Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

5.3. Конституція УНР від 29 квітня 1918 року


Початок реального конституційного процесу в Україні пов´язаний із поваленням царського самодержавства. Утворення Української Центральної Ради (4 березня 1917 р. за старим стилем) заклало підвалини національного державного будівництва, а з прийняттям І Універсалу розпочалося юридичне оформлення української державності. Проголошення згідно з ІІІ Універсалом (7 листопада 1917 р.) Української Народної Республіки викликало необхідність вироблення власного Основного Закону. Від імені комісії Центральної Ради з розробки проекту автономного статусу України М. Грушевський сформулював основи майбутньої Конституції, які були опубліковані в газеті «Народна воля». На думку Голови Центральної Ради демократична Конституція повинна встановити державний характер України, її територію, основні права громадян і визначити: відносини з федеративною Російською Республікою, до складу якої входить Україна; компетенцію вищої законодавчої влади — Всенародних Зборів (сейму); повноваження виконавчої влади — Кабінету Міністрів; організацію судової влади — Генерального Суду; порядок обрання голови Української Республіки. IV Універсал (22 січня 1918 р.), який проголосив самостійність і незалежність України, став законодавчою основою для прийняття майбутньої Конституції. 29 квітня 1918 р., в останній день засідань Центральної Ради, було заслухано й ухвалено конституційний проект, який називався «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». Насамперед слід зазначити, що вже сама структура Основного Закону УНР 1918 р. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнародною юридичною спільнотою. Вона проголошувала Українську Народну Республіку (УНР) суверенною, самостійною і ні від кого незалежною. Суверенне право в УНР належало її громадянам усім разом і здійснювалося через Всенародні Збори України. Територія УНР проголошувалася неподільною і могла бути змінена лише за згодою 2/3 присутніх членів Всенародних Зборів. На місця закріплювалося широке самоврядування з додержанням принципу децентралізму. У Конституції УНР закріплювалися взаємовідносини людини і громадянина з державою і суспільством, їх правовий статус. Конституцією УНР закріплювався принцип поділу влад. Вища законодавча і установча функції закріплювалися за Верховним органом влади — Всенародними зборами. Вища виконавча влада закріплювалася за Радою Народних Міністрів. Вищим судовим органом в УНР закріплювався Генеральний Суд УНР. На місцях діяли виборні Ради і Управи громад, волостей і земель. Міністри УНР тільки контролюють і координують діяльність органів самоврядування та ін.

Конституція УНР готувалася поспіхом у складних зовнішньо та внутрішньо політичних умовах і це позначилося на окремих її положеннях. Юридичним нонсенсом була відсутність в Основному Законі посади глави держави (президента чи прем´єра). Хоча на останньому засіданні Малої Ради Президентом України було обрано М. Грушевського, про посаду та функції якого в Конституції нічого не зазначалося. У дію «Статут про державний устрій, права і вольності УНР» не вступив, оскільки незабаром після його прийняття Центральна Рада була розігнана німецькими військовими і припинила своє існування. Хоча Конституція УНР і не набрала правової чинності, але во

на залишається важливим історико-правовим документом, першим вітчизняним Основним Законом у сучасному розумінні.


загрузка...