Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

10.2. Громадянські права ісвободи людини і громадянина в Україні і їх удосконалення


Пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина в Україні є громадянські права. Ці права є природними, оскільки їх має або може мати кожна людини незалежно від громадянства з початку життя. Громадянські права покликані забезпечувати свободу і автономію індивіда як члена громадянського суспільства, його юридичну захищеність від якого-небудь незаконного внутрішнього втручання. Основним призначенням громадянських прав є забезпечення пріоритету індивідуальних та внутрішніх орієнтирів розвитку кожної особистості. Суб´єктами громадянських прав і свобод є всі фізичні особи, незалежно від їхнього правового статусу (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства тощо). Для з´ясування характеристики відносин і зв´язків, які виникають у сфері особистого життя і індивідуальної свободи, важливо визначити роль громадянських прав і свобод, їхню юридичну природу. Громадянські права і свободи є невід´ємним елементом свободи людини, яка являє собою соціальну реальність і передбачає не тільки наявність економічних, політичних та інших чинників, що забезпечують особі життєво необхідні умови існування, а й надання фактичної можливості вільно розпоряджатися собою з тим, щоб гарантувати їй невтручання в сферу її індивідуальної життєдіяльності. Специфічна особливість особистої свободи в тому, що вона виступає як умова розвитку індивідуально неповторних рис і здібностей особи, гарантує усвідомлення нею своєї соціальної цінності і дозволяє особі виробити правильне ставлення до інших людей, до колективу, суспільства. Однак абсолютизація сфери відособленості і самовизначення особи не відповідає науковому розумінню цієї проблеми в демократичному суспільстві.

В умовах демократичної, соціальної і правової держави сфера особистої свободи, як і всі інші сфери, є тим полем діяльності людини, де людина керується нормами права і принципами загальнолюдської моралі. Тому межі цієї сфери цілком визначені, але не абсолютні. Держава має право втручатися в галузь особистого життя, побуту, моральних відносин у тих випадках, коли її громадяни порушують вимоги правових норм, зневажають правила співжиття. Юридичною формою вираження цих найістотніших сторін свободи особи є норми Конституції України, що закріплюють основні громадянські права і свободи. Громадянські права і свободи є суб´єктивними правами, оскільки їм властива переважно та індивідуалізація, той зв´язок з особою, які і складають основну ознаку всякого суб´єктивного права.

Найважливішою особливістю громадянських прав є їх невідчужуваність, під якою розуміють неможливість і недопустимість обмеження або скасування їх органами виконавчої влади. Невідчужуваність означає також те, що ці права не можна передати, від них не можна відмовитись, вони є невід´ємними. Але це не означає, що вони є байдужими для держави. Держава визнає їх, гарантує та захищає від порушень. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість незаконного зазіхання з боку державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров´я, свободу, честь тощо. Встановлюючи межі і правила зовнішнього втручання в особисте життя громадянина, вона добивається твердого порядку, заснованого на суворому додержанні законів і норм моралі, правил співжиття тощо. Водн

очас наша держава не може відмовитися і від тих або інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства. Захист цих прав здійснюється різними галузями права. Громадянські права і свободи мають ознаки відносно самостійної системи, якій властива певна внутрішня структура.

Система громадянських прав і свобод людини і громадянина в Україні включає в себе такі права: право на життя; право на повагу гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на недоторканість житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на захист від втручання в особисте та сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу віросповідання і світогляду.

Такий блок громадянських прав і свобод охоплює фундаментальні аспекти свободи особистості і є виразником гуманістичних принципів будь-якого демократично організованого суспільства. В основі класифікації громадянських прав і свобод — найважливіші форми виявлення індивідуальної свободи: особиста безпека громадянина, можливість особистого життя, охорона його честі і гідності, захист сім´ї і шлюбу, свободи віросповідання. Ці форми прояву особистої свободи є водночас важливими соціальними благами і забезпечуються за допомогою юридичних норм, закріплених у ст. ст. 29, 30, 31, 35, 51, 55 Конституції.

Проаналізуємо окремо взяті громадянські права. Серед громадянських прав та свобод найважливіше місце посідає право на життя.

В Конституції України це право закріплене в ст. 27, яка передбачає, що кожна людина має невід´ємне право на життя. Всі люди є носіями права на життя. Виняток є лише nasciturus, тобто ще не народжений плод, який не є правоздатним і не може вважатися носієм основних прав і обов´язків. Далі в Конституції зазначено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров´я, життя і здоров´я інших людей від протиправних посягань. Цим правом засвідчується, що людина ні перед ким не є юридично зобов´язаною своїм народженням та життям, що порушення її фізичної цілісності не може бути обумовлено ні суспільними, ні державними, ні етнічними, ні релігійними або будь-якими іншими цілями та інтересами. Тим самим життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, важливою і для особи, і для суспільства, оскільки від реального забезпечення цього права залежить не тільки існування окремих людей, а і розвиток суспільства в цілому. Конституцією України визначено обов´язок держави захищати життя людини. Виконання цього обов´язку вимагає від держави активної діяльності в різних соціальних сферах. Із захистом життя людей пов´язаний і розвиток системи охорони здоров´я, що включає, зокрема, здійснення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, контроль за виробництвом лікарських препаратів та дотримання технологій в медицині, утримання установ невідкладної допомоги, заборона незаконного лікування тощо. При виконанні державою зазначеного обов´язку важливе значення має його виконання у випадках, породжених різноманітними проявами технічного прогресу, що зумовлює необхідність підтримання безпеки на транспорті, протипожежної безпеки, безпеки праці, радіаційної безпеки, захисту від забруднення навколишнього середовища тощо. Держава також має дбати про захист життя людей від стихійних явищ та екологічних катастроф, допомагати тим, хто за згаданих умов залишився без засобів на існування. Право на життя проголошується всіма міжнародно-правовими актами стосовно прав людини та всіма конституціями країн світу як невід´ємне право людини, що охороняється законом.

Громадянським правом є також право на повагу гідності. Поняття «гідність особи» вперше було введено в конституційне право в 1949 р. у частині першій статті 1 Конституції Федеративної Республіки Німеччини як вираження обурення тим, що під час правління нацистів людей перетворювали в об´єкти расової ненависті. Ця норма не лише зобов´язує державу утримуватися від посягнень на гідність особи, а й зобов´язує надавати захист усім людям від таких посягань зі сторони третіх осіб. Людська гідність — це не та гідність, котру певна особа може пред´явити на основі своїх фактичних індивідуальних якостей, а те, що відводиться кожній особистості без урахування її досягнень, статусу і особливостей, тобто це визнання суспільством соціальної цінності та унікальності конкретної людини. Посягання на людську гідність за своїм видом і тяжкістю поділяються на катування, жорстке і насильницьке поводження та інші дії, що принижують гідність особи. Стаття 28 Конституції України проголосила право кожного на повагу до його гідності, де чітко визначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції проти катувань та інших видів поводження, що принижують людину (1984 р.), яка визнає злочином і катування, і віддання про це наказу. Конституцією також визначено, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Добровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина не може піддаватися ніяким формам насильства для одержання такої згоди. Ця норма відтворює положення ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і розглядає катування та інші жорстокі види поводження і покарання, які принижують гідність особи, як грубі порушення прав людини. Зазначимо, що на захисті гідності стоять такі норми Конституції, як право на достатній життєвий рівень, недоторканність житла, недоторканність приватного життя та інші. На захисті честі та гідності особи стоять також норми кримінально-процесуального, кримінального та цивільного права. Зокрема, статтею 87 Кримінального процесуального кодексу України категорично забороняється домагатися визнання від звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз. Стаття 120 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за доведення до самогубства або до замаху на самогубство особи, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності. Стаття 146 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, а також за такі ж самі дії щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або в спосіб небезпечний для життя і здоров´я потерпілого, або такий, що супроводжувався заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або в спосіб здійснюваний протягом тривалого часу.

Право кожної людини на свободу та особисту недоторканність є одним із найважливіших прав людини. Його особливість полягає в тому, що воно спрямоване головним чином на забезпечення і охорону особистої безпеки громадянина, тобто такого стану індивіда, при якому він гарантований; по-перше, від незаконних і необґрунтованих арештів та інших неправомірних примусових заходів з боку державних органів і посадових осіб; по-друге, від будь-яких протиправних перешкод розпоряджатися самими собою, своїми вчинками, можливістю вільно пересуватися. Відповідно до змісту цього права ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Значення даної гарантії полягає в тому, що вона закріплює недопустимість арештів громадян, тобто встановлює виключний порядок арештів і, визначаючи особливу юридичну процедуру арештів, передбачає контроль за їхньою законністю з боку органів суду. Ефективність дії цієї гарантії забезпечується тим, що держава гарантує кожній особі з моменту затримання, право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів затриманого чи заарештованого. Власне, зміст даної конституційної норми майже повністю відповідає змісту статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, в якій зазначено, що: «кожна особа має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий несанкціонованому арешту або триманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше як на підставі і у відповідності до процедури, встановленої законом». Право на недоторканність житла є правом кожного громадянина України на державну охорону його житла від незаконних втручань, обшуків та інших посягань з боку службових осіб і окремих громадян. Ця стаття передбачає те, що, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду, в якому мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшуку чи арешту. При проведенні обшуку обов´язкова присутність понятих з незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчити факти і результати проведення обшуку та огляду майна. Правом на охорону житла користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які проживають за договором найму. Недоторканність поширюється на всі особисті речі та папери, що виключає незаконні обшуки та вилучення документів. Бувають і неординарні випадки, коли доступ до житла можливий і без спеціального на те дозволу. Це, зокрема, у випадках, пов´язаних із урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, а також для ліквідації пожежі тощо. Недоторканність житла забезпечується системою особливих гарантій, переважно нормами адміністративного, кримінального і кримінально-процесуального права. Наприклад, ст. 162 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян. Зокрема, порядок, підстави, процедура обшуків та інші дії, пов´язані зі сферою прав недоторканності житла особи, визначені статтею 177, статтями 233-237 Кримінального процесуального кодексу України. Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції закріплене в ст. 31 Конституції України. Це право громадян на державну охорону їх поштово-телеграфної кореспонденції або інформації особистого характеру, яка передається по телефону. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з´ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Але ці винятки можуть мати місце лише за обставин, коли органи розслідування доведуть суду, що іншими засобами одержати зазначену інформацію неможливо. Ця норма відтворила положення ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, яка визначає, що: «Ніхто не може підлягати довільному або незаконному втручанню в таємницю кореспонденції». Гарантія цього права забезпечується переважно нормами адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального права. Наприклад, за порушення цього права винна особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 163 Кримінального кодексу України. Накладення арешту на кореспонденцію і вилучення її в поштово-телеграфних установах, запобігання розголошенню у судовому розгляді справи відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, 260-266 Кримінального процесуального кодексу України. Право на охорону особистого і сімейного життя (ст. 32) означає, що ніхто не може зазнавати втручання в особисте та сімейне життя особи, крім випадків, передбачених Конституцією України. До змісту цього права належить також охорона таємниці всіх сторін особистого і сімейного життя, розголошення яких з тих або інших причин вважають небажаними (таємниця заповітів, усиновлення, таємниця грошових вкладів тощо). Також у Конституції України зазначається, що не допускається зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Водночас кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною таємницею. Право на охорону особистого і сімейного життя забезпечується рядом політичних, організаційних і правових гарантій, які закріплено у частині четвертій статті 32 Конституції України, у Законі України «Про інформацію», Цивільному кодексі України та інших нормативно-правових актах. Стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначає, що ніхто не може підлягати довільному або незаконному втручанню в його особисте і сімейне життя. Аналізуючи окремі громадянські права і свободи зазначимо, що їхня особливість виражається в тому, що вони гарантують такі невіддільні від людської особи блага, як честь, гідність, особисте життя, совість, особиста свобода, безпека і недоторканність людини. Будучи невідчужуваними, ці права не можуть бути передані їх носіями іншим особам шляхом угод або іншим способом і мають немайновий характер. Їх своєрідність — у духовному, нематеріальному характері невідчужуваних благ, які вони забезпечують. Така їхня соціальна природа. Юридична природа громадянських конституційних прав і свобод характеризується тим, що їхня реалізація передбачає обов´язок оточуючих утримуватися від їх порушення. З погляду публічно-правової охорони цих прав тут на перший план виступає обов´язок держави утримуватися від здійснення певних дій, тобто невтручання в ту сферу особистої свободи, яка знаходиться поза межами їх обов´язків перед державою. Водночас держава зобов´язана в необхідних випадках своїми позитивними діями забезпечувати захист громадянських прав від неправомірних посягань з боку окремих державних органів, посадових осіб та громадян.

Отже, кожна людина має природні громадянські конституційні права і свободи. Вони відіграють роль фундаментальних прав і свобод і є основою всіх інших прав і свобод людини. Здійснення окремою особою її прав і свобод, передбачених Конституцією України та іншими законами, не повинно порушувати права і свободи інших осіб.


загрузка...