Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

Глава 3 Поняття, предмет, методи, функцій і види конституції. 3.1. Поняття, предмет та методи конституції


Поняття конституції передбачає встановлення змісту самого її терміну, а також сутності, обсягу суспільних відносин, що регулюються та способів, прийомів і засобів за допомогою яких здійснюється регулювання предмету. Термін «конституція» походить від латинського constitution, що означає «установлення», «устрій». Конституція встановлює загальні засади конституційного ладу, конституційний статус особи, форми демократії, форму держави, систему державних і самоврядних органів, визначає порядок їх формування та діяльності, основні права та обов´язки людини і громадянина. Інакше кажучи, конституція встановлює і закріплює форму і зміст держави, організацію самоврядування на місцях, взаємодію держави, суспільства та людини. Саме за це її називають основним законом. До характерних ознак конституції відносять те, що конституція:

  • а) Основний Закон держави;
  • б) має вищу юридичну силу;
  • в) характеризується особливим порядком її охорони.

Поняття основного закону пов´язане з концепціями, сформульованими в XVII — XVIII ст.ст. Представники школи природного права того часу називали конституцію основним законом. Вони розглядали її як початковий акт суверенної влади, джерело публічної влади. Поняття конституції як основного закону історично пов´язане і з теорією суспільного договору, яку сформулював відомий французький просвітитель Жан Жак Руссо. Він розглядав основний закон як засіб фіксації договору, на основі якого встановлюється державний лад. Прикладом такого суспільного договору вважалася, зокрема, Конституція Франції 1791 р., а учасниками договору — король і орган народного представництва. Договірний характер визнавався і за деякими конституціями XIX ст. Поняття конституції як основного закону тісно пов´язане з теорією народного суверенітету, сформульованою у XVIII ст. Однією із засад цієї теорії була ідея установчої влади, за якою тільки народ є суб´єктом такої влади, і саме народові, безпосередньо або через обраних ним представників, належить право приймати рішення про умови свого політичного існування. Те, що конституція є Основним Законом держави є ознакою не для кожної конституції. Це торкається лише юридичних формальних і в першу чергу кодифікованих конституцій, які мають вищу юридичну силу. Конституція є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на її основі і у повній відповідності з нею. Разом з тим її правила є нормами прямої дії. Громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо, на підставі діючої конституції. Нині головним завданням усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кожної людини зокрема, кожного громадянина є забезпечення найшвидшого, найповнішого і найточнішого приведення конституційних норм в дію, реалізація її положень, виконання її вимог. Конституція має сприяти насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадянської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демократичної, соціальної, правової держави та вирішенню корінних проблем розвитку і функціонування суспільства, держави і люд

ини.

Отже, особливе коло суспільних відносин, що регулюються конституцією, її базовий та установчий характер, обов´язкова вимога щодо відповідності їй усіх інших законів і підзаконних нормативно-правових актів, індивідуальних приписів, закріплення джерела влади і процесу владарювання, визначення основних орієнтирів взаємодії суспільства, держави і людини підтверджують її статус як Основного Закону країни.

Найважливішою рисою конституції як основного закону є вища юридична сила. Важливим підтвердженням цього є установчий характер конституції. Він характеризується двома аспектами:

  • а) тим, що вона є актом вищої установчої влади народу;
  • б) її норми є первинними для всіх інших правових норм.

Саме вона має вищу юридичну силу. Всі інші норми і акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Конституція регулює всі сфери життя суспільства у найбільш загальному їх вигляді. Деталізація цих відносин передбачається у поточному законодавстві. Однак це не повинно порушувати принцип вищої юридичної сили конституції. Це підтверджується тим, що усі інші нормативно-правові акти повинні відповідати її вимогам. Нормативний документ, що протирічать конституції повинен бути зміненим чи відміненим. Орган конституційної юрисдикції може визнати такий акт не конституційним. Національна правова система більшості країн світу будується таким чином, що її ядром є конституція. Саме конституція очолює усю систему права і законодавства. Конституція є основою правової системи суспільства і держави. Під національною правової системою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу їх створення, реалізації і забезпечення. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, його соціально-економічному та культурному розвиткові, гарантуванню людині статусу найвищої соціальної цінності.

Отже, все вище сказане свідчить про вищу юридичну силу конституції, про те, що усі інші джерела права мають відповідати саме конституційним вимогам і бути завжди в межах конституційного правового поля.

Необхідним атрибутом правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства є належний рівень правової охорони конституції. Конституція, як основний політико-правовий акт, не тільки є основним юридичним джерелом поточної правотворчості, окреслює загальні положення незалежної, правової, соціальної держави, вона ще й закріплює у своїх нормах такі демократичні цінності і принципи, які необхідно буде запроваджувати у практику національної правотворчої та правореалізаційної діяльності. Конституція становить фундамент не лише сучасних, а й майбутніх якісних перетворень у суспільних відносинах, основу формування демократичної правової системи громадянського суспільства, розвитку і зміцнення держави, її системи права і законодавства. Конституція, на думку багатьох політиків є політико-юридичним дороговказом суспільних перетворень і потребує особливого механізму охорони. Наприклад, такий механізм охорони Конституції України підтверджуються особливою системою суб´єктів та наявністю спеціального органу конституційної охорони — Конституційного Суду України.

Отже, Конституція України є Основним Законом Української суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави, має вищу юридичну силу і регулює усі найбільш важливі соціальні відносини між суспільством, державою, її органами і посадовими чи службовими особами, місцевим самоврядуванням, його органами, посадовими і службовими особами, людиною і громадянином у соціально неоднорідному суспільстві, характеризується підвищеною стабільністю та особливим порядком внесення до неї змін і охорони її конституційних положень.

Конституція характеризується особливим об´єктом, предметом, методами і функціями правового регулювання. Особливим об´єктом конституційного регулювання є матеріальні і духовні блага, що мають особливий характер. Наприклад, «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об´єктами права власності Українського народу» (ст. 13). Користуватися природними об´єктами має право кожен громадянин України у порядку визначеному законом. Наприклад, Конституція України є Основним Законом Української суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави, має вищу юридичну силу.

Об´єктом її регулювання є усі найбільш важливі соціальні відносини між суспільством, державою, її органами і посадовими чи службовими особами, місцевим самоврядуванням, його органами, посадовими і службовими особами, людиною і громадянином у соціально-неоднорідному суспільстві, характеризується підвищеною стабільністю та особливим порядком внесення до неї змін і охорони її конституційних положень.

Предметом конституції є суспільні відносини що регулюються чи реально можуть бути урегульовані конституційними нормами. Серед них відносини з основ:

  • а) конституційного ладу;
  • б) правового статусу людини і громадянина;
  • в) безпосередніх форм народовладдя;
  • г) парламенту; д) глави держави;
  • е) органів виконавчої влади;
  • є) прокуратури;
  • ж) правосуддя;
  • з) територіального устрою;
  • и) статусу Автономної Республіки Крим;
  • і) місцевого самоврядування; й) органів конституційної юрисдикції;
  • ї) внесення змін до конституції тощо.

Удосконалення предмету конституції передбачає необхідність не тільки теоретично сформулювати, а й практично урегулювати ці відносини та виробити механізм впливу конституції на реальні процеси правоутворення і правореалізації, на формування такої організації суспільного і державного устрою, яка ґрунтуючись на принципі балансу взаємодії і розмежування публічно-правових і приватноправових засад соціально-економічного порядку, сприяла б досягненню рівноваги між економічною ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю розподілу матеріальних і духовних благ.

Методи конституції — це засоби, способи та прийоми регулювання предмету конституції. Серед засобів регулювання у конституції закріплюються заборони, зобов´язання, уповноваження. Способами є імперативний і диспозитивний метод. Прийомами є можливість людини і громадянина робити все, що не заборонено конституцією, а держави, її органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб робити тільки те, що закріплене конституцією. Методологічні засади вітчизняної конституції повинні сприяти не лише дослідженню національних особливостей розвитку правової системи, а й конструктивно критичному вивченню і практичному використанню світового досвіду правового суспільного прогресу. Це можливо тільки в історично і логічно виправданій для нашого суспільства схемі розвитку суспільних відносин.

Без глибокого усвідомлення процесів, що відбуваються в економічному і правовому розвитку у світі, сьогодні неможлива ефективна практика правоутворення і застосування законів у різних сферах життєдіяльності українського суспільства. Неможливе розуміння закономірностей і перспектив власного національного економічного і правового прогресу та його наукове прогнозування. Зокрема, різноманітний зарубіжний досвід становлення і функціонування змішаної економіки, її правового порядку може бути використаний вітчизняними законодавцями у процесі законотворення як моделі певних законодавчих актів або правових технологій.

Отже, предмет і методи конституції забезпечують відмежування Основного Закону від інших законів та підзаконних нормативно-правових актів. Поняття, предмет та методи конституції визначають його функції та види.


загрузка...