Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

10.1.9. Підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції


Скасування або зміна судових рішень судом апеляційної інстанції може мати місце лише за наявності до того відповідних підстав, вичерпний перелік яких наведено в ст. 409 КПК України.

Закон встановлює одні й ті самі підстави як для скасування, так і для зміни судового рішення. Оцінюючи характер виявлених порушень і виходячи із обставин кожної конкретної справи, суд апеляційної інстанції може прийняти рішення або про зміну, або про скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції. Виняток становлять підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачені ст. 415 КПК України, за наявності яких суд апеляційної інстанції в будь-якому випадку зобов´язаний скасувати судове рішення.

Підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є:

  • неповнота судового розгляду;
  • невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
  • істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
  • неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
  • невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

За наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку чи ухвали суду першої інстанції суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні повинен зазначити всі такі підстави.

Суд апеляційної інстанції, встановивши відповідну підставу, не має права скасовувати:

  • виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого;
  • ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.

В існуванні цих обмежень проявляється дія правила щодо недопустимості погіршення правового становища обвинуваченого. Водночас зазначені рішення за наявності відповідних підстав можуть бути змінені, якщо цим не погіршується правове становище обвинуваченого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Неповнота судового розгляду згідно зі ст. 410 КПК України полягає у нез´ясуванні або неналежному з´ясуванні всіх істотних обставин справи, а також у недостатності доказів або їх поверховому дослідженні. Такими визнаються обставини, що мають істотне значення, , у разі якщо їх встановлення безпосередньо впливає на ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, прийняття рішення про притягнення до кримінальної відповідальності або звільнення від кримінальної відповідальності, вид і міру покарання, розмір відшкодування тощо.

Неповним вважається судовий розгляд, у процесі якого не досліджені всі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушен

ням, а також розмір процесуальних витрат, обставини, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом´якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Суд апеляційної інстанції в будь-якому разі визнає судовий розгляд неповним, якщо:

1) судом першої інстанції були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з´ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення;

2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції оцінює законність і обгрунтованість відхилення судом першої інстанції клопотань учасників судового провадження, дотримуючись вимог ст. 350 КПК України щодо порядку розгляду судом клопотань учасників судового провадження, а також важливості і необхідності вчинення певних процесуальних дій за заявленим клопотанням для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення.

Відповідно до ст. 415 КПК України неповнота судового розгляду не належить до підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Тому у випадку виявлення неповноти судового розгляду суд апеляційної інстанції зобов´язаний усунути допущені судом першої інстанції прогалини під час апеляційного розгляду і прийняти одне з таких рішень: змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та постановити нову ухвалу; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження.

Судове рішення суду першої інстанції повинно бути належним чином обгрунтованим і повністю відповідати фактичним обставинам кримінального провадження.

Це означає, що висновки суду першої інстанції мають:

  • бути підтверджені доказами, зібраними у суворій відповідності з вимогами закону і дослідженими в судовому засіданні;
  • враховувати всі докази, які мають істотне значення для визначення змісту судового рішення;
  • містити пояснення підстав, на яких суд, за наявності суперечливих доказів, визнав достовірними одні з них і відкинув інші;
  • не містити істотних протиріч.

У разі недодержання хоча б однієї із вказаних вимог рішення суду першої інстанції визнається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України).

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи зумовлена допущеними судом першої інстанції помилками, що стосуються оцінки доказів і вмотивованості судових рішень.

Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку, ухвали повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині, повинні логічно випливати з обгрунтування, що міститься в мотивувальній частині. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині вироку або ухвали проаналізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші.

Прокурори мають пам´ятати, що вирок чи ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню чи зміні з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження лише у разі, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на:

  • вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого;
  • правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність;
  • визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Істотними порушеннями кримінального процесуального закону вважаються незастосування або неправильне застосування вимог КПК України, що перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з´ясувати обставини кримінального провадження, встановити істину, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення (ст. 412 КПК України).

Істотні порушення кримінального процесуального закону можуть стосуватися доказування, забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, додержання процесуальних строків тощо, якщо це перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.

Безумовними підставами для скасування судового рішення є:

  1. наявність підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі. При встановленні вказаних підстав суд апеляційної інстанції зобов´язаний скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження. При встановленні обставин, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення), суд апеляційної інстанції зобов´язаний скасувати вирок і ухвалити виправдувальний вирок;
  2. ухвалення судового рішення незаконним складом суду. Під цим розуміють порушення вимог ст. 31 КПК України та інших положень закону щодо участі судді в ухваленні судового рішення, зокрема, коли:
  3. порушено правила здійснення кримінального провадження колегіально судом у складі трьох професійних суддів щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років;
  4. порушено правила колегіального розгляду справи судом у складі трьох професійних суддів щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі;
  5. не задоволено клопотання обвинуваченого про здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних;
  6. порушено правила здійснення кримінального провадження стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п´яти років;
  7. не задоволено клопотання обвинуваченого, який є службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», або особою, посаду якої віднесено до першої категорії посад державних службовців, про здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п´яти років та трьох присяжних;
  8. в ухваленні судового рішення брав участь суддя або присяжний, щодо якого існували обставини, що виключали можливість його участі у кримінальному провадженні;
  9. в ухваленні судового рішення брав участь суддя або присяжний, термін повноважень якого минув;

10. вирок чи ухвала підписана суддею, який не брав участь в ухваленні судового рішення;

11. якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або присяжного.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, при встановленні яких суд апеляційної інстанції повинен скасувати вирок або ухвалу суду першої інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, є проведення судового розгляду за відсутності учасників судового провадження, а саме:

  • обвинуваченого, участь якого є обов´язковою у судовому провадженні, крім випадків, передбачених ст. 381 КПК України, яка встановлює правила стосовно спрощеного провадження щодо кримінальних проступків;
  • прокурора, участь якого у судовому провадженні в суді першої інстанції є обов´язковою, крім випадків відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та висловлення потерпілим згоди на підтримання обвинувачення. Наслідки неприбуття прокурора встановлюються ст. 324 КПК України;
  • захисника, якщо його участь є обов´язковою. Наслідки неприбуття захисника визначаються ст. 324 КПК України;
  • потерпілого, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судового засідання. Наслідки неприбуття потерпілого передбачені ст. 325 КПК України.

Наступною підставою для скасування судового рішення є порушення правил підсудності, які вважаються порушеними, якщо:

  • кримінальне провадження здійснює не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення;
  • було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення;
  • місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється не тим судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування;
  • кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді;
  • кримінальне провадження у першій інстанції здійснював суд, який згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не належить до місцевих (районних, міських, районних у містах, міськрайонних) судів, або суд, який згідно із цим Законом належить до спеціалізованих (господарських або адміністративних) судів.

Судове рішення суду першої інстанції скасовується судом апеляційної інстанції і призначається новий розгляд у суді першої інстанції, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

При цьому неточності або порушення у веденні журналу судового засідання або при застосуванні технічних засобів фіксування кримінального провадження, виявлені судом апеляційної інстанції, не є підставою для скасування судового рішення за умови фактичної наявності зазначених об´єктів.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність може стосуватися положень як Особливої, так і Загальної частин КК України, яке призводить до: неправильної кваліфікації діяння; порушення правил призначення покарання; неправильного застосування положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності або звільнення від покарання; неправильного застосування норм щодо примусових заходів виховного або медичного характеру тощо.

Результатами цього є необґрунтоване засудження або виправдання обвинуваченого, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Неправильне застосування законодавства про кримінальну відповідальність залежно від характеру допущених порушень і фактичних обставин справи, може бути підставою як для скасування, так і для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. Це порушення не належить до підстав нового розгляду в суді першої інстанції. Тому у разі скасування судового рішення суд апеляційної інстанції зобов´язаний ухвалити нове судове рішення або закрити кримінальне провадження.

Формами неправильного застосування законодавства про кримінальну відповідальність є:

  • незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
  • застосування закону, який не підлягає застосуванню;
  • неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
  • призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, може проявлятися у:

  • застосуванні іншого, ніж закон України про кримінальну відповідальність, законодавства при визначенні злочинності діяння, а також його караності та інших кримінально-правових наслідків (ч. 3 ст. 3 КК України);
  • застосуванні закону України про кримінальну відповідальність за аналогією (ч. 4 ст. 3 КК України);
  • застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили (ст. 4 КК України);
  • застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, що не має зворотної дії в часі, оскільки встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи (ч. 2 ст. 5 КК України);
  • незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, оскільки скасовує злочинність діяння, пом´якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 1 ст. 5 КК України);
  • порушенні правил щодо чинності закону України про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України (ст. 6 КК України);
  • порушенні правил щодо чинності закону України про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7 КК України);
  • порушенні правил щодо чинності закону України про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст. 8 КК України).

Неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, може проявлятися у помилках при застосуванні положень закону про: поняття «діяння», передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; класифікацію кримінальних правопорушень; стадії їх вчинення; вину та її форми; співучасть у вчиненні кримінального правопорушення; особу, яка підлягає кримінальній відповідальності; повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень; склад конкретного кримінального правопорушення та його кваліфікуючі ознаки тощо.

Серед помилок суду першої інстанції при призначенні покарання як підстава для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції окремо виділяється призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Суд призначає покарання із додержанням вимог ст. 65 КК України: 1) у межах, визначених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом´якшують чи обтяжують покарання.

Більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями Особливої частини КК України, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі ст.ст. 70, 71 КК України. В інших випадках призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) законодавства про кримінальну відповідальність, не допускається.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені певною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м´якість або суворість (ст. 414 КПК України).

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, необхідно виходити з класифікації кримінальних правопорушень, критерії яких визначені у ст. 12 КК України (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі), а також із особливостей конкретного діяння й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів, роль кожного зі співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Під врахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом позитивних і негативних соціальних, фізичних, психологічних і правових характеристик особи, які мають кримінально-правове значення (ст. 65 КК України).

Врахування обставин, які пом´якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України.

Перелік обставин, що обтяжують покарання, зазначений у ч. 1 ст. 67 КК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Не повинні враховуватися як обтяжуючі й ті обставини, що визначені в Особливій частині КК України як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Разом з тим суд має право (залежно від характеру вчиненого злочину) не визнати зазначені у ч. 1 ст. 67 КК України як обтяжуючі покарання такі обставини, як вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші (ч. 2 ст. 67 КК України).

Натомість перелік обставин, які пом´якшують покарання, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК України, не є вичерпним.

Визнання судом обставини такою, що пом´якшує покарання, обов´язково повинно бути вмотивоване у вироку.

Суд апеляційної інстанції також може змінити вирок суду першої інстанції та пом´якшити призначене покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні апеляційним судом нового вироку чи своєї ухвали.

Якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м´яким, то відповідно до ст. 421 КПК України лише за наявності апеляційної скарги прокурора, потерпілого або його представника, у якій порушується питання про скасування вироку саме з цих підстав, він має право скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити свій вирок, призначивши більш суворе покарання.

Суд апеляційної інстанції також може скасувати ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і постановити свою ухвалу за необхідності застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру. При цьому, як і у випадку ухвалення нового вироку про призначення більш суворого покарання, ухвала суду першої інстанції про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру може бути скасована у зв´язку з необхідністю застосування суворішого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (ст. 421 КПК України).

Питання для самоконтролю

  1. Підстави для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
  2. Підстави для зміни судового рішення.
  3. Сутність кожної підстави для скасування судового рішення.

загрузка...