Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

10. 3. Політичні права і свободи людини і громадянина в Україні і їх удосконалення


Вчені — державознавці завжди надавали особливого значення політичній свободі як одній з найважливіших умов участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, розвитку їх ініціативи і суспільно-політичної самодіяльності. Політична свобода громадян в умовах демократичного суспільства — це не тільки усвідомлена ними необхідність, а й свідома діяльність для вирішення завдань, що стоять перед суспільством і державою.

Отже, політична свобода громадян демократичної держави являє собою сукупність фактичних (соціальних) можливостей, які випливають із системи суспільних відносин, що складаються і розвиваються в даний час і які забезпечують їх участь у суспільно-політичній і державній діяльності, розвиток їх ініціативи і політичної самодіяльності.

Політичні права і свободи особи, складаючи єдність, характеризують рівень політичної свободи в даному суспільстві. Зміст, міра реальності політичних прав і свобод залежить від соціального і державного ладу. Чинна Конституція повно і чітко сформулювала основні права і свободи громадян у сфері політичних відносин, тісніше ув´язала систему цих прав і свобод з усіма сторонами політичного самоврядування народу і формами реалізації народовладдя. Політичні права і свободи — це можливості громадян України брати участь в управлінні державними справами, впливати на діяльність різних державних органів та органів місцевого самоврядування, а також громадських організацій політичного спрямування, користуватися правами на свободу думки, слова, світогляду і переконань та їх прояву й поширення. Здійснення політичних прав і свобод спрямоване на задоволення суспільних потреб і особистих інтересів громадян. Гармонічне поєднання цих потреб і інтересів слугує тими межами, в яких мають здійснюватися політичні права і свободи. Їх реалізація не повинна суперечити - інтересам суспільства й держави, законним інтересам особи. Будь-яке використання зазначених прав і свобод на шкоду народу, суспільству, державі суперечить їх істинній природі. Управляє державою весь український народ безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тому здійснення політичних прав і свобод має переважно не індивідуальний, а колективний характер. Система політичних прав і свобод людини і громадянина в Україні включає в себе: право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу об´єднання у політичні партії та громадські організації; на участь в управлінні державними справами; на збори, мітинги, походи й демонстрації; на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Всі зазначені політичні права і свободи громадян України опосередковують політичну свободу особи, її прямий, безпосередній зв´язок з народовладдям. Вони відповідають вимогам Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань також проголошено Конституцією, і, його зміст полягає у тому, що держава гарантує кожній людині можливість вільно і необмежене ніякою обов´язковою ідеологією висловлювати, обговорювати, переконувати і поширювати свої думки та переконання з рі

зних питань суспільно-політичного, економічного, культурного і духовного життя країни. Воно передбачає доступ до засобів масової інформації, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Реалізація названих вище прав може бути обмежена законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров´я населення, для захисту репутації та інших прав людей. Відповідно до Закону України «Про інформацію» не підлягають обов´язковому наданню для ознайомлення за запитами офіційні документи, які містять інформацію про державну таємницю; конфіденційну; про оперативну і слідчу роботу правоохоронних органів; інформацію, що не підлягає розголошенню відповідно до вимог інших законодавчих актів. Право на свободу світогляду і віросповідання передбачає: а) свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; б) безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров´я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Вирішальне значення у забезпеченні свободи совісті мають здійснене в Україні відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи — від церкви, а також рівності всіх релігій перед законом. Жодна релігія не може бути визнана державною, як обов´язкова. Це передбачає гарантію права мати, змінювати віру, приєднуватися до іншого релігійного сповідання на власний вибір. Юридичні гарантії свободи совісті містять у собі правові норми, які закріплені у рядінормативних актів України, зокрема, у Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», у Кримінальному кодексі України, в Указі Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» тощо. Змістом даної норми є те, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов´язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов´язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання його обов´язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою, правові підстави якої конкретизуються у Законі України «Про альтернативну (невійськову) службу». Право на свободу об´єднання у політичні партії та громадські організації є одним із фундаментальних політичних прав людини і громадянина. Воно закріплене у статті 20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Відповідно до названої статті Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Розвиваючи ці положення, Конституція України у статті 36 також закріпила право на свободу об´єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров´я населення або захисту прав і свобод інших людей. Власне, у статті 36 Конституції України закріплено як загальнолюдське право (право на свободу об´єднання у громадські організації), так і право, притаманне лише громадянам України (право на свободу об´єднання у політичні партії).

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 87 Про свободу асоціації і захисту права на організацію (1948 р.) право на свободу об´єднання включає: право громадян створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу; право вступати у такі організації за єдиної умови додержання статутів; право організацій розробляти свої статути та адміністративні регламенти; вільно обирати своїх представників і формувати свою програму дій; право організацій створювати федерації та конференції, приєднуватися до них і вступати у міжнародні організації; обов´язок державних органів утримуватись від будь-якого втручання, яке здатне обмежити право на свободу об´єднання чи перешкоджати його законному здійсненню. У Конвенції зазначається також, що організації не можуть бути розпущені або тимчасово заборонені в адміністративному порядку, що вони можуть набувати статусу юридичної особи на умовах, які не можуть перешкоджати здійсненню права на свободу асоціації. Стаття 36 Конституції України, поряд із загальним положенням права на свободу об´єднання, закріплює конкретні положення щодо політичних партій, громадських організацій та професійних спілок, які дістали подальшу конкретизацію у чинному законодавстві України. Так, згідно із загальною концепцією Закону України «Про громадські об´єднання» від 22 березня 2012 р. поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об´єднань в Україні. Його дія не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення:

1) політичних партій;

2) релігійних організацій;

3) непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

4) асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об´єднань;

5) саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування;

6) непідприємницьких товариств (які не є громадськими об´єднаннями), утворених на підставі інших законів.

Порядок створення та діяльності об´єднань громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційних фондів, релігійних організацій, такого виду громадських організацій як професійних спілок, інших об´єднань громадян визначається відповідним законодавством. Відповідно до Конституції та чинного законодавства України членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, які досягли 18 років. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Зокрема, встановлено, що членами політичних партій не можуть бути іноземці та особи без громадянства, професійні судді, прокурори та деякі інші категорії громадян.

Політичні партії підлягають обов´язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Вони створюються і діють тільки за всеукраїнським статусом. В порядку, передбаченому чинним законодавством, політичні партії, крім прав, якими користуються зареєстровані громадські організації, мають також право: брати участь у виробленні державної політики, формуванні органів державної влади, на представництво у складі їх; доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації. Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, окрім продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько агітаційних матеріалів, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; не легалізованих об´єднань громадян; анонімних пожертвувачів. Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності. Політичні партії зобов´язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома. Вони мають право засновувати або вступати в міжнародні спілки, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координуючих органів. Громадські організації створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів легалізованих громадських організацій. Легалізація (офіційне визнання) громадських організацій здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації громадська організація набуває статусу юридичної особи. Громадська організація діє на основі статуту. Всі основні питання діяльності громадської організації мають вирішуватися на зборах всіх членів або представників членів організації.

Згідно із Законом України «Про громадські об´єднання» від 22 березня 2012 р., засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій — 14 років. Членами громадських організацій, за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій встановлюється їх статутами. Залежно від територіальних меж діяльності в Україні утворюються і діють громадські організації з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу.

Усі об´єднання громадян рівні перед законом. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об´єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому чинним законодавством. Будь-яке втручання державних органів та службових осіб у діяльність об´єднань громадян, так само як і втручання об´єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та інших об´єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених законом. Конституція, гарантуючи громадянам України право на свободу об´єднання у політичні партії та громадські організації, водночас передбачає перелік підстав, за яких забороняється їх утворення і діяльність. Відповідно до статті 37 Конституції України, підставами для заборони політичних партій та громадських організацій є їх програмні цілі або дії, що спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров´я населення. Суть цього положення полягає в тому, що Україна є суверенною незалежною державою, розвивається на основі здійснення українською нацією свого невід´ємного права на самовизначення і захищає свою державність. Ось чому будь-які насильницькі дії проти національної державності України, людини, її прав і свобод з боку політичних партій та громадських організацій переслідуються законом. Іншими словами, діяльність політичних партій та громадських організацій має здійснюватися у межах правового простору. Конституція України встановлює, що політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Під воєнізованими формуваннями варто розуміти формування чи групи, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: начальність і підпорядкованість, дисципліну, а також у яких проводиться військова або строкова чи фізична підготовка (примітка ст. 1876 КК України). Конституція України не допускає створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Чинним законодавством забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи організаційні структури яких перебувають за межами України. Заборона діяльності об´єднань громадян здійснюється тільки в судовому порядку. Так, суд за своїм рішенням на подання органу, що здійснив легалізацію, або прокурора може примусово розпустити об´єднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види чи всю діяльність певного об´єднання громадян. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об´єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі. Право на участь в управлінні державними справами означає гарантовану громадянам України можливість безпосередньо і через своїх представників здійснювати всю повноту влади. Воно проявляється: а) у праві брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; б) у праві обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; в) у праві доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Всеукраїнський і місцеві референдуми є конкретні інститути прямого і безпосереднього народовладдя. За їх допомогою громадяни реалізують своє право на участь в управлінні державними справами. Всеукраїнський референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом всенародного голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного значення. Місцевий референдум — це спосіб прийняття громадянами України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, рішень з найважливіших питань місцевого значення. Референдуми поділяються на кілька видів. За територіальною ознакою вони можуть бути всеукраїнськими або місцевими, за результатами проведення — вирішальними або консультативними, за своїм предметом і змістом — конституційні, законодавчі тощо.

Право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування громадян України здійснюють за допомогою виборів, які є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право обирати мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними. Право бути обраними має особливості залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом України може бути обраний тільки громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п´яти років. Депутатом сільської, селищної та міської рад може бути обраний громадянин, який досяг на день виборів 18 років і має право голосу.

Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена реальна можливість займати за виборами, конкурсом, або призначенням посади у державному апараті і здійснювати певні державні функції. Будь-які обмеження або пільги щодо виборчих прав або державної служби залежно від походження, майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять, які не передбачені законом, заборонені.

Право на збори, мітинги, походи і демонстрації має своїм призначенням забезпечення політичної свободи думок, переконань і висловлювань в Україні. У юридичному плані воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежене виражати, обговорювати роз´яснювати, переконувати і поширювати у будь-якій формі (в межах закону) свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного, економічного і культурного життя країни, зокрема, важливих питань, пов´язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержавного і місцевого значення. Дана стаття зобов´язує організаторів проведення таких заходів завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує владі можливість втручання, якщо ті або інші заходи мають на меті цілі, які суперечать закону, здійснення перерахованих вище політичних свобод забезпечується наданням громадянам та їх організаціям громадських приміщень, вулиць, і майданів, широким поширенням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і тільки в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров´я населення або захисту прав і свобод інших людей. Дана стаття розвиває та конкретизує положення, закріплені у статтях 19 і 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Відповідальність за порушення передбаченого порядку організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Право на звернення означає гарантовану можливість не тільки громадянам України, а й іноземцям та особам без громадянства направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов´язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Дане право має гарантуватися насамперед рівнем культури службовців державного апарату, їх свідомістю і почуттям відповідальності за доручену їм справу. Конкретні положення про гаранти цього права закріплені насамперед Конституцією, а також у відповідних законодавчих актах України, за якими звернення мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення і перевірки — невідкладно, але не пізніше 15 діб з дня надходження в орган, який зобов´язаний вирішити питання по суті і повідомити про вжиті заходи.

Отже, такий комплекс існуючих і діючих політичних прав і свобод громадян України, який забезпечує кожній людині можливість бути самостійним суб´єктом суспільного життя закріплений в Конституції України. В міру подальшого розвитку і вдосконалення демократії політичні права і свободи стають глибшими, ширшими за змістом, різноманітнішими за формою, що значно підвищує їх соціальну і політичну значущість і роль у суспільному житті та діяльності кожного громадянина.


загрузка...