Навігація
Посилання


Виборче право в Україні може розглядатися у двох значеннях — об´єктивному та суб´єктивному розумінні. В об´єктивному розумінні термін «виборче право» — це сукупність правових норм, якими регулюються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі у виборах, оскарження результатів і порушень на виборах). Об´єктивне виборче право — це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов´язані з формуванням представницьких та інших виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

  • він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;
  • значна частина його норм є полівалентними, тобто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права;
  • переважна більшість норм цього інституту є процесуальними нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб´єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо. Джерелами інституту виборчого права є: Конституція України, закони України: «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р. (в редакції від 21 серпня 2009 р.), «Про вибори народних депутатів України» від 7 липня 2005 р. (в редакції від 1 червня 2007 р.), «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних і міських голів» від 10 липня 2010 р. Міжнародні договори України, в яких встановлено загальновизнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов´язковість яких надано Верховною Радою України. До них зокрема належать: Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 року; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 року., ратифікована УРСР 22 липня 1954 року); Декларація ООН «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» від 20 листопада 1963 року; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року; Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р. Особливістю виборчого законодавства України сьогодні є його суттєве оновлення, мета якого-запровадження нових засад виборів і зміцнення гарантій виборчих прав громадян України.

Відповідно до статті 38 Конституції України «громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівними правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». У зазначеній статті Конституці

ї реалізовані вимоги ст. 21 Загальної декларації прав людини, яка проголошує право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних представників, а також право на рівний доступ кожного до державної служби у своїй країні. Закріплена норма також цілком закріплена норма відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. «а» ст. 25 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права «положенню» про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників. Ефективне та безперешкодне здійснення цього права потребує конкретизації в законодавстві, встановлення відповідних правил, процедур заходів правового захисту. Вказане конституційне право є невід´ємним демократичним началом в організації управління державою. Навіть у країнах з недемократичними формами правління це право формально декларується у конституціях. Слід відзначити, що право, закріплене у ст. 38 Конституції, адекватне кожному громадянину, а не сукупності громадян, асоційованих у народ, тому що народ не бере участі в управлінні, а здійснює владу, виступаючи суб´єктом такої влади (ст. 5 Конституції України). Вільна особа бере активну участь у створенні державної влади, її зміцненні та розвитку, а також у практичній реалізації. Саме в цьому випадку можливе створення всіх підстав для формування високо розвинутої демократичної сучасної держави, яка б змогла забезпечити високий рівень життя суспільства. Якщо ж виходити з протилежних умов формування і здійснення самоуправління народу може відбуватися лише в умовах демократичного режиму, який в достатній мірі може забезпечити виявлення волі значної кількості населення країни. Знову таки, треба торкнутися факторів, що забезпечують високий рівень державного керівництва. Демократичний режим є умовою формування народовладдя з умовою забезпечення демократії, дійсного волевиявлення, а значить і самоуправління народу. Безпосередня участь громадян в управлінні справами держави здійснюється шляхом їх волевиявлення на виборах, референдумах, а також особистої участі в роботі органів законодавчої, виконавчої або судової влади. Не випадково гарантіями та одночасно конкретними формами реалізації цього стрижневого політичного права є ряд інших прав: право обирати та бути обраним, право приймати участь у референдумі, право на рівний доступ до публічних функцій та посад, а також на участь у здійснені правосуддя.

Отже, звідси справедливий висновок про те, що право на участь в управлінні державними та громадськими справами є не лише основним принципом взаємовідносин між державою та його громадянином, але й одним із важливих принципів громадянства.

Зважаючи на те, що через вибори реалізується пасивне виборче право, тобто право бути обраним (для представників політичних сил, які прагнуть влади), а також активне виборче право, тобто право виявляти свою волю голосуванням (для виборців), то вибори поєднують дві сфери: політичну і громадську. Існуюча за радянських часів антидемократична, деструктивна організація виборчої системи обмежувала політичний плюралізм на користь держави, сприяла клановості політики та автономізації політичних сил. У суб´єктивному сенсі виборче право — це можливості кожної людини яка досягла встановленого законодавством віку обирати та бути обраним. Виборче суб´єктивне право складається з активного і пасивного виборчого права. У даному випадку нам представляється важливим визначити саме основні складові (елементи) даного суб´єктивного права, не торкаючись при цьому питань ефективності, демократичності діючої виборчої системи, способів її оптимізації. Для розгляду зазначених питань слід «базуватися» на виборчому праві громадян на участь у формуванні парламенту як найбільш важливої форми реалізації основного елемента представницької демократії. Що стосується активного та пасивного виборчих прав у виборах президента або іншого представницького органу, то, не беручи до уваги, основні частини виборчої системи співпадають з можливостями «базового» виборчого права. На перший погляд, здавалося б все досить просто: існує дві основні можливості, що випливають з поняття виборчого права як такі, що належать індивіду. Це право обирати (активне право) та бути обраним (пасивне виборче право). Однак пасивні та активні виборчі права є, по суті, суб´єктивними правами, що включені до такої складної системи можливостей, яку розглядаємо як виборче право в цілому. Як активні, так і пасивні виборчі права складаються, в свою чергу, з сукупності можливостей, що включають можливість та право — поведінки і права —вимоги. Великий за обсягом юридичний зміст виборчого права пояснюється тим, що він (в об´єктивному смислі) включає в себе норми матеріального та процесуального характеру, і останні займають значне місце. На кожному етапі виборів громадянин володіє різними можливостями, які дозволяють йому повноцінно брати участь у формуванні представницьких та інших виборчих органів держави. При цьому кожний окремий елемент має свій зміст і не зводиться до права на здійснення однієї дії громадянина — акту голосування.

Отже, виборче право включає пасивне виборче право, а саме право бути обраним, та активне виборче право, право обирати. Останнє передбачає не лише можливість голосувати, виражати свою волю щодо або іншої кандидатури «представництва», але і цілу систему інших можливостей, які слід розподілити на право — поведінки та право — вимоги.

Основною ж можливістю на власні позитивні дії активного виборчого права є безперечно, можливість голосувати, а саме безпосередньо виражати своє ставлення до того або іншого кандидата. Можливість на участь у виборах як активної сторони не обмежується лише одним актом голосування, який за значущістю, хоч і є ніби «апофеозом» реалізації всієї системи повноважень, що складають дане суб´єктивне право, все ж таки являє лише одним з ланцюгів цієї системи. Активні дії громадян на виборах розпочинаються, як відомо, з моменту висування кандидатів у депутати. Тому можна говорити про можливість участі у висуванні кандидата в депутати. Таке повноваження означає як можливість висувати в легітимній формі ту або іншу кандидатуру для внесення до списку для голосування щодо висування кандидатів у депутати, так і самому брати участь в організації передвиборних зборів щодо висування кандидатів.

Реальна можливість на позитивні дії активного виборчого права — це можливість участі в передвиборчій агітації. До основних форм такої участі відносять можливість обговорення кандидата у депутати, агітація за кандидата чи проти нього. При цьому слід пам´ятати, що повноваження здійснювати вказані позитивні дії належать всім громадянам, що користуються відповідно до закону виборчими (активними) правами. Наступною групою є можливості, що безпосередньо пов´язані з голосуванням: можливість знайомитися зі списком виборців та право голосувати. Крім можливостей на власні позитивні дії (право-поведінка), активне виборче право включає також і ряд можливостей, пов´язаних із вимаганням виконання юридичного зобов´язання від зобов´язальної особи (право-вимоги). Ця група можливостей в більшості випадків має своїм адресатом органи держави, що спеціально створені для організації та проведення виборів — виборчі комісії. В цілому, право — вимоги характеризується як вимога виборців до держави в особі виборчих комісій.

Розглянуті можливості громадян можна умовно поділити на три підгрупи. Перша включає право-вимоги загального характеру, пов´язане з забезпеченням з боку держави дотримання принципів демократичного виборчого права. Друга підгрупа складається з можливостей виборців щодо висування та передвиборчої агітації. Сюди відноситься: право вимагати реєстрації кандидатів у депутати, виготовлення плакатів та інших матеріалів з біографічними даними щодо зареєстрованого кандидата. Остання підгрупа включає можливості виборців, що пов´язані безпосередньо з голосуванням. Це право вимагати внесення до списків виборців, отримання виборчого бюлетеня, врахування своєї думки (голосу) при перерахуванні голосів та публікацій результатів виборів.

Що стосується пасивного виборчого права, то воно включає як можливості на власні дії, так і можливості вимоги. Право-поведінка виражається у даному випадку в наступних елементах: можливість висувати власну кандидатуру для внесення до списку для голосування при висуванні кандидатів у депутати, брати участь у передвиборчій кампанії, а саме: виступати на зборах, мітингах, зустрічах та в засобах масової інформації з викладенням своєї передвиборної програми та, насамкінець, визначати собі довірену особу (осіб). Основний зміст даного права, у відповідності з його характеристикою як пасивного, полягає у праві — вимозі, що з´являється у суб´єкта даного права з моменту його реєстрації як кандидата та, в цілому, характеризуються як право-вимоги щодо забезпечення участі у виборчій кампанії. Сюди слід віднести право кандидата вимагати виділення рівної з іншими кандидатами частини засобів на фінансування передвиборчої компанії, звільнення на цей період від виконання виробничих та службових обов´язків з залишенням середньої заробітної плати та забезпечення безкоштовного проїзду, недоторканості, а також право вимагати у державних та громадських органів, посадових осіб сприяння в організації зустрічей з виборцями та надання необхідних довідкових та інформаційних матеріалів.

Принципи виборчого права — це головні ідеї та основні засади його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів і публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у міжнародних документах. Так, ч. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини встановлює: «Воля народу має бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування. У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень право і можливість:

  • а) брати участь у ведені державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;
  • б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права та таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення виборців». Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб´єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принцип загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує — брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою. Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов´язкового вотуму — юридичного обов´язку виборців брати участь у голосуванні: у встановленні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні, — вибори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець. З принципом вільних виборів пов´язана проблема абсентеїзму (ухилення від участі голосуванні). Так, залежно від мотивів неучасті у виборах виділяють такі види абсентеїзму, як політичний, економічний, соціальний, аполітичний. Проблема абсентеїзму досить є гострою як в Україні, так і в багатьох зарубіжних країнах: наприклад, у США та Японії абсентеїзм нерідко перевищує 50 відсотків чисельності зареєстрованих виборців. Абсентеїзм майже відсутній в Італії, де встановлені правила обов´язкового голосування, в Австралії та Австрії взагалі встановлені відповідно адміністративна та кримінальна відповідальність за абсентеїзм. Це явище фактично відсутнє у країнах тоталітарного політичного режиму з відомих причин (КНДР, Куба, Лаос тощо).

Принцип загального виборчого права означає право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Конституція України ст. 24 забороняє будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних можливостей громадянина України як людини та його громадянських рис. У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них відносять:

  • віковий ценз — активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років;
  • ценз дієздатності — не мають права голосу громадяни, визнанні судом недієздатними.

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного громадянина прав і можливостей впливати на результат виборів. Цей принцип випливає із загального конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне так і пасивне виборче право.

Принцип прямого виборчого права означає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями і його слід відрізняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовується в деяких країнах світу, наприклад США.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб´єктами. Виборцям мають бути створені умови реалізації принципу таємного голосування. Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури із забезпечення таємниці голосування, зокрема:

  • а) кожен виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється;
  • б) виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка відкидає можливість установити, хто саме його заповнив;
  • в) голосування має проводитись у спеціально відведених та об лаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування інших осіб;
  • г) бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування. Забороняється присутність під час заповнення бюлетеню інших осіб;
  • д) для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень (для голосування осіб, які за станом здоров´я не можуть прибути до приміщення для голосування) має бути передбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосування або спотворення волевиявлення виборців.

Отже, виборче право існує у вигляді об´єктивного і суб´єктивного. Об´єктивне виборче право — це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов´язані з формуванням представницьких та інших виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Суб´єктивне виборче право включає в себе активне і пасивне виборче право, а саме право обирати і бути обраним. Останнє передбачає не лише можливість голосувати, виражати свою волю щодо іншої кандидатури «представництва» але і цілу систему інших можливостей, які слід розподілити на право—поведінки, право—вимоги, право—користування і право—притязання. Принципами суб´єктивного виборчого права є:

  • а) вільних виборів;
  • б) загального, рівного, прямого виборчого права;
  • в) таємного голосування.

загрузка...