Навігація
Посилання


Актуальні питання кримінального процесу України

§ 12.2. Надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій


Міжнародна правова допомога є одним із напрямів міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні. Основною підставою для звернення до запитуваної сторони є нагальна потреба проведення певних процесуальних дій за умови, що такі дії неможливо виконати на території України.

Сфера міжнародної правової допомоги виходить із змісту та обсягу даного напряму співробітництва, що визначається передусім міжнародними зобов´язаннями України. Так, згідно зі ст. 3 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року запитувана сторона виконує у передбачений її законодавством спосіб будь-які судові доручення, які стосуються кримінальної справи і які надсилаються їй судовою владою запитуючої сторони з метою забезпечення свідоцьких показань або передачі предметів, які являють собою речові докази, матеріалів судової справи або документів. Додамо, що ст. 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року, визначаючи обсяг правової допомоги, зазначає, що договірні сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видача речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів. Водночас прохання про надання правової допомоги повинно Грунтуватися також на національному законодавстві, а докази отримуватися у порядку, визначеному КПК України. Зокрема, ч. 4 ст. 93 КПК України вказує, що докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. При цьому згідно зі ст. 550 КПК України документи, які направляються у зв´язку із запитом про міжнародне співробітництво, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі якщо це передбачено міжнародним договором України. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, прав людини і основоположних свобод.

Реалізація міжнародної правової допомоги відбувається через централізований та децентралізований порядок зносин. Згідно з ч. 1 ст. 545 КПК України Генеральна прокуратура України звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів. Разом з тим у ч. 3 ст. 545 КПК України зазначено про можливість іншого порядку зносин, якщо КПК України або чинни

й міжнародний договір України визначає окремий орган, на якого поширюються повноваження щодо звернення із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів. Так, у ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року йдеться, що центральні органи (в розумінні цього Договору центральними органами є: з боку України Міністерство юстиції України та Генеральна прокуратура України, а з боку Республіки Польщі Міністерство юстиції) можуть домовитися, що установи юстиції договірних сторін зносяться між собою безпосередньо. Реалізацією такої норми стало підписання 10 листопада 1998 року Угоди між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання статті 3 вищезазначеного Договору. Відповідно, ст. 1 цієї угоди при виконанні клопотань про правову допомогу у кримінальних справах без участі повноважних представників запитуючої сторони і передачу кримінального переслідування в обласні та прирівняні до них прокуратури України (обласні прокуратури) з одного боку, та воєводські прокуратури Республіки Польща (воєводські прокуратури) з другого боку, зносяться між собою безпосередньо. Подібне містить стаття 3 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року, яка визначає, що центральні органи (з боку України Міністерство юстиції України та Генеральна прокуратура України, а з боку Республіки Молдова Міністерство юстиції та Прокуратура Республіки Молдова) можуть домовитися, що установи юстиції Договірних Сторін зносяться між собою безпосередньо. Реалізацією цієї норми стало підписання 16 липня 2010 року Угоди між Генеральною прокуратурою України та Генеральною прокуратурою Республіки Молдова на виконання статті 3 вищезазначеного Договору. Відповідно, ст. 1 цієї угоди обласні та прирівняні до них прокуратури України (надалі обласні прокуратури України) та Генеральна прокуратура Республіки Молдова під час виконання клопотань про надання правової допомоги в кримінальних справах і перейняття кримінального переслідування зносяться між собою безпосередньо, за винятком окремих випадків. Такий децентралізований порядок спрямований на спрощення та оптимізацію порядку надання правової допомоги з метою впровадження безпосереднього порядку зносин між органами прокуратури договірних сторін.

Зазначені зносини можуть відбуватися також за допомогою надіслання запиту про міжнародну правову допомогу поштою, а в невідкладних випадках електронним, факсимільним або іншим засобом зв´язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його передання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв´язку. Якщо міжнародна правова допомога надається на засадах взаємності, тобто за відсутності міжнародного договору з відповідною державою, уповноважений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної правової допомоги до Міністерства закордонних справ України для подальшого передання його компетентному органу запитуваної сторони дипломатичним шляхом.

Міжнародну правову допомогу необхідно диференціювати на отримання правової допомоги за кордоном та надання правової допомоги в Україні.

Отримання правової допомоги за кордоном оформлюється запитом про міжнародну правову допомогу. На стадії досудового розслідування такий запит може надіслати прокурор або слідчий за погодженням з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування. Під час погодження запиту прокурор керується п. 16 ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 551, ч. 6 ст. 552 КПК України. Враховуючи зміст ч. 6 ст. 552 КПК України, варто зауважити, що таке погодження має бути оформлено у письмовій формі. Прикладами такого погодження може бути окремий запис у тексті запиту, окремий висновок або довідка.

Форма і зміст запиту мають дуже важливе значення, адже напряму впливають на законність та ефективність результату міжнародної правової допомоги. Зміст і форма запиту про міжнародну правову допомогу повинні відповідати вимогам КПК України або міжнародного договору України, що застосовується у конкретному випадку.

Так, згідно зі ст. 552 КПК України запит повинен містити:

1) назву органу, який звертається за допомогою, та компетентного органу запитуваної сторони;

2) посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання засади взаємності;

3) найменування кримінального провадження, щодо якого запитується міжнародна правова допомога;

4) стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію (надання такої інформації не вимагається до запиту про вручення особі документів або викликів до суду);

5) відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України (надання такої інформації не вимагається до запиту про вручення особі документів або викликів до суду);

6) відомості про відповідну особу, зокрема її ім´я та прізвище, процесуальний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв´язок цієї особи із предметом кримінального провадження;

7) чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обґрунтування їхнього зв´язку із предметом кримінального провадження;

8) відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності (надання такої інформації не вимагається до запиту про вручення особі документів або викликів до суду);

9) інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або передбачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони.

Якщо запит стосується проведення допиту особи як свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинуваченого, то до нього додається належним чином засвідчений витяг відповідних статей КПК України з метою роз´яснення особі її процесуальних прав і обов´язків та перелік питань, які необхідно поставити їй, або відомості, які необхідно отримати від особи.

Якщо запит стосується проведення обшуку, огляду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з КПК України, то до нього додається інформація про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

Згідно зі ст. 548 КПК України запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу.

Окрім КПК України, зміст запиту може ґрунтуватися на вимогах відповідного міжнародного договору України, що застосовується у кожному конкретному випадку. Відповідно до ст. 14 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року прохання про взаємну допомогу повинні містити: назву органу, що звертається із проханням; предмет і причину прохання; якщо можливо, відомості про відповідну особу та її громадянство; за необхідності прізвище і адресу відповідної особи; в окремих випадках має бути зазначене правопорушення і міститися стислий виклад фактів.

Згідно зі до ст. 7 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року у дорученні про надання правової допомоги повинно бути зазначено:

найменування запитуваної установи;

найменування запитуючої установи;

найменування справи, за якою запитується правова допомога;

імена і прізвища сторін, свідків, підозрюваних, підсудних, засуджених або потерпілих, їх місце проживання і місцеперебування, громадянство, заняття, а у кримінальних справах також місце і дата народження і, по можливості, прізвища й імена батьків; для юридичних осіб їх найменування і місцезнаходження;

за наявності представників вказаних вище осіб, їхні імена, прізвища й адреси;

зміст доручення, а також інші відомості, необхідні для його виконання;

у кримінальних справах також опис і кваліфікація вчиненого діяння і дані про розмір збитку, якщо він був заподіяний у результаті діяння. Таке доручення повинно бути підписане і скріплене гербовою печаткою запитуючої установи. За наявності двосторонніх договірних відносин слід користуватися положенням відповідного договору.

Наприклад, згідно зі ст. 11 Договору між Україною та Сирійською Арабською Республікою про правові відносини і взаємну правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 9 жовтня 2008 року запит про надання допомоги повинен містити:

1) назву запитуючого органу;

2) виклад мети запиту і стислий опис запитуваної допомоги;

3) виклад обставин справи, її юридична кваліфікація з посиланням на відповідні положення закону і наданням тексту закону;

4) ім´я, прізвище й адресу особи, про яку йдеться у запиті, а щодо юридичної особи найменування, юридичну адресу або місцезнаходження, банківські реквізити та ідентифікаційні коди;

5) причини застосування і докладний опис будь-якої конкретної процедури або вимоги, про дотримання якої просить запитуюча сторона;

6) визначення будь-яких строків, протягом яких бажано виконати запит;

7) у разі, коли запит стосується отримання свідчень особи, описання суті свідчень чи заяви, які запитуються, та (за потреби) перелік запитань, які необхідно поставити особі;

8) у разі передачі речових доказів інформацію про особу або осіб, під наглядом яких знаходитимуться речові докази, місце, куди речові докази мають бути передані, та будь-які перевірки, які мають бути проведені;

9) у разі перепровадження осіб, які утримуються під вартою, інформацію про осіб, які супроводжуватимуть їх під час перевезення, місце, куди має бути передана така особа, і дату її повернення;

10) за необхідності інформацію про потребу в конфіденційності з викладенням причин;

11) коли запит стосується пошуку, арешту і конфіскації майна або доходів від злочину, якщо можливо;

12) детальний опис майна або доходів від злочину, включаючи їх місцезнаходження;

13) опис доказів, які можуть бути надані для використання при проведенні процесуальних дій у запитуваній стороні;

14) будь-яку іншу інформацію, необхідну для належного виконання запиту. Запит про надання допомоги та супровідні документи мають бути підписані та скріплені офіційною печаткою запитуючого органу.

Особлива увага при складанні запиту повинна бути зосереджена на мовних особливостях. Адже неправильний або незрозумілий переклад документів, які надсилаються, спричинить негативні наслідки щодо якості й ефективності виконання запиту про міжнародну правову допомогу. Так, згідно ч. 3 ст. 548 КПК України запит і долучені до нього документи супроводжуються засвідченим у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору офіційною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторони мовою. Враховуючи ст. 16 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, прохання і документи, що до них додаються, не перекладаються, однак кожна договірна сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання шляхом перепровадження відповідної заяви на ім´я Генерального Секретаря Ради Європи може залишити за собою право вимагати, щоб прохання і документи, які до них додаються, надсилалися їй разом із перекладом на її мову, або на одну з офіційних мов Ради Європи, або на таку з цих мов, яку вона вкаже, інші сторони можуть застосовувати принцип взаємності. Наприклад, Австрійська Республіка у своїй заява, яка містилася у документі про ратифікацію, поданому 2 жовтня 1968 року, зазначила, що звернення та документи, що додаються, складені не німецькою, французькою чи англійською мовою, повинні супроводжуватись перекладом на одну з цих мов. Республіка Болгарія у поправці до заяви, яка містилася у вербальній ноті Постійного представництва від 7 березня 2002 року, заявила, що вона вимагатиме, щоб запити про надання допомоги та додані до них документи супроводжувалися перекладом на болгарську мову, а за відсутності такого перекладу, перекладом на одну з офіційних мов Ради Європи. Відповідно до ст. 17 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року у відношеннях один з одним при виконанні цієї Конвенції установи юстиції договірних сторін користуються державними мовами договірних сторін або російською мовою. У випадку виконання документів державними мовами договірних сторін до них додаються засвідчені переклади російською мовою.

Якщо співпраця врегульована двостороннім договором України, необхідно виходити з умов такого договору. Так, у ст. 7 Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 30 жовтня 1992 року зазначено, що при наданні правової допомоги кожна з договірних сторін користується державною мовою своєї країни з доданням завіреного перекладу всіх документів на державну мову іншої сторони або на англійську мову.

За виникнення потреби проведення процесуальних та слідчих дій, які спрямовані на конкретний результат у кримінальному провадженні, прокурору необхідно виходити з положень КПК України та міжнародних договорів. При цьому за потреби проведення запитуваних процесуальних дій із застосуванням положень КПК України долучати належно завірені витяги відповідних норм закону, якими регламентовано виконання таких процесуальних дій. Якщо ставиться питання про проведення обшуку, огляду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з КПК України, то до запиту додається інформація про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

Чітко визначеного переліку процесуальних та слідчих дій, які можна проводити за кордоном, немає, адже у кожному конкретному випадку необхідно виходити з договірних зобов´язань запитуваної сторони та позиції останньої щодо застережень до окремих положень міжнародного договору.

Якщо прохання про проведення міжнародної правової допомоги стосується питання вручення документів та рішень, у відповідному запиті вказуються такі відомості: стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію; відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України; відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності. При цьому прокурор обов´язково має керуватися положеннями міжнародного договору України із запитуваною стороною. Наприклад, у ст. 9 Договору між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 27 березня 2003 року йдеться, що запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або забезпечені завіреним перекладом. У разі якщо документи складені не мовою запитуваної договірної сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо вказана в запиті про вручення адреса виявилась неповною або неточною, запитувана установа згідно зі своїм законодавством вживає заходів для встановлення адреси.

Тимчасова передача врегульована ст. 565 КПК України та застосовується у випадку, якщо для дачі показань або участі в інших процесуальних діях під час кримінального провадження необхідна присутність особи, яка тримається під вартою або відбуває покарання у виді позбавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні, орган досудового розслідування, прокурор, які здійснюють кримінальне провадження, складають прохання про тимчасову передачу такої особи в Україну. У разі задоволення компетентним органом іноземної держави прохання про тимчасову передачу особи така особа має бути повернута після проведення процесуальних дій, для яких вона була передана, у погоджений з іноземною державою строк. Тимчасова передача особи здійснюється лише за наявності письмової згоди такої особи. Прокурор повинен стежити за дотриманням строків перебування даної особи на території України, а за необхідності складати документи на продовження строку тимчасової передачі не пізніш як за двадцять днів до закінчення такого строку.

Зазначимо, що ст. 11 Договору між Україною й Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 11 травня 2004 року особа, яка утримується під вартою і особиста присутність якої як свідка або для очної ставки запитується запитуючою стороною, тимчасово перепроваджується на територію, де має відбутися допит, за умови її повернення у строки, вказані запитуваною стороною. При цьому у перепровадженні особи може бути відмовлено: 1) якщо особа, яка утримується під вартою, на це не погоджується; 2) якщо її присутність необхідна для цілей кримінального провадження, що здійснюється на території запитуваної сторони; 3) якщо її передача може призвести до продовження строків її утримання під вартою; 4) якщо існують інші важливі обставини для того, щоб не передавати її на територію запитуючої сторони.

Наступною формою міжнародної правової допомоги є виклик особи, яка перебуває за межами України (ст. 566 КПК України). Виклик цієї особи здійснюється повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України. Ця особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, затримана, стосовно неї не може бути обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, до неї не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження чи обмеження її особистої свободи як з приводу кримінального правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, так і за будь-яке інше кримінальне правопорушення, вчинене до перетинання державного кордону України (при в´їзді в Україну). Стосовно такої особи не може бути приведений до виконання вирок, ухвалений до перетину державного кордону України у зв´язку з викликом. Підозрюваний, обвинувачений або засуджений може бути затриманий, стосовно нього може бути застосований запобіжний захід або приведений до виконання вирок лише за злочин, зазначений у повістці. Однак така особа втрачає гарантії, передбачені цією статтею, якщо не залишить територію України, маючи таку можливість, протягом п´ятнадцяти діб або іншого строку, передбаченого міжнародним договором, згода на обов´язковість якого надана Верховною Радою України, від моменту отримання письмового повідомлення органу досудового розслідування, прокуратури або суду про відсутність необхідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю.

Прикладом нормативного врегулювання виклику особи слугує ст. 12 Договору між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15 лютого 1995 року. Якщо під час попереднього слідства або судового розгляду на території однієї договірної сторони виникне необхідність в особистій явці потерпілого, свідка, експерта, які знаходяться на території другої договірної сторони, то необхідно звернутися до відповідного органу цієї договірної сторони з дорученням про вручення повістки, яка не може містити санкцій на випадок неявки викликаного.

Розглянемо особливості надання міжнародної правової допомоги в Україні. Зазначена кримінальна процесуальна діяльність починається з отримання відповідного запиту від запитуючої сторони уповноваженим (центральним) органом України. В даному випадку це може бути Генеральна прокуратура України або прокуратура обласного рівня (як уповноважений орган, визначений міжнародними договорами, наприклад на підставі наведених вище відносин з Республікою Польща та Республікою Молдова).

Запит запитуючої сторони є основною підставою надання міжнародної правової допомоги на території України, за умови його відповідності вимогам законів або міжнародних договорів України та обґрунтованості. Водночас за відсутності відповідних міжнародних зносин може бути застосована засада взаємності, про яку йшлося вище.

Після перевірки запиту уповноважений (центральний) орган України на підставі ст. 558 КПК України приймає одне з наступних рішень:

  • доручення його виконання органу досудового розслідування або прокуратури з одночасним вжиттям заходів щодо забезпечення умов конфіденційності. Таке доручення реалізується шляхом надсилання запиту компетентному органу для виконання, при цьому Генеральна прокуратура України, у межах повноважень, має право надавати вказівки щодо забезпечення належного, повного та своєчасного виконання такого запиту, наведені вказівки є обов´язковими до виконання відповідним компетентним органом України (ст. 554 КПК України). Умови конфіденційності визначаються ст. 556 КПК України та полягають у вжитті додаткових заходів для забезпечення конфіденційності факту отримання запиту про міжнародну правову допомогу, його змісту та відомостей, отриманих у результаті його виконання, а за необхідності погоджують умови та терміни збереження конфіденційних відомостей, отриманих у результаті виконання запиту;
  • можливість виконання запиту із застосуванням законодавства іноземної держави. У даному випадку необхідно враховувати норми міжнародного договору України із запитуючою стороною. Прикладом цього може бути ст. 7 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, в якій визначено, що при виконанні клопотань про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї держави, однак, на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми, вказані запитуючою установою, якщо це не суперечить законодавству запитуючи договірної сторони. Таким чином, щоб застосувати цю можливість, прокурор повинен перевірити: відповідність прохання запитуючої сторони вимогам міжнародного договору України; чи не суперечить застосування норм запитуючої сторони законодавству України; чи долучено до запиту відповідні норми законодавства запитуючої сторони;
  • відкладення виконання, якщо це може перешкоджати кримінальному провадженню на території Україні, або погоджує з компетентним органом іноземної держави можливість виконання запиту на певних умовах. На підставі вимог ст. 559 КПК України перед наданням міжнародної правової допомоги прокурору необхідно перевірити, чи не перешкоджатиме виконання доручення досудовому розслідуванню або судовому розгляду, що триває в Україні. За наявності таких даних надання правової допомоги може бути повністю або частково відкладене;
  • відмови у виконанні запиту з підстав, передбачених ст. 557 КПК України.

У задоволенні запиту про правову допомогу запитуючій стороні може бути відмовлено у випадках, передбачених міжнародним договором України, а за відсутності міжнародного договору України у виконанні запиту повинно бути відмовлено, якщо:

  • виконання запиту суперечитиме конституційним засадам чи може завдати шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим інтересам України;
  • запит стосується правопорушення, за яке в Україні стосовно тієї самої особи судом прийнято рішення, яке набрало законної сили;
  • запитуюча сторона не забезпечує взаємності у цій сфері;
  • запит стосується діяння, яке не є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність;
  • є достатні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
  • запит стосується кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування або судового розгляду в Україні;
  • можливості виконання запиту, якщо витрати на таке виконання явно перевищуватимуть завдану кримінальним правопорушенням шкоду або явно не відповідатимуть тяжкості кримінального правопорушення (якщо це не суперечить міжнародному договору України). Прикладом такої ситуації може бути прохання запитуючої сторони про проведення великої кількості процесуальних дій на всій території України з метою встановлення обставив злочину невеликої тяжкості;
  • вчинення інших дій, передбачених міжнародним договором, згода на обов´язковість якого надана Верховною Радою України.

Компетентний орган України, який отримав доручення про виконання запиту від уповноваженого (центрального) органу України, зобов´язаний виконати необхідні процесуальні дії протягом одного місяця з дати його надходження до безпосереднього виконавця. Зазначений строк може бути продовжений за необхідності виконання складних та великих за обсягами процесуальних дій, у тому числі таких, що потребують погодження прокурора або можуть бути проведені лише на підставі ухвали слідчого судді. Для продовження строку компетентний орган, якому доручено безпосереднє виконання запиту, може звернутися до уповноваженого (центрального) органу України із відповідним клопотанням.

Під час виконання запиту компетентним органом України можуть бути проведені будь-які процесуальні дії (за винятком тих, які прямо суперечать чинному законодавству України або її міжнародним зобов´язанням). Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому КПК України, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави. Якщо при зверненні за допомогою в іноземній державі необхідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні потрібен дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія може запитуватися лише після надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, встановленому КПК України. При цьому належно засвідчена копія такого дозволу долучається до матеріалів запиту.

Особливу увагу прокурор повинен звертати на допустимість присутності представників компетентних органів запитуючої держави. Під час виконання запиту, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 554 КПК України рішення про таку присутність приймається тільки центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги. При цьому представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог КПК України, не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присутності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог законів України. Представники компетентних органів запитуючої держави мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження і пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, зокрема із застосуванням технічних засобів.

Для належного виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги необхідно правильно складати відповідні процесуальні документи. Так, згідно з ч. 3 ст. 558 КПК України складені органом досудового розслідування, слідчим або прокурором документи для забезпечення виконання запиту про міжнародну правову допомогу підписуються зазначеними посадовими особами та скріплюються печаткою відповідного органу. Отримані за результатами виконання запиту від інших відомств, установ чи підприємств (незалежно від форми власності) документи повинні бути підписані їхніми керівниками та скріплені печаткою відповідного відомства, установи чи підприємства. У ч. 2 ст. 560 КПК України зазначено, що документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії.

Після виконання необхідних процесуальних дій орган досудового розслідування або слідчий передає матеріали виконання запиту прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, для перевірки повноти і законності проведених слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій. Дані матеріали передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Уповноважений (центральний) орган України надсилає матеріали, отримані під час виконання запиту, уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони протягом десяти календарних днів після їх отримання від компетентного органу України.

Особливу увагу необхідно звернути на можливість створення та діяльності спільних слідчих груп. Такий інститут КПК України ґрунтується на нормах Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 8 листопада 2001 року. Так, ст. 20 цього Протоколу визначає дві підстави створення такої слідчої групи: розслідування злочинів стороною вимагає проведення складних та комплексних слідчих заходів, пов´язаних з іншими сторонами; кілька сторін проводять розслідування злочинів, обставини яких вимагають вжиття скоординованих, погоджених дій на території відповідних сторін. Створення спільної слідчої групи відбувається за взаємною згодою компетентних органів двох чи більше сторін для досягнення конкретної мети та на обмежений період, який може бути продовжений за взаємною згодою, для проведення кримінальних розслідувань на території однієї чи більше сторін, що створили групу. Склад групи визначається в спільній угоді.

Діяльність спільної слідчої групи має такі загальні умови:

1) керівник групи є представником компетентного органу, який бере участь у кримінальному розслідуванні від сторони, на території якої діє група. Керівник групи діє в межах своєї компетенції за національним законодавством;

2) група здійснює свої дії відповідно до законодавства тієї сторони, на території якої вона працює. Члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом визначеної особи, з урахуванням умов, визначених їхніми органами в угоді про створення групи;

3) сторона, на території якої працює група, вживає необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи. Учасники такої групи називаються її членами (члени спільної слідчої групи від сторони, на території якої працює група) та відрядженими членами (члени від інших сторін, крім сторони, на території якої працює група). Водночас настільки, наскільки це дозволяють законодавство заінтересованих сторін або положення будь-якого іншого юридичного документа, які застосовуються у відносинах між ними, може бути досягнута домовленість про участь у діяльності групи інших осіб, які не є представниками компетентних органів сторін, що створюють спільну слідчу групу. Таким особам не надаються права, надані членам або відрядженим членам групи, якщо домовленість прямо не передбачає іншого. Відряджені члени спільної слідчої групи мають право бути присутніми під час здійснення слідчих заходів на території сторони, де працює група. Однак з особливих причин керівник групи відповідно до законодавства сторони, на території якої діє група, може ухвалити інше рішення. Відрядженим членам спільної слідчої групи її керівник відповідно до законодавства сторони, на території якої діє група, може доручити вжити певних слідчих заходів у випадках, коли це було схвалено компетентними органами сторони, на території якої діє група, та сторони, яка відряджає. У випадках, коли для спільної слідчої групи необхідним є здійснення слідчих заходів на території однієї зі сторін, що створили групу, члени групи, відряджені цією стороною, можуть звернутися до своїх компетентних органів з проханням про здійснення таких заходів. Здійснення таких заходів розглядають у цій стороні на тих самих умовах, які застосовувалися б, якби з проханням про їхнє здійснення звернулися у ході національного розслідування. Якщо спільній слідчій групі необхідна допомога сторони, яка не є однією з тих, що створили групу, або третьої держави, компетентні органи держави, на території якої діє група, можуть звертатися з проханням про надання допомоги до компетентних органів такої іншої держави згідно з відповідними договорами або домовленостями. Відряджений член спільної слідчої групи може відповідно до національного законодавства своєї держави та в межах своєї компетенції надавати групі інформацію, наявну в сторони, яка його відрядила для цілей кримінальних розслідувань, що проводяться групою. Інформація, яку законно отримав член або відряджений член спільної слідчої групи під час перебування в її складі й до якої в іншому випадку компетентні органи заінтересованих сторін не мають доступу, може використовуватися для таких цілей:

1) для мети, з якою було створено групу;

2) для виявлення, розслідування та переслідування інших злочинів, якщо на це є згода сторони, на території якої отримано таку інформацію. У такій згоді може бути відмовлено тільки у випадках, коли використання такої інформації могло б поставити під загрозу кримінальні розслідування, що проводяться на території відповідної сторони або стосовно яких ця сторона могла б відмовити в наданні взаємної допомоги;

3) для відвернення безпосередньої та серйозної загрози суспільній безпеці та без шкоди розслідуванню, якщо в подальшому буде порушено кримінальну справу;

4) для інших цілей настільки, наскільки це погоджено сторонами, що створили групу.

Законом України від 1 червня 2011 року № 3449-VI «Про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах» визначено, що в Україні органом, який приймає рішення про створення спільної слідчої групи відповідно до ст. 20 Другого додаткового протоколу, є Генеральна прокуратура України. Тому на підставі зазначеного вище закону у ч. 2 ст. 571 КПК України вказано, що Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав.

Питання для самоконтролю

  1. Поняття міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій.
  2. Правова основа міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій.
  3. Порядок надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій на території України.
  4. Порядок надання міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій за межами України.

загрузка...