Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

5.5. Конституції України радянського періоду


Революційні події 1917—1920 р. заклали підвалини радянського конституційного будівництва. Ще під час боротьби з Директорією більшовики змушені були піти на створення Української Соціалістичної Радянської Республіки, формально незалежної від Росії. Важливим кроком на шляху закріплення української радянської державності стало прийняття Конституції УСРР. Хоча один із перших декретів Тимчасового робітничо-селянського уряду України (4 січня 1919 р.) проголошував, що конституцією Української республіки вважається Конституція РСФРР. Однак на далі від цієї ідеї відмовилися. З ініціативи більшовицької партії III Всеукраїнський з´їзд Рад, який проходив у Харкові, 10 березня 1919 р. ухвалив проект першої Конституції радянської України. Остаточна її редакція була затверджена Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом 14 березня 1919 р. В основу проекту Конституції УСРР було покладено Конституцію РСФРР. Український варіант складався з трьох розділів, які вміщували 35 статей. Основний Закон УСРР був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Правам і свободам людини (йшлося лише про працюючий та експлуатований народ) у Конституції відводилося передостаннє місце. А на перший план висувалися питання організації центральної та місцевої влади.

Незважаючи на різні оцінки Конституції СРСР з боку політичних лідерів радянської України 21 січня 1924 р. 8 Всеукраїнський з´їзд Рад (відбувався 17—21 січня) затвердив постанову «Про ратифікацію Конституції СРСР та про союзне будівництво». А на наступному з´їзді (проходив 3—10 травня 1925 р.) до діючої Конституції УСРР були внесені зміни, які закріплювали входження України до складу Радянського Союзу. Зокрема, визначалися у відповідності з Конституцією СРСР права республіки і компетенції її центральних органів; урегульовувалися взаємовідносини між республіканськими та загальносоюзними верховними органами влади УСРР та СРСР; закріплювалося створення Молдавської АСРР (в складі УСРР з 12 жовтня 1924 р. по 2 серпня 1940 р.) тощо. Зміни, які вносилися до тексту української Конституції були настільки суттєвими, що постало питання про ухвалення нового Основного Закону. 15 травня 1929 р. XI Всеукраїнський з´їзд Рад затвердив другу українську радянську Конституцію, яка складалася з 5 розділів (82 статті): 1) Засади; 2) Організація радянської влади; 3) Про виборчі права; 4) Про бюджет Української СРР; 5) Про герб, прапор і столицю УСРР. У першій половині 1930-х рр. до діючої Конституції УСРР вносилися нові зміни і доповнення. Наприклад, стаття 2 була доповнена положенням, що УСРР, разом з іншими республіками, забезпечує могутність, непорушність, політичну і економічну незалежність СРСР XIII Всеукраїнський з´їзд Рад (15—22 січня 1935 р.) конституював нові назви вищих органів державної влади республіки: Всеукраїнський з´їзд Рад тепер називався з´їздом Рад УСРР, ВУЦВК — Центральним виконавчим комітетом (ЦВК) УСРР, а його Президія — Президією ЦВК УСРР. Висновок партійного керівництва про повну перемогу соціалізму в СРСР, було закріплено у новій союзній Конституції (затверджена 5 грудня 1936 р.) У відповідності з Основним Законом Радянського Союзу терміново була підготовлена нова Конституція УРСР, яку затвердив Надзвичайн

ий XIV Всеукраїнський з´їзд Рад 30 січня 1937 р. У 13 розділах і 146 статтях республіканського Основного Закону закріплювались суспільний та державний устрій, вищі та місцеві органи державної влади УРСР та МАРСР, бюджет УРСР, організація суду і прокуратури, основні права і обов´язки громадян, виборча система, герб, прапор, столиця, порядок внесення змін до Конституції. Третя українська радянська Конституція проголосила перемогу соціалізму (ст. 1), непорушність соціалістичних виробничих відносин (ст. 4), визначила форми соціалістичної власності (державна і кооперативно-колгоспна) (ст. 5), підтвердила право виходу України із складу СРСР (ст. 14). Принципово новими були положення Конституції про вибори до Рад народних депутатів. Ради всіх рівнів (Верховна, обласні, міські, районні, сільські та селищні) мали тепер обиратися таємним голосуванням на основі загального, рівного і прямого виборчого права (ст. 133—135, 138). Також, Конституція вперше визначала порядок творення судових і прокурорських органів (у статтях 104—116 закріплювалося створення та головні принципи діяльності Найвищого Суду УРСР, Найвищого Суду МАРСР, обласних і народних судів, прокуратури тощо). Стаття 111 Основного Закону УРСР проголошувала незалежність суддів, які мали підкорятися виключно закону. Ця конституційна норма, як і багато інших пов´язаних з правами і свободами людини (ст. 117—127), була лише формальною, країна жила в умовах безпрецедентного розгулу беззаконня і масових репресій.

У 1977 р. була ухвалена нова союзна Конституція, яка закріпила побудову «розвинутого соціалістичного суспільства» в СРСР. 20 квітня 1978 р. позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР прийняла четверту Конституцію радянської України. Остання українська радянська конституція у вступній частині і 10 розділах, що поділялись на 19 глав і 171 статтю, визначала політичну і економічну систему республіки, основні напрямки її соціального і культурного розвитку, зовнішньополітичної діяльності, права і обов´язки громадян, національно-державний і адміністративно-територіальний устрій, компетенцію Рад народних депутатів, функції найвищих органів державної влади і управління, принципи діяльності місцевих органів, основи державного планового регулювання соціально-економічного розвитку, формування державного бюджету, систему правосуддя, державну символіку, межі дії і порядок зміни Основного Закону. Конституція наголошувала, що УРСР є соціалістичною загальнонародною державою, котра виражає волю і інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих будь-яких національностей (ст. 1). Особливий акцент робився на керівній і спрямовуючій ролі комуністичної партії (ст. 6). Стрижневим принципом державного будівництва залишався демократичний централізм (ст. 3), а державною ідеологією — марксизм-ленінізм (ст. 6, п. 2). Основним напрямком розвитку політичної системи проголошувалось подальше розгортання соціалістичної демократії, активна участь громадян у державно громадських справах, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності (ст. 9). Основу економічної системи УРСР становила соціалістична власність на засоби виробництва (ст. 10), а найвищою метою суспільного виробництва визначалось найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей (ст. 15). За республікою формально залишались права вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори, обмінюватись дипломатичними і консульськими представниками (ст. 74), закріплено в Конституції і право на вихід із Радянського Союзу (ст. 69). Однак стаття 73 Конституції СРСР 1977 р. всі найважливіші питання життєдіяльності державного організму виключала з компетенції республік. Велика увага в Конституції УРСР 1978 р. приділялася визначенню статусу особи в державі, правам, свободам і обов´язкам громадян. Конституція УРСР 1978 р. із значними змінами (в першій полонині 1990-х рр. внесено близько 200 поправок) діяла до 1996 р.

Отже, як показало життя, усі демократичні положення, проголошені українськими радянськими Конституціями, здебільшого мали формальний характер. Натомість зберігалося й зміцнювалося фактичне панування комуністичної партії, яке знайшло відображення навіть у тексті останнього Основного Закону радянської України.


загрузка...