Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

1.4. Виникнення та розвиток теорії конституціоналізму в Україні


Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще в період Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено, в різних редакціях «Руської Правди».

У Новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоча й не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас встановлювала цілу низку демократичних для свого часу державних інституцій.

У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як «Начерки Конституції Республіки» одного з членів Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андрузького та більш докладний проект Конституції України під назвою «Проэктъ основаній устава українського общества «Вольный союзъ» — «Вільна спілка». Його розробив у 1884 р. видатний український вчений та політичний діяч Михайло Драгоманов. Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії «Самостійна Україна» під назвою «Основний закон «Самостійної України» спілки народу українського». Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев´яти земель. Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов´язувати з поваленням самодержавства й організацією у березні 1917 р. Української Центральної Ради. I Універсал Центральної Ради започаткував становлення української державності і розглядався як «статут автономії України». Віхою у розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 р. II Універсалу Української Центральної Ради, який можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. В II Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України. Важливим політико-правовим, кроком стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. III Універсалу, який проголошував встановлення вже не автономних, а федеративних стосунків з Росією. Але така позиція Центральної Ради не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні пропозиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. був прийнятий IV Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Віддаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, правової системи, Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свідчить текст Конституції УНР 1918 року, яка, на жаль, так і не набрала чинності, тому, що в той самий день, коли вона була прийнята, в Київ увійшли німці і почалася доба українського Гетьманату Павла Скоропадського. Серед державно-правових актів часів Гетьманату насамперед слід згадати гетьманську «Грамоту до всього Українського народу» від 29 квітня 1918 р., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаменто

м культури й цивілізації, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціативи. В той самий день, 29 квітня 1918 р., був прийнятий установчий правовий акт під назвою «Закони про тимчасовий державний устрій України», у якому вирішувалися питання «про гетьманську владу», «про віру», встановлювалися «права і обов´язки українських козаків і громадян», у спеціальному розділі «про закони» наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також «про Раду Міністрів і про міністрів», «про фінансову Раду», «про Генеральний Суд». Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади прийшла Директорія у складі п´яти членів на чолі з В. Винниченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С. Петлюра, який пізніше й став її головою. Серед правових актів Директорії, які мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 р., закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці, закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії був розроблений розгорнутий проект Конституції УНР під назвою «Основний державний закон Української Народної Республіки». Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р. Створення в 1922 р. Союзу радянських республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов´язані головним чином з розподілом компетенції між союзною і республіканською владою. У грудні 1936 р., тобто в самий розпал сталінських репресій, була прийнята нова Конституція СРСР, проголошена найдемократичнішою у світі. Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі «сталінської Конституції», повністю повторювала її основні положення. Ліквідація культу особи Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відкрито опозиційних рухів, усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України була прийнята 20 квітня 1978 р. і не внесла принципових змін у державне й громадське життя України. Після проголошення Україною своєї незалежності вона п´ять років регулювала конституційні відносини в Україні аж до прийняття Конституції України 1996 року. Отже, конституційний процес в Україні має власну історію. Він розпочався в період княжої доби з такого важливого конституційного акту як «Руська правда», пройшов складний етап розвитку у періоди знаходження земель України в різних державах і продовжує удосконалюватися в умовах життєдіяльності незалежної України.

Таким чином, світовий і український конституціоналізм, виникнувши у період централізації влади в умовах феодалізму, набув класичного характеру в період розвитку буржуазного типу державності, активно розвивається в період демократизації світової спільноти, має універсальний і регіональний характер та особливості виникнення і розвитку у різних країнах, включаючи і Україну.


загрузка...