Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

9.5. Перспективи удосконалення конституційно-правового статусу національних меншин в Україні


Актуальність даного питання є надзвичайно пріоритетним в умовах становлення України як демократичної, правової та соціальної держави, що, в свою чергу, зобов´язує державу до створення відповідних умов для розвитку національних меншин як самостійної складової української поліетнічної нації, наслідком чого є утвердження конституційно-правового статусу національних меншин. Варто нагадати, що Україна не є класично багатонаціональною країною, скажімо, як Індонезія, Росія чи Індія, на території яких проживають десятки автохтонних етносів. Або як Канада, де терени автохтонних народів зайняли переселенці з багатьох країн світу. Але Україна не є і мононаціональною державою. Врешті, однонаціональних країн у світі, мабуть, і не існує, адже у Франції, Німеччині, Англії є діаспори різних народів: українців, греків, євреїв, турків, китайців.

Поняття «національна меншина» вперше з´явилося в ХІХ столітті. Саме в цей період, з метою опору значним національним рухам, влада Австро-Угорщини, Пруського королівства, а також Османсько і Російської імперії йшла на певні поступки, надаючи самостійності і більших прав багато чисельним етнічним групам, що проживали на цих територіях. І вперше, поняття «національна меншина» на рівні міжнародного договору було закріплено у Генеральному акті Віденського національного Конгресу у 1814—1815 році.

Особливої актуальності проблема національних меншин набула після другої світової війни. Зокрема, було прийнято Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, в якому було проголошено зобов’язання для країн, в яких є етнічні, релігійні та мовні меншини, не відмовляти їм у користуванні своєю культурою і мовою, сповідуванні своєї релігії тощо (стаття 27). Традиційною є точка зору про те, що національні меншини — це етнічно визначені спільноти громадян певної держави, кожна з яких за кількістю осіб, що належать до неї, є меншою аніж та етнічна спільнота, котра дала свою назву цій державі (титульна нація).

О. Биков чітко визначає, що національні меншини України — це громадяни України, які проживають на території України і які не є етнічними українцями та за чисельністю перебувають у меншості, відрізняючись від етнічних українців своєю мовою, культурою і традиціями, виявляючи національне самоусвідомлення. Вони є елементом суспільного ладу, а отже усіх основних систем: політичної, економічної, соціальної, культурної та інших. Стаття 3 Закону України «Про національні меншини» визначає, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Отже, національні меншини — це групи людей, які є громадянами України, але не мають етнічної належності до України, відрізняються від громадян України мовою, культурою та традиціями, а також є мало чисельнішими відносно титульної нації.

Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні визначається Конституцією України, Законами України та міжнародними договорами. Так, стаття 11 Конституції України зазначає, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної,

культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин в Україні. В статті 1 Закону України «Про національні меншини» чітко визначено, що Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід´ємною частиною загальновизнаних прав людини. Законом також визначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам´ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах. У роботі державних органів, громадських об´єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою. Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях. Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами. Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім´я та по батькові. Громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об´єднання. Участь або неучасть громадянина України, який належить до національної меншини, у громадському об´єднанні національної меншини не може служити підставою для обмеження його прав. Державні органи сприяють діяльності національних громадських об´єднань, які діють відповідно до чинного законодавства. Національні громадські об´єднання мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах органів державної влади відповідно до Конституції України), законів про вибори народних депутатів України і депутатів місцевих рад. Громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські об´єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв´язки з особами своєї національності та їх громадськими об´єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій. Україна сприяє розвиткові міжнародного співробітництва у забезпеченні й захисті прав та інтересів національних меншин, зокрема шляхом укладання й реалізації багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом. Контроль за додержанням законодавства про національні меншини покладено на відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування. Спеціальним органом ц цій сфері є Державний департамент у справах національностей та міграції Міністерства юстиції України.


загрузка...