Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

8.2. Україна суверенна і незалежна держава


Основоположне значення для визначення концептуальних засад становлення та розвитку української державності має значення реальний стан суспільних відносин які відповідають якісним рисам суверенної, незалежної держави. Порівняно з Декларацією про державний суверенітет України, яка проголошувала її суверенною національною державою, ст. 1 Конституції додає до основних ознак державності такі фундаментальні засади, на підставі яких вона повинна будуватися як незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Тим самим вона суттєво розвиває і збагачує основи конституційного ладу України, надає їм системного, узгодженого характеру. У Конституції Україна характеризується як суверенна і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення Української держави, як незалежної і суверенної, стало вираженням волі Українського народу, реалізацією ним свого права на самовизначення. В демократичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тому наявність суверенітету для державної влади є необхідною передумовою реалізації органами державної влади покладених на них завдань і функцій. Розділ перший Конституції України закріплює засади конституційного ладу та покликаний ясно і чітко окреслити загальні цілі держави. Гадається, що до засад можна також віднести норми, що проголошують обов´язки держави перед суспільством. Інститут засад конституційного ладу України зосереджує норми, які несуть правову та політичну функцію. Закріплення засад політики, явища рухливого, змінливого, перестає бути задачею Конституції України. Встановлюючи межі соціальної поведінки, вона створює передумови правового характеру дій суб´єктів політичного процесу та закріплює якісні характеристики політичної діяльності. Принципи конституційного ладу виступають як сукупність юридичних норм та політико-правовий каркас, організаційно, функціонально та соціально скріплюючи суспільство та державу.

Отже, якісними рисами Української держави, що закріплені у Конституції є цілісна система основоположних принципів, які визначають демократичний вектор розвитку України і суспільства, їх суверенітет і незалежність. Проблемними є питання функцій держав, повноважень, форм і методів їх діяльності у внутрішніх і зовнішніх відносинах.

Розрізняють два аспекти суверенітету Української держави — внутрішній і зовнішній. Суверенітет держави зовсім не означає права держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, не враховуючи інтереси інших держав. Він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який би включав в себе право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація «абсолютного суверенітету» протипоказана світовому співтовариству, вона здатна призвести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат. Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності формувати соціально-політичну організацію суспільства в середині своєї країни. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і ви

нятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є однією з підвалин забезпечення державної влади. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції стосовно формування та реалізації внутрішньої політики держави. Внутрішній суверенітет виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території. Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов´язків, як й у інших країн.

До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб´єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі). У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2). Ст. 5 визнає народ носієм і єдиним джерелом влади; ст. 9 передбачає, що міжнародні договори можуть вважатися частиною національного законодавства лише після їх ратифікації Верховною Радою України; ст. 17 прямо забороняє розташування іноземних військових баз на території України; ст. 17, ч. 1, ст. 65, ч. 1, ст. 79, п. 23, ст. 85, ч. 2, ст. 102, ч. 3, ст. 104, п. 1 ст. 116 визначають роль і обов´язки народу і вищих органів державної влади України в забезпеченні її суверенітету і незалежності, і, нарешті, ч. 1 ст. 157 забороняє внесення змін до Конституції України, якщо вони спрямованні на ліквідацію незалежності України. Як і Україна суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах. Держава має суверенні права: право війни і миру; право видавати закони; право формувати державні органи; право визначати свою атрибутику (символіку та ін.); право встановлювати податки; право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях; право вступати до міждержавних союзів та ін. Однак, держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов´язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади. Суверенітет народу, закріплений у конституції, — якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Суверенітет держави може існувати і за відсутності суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету. Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй. До основних прав нації і національних меншин відносяться права:

  • а) на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати можливості політичного самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);
  • б) на вільний розвиток національних потреб — економічних і соціальних;
  • в) на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;
  • г) розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території; право на мирне співіснування з іншими народами та націями; право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації та національних меншин, їх повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і національних меншин, без поважного ставлення до їх національних потреб і інтересів.

Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консолідації і розвитку української нації, збереженню історичної пам´яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних меншин. Конституція України визначила українську мову державною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний розвиток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10). У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він містить у собі обов´язки відносно інших націй і національних меншин, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею. Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об´єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення шляхом об´єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об´єдналися, досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб´єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики). Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недопустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.

Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності між правом народів на самовизначення і правом на відокремлення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов´язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багатонаціональної держави, домагатимуться права створення самостійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто в хаос. Державний, народний і національний суверенітети є взаємозалежними в демократичній державі. Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об´єктивно закономірним процесом. Характерними властивостями державного суверенітету України є:

  • а) установчий характер державної влади;
  • б) територіальна цілісність;
  • в) єдиний конституційний простір;
  • г) легітимність органів державної влади;
  • ґ) єдине громадянство;
  • д) державна власність, єдина кредитно-грошова система;
  • е) національні Збройні Сили, які стоять на сторожі державного суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України;
  • є) міжнародна правосуб´єктність;
  • ж) офіційний статус державної мови; з) наявність державних символів (Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України);
  • и) наявність столиці України (якою є м. Київ). Із суверенності держави випливає її незалежність. Лише суверенна держава може бути незалежною й мати право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання в них будь-якої іншої країни.

Отже, аналіз основних ознак суверенітету дає можливість зробити висновок про те, що Україна суверенна і незалежна держава. Свій суверенітет вона здійснює як в середині країни так і за її межами у зовнішніх міжнародних відносинах з іншими суб´єктами міжнародного права. Реалізація кожного виду суверенітету Української держави відкриває шлях до нормалізації та гармонізації етнонаціональних відносин, єднання народів та інтеграції їх держави у Європейське та світове суспільство.

Конституційно-правовими ознаками України як суверенної держави є:

Територіальна цілісність. Згідно з міжнародним правом державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі та в межах якої вона здійснює своє територіальне верховенство. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію. Складниками державної території України є її суша, води, надра під ними та відповідний повітряний простір. Державна територія України в межах існуючого кордону є цілісною (заборона її насильницького поділу) і недоторканною (всі інші держави зобов´язані утримуватися від будь-яких зазіхань на територію України відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права) зазначено в ч. З ст. 2 Конституції України. Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу.

Єдиний конституційний простір. Конституція України є юридичною базою для формотворчої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, вона визначає зміст і напрямки розвитку галузевого законодавства. До складу України входить автономне утворення — Автономна республіка Крим (АРК), яка має Конституцію Автономної Республіки Крим (ч. 1 ст. 135 Конституції України). Право приймати Конституцію АРК належить Верховній Раді АРК, але вона набуває чинності лише після затвердження Верховною Радою України не менш як половиною від її конституційного складу.

Громадянство. Згідно зі ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства має на меті, по-перше, недопущення існування громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України, по-друге, уникнення випадків кумуляції громадянства окремих осіб (подвійного громадянства, або біпатризму). Цим забезпечується єдиний правовий статус для всіх громадян України.

Єдина грошово-кредитна система. Ст. 99 Конституції України визначає, що грошовою одиницею України є гривня.

Національні Збройні Сили. Державний суверенітет передбачає реальну здатність держави забезпечити свою внутрішню і зовнішню безпеку. Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності Конституція України (ч. 2 ст. 17) покладає на Збройні Сили України.

Міжнародна правосуб´єктність. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18 Конституції України).

Офіційний статус державної мови. Державною мовою вважається визнана конституцією або чинним законодавством основна мова держави. Згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Це покладає на державу обов´язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Водночас держава гарантує вільний розвиток інших мов національних меншин України.

9. Державні символи. До них відносять:

  • а) Державний Прапор — це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів;
  • б) Державний Герб — це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах.

Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20) Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України (Знак Княжої Держави Володимира Великого) та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (ч. 4 ст. 20 Конституції України); в) Державний

Гімн — музикально-поетичний твір. Закон України «Про Державний Гімн України» було прийнято 6 березня 2003 р., а згідно зі ст. 1 цього Закону Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Конституції України столицею України є місто Київ. Під столицею розуміють головне місто та адміністративно політичний центр держави. Зазвичай в столиці розташовані вищі та центральні органи державної влади.

Таким чином, Україна є суверенною державою для якої характерним є незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв´язувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади.


загрузка...