Навігація
Посилання


Види конституцій — це класифікації сучасних конституцій за різними критеріями. Їх поділяють на:

  • а) писані, неписані та змішані;
  • б) монархічні і республіканські;
  • в) унітарні і федеративні;
  • г) демократичні і недемократичні;
  • д) особливо жорсткі, жорсткі та гнучкі;
  • е) тимчасові та постійні;
  • є) народні, парламентські та октройовані (даровані);
  • ж) кодифіковані і не кодифіковані тощо.

Залежно від форми конституцій їх поділяють на писані, неписані та змішані. З приводу віднесення конституції до тієї чи іншої класифікаційної групи серед вчених конституціоналістів не існує єдиного погляду. Можна виділити два підходи. Прибічники першого підходу до писаних конституцій відносять такі, що складаються з одного кодифікованого, логічно завершеного закону, який закріплює, регулює чи охороняє конституційні правовідносини у державі і суспільстві і має вищу юридичну силу. Більшість конституцій країн світу є писаними. Наприклад, писаними конституціями є Конституція РФ, Конституція України, Конституція Болгарії та ін. До неписаних конституцій за першим підходом відносяться конституції, що складаються з двох і більше законів (Ю. Тодика). Конституція Фінляндії, Конституція Швеції тощо. До змішаних вони відносять конституції в яких комбіновано писаний кодифікований закон і частини чи в цілому включені інші закони. Наприклад, Конституція Франції, Конституція Польщі та ін. За іншим підходом автори вважають писаними конституції, що складаються з одного та декількох законів які визначені в законодавчому порядку як Основний Закон, мають вищу юридичну силу, підвищений ступень стабільності (В. Кравченко). Якщо конституція складається з одного або декількох окремих, але змістовно узгоджених між собою законів її називають писаною. Наприклад, Конституція США, Конституція Ізраїлю, Швеції, Фінляндії тощо. Неписана конституція, за цим підходом, явище дуже рідкісне. Її буквально розуміють як групу політико-правових уявлень, концепцій, доктрин, ідей, вчень і т. ін., щодо організації державного життя в суспільстві за загальновизнаними принципами і засадами сучасного конституціоналізму, якими тимчасово керуються у своїй діяльності демократичні органи влади. Як приклад останнього, приводиться ситуацію в Румунії, що склалася у перші місяці грудневого повстання 1991 року. Тоді зберігали свою дію попередні акти, які не суперечили суті та цілям нового режиму. На думку автора, неписаними є фактичні конституції. Змішаною конституцією за даним підходом такі автори вважають основний закон держави, який органічно поєднує в собі як елементи писаної, так і неписаної конституції (закони, конституційні звичаї, правові прецеденти, конституційно-правові доктрини тощо). Наприклад, матеріальна Конституція Великої Британії.

Отже, на думку автора писаними є конституції юридичні формальні, не писаними фактичні, а змішаними — матеріальні. Це означає, що писані конституції включають в себе один чи декілька законів, які визначені в законодавчому порядку як Основний Закон, мають вищу юридичну силу, підвищений ступень стабільності. Неписані конституції включають сукупність правовідносин у суспільстві і державі при реалізації конституційного ладу, публічної влади, форми держави, місцевог

о самоврядування, правового статусу людини і громадянина. Змішані конституції включають в себе велику кількість джерел права, що закріплюють, регулюють, охороняють конституційні правовідносини.

За формою правління конституції поділяють на монархічні і республіканські. Монархічні конституції приймаються і діють у країнах з монархічною формою правління. Вони можуть бути юридичними формальними і матеріальними, писаними (наприклад, Конституція Японії, Конституція Швеції) чи змішаними (наприклад, Конституція Великобританії) та фактичними, тобто не писаними. Республіканські конституції приймаються і діють у країнах з республіканською формою правління.

За формою державного устрою конституції можна поділяти на унітарні і федеративні. Унітарні конституції приймаються і діють в країнах з унітарною формою державного устрою. Наприклад, Конституція Республіки Бєларусь, Конституція Республіки Молдова та ін. Федеративні конституції приймаються і діють у країнах з федеративним державним устроєм. Наприклад, Конституція США, Конституція Німеччини тощо.

За формою державного режиму конституції можна поділяти на демократичні і недемократичні. Демократичними можна назвати конституції України, Російської Федерації та інших країн, де функціонує двопартійна чи багатопартійна система виборів. Серед недемократичних конституцій називають конституції Куби, Китаю, Північної Кореї тощо, де існує однопартійна система формування і функціонування влади.

Залежно від порядку внесення змін розрізняють особливо жорсткі, жорсткі та гнучкі конституції. Особливо жорсткими називають конституції, які потребують внесення змін чи затвердження змін внесених парламентом на референдумі. Жорсткими є конституції, зміни до яких вносяться парламентом кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів депутатів від конституційного складу парламенту. Гнучкими називають конституції, зміни до яких вносяться у звичайному порядку простою більшістю голосів від конституційного складу парламенту.

За часом дії конституції поділяють на тимчасові та постійні. Тимчасові конституції приймаються на певний час чи перехідний період і діють тимчасово. Постійно діючі конституції приймаються на невизначений період часу і діють постійно.

За суб´єктом прийняття конституцій їх поділяють на народні, парламентські та октройовані (даровані). Народні конституції приймаються народом країни на референдумі чи іншими представницькими органами — Установчими зборами (конституційними асамблеями чи конституційними конвентами), парламентами, надпарламентськими установами. Парламентські конституції приймаються парламентом країни. Наприклад, Конституція України 1996 р. була прийнята 28 червня парламентом країни. До надпарламентських установ, які приймали конституції, відносяться, наприклад, Всекитайські збори народних представників (КНР), Великий народний хурал (Монголія). Октройовані конституції приймалися деякими главами монархічних держав і дарувалися народу владою монарха. Серед них можна назвати конституції Бахрейну, Катару, Кувейту, Об´єднаних Арабських Еміратів, Оману, Саудівської Аравії. В історії конституціоналізму відомі випадки прийняття конституцій керівними органами правлячих політичних партій. Таким способом приймалися, наприклад, конституції Анголи 1975 р., Іраку 1970 р., Мозамбіку 1975 р. та ін.

Залежно від систематизації нормативного матеріалу конституції поділяють на кодифіковані і не кодифіковані. До кодифікованих відносять формальні конституції у вигляді одного документу, що є Основним Законом країни і наділений вищою юридичною силою. Не кодифікованими вважають конституції, що складаються з декількох конституційних документів і не завжди мають вищу юридичну силу.

Таким чином, залежно від різних критеріїв класифікації виділяють такі групи конституцій:

  • а) писані, неписані та змішані;
  • б) монархічні і республіканські;
  • в) унітарні і федеративні;
  • г) демократичні і недемократичні;
  • д) особливо жорсткі, жорсткі та гнучкі;
  • е) тимчасові та постійні; є) народні, парламентські та октройовані (даровані);
  • ж) кодифіковані і не кодифіковані.
  • 3.4. Риси та юридичні властивості конституції

Риси конституції:

  • а) особливості сутності і соціальних функцій конституцій;
  • б) особливості в прийнятті (особливий суб´єкт та процедура);
  • в) особливості введення в дію і внесення змін;
  • г) установчий характер конституційних положень;
  • д) особливий об´єкт, предмет і метод правового регулювання суспільних відносин;
  • е) особливі юридичні властивості, що відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів.

Особливості сутності і соціальних функцій конституцій полягають в тому, що конституція є ядром національної правової системи. Її соціальна сутність і призначення характеризуються особливими суб´єктами законодавчої ініціативи, прийняття, процедурами голосування, підписання, введення в дію. Положення конституції носять установчий характер, мають особливий об´єкт, предмет і методи правового регулювання, особливі юридичні властивості, що відрізняють Основний Закон від інших законів.

Особливості в прийнятті конституції характеризуються особливим суб´єктом ініціювання і прийняття, особливою процедурою прийняття. Існує декілька основних способів прийняття конституції: на загальнодержавному референдумі; представницьким органом; главою держави; главою виконавчої влади. Процедура ініціювання нової конституції не однаково регулюється у різних країнах Європи і світу. Наприклад, у конституціях прибалтійських країн взагалі не регулюється процедура їх ініціювання і прийняття. Закріплюється лише процедура внесення до них змін. У Конституції Республіки Болгарія, наприклад, нову Конституцію приймають Великі Народні Збори. Право ініціювання проекту нової Конституції належить не менш ніж половині народних представників в Президенту. Проект нової Конституції Республіки Болгарія приймаються більшістю у дві третини голосів народних представників шляхом трьох голосувань у різні дні, підписуються і публікуються їх Головою в семи денний строк після прийняття. А от Конституція Словацької Республіки закріплює повноваження приймати Конституцію за Національною Радою Словацької Республіки. В Конституції України процедура її ініціювання і прийняття не закріплюється. Предметом всеукраїнського референдуму є затвердження Конституції України. Зі змісту норми випливає той факт, що вносити проект нової Конституції України на затвердження має якийсь інший суб´єкт (Верховна Рада України чи Президент України).

Конституції деяких країн приймалися на загальнодержавному референдумі без участі представницького органу у їх розробці. До таких конституцій, наприклад, відносяться Конституція Казахстану 1995 р., Конституція РФ 1993 р., Конституція Франції 1958 р.

Отже, порядок ініціювання та процедура прийняття Конституції України в Основному Законі держави не виписана. Для вирішення питання щодо прийняття нової Конституції України (а не внесення до неї змін) потрібно спочатку у Основному Законі держави закріпити порядок її ініціювання, підготовки, прийняття та введення в дію.

Особливості введення в дію конституцій характеризуються часом прийняття, після офіційного об´явлення результатів референдуму, днем її опублікування, після її проголошення. Наприклад, Конституція України набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160). Конституція Литовської республіки набуває чинності наступного дня після офіційного оголошення результатів референдуму та за умови, якщо на референдумі вона була схвалена більш ніж половиною усіх громадян Литовської Республіки, які володіють виборчим правом (ст. 151). Конституція Республіки Болгарія набуває чинності у день її опублікування в «Державному віснику». Відповідно до ст. 174 Конституції Республіки Словенія вона стає чинною після її проголошення.

У конституціях різних країн існують певні особливості щодо внесення до них змін. Наприклад, Конституція Республіки Естонія маже бути змінена законом, прийнятим:

  • а) в результаті референдуму;
  • б) двома підряд складами Державних Зборів;
  • в) Державними зборами як термінове питання.

Зміни до Конституції Литовської Республіки можуть бути внесені Сеймом, якщо за це проголосувало не менш як дві третини його членів. Внесення змін у главу І «Литовська держава» та главу ХІУ «Зміна Конституції» можливо лише на референдумі. Відповідно до Конституції Республіки Македонія (ст. 131) внесення змін до неї мають підтримати дві третини голосів від загальної кількості представників на Зборах. Проект поправок до Конституції попередньо схвалюється більшістю від загального складу представників Зборів та виноситься на всенародне обговорення і лише після цього приймається і оголошується Зборами. В Україні зміни до Конституції вносить Верховна Рада України якщо за це проголосує не менше як дві третини народних депутатів. Зміни до розділів першого, третього і тринадцятого затверджуються всеукраїнським референдумом. При доопрацюванні Конститукції України пропонується внести зміни щодо ініціювання проекту внесення змін, а саме надати право вносити проект за ініціативою не менше ніж 100 тисяч громадян України, що мають право голосу та приймати Закон про внесення змін до Конституції України не тільки Верховною Радою України, а і на референдумі, якщо за це проголосує більшість народних депутатів України.

Єдиним джерелом влади в Україні є її народ. Саме народу належить суверенне право вирішувати власну долю, визначати і змінювати конституційний лад в Україні, здійснювати свою владу безпосередньо та через органи держави і органи місцевого самоврядування. Народ має право на насеильнецьке повалення тиранічної влади, влади, що організована не належним чином, яка посягає на природні права і свободи людини та громадянина. Конституція України є установчим актом публічної влади народу. Установчий характер конституційних положень полягає у тому, що в її нормах закріплюється положення про визнання і дію в Україні верховенства права. Вона має найвищу юридичну силу. В основі цього має лежати положення про забезпечення в суспільстві панування прав і свобод людини і громадянина. Тільки тоді Конституція є основою конституційної законності, коли вона втілює в собі основні права, свободи та обов´язки людини і громадянина в Україні. Всі інші Закони і поідзаконні нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і їй відповідати. Тільки при таких умовах Конституція України буди мати похідний характер від установчої влади народу України і її положення будуть носити установчий характер. Лише при таких умовах владу народу і державну владу не зможуть узурпувати ні державні органи ні їх посадові особи.

Таким чином, конституція характеризується своїм предметом і методом правового регулювання та власними функціями.

Підводячи підсумок слід відмітити, що конституція має свій предмет і методи правового регулювання, характеризується власними функціями і видами та особливими властивостями.


загрузка...