Навігація
Посилання


Актуальні проблеми конституційного права України

18.4. Реформування повноважень районних і обласних рад


Конституція України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. та Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. передбачають такий порядок організації так званого регіонального рівня самоврядування (район і область), за якого обласні та районні ради не мають власних виконавчих органів на відміну від місцевих рад. Повноваження районних та обласних рад визначені у главі 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Стаття 43 вказаного Закону визначає перелік питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях. Стаття 44 Закону визначає перелік повноважень районних і обласних рад, що делегуються відповідним місцевим державним адміністраціям. Така ситуація зумовлена, зокрема, тим, що Конституція України у ч. 4 ст. 141 передбачила можливість створення лише виконавчого апарату районної та обласної ради. Згідно зі ст. 58 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий апарат обласної, районної ради не здійснює управлінські функції, а обмежує свою діяльність організаційним, правовим, інформаційно-аналітичним та матеріально-технічним забезпеченням діяльності ради. Як наслідок, обласні та районні ради зобов´язані згаданим Законом делегувати місцевим органам виконавчої влади невиправдано широке коло повноваження. Отже, районні та обласні державні адміністрації здійснюють делеговані їм виконавчі функції місцевого самоврядування, що на наш погляд невиправдано звужує сферу реалізації місцевого самоврядування.

Таким чином, особливістю української моделі організації публічної влади на регіональному рівні є те, що місцеві органи виконавчої влади створюються і діють не з метою здійснення контрольно-наглядових функцій щодо законності діяльності місцевого самоврядування, а й беруть на себе основний обсяг управлінсько-розпорядчих повноважень щодо відповідних територій. Такий стан свідчить про те, що в Україні сьогодні фактично створено систему політичного та економічного двовладдя, оскільки, на обласному та районному рівнях діють призначувані державні адміністрації і обрані територіальними громадами органи місцевого самоврядування.

До особливих труднощів та перманентного напруження у вигляді протистояння між відповідною радою та місцевою державною адміністрацією такий законодавчо закріплений дуалізм призвів у столиці Україні місті Києві. Закон України «Про столицю України місто герой Київ» визначає особливості організації місцевого самоврядування у Києві. Оскільки місто Київ це місто-регіон з особливим статусом, виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація. До того ж, на протистоянні між вказаними органами влади у місті Києві додатково позначаються політичні та економічні процеси на загальнодержавному рівні, а законодавчі механізми запобігання такому протистоянню на сьогодні фактично відсутні. Вказаний дуалізм організації публічної влади на рівні району та області призводить до труднощів у розмежуванні повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Окрім цього, повноваження районної та обласної ради є фактично ідентичними, що суперечить європейським принципам місцевого самоврядування, а також р

обить фактично неможливим перерозподіл повноважень між різними органами місцевого самоврядування шляхом їх делегування тим органам, які можуть найбільш ефективно реалізувати відповідні повноваження. Вирішення вказаної проблеми можливе лише шляхом внесення в Конституцію України змін, доповнивши її положення про створення районними та обласними радами власних виконавчих органів. Стаття 133 Конституції України не визначає поняття адміністративно-територіальної одиниці. За умови відсутності Закону про адміністративно-територіальний устрій України не має можливості дати відповідь на питання щодо територіальної юрисдикції органів місцевого самоврядування. Стаття 144 Основного Закону вказує, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов´язковими до виконання на відповідній території. Проте сьогодні є досить проблематичним чітке визначення меж територіальної юрисдикції органів місцевого самоврядування. На сьогодні чинним законодавством межі юрисдикції органів місцевого самоврядування обмежуються межами населених пунктів. Вся інша територія між населеними пунктами перебуває під юрисдикцією районних державних адміністрацій.

Отже, більшість повноважень органів місцевого самоврядування, в першу чергу обласних та районних рад, дублюється повноваженнями місцевих державних адміністрацій. Земельний кодекс України передбачає, що землі сільськогосподарського призначення, водні, лісові ресурси, розташовані поза межами населених пунктів, знаходяться у розпорядженні районних державних адміністрацій і територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. У комунальній власності територіальної громади та в управлінні відповідних органів місцевого самоврядування знаходять ті землі, що розташовані в межах населених пунктів. Таке становище призводить до порушення принципу повсюдності місцевого самоврядування. Виправлення вказаних недоліків можливе лише за допомогою комплексної реформи як законодавства щодо місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, так і земельного законодавства.


загрузка...