Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

13.2. Перспективи розвитку всенародного та місцевого обговорення нормативно-правових актів та індивідуальних рішень


Крім основних форм безпосереднього вираження волі народу виборів та референдуму особливе значення має така форма безпосереднього народовладдя як всенародні обговорення законопроектів та інших актів. Одні з них мають імперативний характер і не потребують санкції органів державної влади, інші — мають консультативний характер. Але, незалежно від юридичної природи різних інститутів прямого волевиявлення, їх вплив на механізм прийняття державних рішень є досить значним, оскільки в них виражена воля народу. У порівняні з референдумами процедура всенародного обговорення законів та інших нормативно-правових актів значно простіша та в економічному плані заощадлива. Зазначене явище можна розглядати, як форму громадської участі, у процесі якої досягається узгодженість особливих інтересів громадян та окремих соціальних утворень, воно сприяє також становленню громадянського суспільства в країні.

Всенародне обговорення законів та інших нормативно-правових актів є одним з конституційно правових інститутів безпосередньої демократії сутність якого полягає в обговоренні усім населенням України проектів рішень державних органів (органів місцевого самоврядування), а також важливих питань життя держави. У теорії конституційного права визначається, що всенародні обговорення можуть бути:

  • загальнодержавними тобто всенародними (проводяться на всій території держави);
  • регіональними (на рівні суб´єкту федерації або адміністративної області);
  • місцевими (з питань життя муніципального утворення).

Участь у всенародному обговоренні є справа добровільна кожного громадянина. Воно може проводитися у різних формах. Зокрема у письмовій (направлення листа поштою або передача особисто компетентному органу своїх пропозицій з питання, що обговорюється) також обговорення може бути і усним — зверненням до компетентних органів, засобів масової інформації (ЗМІ). Так прикладом може бути ініціатива екс. Президента України Віктора Ющенка висловлена ним в Указі щодо всенародного обговорення конституційного процесу зокрема своїх пропозицій до змін Конституції України. В указі зазначається, що громадяни можуть реалізувати своє право на участь у всенародному обговорені як на зборах так і мітингах. У цих випадках їх колективно вироблене бачення, оцінки передаються у вигляді рішень та резолюцій до компетентних органів або ЗМІ. Таке обговорення на думку екс. глави держави стала реакція на тодішню громадську потребу щодо удосконалення положень Основного Закону, саме воно має базуватися на тій політико-правовій потребі яка існувала на той час у суспільстві. Після обрання Президентом України Віктора Януковича акценти щодо потреби змінити Основний Закон були реалізовані у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. щодо визнання не конституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.

Практика всенародних обговорень важливих законопроектів за радянських часів була поширеною у законотворчості як СРСР та і УРСР. У 1922 році таким чином було обговорене питання щодо утворення СРСР. У 20-х рр. всенародному обговоренню піддався проект Кодексу законів про шлюб, сім´ю та піклуванні в тодішній РРФСР. У 70—80-х рр. всенародно обговорюються у СР

СР низка проектів законів про надра, охорони здоров´я, кооперації, власності. Однак такі обговорення заздалегідь перетворювалися у формальну процедуру. В період перебудови проголошеної тодішнім Генеральним Секретарем ЦК КПСС Михайлом Горбачовим в СРСР 30 червня 1987 року схвалюється Закон «Про всенародне обговорення важливих питань державного життя». У Законі йде мова про те, що він приймається з метою поглиблення демократії, розвитку самоврядування народу, надання кожному громадянину СРСР реальних можливостей щодо реалізації конституційного права на участь в управлінні державними та громадськими справами, а також вирішенню важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. У зазначеному законі містилися положення стосовно порядку всенародного обговорення, підведення підсумку, а також зазначалась відповідальність за перешкоджання проведення такого обговорення.

На відміну від практики радянського періоду у демократичних країнах досить велику увагу приділяють всенародному голосуванню. Це пояснюється тим, що всенародні обговорення законів та інших нормативних актів як однієї з форм прямого народовладдя не мають суттєвих гарантій та механізмів обліку і пропозицій громадян, що на думку західних вчених, політиків дає можливість для різного роду маніпуляцій з «громадською думкою народу». Крім того, вважається, що суспільство і без проведення спеціальних масових компаній може довести свою думку до демократичного законодавця через інші політичні і громадські організації, ЗМІ, неурядові організації. У статті 69 Конституції України закріплена норма, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Якщо вибори та референдум на які акцентує увагу законодавець є основними то під «іншими формами» він мав на увазі всенародні обговорення законопроектів, мітинги та демонстрації. Дане право кореспондується статтею 5 Основного закону у якій визначено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ який здійснює владу безпосередньо, через державні органи і шляхом самоврядування. Проявом безпосереднього народовладдя є вибори, всеукраїнські і місцеві референдуми, народні ініціативи, громадські обговорення тощо.

У окремих Конституціях країн СНД також існують згадки про подібну форму безпосередньої демократії, які зберегли пострадянські традиції (Узбекистану 1992 р., Киргистану 1993 р., республіки Білорусь 1994 р.). Зберігалась вона також і у законодавстві Російської Федерації. Так, діючий регламент нижньої палати парламенту — Державної Думи містить норму яка визначає можливість виносити законопроект який був прийнятий законодавчим органом у першому читанні.

Отже, проблемою конституційного права України, що потребує реформування є всенародне обговорення законів та інших нормативно-правових актів як одна з форм безпосередньої демократії, що гарантована Конституцією України і сприяє участі громадян, трудових колективів, громадських організацій у процес вироблення та прийняття рішень у сфері державних соціально значущих та громадських питань. Зазначена форма забезпечує гласність, співставлення різних точок зору та вироблення оптимальних рішень з питань суспільного життя.


загрузка...