Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

7.5. Народний суверенітет і його співвідношення з національним і державним суверенітетом


Одною з найбільш фундаментальних і складних проблем конституційної правової науки є проблема суверенітету. Його витоки ідуть в глибину століть. Можна сказати, що ця проблема виникла з виникненням самої держави. На думку більшості теоретиків і державознавців суверенітет є одним з ознак держави, з втратою якого шляхом підпорядкування владі союзної держави, ті хто ввійшли в склад союзу перестають бути державами. М. Палієнко, досліджуючи різні вчення про суверенітет, дійшов висновку, що деякі держави тільки в тому разі можуть утворити нову державу, якщо самі втратять свій суверенітет і державний характер, ввійдуть в склад нової держави. Це означає, що суверенітету в суверенітеті не буває. Він або є або його не має. Є й інші точки зору відносно поняття суверенітету. Під суверенітетом, як правило, розуміють політико-правову властивість (ознаку) державної влади, яка характеризується верховенством влади в межах територіє країни і незалежністю влади у зовнішніх відносинах. Основні ознаки суверенітету отримали своє закріплення в Деклараціє про державний суверенітет України. До них відносяться:

  • а) верховенство публічної влади;
  • б) її самостійність;
  • в) повнота;
  • г) неподільність в межах територіє країни;
  • д) незалежність;
  • е) рівноправність публічної влади у зовнішніх відносинах. Ж. Боден визначав суверенітет, як вищу владу над підданими. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом . Ж. Руссо розглядав суверенітет народу, як необмежену і неподільну владу народу, яка має здійснюватися в межах договору між суспільством (народом) і державою.

Вже з самого початку суверенітет розглядається як обмежена певними правилами в середині країни публічна влада. Т. Гоббс формулював абсолютну концепцію суверенітету, приписуючи його тільки державі, лишаючи народ без всякого права на владу. Та досвід підказує, що абсолютне право на владу в середині країни — це не правило, а скоріше виключення з правила. Повновладдя в країні має залишатися за народом цієї країни як єдиним повноправним носієм суверенітету. Слід мати на увазі, що існують три види народного суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації і суверенітет держави. Суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам всіх національностей, які проживають на території даної країни і є єдиним джерело державної влади, місцевого і регіонального самоврядування. Звідси ми бачимо, що суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну систему влади в країни. Незалежність суверенітету у міжнародних відносинах теж не може бути абсолютною, так як не можна бути членом світової спільноти і бути від неї незалежним. Наприклад, Україна поважає загальновизнані принципи міжнародного права. Ратифіковані міжнародні договори є обов´язковими для виконання державними органами, юридичними і фізичними особами. Отже, суверенітет Українського народу — це вихідна від нього верховна влада, яка складається з самостійного здійснення народом своїх повноважень, функцій, форм і методів безпосереднього та представницького народовладдя в межах національного і міжнародного права. Сутність національного сувер

енітету полягає в тому, що кожна нація, народність, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури. В демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити в злагоді. «Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права». Нація, що складає більшість в країні, що дала назву державі, не повинна використовувати свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй. До національних меншин згідно зі ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» відносяться групи громадян України, що не є українцями за національністю, що виявляють почуття самосвідомості та спільності між собою. Дискримінація за національністю заборонена і карається згідно діючого законодавства. Саме національні меншини для захисту своїх прав використовують державний суверенітет. Отже, національний суверенітети це можливість кожної національності, народності, етнічної групи мати право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури.

Україна є суверенною державою (ст. 1 Конституції України). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України) Це положення відповідає концепції обмеження держави волею народу. Як зазначає Ю. Тодика, верховенство українського народу, закріплене у Конституції України, обмежує державну владу. Межі владних можливостей державних структур не є абсолютними, і те, що народом не делеговано державній владі, залишається за народом. Суверенітет українського народу практично здійснюється через реалізацію кожним громадянином своєї волі в політичному житті країни через різні форми народовладдя. Конституційний принцип народного суверенітету є вихідним для закріплення демократичної природи України, оскільки саме визнання народу єдиним джерелом влади та носієм суверенітету є визначальною рисою демократичної держави. Поняття державного суверенітету, яке дається у преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де його ознаки розкриваються в 10 нормах, а саме: 1. «Самовизначення української нації». Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основу здійснення українською нацією свого невід´ємного права на самовизначення. 2. «Народовладдя». Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державно-влади в Республіці. 3 «Державна влада». Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. 4. «Громадянство Української РСР». Українська РСР має своє громадянство. Всі громадяни мають гарантовані права та свободи, передбачені Конституцією України і міжнародним правом. Українська РСР забезпечує рівність перед законом всіх громадян Республіки. 5. «Територіальне верховенство». Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без-її згоди. 6. «Економічна самостійність». Українська РСР самостійно визначав свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України. 7. «Екологічна безпека». Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів. 8. «Культурний розвиток». Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. 9.»Зовнішня і внутрішня безпека». Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки. 10. «Міжнародні відносини». Українська РСР як суб´єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, бере участь в діяльності міжнародних організацій. Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування. Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Отже, державний суверенітет — це верховенство, повнота, самостійність і неподільність державної влади всередині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.

Важливо не тільки проголосити суверенітет і незалежність держави, а й забезпечити реальність і дійсність його існування. Для цього необхідні економічні, політичні, соціальні, духовні і міжнародні умови. До економічних умов забезпечення суверенітету України слід віднести:

  • а) послідовне впровадження ринкової економіки;
  • б) ефективне функціонування банківської системи;
  • в) стабільність гривни.

Для впровадження ринкових відносин необхідно:

  • а) подальше забезпечення приватизація і демонополізація власності;
  • б) заохочення і розвиток підприємництва;
  • в) постійне впровадження конкуренції;
  • г) зміцнення фінансової бази і стабілізаційних валютних фондів;
  • д) удосконалення системи соціального захисту населення.

Зміцнення розвитку ринкових відносин в нинішніх умовах має забезпечити послідовний процес економічних, політичних і правових реформ, що направлені на оновлення суспільства, утворення умов для саморегулюючого товарного виробництва. Прийняті ряд нормативних актів в цьому напрямку, наприклад, Податковий Кодекс України. Для утворення ефективної економіки в Україні необхідно здійснити реформи:

  • а) по індустріалізації країни;
  • б) в сільському господарстві і харчовій промисловості країни; в) в капітальному будівництві;
  • г) в комунальному господарстві тощо.

В Україні необхідно розвивати виробництво економічно невигідного експорту, більше виробляти конкурентоздатних наукоємких та екологічно чистих виробництв. Політичними умовами забезпечення суверенітету є:

  • а) утворення нових політичних структур;
  • б) забезпечення державної безпеки та оборони;
  • в) реалізація концепції зовнішньополітичної діяльності;
  • г) подальше удосконалення системи законодавства і механизмів реалізації правових норм.

Потребує подальшої реорганізоції виконавча влада в центрі і на місцях. Необхідна реорганізація Збройних Сил України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ. Необхідно продовжити підготовку і прийняття законів України відповідно до Конституції України у різних сферах суспільного життя українського народу які б були направлені на оновлення політичної системи України. Духовні умови забезпечення суверенітету мають бути спрямовані на реалізацію програм реорганізації всього духовного життя українського суспільства: освіти, науки, культури, мистецтва та ін. Важливе значення мають міжнародні умови забезпечення суверенітету. Реалізація зовнішньої політики України вимагає проведення законодавчої реформи, організації діяльності по новому Кабінету Міністрів України, розвитку зовнішньо-політичної, торгово-економічної, екологічної, культурної та іншої зовнішньої діяльності.

Отже, слід зробити висновки про те, що народний суверенітет в Україні включає в себе суверенітет Українського народу, національний і державний суверенітет. Суверенітет Українського народу — це вихідна від нього верховна влада, яка складається з самостійного здійснення народом своїх повноважень, функцій, форм і методів безпосереднього та представницького народовладдя в межах національного і міжнародного права. Національний суверенітет — це можливість кожної національності, національної меншини, етнічної групи вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури. Державний суверенітет — це верховенство, повнова, самостійність і неподільність державної влади в середині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичних відносинах з іншими суб´єктами міжнародного права. Це одна з властивостей (ознак) держави. Державний суверенітет тісно зв´язаний з суверенітетом народу і суверенітетом національностей. В забезпеченні державного суверенітету важливе місце відводиться політичним, економічним, соціальним, духовним і міжнародним умовам його здійснення в незалежній України.


загрузка...