Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

§ 9.2. Диференціація порядку судового розгляду кримінальних проваджень


Ідея розширення диспозитивності у кримінальному процесі, диференційованого підходу до форми кримінального судочинства, який уперше реалізований у вітчизняному кримінальному процесуальному законодавстві під час так званої малої судової реформи 2001 року шляхом внесення доповнення до ч.ч. 3-5 ст. 299 КПК України 1960 року, якими вводився у вітчизняний процес скорочений судовий розгляд кримінальних справ, в подальшому мала розвиток у чинному КПК України, який передбачає вже 3 форми альтернативного судового розгляду кримінальних проваджень.

Сутністю прийнятих рішень у таких провадженнях є спрощена процедура, за якої процесуальна економія досягається шляхом відмови (повної або часткової) від судового розслідування і встановлення фактичних обставин вчиненого діяння, а вирок обґрунтовується не доказами (винятком може бути лише обґрунтування вироку тими доказами, які досліджені в суді, при застосуванні другої форми), а обставинами, встановленими досудовим розслідуванням, що повністю визнали сторони і погодилися на таку форму вирішення провадження судом.

Отже, принцип судочинства щодо доступу кожного до правосуддя (ст. 21 КПК України) реалізується на диспозитивній основі: кожен має право на розгляд справи стосовно нього у повному обсязі неупередженим і незалежним судом, але особа у певних випадках, які надає закон, сама вирішує, чи буде вона реалізувати це своє право з урахуванням переваг, які вона може мати, відмовившись від судового розгляду повністю чи частково.

Користь в такому випадку має не лише обвинувачена особа, а й потерпілий, держава та суспільство.

Потерпілий одержує право на альтернативне вирішення кримінального конфлікту шляхом якомога більшого задоволення його інтересів, які при перебільшенні публічних інтересів держави він отримував повною мірою і навіть зовсім не отримував.

Суспільство отримує злагоду від мирного вирішення кримінального конфлікту. Посткримінальна поведінка підозрюваного (обвинуваченого) надає значно більшу гарантію його ресоціалізації, сприяє поверненню його в суспільство.

Держава, таким чином, зберігаючи свою присутність у вирішенні будь-яких кримінальних конфліктів, принципово змінює погляд на свої функції, по-іншому реагує на вчинення правопорушення з позиції «злочин покарання», надає під своїм контролем потерпілому більше прав і можливостей для захисту його інтересів, передусім є гарантом законності від зловживань як одного, так і іншого суб´єкта таких правовідносин.

Не менш важливим у цьому процесі є розвантаження правоохоронних органів, судів від зайвої роботи, що надає можливість сконцентрувати свою увагу на вирішенні і розгляді більш тяжких, резонансних і латентних злочинів.

Передумовою всіх зазначених видів спрощення судового розгляду кримінальних правопорушень є реалізація двох протилежних і взаємопов´язаних між собою принципів кримінального судочинства: принципу законності і принципу доцільності.

Завдання правозастосовців знайти оптимальний варіант співвідношення принципів законності і доцільності: будь-яке спрощення повинно бути в межах закону.

В сучасному зарубіжному кримінальному процесі принцип доцільності більш поширений і фактично все більше звужує кількість проваджень, які розглядаються у трад

иційному порядку. На засаді доцільності побудоване кримінальне судочинство англосаксонських країн: Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Швейцарії, Ісландії, Данії, Норвегії, Японії, Китаю та інших держав.

17 вересня 1987 року прийнято Рекомендацію № 6 Я (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно спрощення кримінального правосуддя», яка вказує на те, що коли конституційні правові традиції дозволяють ввести процедуру «заяви підсудного про визнання вини», то це має бути зроблено в суді першої інстанції у відкритому розгляді справи. Правопорушник має погоджуватись з обвинуваченням, яке йому висунуто. Обов´язково заслуховуються обидві сторони у справі, що дає можливість суду прийняти рішення про те, щоб обійтись без повного процесу дослідження доказів або його частини, та перейти до розгляду особи правопорушника і винесення вироку.

Зазначеною Рекомендацією передбачено можливість різних форм спрощення: від дискреційного права прокурора у вирішенні питання про кримінальне переслідування до спрощення судової процедури, спрощення постановлення судових рішень і їх оголошення, укладення угод тощо.

Чинний КПК України передбачає наступні форми спрощення:

  • Перша форма спрощений порядок судового розгляду кримінальних проваджень щодо кримінальних проступків (ст.ст. 302, 381-382 КПК України).
  • Друга форма скорочений порядок судового розгляду при недоцільності дослідження обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються (ч.ч. 3, 4 ст. 349 КПК України).
  • Третя форма особливий порядок кримінального провадження на підставі угод (ст.ст. 468-476 КПК України).

Що стосується спрощення судового провадження щодо кримінальних проступків, то норми чинного КПК України, а саме: ст.ст. 301-302, 381-382 за Прикінцевими положеннями наберуть чинності лише після прийняття законодавства про кримінальні проступки, яке конкретно дасть визначення кримінальним злочинам і кримінальним проступкам.

Загалом зазначений порядок здійснення кримінального провадження можна визначити наступним чином.

Підставами спрощення судового провадження є:

  • беззаперечне визнання своєї винуватості підозрюваним;
  • неоспорення підозрюваним встановлених досудовим розслідуванням обставин;
  • згода підозрюваного з розглядом обвинувального акта за його відсутності;
  • неоспорення потерпілим такого порядку розгляду провадження.

Умовами такого спрощення є обов´язковість:

  • роз´яснення слідчим, прокурором підозрюваному і потерпілому змісту встановлених досудовим розслідуванням обставин;
  • повідомлення цим особам наслідків згоди на спрощення, а саме: позбавлення права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав:
  • судового розгляду за відсутності учасників судового провадження;
  • недослідження доказів у судовому засіданні;
  • оспореності обставин, встановлених досудовим розслідуванням;
  • упевненість у добровільності згоди підозрюваного та потерпілого на спрощення.

Процесуальне оформлення такого спрощення починається на стадії досудового розслідування і передбачає:

складення прокурором або слідчим, за погодженням з прокурором, обвинувального акта, в якому висловлюється клопотання про розгляд його у спрощеному провадженні;

до обвинувального акта з клопотанням додаються:

а) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо:

  • беззаперечного визнання винуватості;
  • згоди з встановленими досудовим розслідуванням обставинами;
  • ознайомлення з обмеженням права апеляційного провадження;
  • згода з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні (за його відсутності);

б) письмова заява потерпілого щодо:

  • згоди з обставинами, визначеними у провадженні;
  • ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження;
  • згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

в) матеріали досудового розслідування (документи беззаперечного визнання підозрюваним своєї винуватості).

Порядок судового провадження у таких випадках передбачений ст.ст. 381-382 КПК України і:

1. Здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження з урахуванням особливостей:

  • у 5-денний строк з моменту отримання обвинувального акта з клопотанням прокурора про спрощений порядок розгляду суд вивчає матеріали;
  • суд впевнюється у наявності вказаних вище підстав і умов для такого розгляду;
  • розглядає обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження;
  • ухвалює вирок у порядку, що відповідає загальним вимогам, до вироку суду за винятком наступного: замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Не пізніше наступного дня після ухвалення вироку суд надсилає копії учасникам судового провадження.

Суд має право призначити судовий розгляд у судовому засіданні, якщо визнає це за необхідне.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням зазначених вище особливостей.

Підставою судового розгляду кримінальних проваджень при визначенні недоцільності дослідження тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються. За ст. 349 КПК України є неоспоренність учасниками судового провадження встановлених досудовим розслідуванням обставин кримінального провадження.

Умови, за обов´язковим виконанням яких за наявності зазначеної вище підстави, можна вирішити питання саме таким чином:

  • роз´яснення учасникам процесу і впевненість у їх розумінні змісту обставин, наслідків погодження на розгляд провадження у такий спосіб з урахуванням обмежень оскарження судового рішення в апеляційному порядку;
  • відсутність сумнівів у добровільності їх позиції;
  • обов´язковість допиту обвинуваченого, крім випадку, коли він відмовився від давання показань та при спрощеному провадженні щодо кримінальних проступків.

Вирішується це питання під час судового розгляду на початку судового розгляду при вирішенні питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися та в порядку їх дослідження за ст. 349 КПК України за клопотанням учасників процесу та з ініціативи суду. Судом постановляється ухвала, яка, за клопотанням сторін, може бути змінена за необхідності, що виникає після її прийняття, дослідити частину або всі докази у повному обсязі.

Останній вид спрощення судового розгляду укладення угод є найбільш спірним у науці і в практичній діяльності, оскільки фактично найбільш виразно свідчить про компроміс у вирішенні кримінальних правопорушень.

Поява такого правового інституту, як угоди у кримінальному провадженні у чинному КПК України ознаменувала новий етап судової реформи, є початком якісних перетворень і реформувань досудового розслідування і судового розгляду у кримінальних провадженнях.

Кримінальні провадження на підставі угод в чинному КПК України розміщено в Розділі VI «Особливі порядки кримінального провадження», що підкреслює їх процесуальну специфічність та нетрадиційний порядок їх вирішення як виняток із загальних правил.

Отже, закон передбачає складення двох видів угод:

  • угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим);
  • угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості.

Фактично укладення угод у кримінальному провадженні як першого, так і другого виду спонукає підозрюваного (обвинуваченого) до визнання вини, розкаяння та вчинення певних дій щодо загладжування своєї вини, які зазначені в угоді.

Зміст угод передбачає:

  • зазначення її сторін;
  • формування підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація;
  • істотні обставини кримінального правопорушення;
  • умови кожної з угод (про примирення чи визнання винуватості);
  • узгоджене покарання, звільнення від покарання з випробуванням та згода сторін на його призначення;
  • наслідки укладення та затвердження угод;
  • наслідки невиконання угод;
  • дата укладення, підписи сторін.

Стосовно узгодження сторонами покарання необхідно звернути увагу на таке. При затвердженні угоди суд обов´язково на підставі ст. 65 КК України, у яку в зв´язку з цим внесено зміни, «призначає покарання, узгоджене сторонами».

Умовами затвердження угоди є обов´язковість узгодженої міри покарання в межах:

  • встановлених санкцією інкримінованої особі статті чи її частини Особливої частини КК України за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 53 КК України;
  • положень Загальної частини КК України (якщо в санкції або частині не встановлено мінімальну межу покарання).

При цьому допускається можливість застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України із змінами до цієї статті, внесеними Законом України від 13 квітня 2012 року № 4652-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв´язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України».

Постало питання щодо можливості застосування ст. 69 КК України при узгодженні міри покарання, оскільки у зазначеному вище законі відповідних змін до неї не внесено.

Відомо, що ст. 69 КК України надає можливість:

  • визначити її нижче від найнижчої межі, встановленій у санкції статті (чи її частини) Особливої частини КК України;
  • не призначати додаткове покарання, передбачене у санкції інкримінованої особі статті (чи її частини) КК України.

У зв´язку з цим у практичних працівників виникають протилежні думки щодо можливості при узгодженні сторонами міри покарання враховувати підстави, передбачені ст. 69 КК України.

Науковці, які заперечують проти цього, наводять аргументи про належність права визначення міри покарання лише судом, а застосування в угодах пом´якшуючих долю винної особи обставин обмежено Законом лише щодо ст. 75 КК України про звільнення від покарання з випробуванням. Перенесення таких можливостей на підстави, вказані у ст. 69 КК України, є виходом за межі цього Закону.

Між тим Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рекомендаціях, наданих апеляційним судам від 15 листопада 2012 року «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» зазначив, що за наявності обставин, які пом´якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних щодо винуватості особи, застосування ст. 69 КК України можливе за винятком випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Погоджуючись з такими рекомендаціями, сторонам при укладенні угод про визнання винуватості необхідно розуміти, що наявність вказаних обставин поняття оціночне, і суд може не погодитись з такою оцінкою. В такому випадку він може відмовити в затвердженні угоди, визнавши умови такої угоди як такі, що не відповідають інтересам суспільства, і цю ухвалу оскаржити і скласти нову угоду в тому ж кримінальному провадженні неможливо.

Щодо суб´єктів (сторін) укладення угоди. Угоди можуть укладатися й у випадках, коли однією із сторін є неповнолітня особа. При цьому, якщо неповнолітній досяг 16річного віку, він має право укласти угоду самостійно, але за наявності згоди його законного представника. Якщо ж неповнолітній не досяг 16 років, угоду про примирення за його згодою укладає законний представник неповнолітнього. Про надання згоди неповнолітнім, його законним представником у наведених вище випадках обов´язково має бути зазначено в угоді.

Присутні при укладенні угоди захисники, представники не є сторонами цієї угоди, але підписують її як особи, які брали участь при складенні угоди.

Факти ініціювання укладення угоди, твердження учасників при обговоренні умов її укладення у випадку, якщо угода залишилася не підписаною, не можуть у подальшому розглядатися як визнання винуватості або відмова від обвинувачення.

Термін укладення угод. Угоди у кримінальному провадженні можуть ініціюватися та укладатися у будь-який момент після повідомлення про підозру аж до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.

Якщо хтось із учасників судового провадження (прокурор, захисники, обвинувачений, потерпілий, представники і законні представники) після оголошення закінчення з´ясування обставин та перевірки їх доказами (ст. 363 КПК України) і до останнього слова обвинуваченого (ст. 365 КПК України) заявляє про намір укладення угоди, суд повинен зробити перерву, надати час для її обговорення.

При представленні угоди під час продовження процесу суд поновлює судовий розгляд і переходить до її розгляду.

Дії слідчого та прокурора при надходженні угоди під час досудового розслідування.

При наданні угоди підозрюваним чи потерпілим, при укладенні прокурором угоди про визнання винуватості невідкладно складається обвинувальний акт і з підписаною сторонами угодою надсилається до суду.

Однак прокурору надається право відкласти на певний час направлення до суду обвинувального акга з угодою:

а) до отримання висновку експерта;

б) завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів:

  • що можуть бути втрачені за сплином часу;
  • або неможливо буде провести їх пізніше без істотної шкоди для їх результату.

Мета відкладення забезпечити розгляд провадження у повному обсязі в разі відмови суду від затвердження угоди.

Порядок судового провадження на підставі угоди. Суд розглядає угоду, що надійшла з обвинувальним актом, призначивши її ухвалою до слухання у підготовчому судовому засіданні упродовж п´яти днів після її одержання та повідомляє учасників судового провадження про день і час слухання. Обов´язковим є присутність сторін угоди під час її слухання, неявка інших учасників, якщо є відомості про одержання ними повідомлення про слухання, не є перешкодою для розгляду. За відсутності когось із сторін угоди, слухання переноситься на іншу дату з повідомленням сторін. Таким же чином діє суд, якщо у підготовче судове засідання не з´явився один із потерпілих від одного кримінального правопорушення, якщо угода укладена з усіма потерпілими. Відсутність одного з потерпілих від різних кримінальних правопорушень не перешкоджає проведенню підготовчого судового засідання і розгляду тієї угоди, сторони якої присутні.

Якщо обвинувальний акт надійшов до суду без угоди для розгляду у звичайному порядку, а перед підготовчим судовим засіданням або під час слухання у підготовчому провадженні сторони подали до суду підписану угоду, суд ухвалою зупиняє вирішення питань, які він повинен здійснити на цій стадії у загальному порядку, і починає розгляд угоди. У випадку, коли кримінальне провадження, в якому є угода, підлягає закриттю з підстав, передбачених п.п. 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України, суд відмовляє у затвердженні угоди та закриває кримінальне провадження за цими підставами.

Під час судового розгляду обвинувального акта в загальному порядку, у разі представлення сторонами угоди, яку вони уклали після призначення дати судового розгляду або під час судового розгляду, суд ухвалою зупиняє виконання процесуальних дій і одразу приступає до обговорення угоди.

Підготовче судове провадження щодо затвердження угоди здійснюється одноособово суддею чи складом суду, який розглядав би кримінальне провадження, якби воно вирішувалося б у загальному порядку в складі трьох професійних суддів. Участь судді, який раніше застосовував до цього обвинуваченого ст.ст. 75, 76 КК України, у такому розгляді неможлива.

Відмова будь-кого із сторін від угоди у судовому провадженні виключає її затвердження судом. Суд в такому випадку виносить ухвалу про закриття кримінального провадження на підставі угоди, направляє обвинувальний акт для закінчення досудового розслідування або призначає судовий розгляд.

Обов´язковість дій суду із затвердження угоди, невиконання яких надає право на оскарження вироку:

з´ясування в обвинуваченого цілковитого розуміння ним своїх прав, а саме:

  • на судовий розгляд;
  • на відмову давати показання;
  • на захисника, в тому числі безоплатного;
  • на допит свідків обвинувачення, виклик інших свідків;
  • щодо наслідків укладення і затвердження угод;
  • знати характер кожного обвинувачення, яке він визнає;
  • сутність виду покарання та інших заходів, які будуть застосовані до нього;
  • суд повинен переконатися, що:
  • укладення угоди було добровільним;
  • потерпілий (при угоді про примирення) розуміє наслідки затвердженої угоди.

Як зазначено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, всім судам щодо надання рекомендацій здійснення кримінального провадження на підставі угод (№ 223-1679/0/4-12 від 15 листопада 2012 року) «для реалізації покладених на нього обов´язків щодо з´ясування добровільності укладення угоди та перевірки її на відповідність вимогам КПК України та/або кримінального закону, ... суд має витребувати документи, подані (треба розуміти «зібрані». Авт.) сторонами під час досудового розслідування». Звичайно, йдеться про матеріали досудового розслідування, зібрані саме стороною обвинувачення, оскільки у суду немає відомостей про перелік матеріалів, які сторона захисту буде подавати у судовому розгляді.

Як зазначено в листі, «суд шляхом вивчення витребуваних документів, проведення опитування сторін, інших осіб, зобов´язаний переконатися, що укладені угоди є добровільними, тобто згідно з ч. 6 ст. 474 КПК України не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою. Якщо суд матиме обґрунтовані підстави вважати, що укладання угоди не було добровільним, або ж сторони в дійсності не примирилися, він відповідно до п. 4 ч. 7 ст. 474 КПК України зобов´язаний відмовити у затвердженні угоди».

Важливо при цьому, щоб мотивування підстав судом про недобровільність угоди не обґрунтовувалося посиланням на матеріали досудового розслідування, що є неможливим з огляду на ч. 2 ст. 23 КПК України.

Розглядаючи угоду у підготовчому судовому засіданні або під час судового розгляду, суд має винести наступні рішення:

а) затвердити угоду і ухвалити вирок;

б) відмовити у затвердженні угоди та:

  • ухвалити рішення про закриття кримінального провадження;
  • направити обвинувальний акг прокурору для закінчення досудового розслідування;
  • призначити дату судового розгляду у загальному порядку, якщо це рішення виноситься у підготовчому провадженні;
  • продовжити судовий розгляд, якщо угода була подана суду в процесі судового розгляду.

При ухваленні вироку суд:

Затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Мотивувальна частина вироку повинна містити:

  • формулювання обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
  • відомості про угоду (реквізити, зміст, міра покарання);
  • мотиви суду про відповідність угоди вимогам закону;
  • посилання на закон, яким він керувався.

У резолютивній частині:

  • рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів;
  • рішення про винуватість особи із зазначенням норм кримінального закону;
  • рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання (по кожному обвинуваченню і остаточне);
  • порядок оскарження вироку.

Наголосимо, що в мотивувальній частині такого вироку не приводяться докази винуватості особи, оскільки вони не досліджувалися.

Суд відмовляє в затвердженні угоди:

  • яка суперечить вимогам закону;
  • якщо її умови не відповідають інтересам суспільства;
  • якщо умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
  • укладення угоди не було добровільним;
  • очевидна неможливість виконання взятих обвинуваченим на себе зобов´язань;
  • відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Оскільки однією з обставин відмови суду в затвердженні угоди є невідповідність умов угоди інтересам суспільства, а в чому заключаєгься ця невідповідність, які критерії при цьому враховуватиме суд, не уточнюється, фактично суд може в будь-яких випадках застосувати цей пункт для відмови, тим більше, що ухвала суду про відмову оскарженню не підлягає та виключає повторність звернення з такою угодою у цьому кримінальному провадженні.

Для усунення таких випадків у сторін залишається один важіль: при укладенні угоди у його пунктах наголошувати на цьому суспільному інтересі. Прокурору при цьому можна посилатися на вимоги ст. 470 КПК України, а також активно відстоювати свою позицію в суді, підготувати й привести максимально переконливі доводи в наявності і суттєвості такого інтересу.

Наслідки укладення і затвердження угоди, розуміння яких сторонами угоди обов´язково зазначаються у її змісті, передбачені ст. 473 КПК України, а саме:

  • для обох сторін угоди обмеження права оскарження вироку в апеляційному і касаційному порядках (ст.ст. 394, 424 КПК України);
  • для обвинуваченого (підозрюваного), крім того, відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України (право на судовий розгляд, де прокурор повинен довести кожну обставину, право мовчати, що для суду не матиме жодного доказового значення, право допиту свідків обвинувачення і виклик свідків, що свідчать на його користь, подання доказів, право мати захисника) при укладенні обох угод;
  • для потерпілого, крім того:
  • позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення;
  • позбавлення права змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

Свою специфіку має і апеляційне оскарження вироків, якими затверджені угоди (ст. 394 КПК України);

для обвинуваченого щодо затверджених угод про визнання винуватості виключно з підстав:

а) призначення судом покарання більш суворого, ніж узгоджене сторонами;

б) ухвалення вироку без згоди обвинуваченого на призначене покарання;

в) невиконання судом вимог частин 4, 6, 7 ст. 474 КПК України:

  • щодо роз´яснення його права на судовий розгляд, де прокурор повинен довести кожну обставину кримінального правопорушення;
  • його право мовчати і це мовчання не може мати доказового значення;
  • право мати захисника, в тому числі безоплатного або захищатися самому;
  • роз´яснення наслідків укладання та затвердження угоди (ст. 473 КПК України);
  • зрозумілість характеру кожного обвинувачення, виду покарання та інших заходів, які будуть до нього застосовані;

щодо затверджених угод про примирення:

  • призначення судом покарання більш суворого, ніж узгоджене сторонами;
  • ухвалення вироку без згоди обвинуваченого на призначене покарання;
  • невиконання судом вимог частин 5-7 ст. 474 КПК України, а саме: не з´ясування судом в обвинуваченого цілковиту зрозумілість його права на справедливий судовий розгляд, під час якого:
  • сторона обвинувачення повинна довести кожну обставину кримінального правопорушення;
  • наявність прав обвинуваченого мовчати, що не є доказом його винуватості;
  • мати захисника (в тому числі безоплатного) або захищатися самому;
  • право допиту свідків обвинувачення, заявления клопотань про виклик свідків та подання доказів на його користь;
  • знати наслідки укладення та затвердження угод, передбачені ст. 473 КПК України;
  • знати характер кожного обвинувачення;
  • знати вид покарання та заходи, які будуть до нього застосовані при затвердженні угоди;

для потерпілого виключно з підстав:

  • призначення покарання менш суворого, ніж узгоджено;
  • ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання;
  • не роз´яснення наслідків ухвалення угоди.

Щодо прокурора, якому надано право апеляційного оскарження стосовно угод про визнання винуватості з підстав:

  • призначення покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами;
  • затвердження угоди, яка не відповідає ч. 4 ст. 469 КПК України (щодо законних підстав її укладення).

Стосовно угод про примирення єдина підстава апеляційного оскарження, а саме: затвердження судом угоди, яка за ч. 3 ст. 469 КПК України (підстави укладання) не може бути укладена.

Наслідком невиконання угоди є скасування цієї ухвали та скасування вироку, яким затверджена угода, на підставі ст. 476 КПК України.

Порядок процесуального вирішення цього питання:

  • суб´єкти звернення про скасування вироку відповідно угод: прокурор або потерпілий;
  • клопотання спрямовується на адресу суду, який затвердив угоду і ухвалив вирок;
  • строк подання: упродовж встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;
  • судове засідання з розгляду клопотань проводиться за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників процесу;

наслідки скасування вироків в ухвалі:

  • призначення судового розгляду в загальному порядку;
  • направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку;
  • ухвала про скасування вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Одночасно з прийняттям КПК України до КК України внесено зміни доповнено його ст. 389-1 КК України умисне невиконання угоди про примирення або визнання винуватості, яка передбачає кримінальну відповідальність за такі дії і покарання арештом на 6 місяців або обмеженням волі на строк до 3 років.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційній інстанції та рішення суду апеляційної інстанції можуть оскаржуватися в касаційному порядку з підстав, передбачених ч. 3 ст. 424 КПК України.

На підставі угоди вирок суду, що не оскаржувався і не переглядався апеляційною інстанцією, не може переглядатися касаційною інстанцією.

Ці вироки після перегляду касаційної інстанції також можуть переглядатись Верховним Судом України за підставами, передбаченими ст. 445 КПК України та за нововиявленими обставинами, за підставами та в порядку, визначеному ст.ст. 459-467 КПК України.

Розглянемо специфіку, суть, порядок складення і вирішення кожного з двох їх видів.

1. Угоди про примирення.

Фактично інститут примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим був відомий і певною мірою застосовувався й до введення в дію КПК України. Він застосовувався:

у відновному правосудді, як пом´якшуюча обставина при визначенні міри покарання, а також вірогідності судового розгляду у скороченому провадженні (недоцільність дослідження обставин, які ніким не оспорюються);

як підстава, передбачена ст. 46 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

З набранням чинності КПК України цей інститут набув чіткого процесуального регламентування, що передбачає підстави й умови такого примирення, реальні наслідки для сторін, негативні наслідки у разі невиконання умов.

З огляду на те, що за ст. 55 чинного КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути не тільки фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а й юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, угоду про примирення може бути укладено із представником юридичної особи, якою за ч. 2 ст. 58 КПК України може бути:

  • керівник юридичної особи;
  • інша особа, уповноважена законом та установчими документами;
  • працівник юридичної особи (за дорученням керівника юридичної особи) за довіреністю на представництво;
  • особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні за угодою на представництво.

Отже, між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) угоди про примирення за ч. 3 ст. 469 КПК України укладаються щодо:

  • кримінальних проступків (які будуть визначені законом України про кримінальні проступки);
  • злочинів невеликої та середньої тяжкості, які за ст. 12 КК України передбачають максимальну міру покарання до 5 років позбавлення волі);
  • кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.

Стаття 477 КПК України, яка надає перелік кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, передбачає злочини не тільки нетяжкі чи середньої тяжкості, а й тяжкі (наприклад, ч. 2 ст. 152 КК України, зґвалтування за обтяжуючих обставин). Але оскільки провадження у цих злочинах віднесені до приватного обвинувачення за обставин, які вказані в цій статті, угоди про примирення можуть укладатися незалежно від тяжкості злочину.

Закон передбачає умови укладення угоди про примирення. Вона укладається:

  • тільки з ініціативи потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого);
  • домовленості щодо положень цієї угоди можуть здійснювати:
  • самостійно потерпілий, підозрюваний (обвинувачений);
  • захисник, представники, законні представники кожної сторони, які після цього погоджують її із сторонами угоди;
  • за участю цивільного позивача, цивільного відповідача;
  • за допомогою іншої особи (наприклад медіатора) з погодженням сторін угоди.
  • Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 65 КПК України особи, які брали участь в укладанні та виконанні угоди про примирення у кримінальному провадженні, не можуть бути допитані як свідки про обставини, які стали їм відомі у зв´язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення.

У кримінальному провадженні, в якому беруть участь кілька потерпілих від одного й того самого кримінального правопорушення, угоду може бути укладено лише з усіма потерпілими. При цьому укладається одна угода, в якій може бути зазначено різні вимоги потерпілих до підозрюваного, обвинуваченого щодо розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування чи переліку дій, не пов´язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов´язаний вчинити щодо потерпілого (потерпілих), але обов´язково має бути зазначено про узгоджене між сторонами (усіма потерпілими та підозрюваним, обвинуваченим) покарання, їх згоду на призначення такого покарання або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Якщо у кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень і згоди щодо укладення угоди досягнуто не з усіма потерпілими, угоду може бути укладено з одним чи кількома потерпілими. У такому випадку угода про примирення укладається з кожним потерпілим окремо, а кримінальне провадження, щодо якого сторони досягли угоди, підлягає виділенню в окреме провадження у порядку, визначеному положеннями ст.ст. 217, 334 КПК України.

Угода про примирення не може бути укладена з ініціативи слідчого, прокурора або судді.

Специфічністю угоди про примирення за змістом є обов´язковість визначення:

  • розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
  • строку її відшкодування;
  • можливого переліку дій, не пов´язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний (обвинувачений) зобов´язаний вчинити на користь потерпілого та строк їх вчинення.

Які обов´язки та повноваження має прокурор стосовно укладення угоди про примирення?

Чинне процесуальне законодавство передбачає оновлену роль держави у кримінально-правових відносинах: прокурор як представник держави завжди присутній у кримінальному судочинстві. Але в окремій категорії проваджень (саме щодо угод про примирення) держава визнає інтерес потерпілого пріоритетним і поступається верховенством при вирішенні питання щодо наслідків кримінального правопорушення. Отже, у прокурора залишається лише функція контролю за законністю дій сторін, які укладають угоду про примирення.

Можна спостерігати специфічність повноважень прокурора (слідчого) у провадженнях на підставі угод на кожній стадії судочинства:

  • на стадії досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, за наявності підстав для укладення угоди про примирення:
  • поінформувати підозрюваного, потерпілого про їх право на примирення;
  • роз´яснити закон та механізм реалізації такого права;
  • не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення;

при представленні сторонами укладеної угоди про примирення:

  • у випадку її невідповідності вимогам закону роз´яснити їм, які порушення закону допущені, та можливі наслідки судового розгляду такої угоди;
  • скласти або затвердити обвинувальний акт та разом з угодою, складеною з додержанням вимог закону, або з угодою, яка не відповідає цим вимогам, але сторони, які її уклали, наполягають на надісланні її в такому вигляді до суду, скерувати їх до суду.

Кримінальний процесуальний закон не надає права прокурору відмовити з будь-якої причини сторонам, які уклали угоду про примирення, щодо направлення її до суду разом з обвинувальним актом. Також прокурор уповноважений надавати оцінку додержанню вимог закону при укладенні угоди про примирення в обвинувальному акті та висловлювати власну думку суду при направленні в суд угоди щодо неможливості її затвердження.

За ч. 2 ст. 474 КПК України судом розглядаються угоди у підготовчому судовому засіданні з обов´язковою участю сторін угоди. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для їх розгляду.

Відтак, закон певною мірою допускає можливість судового провадження щодо угоди про примирення без прокурора, який не є стороною цієї угоди, і якщо він не з´явиться до суду при одержанні повідомлення про слухання. Такий випадок можливий лише при розгляді угоди про примирення, складеної у кримінальному провадженні приватного обвинувачення. У справах публічного обвинувачення при будь-якому судовому провадженні прокурор зобов´язаний брати участь, оскільки розглядається висунуте ним обвинувачення, де він і повинен висловити власну думку щодо відповідності закону угоди про примирення.

До речі, роз´ясненням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12 «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» надана рекомендація всім судам: «З огляду на затвердження прокурором обвинувального акта та можливість оскарження ним вироку суду першої інстанції на підставі угоди, в тому числі й угоди про примирення, його участь у судовому засіданні під час її розгляду має бути обов´язковою».

На стадії оскарження вироку суду, яким затверджена угода про примирення між підозрюваним (обвинуваченим) і потерпілим, прокурор за п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК України має право оскаржити його в апеляційному порядку «виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути».

Отже, законодавець обмежив право прокурора на апеляційне оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про примирення, виключно єдиним випадком, коли за обставинами і правовою кваліфікацією кримінального провадження така угода не може бути укладена. Якщо ж укладеною угодою чи судом неправильно застосована норма кримінального права (наприклад щодо призначення міри покарання, що не відповідає узгодженій або визначена з порушенням вимог КК України), прокурор безпідставно позбавлений права на оскарження незаконного судового рішення в будь-якому порядку.

З метою усунення помилок при застосуванні інституту примирення при звільненні від кримінальної відповідальності та при укладенні угоди про примирення треба розуміти наступне.

За підставами й умовами, визначеними у ст. 46 КК України, якщо підозрюваний і потерпілий примиряються, кримінальне провадження закривається судом, вирок не ухвалюється і підозрювана особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі клопотання прокурора. У випадку складення угоди про примирення до суду направляється обвинувальний акт з угодою, й у разі її затвердження судом ухвалюється обвинувальний вирок, в якому обвинуваченому призначається узгоджене сторонами угоди кримінальне покарання.

Отже, якщо підозрюваний і потерпілий на стадії досудового розслідування звертаються до прокурора з угодою про примирення, а матеріали кримінального провадження містять підстави для звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності за будь-яких підстав, прокурору необхідно надати їм роз´яснення з цього приводу та право вибору. За законом особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо дає згоду саме на таке вирішення провадження, а за КПК України необхідно також, щоб потерпілий висловив власну думку з цього приводу.

Якщо підозрюваний наполягає на направленні угоди до суду разом з обвинувальним актом, вони направляються до суду з письмовою незгодою підозрюваного на звільнення від кримінальної відповідальності і думкою потерпілого. В іншому випадку прокурор звертається до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності, де обґрунтовує підстави звільнення, до якого додаються письмова згода підозрюваного з цього приводу, потерпілого. Укладену угоду про примирення до клопотання долучати не можна, оскільки вона передбачає призначення міри покарання, яка узгоджена сторонами.

2. Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Цей інститут є новим у вітчизняному законодавстві і позитивним важелем для прокурора у досягненні публічних інтересів при вирішенні кримінальних проваджень. Адже, вирішуючи питання про укладення такої угоди, прокурором враховуються наступні умови:

  • ступінь та характер сприяння підозрюваного, обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
  • характер і тяжкість обвинувачення;
  • наявність суспільного інтересу в забезпеченні більш швидкого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
  • наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Отже, в переліку передбачених підстав, які повинен враховувати прокурор при укладенні угоди про визнання винуватості, фактично всі стосуються саме суспільних інтересів. Суб´єктивна сторона, а саме дані про особистість підозрюваної (обвинуваченої) особи, його характеристика, законослухняність у минулому навіть не згадуються.

У такому випадку рекомендації всім судам, надані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (див. лист від 15 листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12 щодо кримінальних проваджень на підставі угод) про те, що суд має право визнати невідповідність суспільним інтересам факт непогашеної судимості підозрюваного (обвинуваченого), що утворює рецидив злочину тощо, є неспроможними і можуть призвести до перекрученого розуміння сутності інституту угоди про визнання винуватості. У зв´язку з цим прокурорам необхідно при викладенні умов у такій угоді наголошувати на всіх сторонах суспільного інтересу і відстоювати їх у судовому провадженні.

Право укладення угоди з підозрюваним (обвинуваченим) надається лише прокурору, який уповноважений керівником органу прокуратури виконувати ці функції у конкретному кримінальному провадженні «від початку до кінця» (ст. 37 КПК України). Отже, керівник органу прокуратури, його заступник, інший прокурор як прокуратури цієї, так і вищестоящої ланки такого права не мають, за винятком, коли вони включені до складу групи прокурорів.

Однак за наказом Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» прокурору необхідно «угоду про визнання винуватості попередньо узгоджувати з керівником органу прокуратури. Копію угоди з його відміткою долучати до наглядового провадження» (п. 19.1).

Угода про визнання винуватості ініціюється її сторонами підозрюваним (обвинуваченим) або прокурором.

Відповідно до п. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена у провадженні:

  • щодо кримінальних проступків;
  • злочинів невеликої і середньої тяжкості, тяжких злочинів;
  • за умови, що наслідками їх вчинення шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Отже, якщо кримінальним правопорушенням шкода завдана фізичній особі, майнова шкода приватним інтересам, така угода не укладається.

Теза цього закону викликала розбіжність думок, що «укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається».

Можна погодитись з думкою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зазначених вище рекомендаціях судам, що наявність у кримінальному провадженні потерпілого як фізичної, так і юридичної особи, якій завдано майнової шкоди, не дозволяє сторонам укладати угоду про визнання винуватості.

Але, на нашу думку, судам надано помилкове тлумачення кримінального провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цьому словосполученні.

За пунктом 10 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв´язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Воно може здійснюватися щодо одного правопорушення, а може бути об´єднаним з іншими самостійними, різних спрямувань, різними об´єктами, наявністю потерпілих, яким завдано шкоди, і відсутністю потерпілих, де шкода завдана суспільним і державним інтересам. Ці кілька кримінальних проваджень об´єднаних в одне у зв´язку з тим, що обвинувачується у цих правопорушеннях одна особа. Орієнтування судів на те, що у такому разі не можна укласти угоду про визнання винуватості за епізодом, де шкода завдана державним чи суспільним інтересам і немає потерпілого, і виділити цей епізод в окреме провадження, у всякому разі нелогічно. Тим більше, що надалі не виключається можливість укладення угоди про визнання винуватості в таких випадках за умови, якщо першими угоди про примирення будуть укладені з потерпілими за іншими епізодами, і провадження у них будуть виділені в окремі, а у залишеному кримінальному провадженні, де немає потерпілого і є підстави, то укладається угода про визнання винуватості. Чому не можна навпаки укласти угоду про визнання винуватості і виділити ці матеріали в окреме провадження не роз´яснюється.

Можна пояснити цю ситуацію на прикладі. Якщо особа обвинувачується у вчиненні трьох квартирних крадіжках, де є троє потерпілих, обвинувачується ще й за ч. 2 ст. 307 КК України у виготовленні, перевезенні, зберіганні з метою збуту та у збуті наркотичних засобів, за попередньою змовою групою осіб, звернулась до прокурора з клопотанням, в якому запропонувала укласти угоду про визнання винуватості, оскільки вона має намір викрити всю схему злочинних дій злочинної організації за виготовлення і збут наркотичних засобів, то відмова в укладенні такої угоди порушує диспозитивне право як підозрюваного, на вибір у вирішенні його долі, так і прокурора, який не дотримується суспільного інтересу.

Думка Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не має сили закону. Прокурорам в такому разі радимо користуватися ч. 6 ст. 9 КПК України, яка передбачає аналогію права: якщо КПК України неоднозначно регулює питання кримінального провадження застосовуються загальні засади кримінального провадження.

Однак слушною є надана Вищим спеціалізованим судом України нижчестоящим судам пропозиція щодо застосування поняття «суспільні інтереси», яке неодноразово зустрічається в нормах КПК України, особливо в Розділі щодо проваджень на підставі угод. Водночас матеріальне кримінальне право, зокрема Особлива частина КК України використовує термін «громадські інтереси». На думку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: «незважаючи на те, що ці словосполучення різняться семантично, у контексті КПК їх слід розуміти як тотожні».

  • За змістом угода про визнання винуватості повинна обов´язково містити:
  • беззастережне визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї винуватості;
  • обов´язки підозрюваного, обвинуваченого щодо співробітництва у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце).

Вважається можливим у зміст угоди про визнання винуватості включати й інші умови: відшкодування шкоди чи загладжування вини, інші дії, вчинення яких не суперечить закону, є правомірними, реальними, які сприяють виправленню винної особи та слугують суспільним інтересам.

На стадії судового провадження у підготовчому судовому засідання, де розглядаються угоди, присутність прокурора є обов´язковою. Без нього ця угода не може бути розглянута, оскільки він є її стороною. У судовому провадженні прокурор:

  • підтримує свою позицію щодо укладення угоди про визнання винуватості й обґрунтовує її законність і суспільний інтерес;
  • переконується у виконанні обов´язків суду щодо здійснення певних процесуальних дій, невиконання яких при оскарженні вироку є підставою для його скасування;
  • у випадку можливої відмови суду у затвердженні угоди надає аргументовану пропозицію про повернення обвинувального акта для завершення досудового розслідування чи підготовки до судового розгляду та призначення дати розгляду кримінального провадження.

Якщо після укладення угоди про визнання винуватості до розгляду її у підготовчому судовому провадженні з´явилися підстави, які не були до цього відомі і які унеможливлюють складання такої угоди, прокурор (як і обвинувачений) мають право відмовитися від неї. В такому разі суд повинен ухвалою закрити провадження щодо розгляду угоди та призначити судовий розгляд обвинувачення або на прохання прокурора повернути йому обвинувальний акт для завершення досудового розслідування.

Підстави для оскарження вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, для прокурора обмежені і передбачені винятково у випадках:

  • призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
  • затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути складена.

Ухвалення вироків на підставі угод є новелою чинного КПК України і підтверджує волю держави, яка в певних випадках відмовляється від своїх прав публічного вирішення кримінальних відносин і надає право сторонам самостійно, на свій розсуд, більш раціонально й успішно, але в межах закону, вирішувати кримінальні спори.

Такий порядок розгляду кримінальних проваджень має в основі лише мирне врегулювання конфлікту з обопільним покладенням обов´язків на сторони і корисний як для потерпілого, так і для засудженого, а також в цілому для держави і суспільства.

Питання для самоконтролю

1) Види порядків провадження в суді першої інстанції.

2) Порядок та умови спрощеного порядку судового розгляду кримінального провадження.

3) Порядок та умови скороченого порядку судового розгляду кримінального провадження.

4) Порядок та умови порядку провадження на підставі угод.


загрузка...