обвинувачення зобов´язана відкрити матеріали, які є в їх розпорядженні і можуть бути використані не тільки для доведення обвинувачення, а й такі, за допомогою яких можна довести невинуватість або меншу ступінь винуватості чи сприяти пом´якшенню покарання;
  • сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором для підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення;
  • із представлених для ознайомлення матеріалів можуть бути видалені відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду з чітким позначенням такого видалення;
  • форма ознайомлення з матеріалами може бути різною: зробити копії; відобразити будь-яким чином; надати доступ до приміщення або місця, де вони зберігаються, тощо.
  • сторони зобов´язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів іншої сторони із зазначенням найменування таких матеріалів;
  • відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Мета відкриття матеріалів іншій стороні є надання можливості кожній підготуватися для спростування аргументів іншої сторони або усвідомлено погодитися з представленими аргументами.

Відповідно до ч. 5 ст. 290 КПК України можливість видалення прокурором відомостей, які не будуть розголошені під час судового розгляду, можуть бути знівельовані судом, який «за клопотанням сторони має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені». Зрозуміло, що необережність суду при наданні такого дозволу може зашкодити об´єктивному розгляду кримінального провадження і навіть призвести до тяжких наслідків (наприклад, щодо розголошення інформації стосовно свідків, які знаходяться під захистом). В такому випадку при вирішенні цього питання в суді прокурору необхідно вичерпно і докладно аргументувати неможливість такого розголошення.

Суттєві зміни до чинного КПК України внесені і щодо процесуального порядку допитів як джерела доказів, що найбільш часто застосовується на практиці.

Сторона має право завчасно згідно зі ст. 225 КПК України клопотати перед слідчим суддею про необхідність допиту на цій стадії свідка, потерпілого за правилами допиту у судовому розгляді, якщо: існує небезпека для життя і здоров´я свідка (потерпілого); у зв´язку з їх тяжкою хворобою; за наявності інших обставин.

Показання, надані після події правопорушення слідчому судді в судовому засіданні, мають силу наданих безпосередньо у судовому розгляді, можуть бути оголошені в суді і прийняті ним як доказ вини. Суд може не врахувати ці показання у своєму рішенні, лише мотивувавши таке рішення.

Неявка іншої сторони, повідомленої належним чином про місце і час судового засідання для участі у допиті свідка протилежної сторони, не перешкоджає його проведенню.

Слідчий суддя на досудовому розслідуванні може допитати одночасно двох і більше допитаних ним же осіб. Фактично це можливість у судовому засіданні на стадії досудового розслідування провести очну ставку між свідками і потерпілими, що значно полегшить роботу сторін у суді.

Загальний допит свідка (потерпілого) у судовому провадженні теж має свої особливості:

  • за клопотанням сторони або самого свідка він може бути допитаний за відсутності певного свідка;
  • під час прямого (основного) допиту забороняється ставити навідні питання. Разом з тим під час перехресного допиту свідка іншою стороною навідні питання ставити можна;
  • порушення права на перехресний допит робить його недопустимим доказом;
  • повторний допит свідка можливий не тільки за клопотанням сторони, а й за клопотанням самого свідка;
  • допускається одночасний допит двох і більше допитаних осіб для з´ясування розбіжностей у показаннях (очна ставка);
  • за протестом сторони головуючий може зняти питання, що «не стосується кримінального провадження». Однак необхідно зазначити, що ч. 8 ст. 95 КПК України передбачає: «сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів». Так, за ст. 96 КПК України сторони мають право ставити свідку запитання щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності його показання, з´ясування його репутації.

Питанню з´ясуванню репутації свідка присвячена ст. 96 КПК України, яка передбачає право сторін:

  • ставити запитання щодо його можливості сприймання фактів, про які він свідчить;
  • надати матеріали суду щодо репутації свідка (судимість за завідомо неправдиві показання, інші нечесні дії);
  • можливість допитати свідка щодо попередніх показань, які не узгоджуються з нинішніми.

Обов´язок свідка відповідати на запитання щодо з´ясування достовірності його показань.

Новітньою нормою в чинному КПК України є можливість допитів і процесуальних дій у судовому провадженні в режимі відеоконференції (ст. 336, ч. 9 ст. 352 КПК України).

Допит свідків у такому порядку здійснюється у виняткових випадках:

  • для забезпечення безпеки свідка;
  • неможливості безпосередньої участі в судовому провадженні за станом здоров´я або з інших поважних причин;
  • проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;
  • необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження;
  • наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Отже, клопотання сторін про здійснення такого допиту, особливо «з інших підстав» повинно бути достатньо аргументованим. Умови зазначеної процесуальної дії:

  • технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку;
  • необхідність дотримання принципу гласності і відкритості судового провадження;
  • забезпечення інформаційної безпеки;
  • можливість учасників кримінального провадження ставити запитання, отримувати відповіді.

Порядок здійснення допиту в такому режимі:

  • винесення вмотивованої ухвали судом;
  • з використанням технічних засобів з іншого приміщення в суді або за його межами;
  • при загрозі ідентифікації голосу свідка створюються акустичні перешкоди;
  • перебування обвинуваченого поза межами приміщення, якщо він заперечує проти цього, унеможливлює проведення допиту в цих умовах.

Суттєвий інтерес для сторін має і норма закону, яка передбачає можливість використання показання з чужих слів (ст. 97 КПК України).

Показання з чужих слів це висловлення, здійснене в усній, письмовій формі щодо певного факту, яке Грунтується на поясненні іншої особи.

Суд має право визнати допустимим доказом ці показання незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

У встановленні таких показань, як допустимих, стороні необхідно навести аргументи, які суд за законом може врахувати:

а) щодо значення їх для з´ясування певних обставин, важливість для розуміння інших відомостей;

б) про наявність інших доказів щодо означених питань;

в) щодо ступеня довіри до обставив надання первинних пояснень;

г) про переконливість відомостей, що містять первинні пояснення;

д) складність їх спростування для сторони, проти якої вони спрямовані;

є) співвідношення цих показань з інтересами особи, яка їх надала;

ж) неможливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту через:

  • смерть або тяжку фізичну чи психічну хворобу;
  • відмову надати показання в судовому засіданні всупереч вимогам суду;
  • неприбуття на виклик суду і невстановлення розшуком її місця перебування;
  • перебування за кордоном і відмова давати показання.

Закон передбачає і випадки, коли такі показання з чужих слів не можуть бути доказами:

  • якщо вони не підтверджуються іншими допустимими доказами;
  • які даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих їм під час здійснення ними кримінального провадження.

Показання з чужих слів судом може бути беззаперечно визнано допустимим доказом в разі:

  • погодження сторін на визнання їх доказами;
  • підозрюваний створив або сприяв створенню обставин, за якими особа могла бути допитана.

Норми КПК України приділяють велику увагу питанням належності й допустимості доказів. Належні докази прямо чи непрямо підтверджують:

  • існування чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження;
  • достовірність чи недостовірність використання інших доказів;
  • можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Допустимий доказ доказ, отриманий у порядку, встановленому КПК України

(ст. 86).

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини:

  • в процесуальній дії, яка потребує попереднього дозволу суду або з порушенням його умов;
  • внаслідок катування, жорстокого, нелюдського поводження або погрозою їх застосування;
  • з порушенням права особи на захист;
  • без повідомлення особи про її право відмовлятися від давання показань;
  • порушення права на перехресний допит;
  • показання свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні (ст. 87 КПК України).

Якщо сторона не повідомила своєчасно іншій стороні про представлення даного доказу в суді (ч. 12 ст. 290 КПК України).

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає і можливість проведення під час судового розгляду слідчих (розшукових) дій у виді:

  • тимчасового доступу до речей і документів, які мають охоронювану Законом таємницю (ч. 2 ст. 333 КПК України);
  • судове доручення (ч. 3 ст. 333 КПК України).

Перелік речей і документів, які мають охоронювану законом таємницю, визначено ст. 162 КПК України:

  • інформація, якою володіють ЗМІ або журналісти, надана їм за умови нерозголошення авторства або її джерела;
  • відомості, що становлять лікарську таємницю;
  • відомості, що можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
  • конфіденційна інформація, що містить комерційну таємницю;
  • банківська таємниця;
  • особисте листування особи та інші записи особистого характеру;
  • інформація операторів та провайдерів телекомунікацій про зв´язок, абонентів тощо;
  • персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;
  • державна таємниця.

Якщо під час судового засідання прокурор одержав відомості про наявність речей і документів, які мають значення для вирішення кримінального провадження, він повинен:

  • заявити в суді клопотання про надання дозволу на тимчасовий доступ до інформації;
  • отримати дозвіл суду (ухвалу);
  • здійснити контроль за виконанням ухвали суду;
  • здійснити організаційні заходи з вилучення зазначеної інформації;
  • надати доступ до неї стороні захисту і потерпілому згідно зі ст. 290 КПК України;
  • представити суду і дослідити інформацію у судовому засіданні.

У клопотанні про проведення певних слідчих (розшукових) дій прокурор повинен аргументувати:

  • причини, з яких не були здійснені належні дії щодо їх встановлення і перевірки на стадії досудового розслідування (не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення);
  • кому надати право на тимчасовий доступ, які дії дозволяються при цьому (тимчасово вилучити оригінал документа або річ, зняти копію, сфотографувати чи відобразити іншим засобом):
  • які саме слідчі (розшукові) дії необхідно провести;
  • для з´ясування чи перевірки яких саме обставин необхідне їх проведення;
  • їх значення для вирішення кримінального провадження;
  • строк виконання доручення.

Підставами для надання судового доручення є:

  • необхідність у встановленні обставини або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження;
  • вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом;
  • можливість їх встановлення шляхом проведення слідчих (розшукових) дій.

Сторона у судовому розгляді може заявити письмове клопотання про надання доручення органу досудового розслідування щодо проведення певних слідчих (розшукових) дій, де вказати:

  • істотне значення для вирішення кримінального провадження обставин, які необхідно встановити або перевірити;
  • неможливість встановлення цих обставин іншим шляхом;
  • які саме слідчі (розшукові) дії необхідно виконати;
  • причини, з яких ці дії не виконані під час досудового розслідування;
  • строк, необхідний для їх виконання.

Виконання ухвали в зазначений судом строк про надання судового доручення контролює прокурор. Після одержання матеріалів про проведення слідчих (розшукових) дій прокурор відкриває їх стороні захисту (ст. 290 КПК України) та представляє і досліджує у судовому розгляді.

Особливості стадії судового розгляду полягає в тому, що вирішальна роль тут належить суду, який з огляду на аргументи обвинувачення та захисту має вирішити, чи є обвинувачення обгрунтованим.

За чинним КПК України судове провадження у першій інстанції здійснюється в умовах найбільш повної реалізації всіх принципів кримінального процесу, особливо принципу змагальності, який з прийняттям КПК України набув нового змісту.

Питання для самоконтролю

1) Поняття «судовий розгляд кримінального провадження».

2) Основні етапи судового розгляду кримінального провадження.

3) Завдання прокурора у судовому розгляді кримінального провадження.

4) Тактика дій прокурора у судовому розгляді кримінального провадження.

5) Дослідження доказів у судовому розгляді кримінального провадження.

6) Порядок їх надання та отримання у судовому розгляді.


загрузка...